Віра – сила, що пересуває гори: звідки вона береться і як проявляється

Попередні статті:

• Сім планет Царства божого – від дороговказу до технології
• Планета «Скромність» та її чесноти – перший рівень Царства божого
• Три заповіді планети «Приязність»: просіть допомогу, шукайте друзів, пропонуйте рішення
• Вічне життя: 7 необхідних компонентів режиму керованої молодості
• Чорний лебідь «Ганса»: три компоненти керованої молодості – мотивація, еволюція, організація
• Стратегія заснування нового світу та вічне життя – розшифрована Нагірна проповідь

Сім чеснот Великого Переходу

У попередній статті ми дослідили стратегію заснування нової цивілізації, що її виклав Ісус у Нагірній проповіді. Стратегія складається з семи етапів і передбачає вироблення семи чеснот, тобто соціально важливих звичок. Ці сім чеснот мають стати базовими складниками культури, що її має цілеспрямовано культивувати (плекати) новий народ – «приязні, які успадкують Землю». Нагадаймо собі, про що йдеться.

1. Скромність – звичка позбуватися всього зайвого і здобувати тільки необхідне.

2. Приязність – звичка в будь-яких ситуаціях знаходити друзів, партнерів та прихильників.

3. Реалізм – звичка розглядати будь-яку ситуацію у всій її складності, з усіма плюсами та мінусами, з врахуванням минулого і майбутнього, здобутків та загроз.

4. Праведність – звичка в усьому шукати вишні (найвищі, метафізичні) знання та їх практично застосовувати.

5. Милосердя – звичка сприймати людей такими, якими вони є, знаходити в кожному щось позитивне і щедро ділитися з людьми вишніми знаннями («паравідою», тобто правдою).

6. Святість – звичка підтримувати внутрішню чистоту серця (психіки та духу) для взаємодії зі своїм внутрішнім богом.

7. Миротворчість – звичка всюди творити мир, лад, красу, гармонію життя. «Мир» і «лад» – це два аспекти соціальної гармонії: чоловічий і жіночий, експансивний і впорядковуючий.

Як ми вже про це говорили, стратегія передбачає входження в режим «вічного життя» – керованої молодості. Це завдання виринає на етапі вироблення чесноти приязності (крок 2), а його виконання має відбутися на етапі святості (крок 6). На етапі миротворчості (творення нового миру, крок 7) спільнота, яка здобула біологічне безсмертя, має організуватися у варну «Лебідь» («Ганса») і заснувати три арійські варни – «брахмани», «кшатрії», «господарі». Це буде реалізацією арійського архетипу заснування нової цивілізаційної системи – згідно зі скіфським міфом (Таргітай + Колаксай, Арпоксай і Ліпоксай) та Київським міфом (Либідь + Кий, Щек і Хорив). Щоб не було сумнівів, ім’я «Таргітай» означає «сильний юнак», а ім’я «Либідь» – пряма вказівка на варну «Лебідь».

Формування системи з чотирьох варн (1+3) і означатиме народження нового народу та нової цивілізації. Світоглядно-організаційним ядром нового світу має стати Аріянська Вільна Церква (АВЦ) – багаторівнева мережа правильно організованих (згідно з українською традицією) самокерованих громад – «демосів» (від укр. «демено» – кермо, стерно).

Провідною силою АВЦ буде універсальна варна «лебедів» – організація людей четвертого рівня. Згідно з євангельською стратегією, «лебеді» – це ті «миротворці», які очолять заснування нового світу і «успадкують Землю». Без них нічого не вийде, тому перехід значної групи людей на четвертий рівень розвитку є обов’язковою умовою заснування нового світу. Ми про це вже згадували, проте зараз необхідно зафіксувати в пам’яті головні переваги «лебедів».

П’ять переваг універсальних людей

1. Головна перевага – це оперування практично необмеженим часовим ресурсом. «Лебеді» живуть стільки, скільки вважають за потрібне. Завдяки цьому вони можуть реалізовувати стратегії тривалістю сотні й тисячі років.

2. Велика тривалість життя дозволяє накопичити величезний досвід, недоступний людям нижчих рівнів розвитку. Наявність такого досвіду дозволяє діяти мудро та уникати помилок, властивих іншим людям. Значення особистого досвіду неможливо переоцінити, адже його не вивчиш у школі, ніде не візьмеш і нікому не передаси, навіть своїм дітям та учням. Проходження крізь «чорну ніч» Великого Переходу потребує універсального особистого досвіду.

3. Люди четвертого рівня стабільно перебувають у Просторі волі, тому навколишнє середовище майже не чинить їм опору. Тому дії «лебедів» швидкі, точні, ефективні.

4. «Лебеді» володіють величезним авторитетом серед інших людей. Найпотужнішим чинником цього авторитету є стан вічної молодості, що не залежить від «паспортного» віку. Цей авторитет автоматично зростає з кожним прожитим роком. Якщо столітня людина виглядає як 30-літня, то будь-яка її думка виглядає надзвичайно авторитетно.

5. «Лебеді» легко навчаються, відтак протягом свого життя можуть опанувати багато різних професій та стати майстрами в будь-яких сферах діяльності. Серед іншого, вони можуть однаково ефективно діяти і як брахмани, і як кшатрії, і як господарі. Це й надає їм універсалізму. «Лебеді» можуть поєднувати непоєднуване, наприклад, виконання навіть брутальної воїнської роботи не зменшує їхньої святості.

Компоненти «вічного життя»

В основі всіх перелічених вище переваг є стабільна молодість – біологічне безсмертя. Це головний козир «лебедів». Як ми вже знаємо, для входження в режим «вічного життя» необхідно поєднати 7 компонентів:

1) мотивація (чітка мета, заради якої людина готова самовіддано працювати протягом сотень років),

2) воля Божа (відповідність особистої мети задумам Творця Всесвіту),

3) організація (наявність підтримки групи однодумців),

4) простір (перебування у сприятливому просторі подій – Просторі волі),

5) самовідновлення (розмноження стовбурових клітин з інтенсивністю, властивою для юного віку, тобто від 19 до 30 років),

6) віра (тверда переконаність у тому, що людина вже перебуває в режимі керованої молодості),

7) чеснота (перетворення описаних вище компонентів на стійку звичку).

Погляньмо ще раз на ці компоненти.

1, 2, 3 – мотивація, воля божа, організація

Перші три пункти ми вже розглянули у статті «Чорний лебідь «Ганса»: три перші компоненти керованої молодості – мотивація, еволюція, організація».

4 – Простір волі

Реалізація четвертого компонента – Простір волі – постійно висвітлюється на сайті «Народний Оглядач», наприклад, у статтях:

• Як закріпитися у Просторі волі – Царстві божому (+аудіо)
• Друзі та вороги Царства божого
• Особистий простір волі та колективний світ волі Аріянської Церкви (+аудіо)

5. Самовідновлення: синхронізація стовбурових клітин

П’ятий компонент – режим активного розмноження стовбурових клітин – перебуває на етапі практичного дослідження. І ось чому. Річ у тім, що на нинішньому етапі свого розвитку технологія Живе Слово дозволяє активувати стовбурові клітини тільки строго локально – в окремій ділянці того чи іншого органу, натомість активація стовбурових клітин одразу ж в усьому тілі поки що нам недоступна. Розв’язання проблеми полягає в тому, щоб протягом п’яти чи десяти років працювати локально, послідовно омолоджуючи окремі елементи нашого тіла. Коли ж буде охоплено деяку критичну кількість елементів, то відбудеться синхронізація і решта елементів швидко приєднається до вже омолоджених.

Згідно з оцінкою автора технології «Живе Слово» Олександра Філатовича, досить охопити омолодженням 9% елементів нашого організму, після чого відбудеться стрибкоподібний перехід усього тіла на вищий рівень функціонування. Це відповідає закономірності, встановленій для соціальних організмів: якщо частка прихильників нової ідеї в суспільстві досягає порогу в 10%, то ідея дуже швидко – експоненційно швидко, вибухово опановує все суспільство і стає новою нормою.

Таким чином, передбачається багаторічна робота з відновлення окремих елементів організму, після чого відбудеться його стрибкоподібний перехід у нову якість.

6. Віра – внутрішня сила

Віра – це найзагадковіший компонент режиму «вічного життя». Ось як описує віру Ісус Хрестос: «Майте віру бога! Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не усумниться в серці своїм, а віруватиме, що відбувається те, що каже, – буде йому так» (Марко 11.22–24). З цього випливає наступне:

1. Віра – це СИЛА, яка дозволяє здійснювати дії, які зазвичай вважаються неможливими або надприродними: «Усе можливе тому, хто вірує» (Марко 9.23).

2. Сила є векторною величиною, тобто вона має напрямок і точку прикладання. Відтак віра (внутрішня сила) реалізується через конкретні прояви: одна людина може володіти вірою в одному напрямку, інша людина – в іншому. Наприклад, за допомогою Ісуса апостол Симон-Петро здобув віру для ходіння по воді, а брати Іван і Яків Заведеї (Сини блискавки) – для керування «небесним вогнем», тобто блискавкою. Окрім того, апостол Іван виробив здатність ставати невидимим. Для позначення такого роду надприродних спроможностей застосовують термін «сідги» (санскр. सिद्धिः, siddhi), що означає «досягнення». Ісус володів багатьма сідгами, зокрема, здатністю до миттєвого зцілення, левітації, телепортації, яснобачення, воскресіння інших людей та самовоскресіння.

3. Для накопичення сили необхідна енергія. Енергію для віри дає божественний центр людини – її внутрішній бог, її внутрішнє сонце. Енергія – це скалярна величина, тому вона універсальна, відтак може живити будь-яку реалізацію віри, в будь-якому напрямку. Енергії внутрішнього бога вистачає з надлишком для здійснення будь-якої дії у нашому всесвіті: «і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.20).

4. Народження та накопичення віри відбувається «в серці» людини, тобто в її духовно-психічному центрі. До «серця» (тобто середини, серцевини, нутра) належать безсмертна духовна сутність людини (її дух), її психіка (душа) та канал зв’язку душі з її духом. Стан «серця» людини визначають її світогляд, свідомість, знання, чистота психіки, засвоєні стереотипи, звички, а також фізичне здоров’я. Чисте серце людини отримує доступ до енергії її божественного сонця, натомість брудне серце закриває цей доступ, відтак унеможливлює народження віри. Тому-то «щасливі чисті серцем, бо вони побачать бога».

5. Віра несумісна з сумнівами. Там, де є віра, нема і не може бути жодного сумніву. Слова «віра» і «сумнів» є антонімами: «... не сумніватиметься в серці своїм, а віруватиме ...». Цю істину підтверджує історія з апостолом Петром, який довірився Ісусу і пішов по воді, але засумнівався – і провалився під воду: «І вийшов Петро з човна, почав іти по воді і прийшов до Ісуса; але, побачивши, що вітер сильний, злякався, почав потопати і скрикнув: Господи, рятуй мене! Ісус зараз же простягнув руку, вхопив його і мовив до нього: В чому усумнився?» (Матвій 14, 29-31). В цей час у Петра ще не було віри для ходіння по воді (іншими словами, не було «досягнення» – сідги). Цю спроможність він здобув пізніше: в завершальній частині Євангелія розповідається як Петро, перебуваючи на човні, побачив Ісуса на березі, швидко одягнувся і побіг до нього по воді: «Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і побіг по морю. Інші учні припливли човном, були бо недалеко від землі, ліктів з двісті» (Іван 21.1-12).

6. Здобуття віри – це здобуття принципово нової якості, перехід у новий стан функціонування. «Коли матимете віру, хоч як зерно гірчиці, скажете цій горі: перенесися звідси туди – і вона перенесеться, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.20). Зерно гірчиці Ісус називає «найменшим з усіх зерен» (Матвій 13.32), тож виходить, що навіть найменша віра спроможна творити дива. А все тому, що віра передбачає доступ до божественної енергії: цей доступ або є, або його нема. Це подібно на вагітність, яка є принципово новим станом організму: вона або є, або її нема. Це також подібно на вмикання світла у кімнаті: воно з’являється, як тільки натиснув на кнопку електричного перемикача – незалежно від його конструкції, складності чи вартості. Так само перехід від невірства до віри – це поява принципово нової якості. Наприклад, як вміння плавати – воно або є, або його нема. Або вміння їздити на велосипеді: ти або вмієш, або не вмієш. До вироблення конкретного прояву віри (сідги) можна довго йти, проте сам перехід у стан віри відбувається стрибкоподібно.

7. Ісус заохочував людей здобувати віру. Коли до нього доторкнулася кровоточива жінка і зцілилася, він її підбадьорив і сказав: «Дочко, віра твоя зцілила тебе. Іди в мирі й будь здорова від твоєї недуги» (Марко 5.34). Отже, нам треба здобувати віру.

Таким чином, віра – це внутрішня сила, основана на цілковитій впевненості в тому, що мета буде досягнута і що задумане здійсниться. Віра несумісна з сумнівами: там, де з’явилась віра, зникають найменші сумніви і вже не виникають. Віра формується в «серці людини», а її первинним джерелом є внутрішній бог. Завдяки цьому віра дозволяє досягати результатів, що перевершують можливості суто матеріального світу. Тому й кажуть, що віра творить чудеса.

Етимологія та фоносемантика

Описане вище трактування терміну «віра» підтверджує етимологія – наука про істинні значення слів (від гелленського ἔτυμον – «етимон», тобто істина). На санскриті слово «viirya» (Pāli: viriya) – «вірія» – означає внутрішню силу, енергійність, героїзм, ентузіазм, прагнення. Це ж саме значення збереглося в латинському слові «virtus», яке вживалося у таких значеннях: 1) мужність, енергія, сила, доблесть; 2) доблесні справи, героїчні подвиги; 3) чудова якість; відмінні якості, гідності; талант, обдарування; 4) чеснота, моральна досконалість, моральна порядність, душевне благородство.

На те, що «віра» – це божественна сила, вказує й фоносемантика, або звуковий символізм. Це наука про те, як звучання слова передає його зміст, тобто як значення слова сприймається інтуїтивно, підсвідомо. Саме так – на слух – ми сприймаємо слова невідомої для нас мови та намагаємось здогадатися про їхнє значення.

В ідеалі значення слова має вгадуватися на основі його звучання. Це вкрай важливо у відповідальних справах, коли сприйняття того чи іншого слова має бути однозначним, без варіантів. Наприклад, ось командні слова «віра!» і «майна!» у такелажників та будівельників: навіть якщо хтось взагалі не знайомий зі значеннями цих слів, то на основі самого лише їх звучання скаже, що «віра» звучить значно сильніше, енергійніше та дзвінкіше, ніж «майна». Тож якщо когось запитаємо, яке слово означає «вгору», а яке «вниз», зазвичай отримаємо інтуїтивно правильну відповідь, що напрямку вгору відповідає слово «віра». Так і є: команда «віра!» означає «підіймай» (вгору), а команда «майна» – «опускай» (вниз).

Слово «віра» відповідає згаданому фоносемантичному ідеалу, адже його звучання передає енергетику високих вібрацій. Як відомо, з усіх приголосних букв найенергійнішою є «Р» (R), а частота голосних звуків підвищується в напрямку У – О – И – А – Е – І. Тому слово «віра» фоносемантично сприймається як щось сильне, енергійне, яскраве, високовібраційне – і це відповідає його глибинному сенсу: віра – це божественна сила, що підіймає вгору. Вона присутня в душі кожної людини, і її можна застосувати для досягнення поставленої мети. Якщо людина повірить, що може ходити по воді, то вона піде по воді. Якщо людина повірить, що є вічно молодою, то такою і стане.

Навички, вміння, чесноти та сідги

Як ми вже з’ясували, для позначення стійкої (не випадкової) спроможності застосування віри у конкретному напрямку застосовується термін «сідга», тобто досягнення. Сідга – це стала спроможність здійснення надприродної дії. Це ніщо інше, як ЗВИЧКА до здійснення певної надприродної дії, наприклад, того ж ходіння по воді. Для входження в режим керованої молодості також треба виробити звичку стійкого перебування в цьому режимі.

Для кращого розуміння цього питання корисно розглянути класифікацію звичок з погляду їх складності. Вочевидь, тут йдеться лише про корисні звички.

Найпростішою звичкою є НАВИЧКА. Це така звичка, яка робиться автоматично, не задумуючись. Для вироблення навички необхідне тренування. Якщо навичка вироблена, то досконалий результат досягається легко, ефективно, невимушено – одне слово, звично. За великим рахунком, навички можна виробляти навіть у тварин, в тому числі людиноподібних розмовляючих тварин – Гомо інтеліс – шляхом їх дресування.

Наступний рівень звички – це ВМІННЯ. Вміння – це усвідомлена навичка. Це спроможність досягати надійного результату з врахуванням контексту, наприклад, з розумінням історії питання, його перспективи, зв’язків з іншими навичками, кінцевої мети. Вміння доступні лише людям, адже лише люди володіють свідомістю. Вміння недоступні інтелісам, іншим тваринам та чат-ботам штучного інтелекту.

Третій рівень звички – це ЧЕСНОТА. Чеснота – це не просто корисна звичка, а соціально важлива корисна звичка. Народ зацікавлений у чеснотах, тому їх культивує (плекає), відтак чесноти стають частиною народної культури.

Четвертий рівень звички – це СІДГА. Сідга – це звичка здійснювати чарівні, надприродні дії. Народ зацікавлений у плеканні сідг, тому сідхи є чарівними, магічними чеснотами.

Чарівна чеснота вічної молодості

З цієї класифікації випливає, що для піднесення на рівень універсальної людини необхідно виробити чесноту керованої молодості – звичку до «вічного життя». Оскільки режим керованої молодості вважається надприродним, то розглядаємо його як сідху – чарівну чесноту. Будь-яка сідха є конкретним проявом віри. Віра тримається на незламній впевненості в тому, що бажаний результат буде досягнутий.

Продовження: 28 чеснот Великого Переходу – навички, вміння, нідги та сідги (7х4)