Чому стає тривожно після перегляду статистичних матеріалів про стан збройних сил Туреччин й України? Ми опублікуємо найважливіші показники, і читачам стане все зрозуміло навіть без коментарів.
На північному сході Кіровоградщини, між селом Вищі Верещаки і хутором Настине аж до 1970 років залишався недоторканним глибокий рів, що простягався зі сходу на захід. Це була межа між землями Київської губернії і степовою частиною України, захопленою турками разом з козацькою столицею Чигирином. Треба сказати, що турки в 1677—1678 роках заглибилися далеко в центральні райони України, але тривалий час не могли утримати захоплені території, хоча й здобули право пасти худобу в степах України, аж до рову-кордону.
Рів, що поріс чагарниками, у брежнєвські часи розорали тракторами — і він зник з лиця землі. Те ж саме зробили і з невисоким скіфським курганом, повз який я ходив до школи, що в селі Любомирці. Навіщо знищили безцінні пам’ятки сивої давнини? Задля красивої цифри у звітах про врожайність полів.
Турецький рів простягався від Чигирина на захід. Мій батько добре пам’ятав вигляд того кордону, уже тоді поруйнованого. Рів тягнувся від Чорного лісу на захід, і губився вдалині за обрієм. У деяких місцях ще збереглися його залишки. Приїхавши у відпустку, я пішов на околицю Вищих Верещак у надії, що залишився хоч якийсь слід від рову, на схилах якого можна було пасти корову й знайти прихисток від сильного степового вітру. На жаль... Тільки колір грунту в тім місці трохи відрізняється від решти.
А чи можуть турки дійти сюди, до серця України, на землю Богдана, сьогодні? Перевірив по довідниках співвідношення сил, оцінив внутрішньополітичну обстановку. Наразі не збираються, але цілком можливо! А прилетіти? Можуть протягом години — хто ж їм перешкодить! Адже нинішня Україна беззахисна.
За всіх часів турки здебільшого виступали як супротивники слов’ян. Не зайве нагадати, що до 1961 року на території Туреччини стояли американські балістичні ракети «Юпітер» середнього радіуса дії. Їх довелося забрати, бо М.Хрущов зробив такий самий хід, і розмістив наші балістичні ракети на Кубі. А на додаток ще й тактичні бомбардувальники Мул-28, які могли скинути атомні бомби на Нью-Йорк і Вашингтон.
Притчею во язицех є й аеродром «Інчирлик», з якого на розвідку території нашої країни літали літаки-шпигуни, зокрема U-2 «Чорна леді». Саме на цьому аеродромі нудьгувала молода дружина льотчика Пауерса, красуня Барбара, очікуючи чоловіка з небезпечних польотів. З бетонок «Інчирлика» в центр нашої країни могли дістатися і бомбардувальники з атомними бомбами на борті.
«Не полетіли ж!» — скажете ви. Але тоді це було смертельно небезпечно для самих турків.
Наша напіврозвалена армія і Міністерство оборони нині створюють для сусідів досить провокативний грунт для регіональних і геополітичних фантазій, бо, як відомо, для початку ворожих дій досить волі однієї сторони.
І все це на тлі демографічної кризи в Україні і стабільного приросту населення Туреччини створює певну гіпотетичну загрозу.
Історія підказує нам, що раніше ці загрози успішно втілювалися в життя. Володіння турецького султана на заході закінчувалися Гібралтаром і атлантичним узбережжям Північної Африки, а на сході турецький прапор майорів на Каспійському морі. Під турками на півночі були Таврія і Крим. На півдні — Судан і Ємен.
Турки володіли частиною Словаччини і Югославії, а у Відні є парк «Турецькі шанці» і міський район «Отаки», назва якого говорить про місця постійних атак турецьких військ на позиції австрійських військ. Ці назви австрійські імператори залишили нащадкам як повчання.
Красномовний і той факт, що турки встановили цілковите панування над Середземним, Чорним, Червоним, Егейським і Андріатичним морями, а також Перською затокою і частиною Індійського океану. Турецькі військові кораблі з’являлися на заході біля берегів Британії, Ісландії і Ньюфаундленду, а на сході — біля берегів Індії, Індонезії і Малайзії.
У світі завжди захоплювалися хоробрістю і стійкістю турецького солдата, а Туреччина в кожнім епізоді світової історії виступає як країна природжених воїнів. Ослаблена через геополітичні й геостратегічні чинники, Отоманська імперія все ж таки взяла участь у Першій світовій війні. Турецьку імперію сильно послабили не чужоземці, а внутрішній розбрат 1916 року. Тоді турки вирізали півтора мільйона вірменів. 1918 року країни Антанти послали до берегів Туреччини військові кораблі, після чого страшна Отоманська імперія офіційно припинила своє існування.
Поразка породила турецький націоналізм, а потім — появу Турецької Республіки під керівництвом Мустафи Кемаля Ататюрка, національного героя Туреччини. Схоже, українцям треба буде пройти той самий шлях, але де наш кандидат у національні герої?
Під час Другої світової війни Турецька Республіка дотримувалася нейтралітету, однак надала свої госпіталі і санаторії для лікування німецьких солдатів і офіцерів. 1943 року на конференції в Каїрі Рузвельт і Черчілль зажадали від лідера країни Інонью взяти участь у війні на боці союзників. Турецький керівник відмовився від участі у війні, але пообіцяв, що дотримуватиметься нейтралітету і не пропустить через свою територію війська осі до нафтових полів Близького Сходу.
Усю війну турецька армія була в стані мобілізації, особливо після окупації країнами осі Греції і Болгарії. Після війни Туреччину 1950 року втягли у війну в Кореї. Там турки показали себе хоробрими воїнами, втративши 731 військовослужбовця. У нагороду Туреччину 18 лютого 1952 прийняли в НАТО.
У липні 1974 року збройні сили Туреччини вторглися на Кіпр, де Нікос Семпсон змістив законно обраного архієпископа Макаріоса Третього, який спробував створити союз греків і кіпріотів. Конфлікт у гострій фазі тривав до серпня 1974 року і закінчився фактичним поділом Кіпру на дві частини. Тепер турецькі кіпріоти контролюють північ острова, а грецькі — південь. Турків на Кіпрі лише 20%, але цей факт уряд Туреччини ігнорує. Утім, різанину 1916 року у Вірменії він також заперечує.
За «Планом Аннена», ООН намагалася досягти мирного врегулювання кіпрського конфлікту, щоб уникнути кривавих сутичок, що були тут досить частими з 1963 до 1974 року. У відповідь Туреччина розробила свій план модернізації збройних сил, здійснення якого і досі триває. Кінцевою метою є виробництво власного військового спорядження і цілковите самозабезпечення у питанні технологій.
Туреччина лежить на роздоріжжя, навколо дуже неспокійно, регіон населений народами різного віросповідання і різних економічних систем. Сусідні країни добре озброєні. Україна, на жаль, серед них, мов той агнець, що поставляє в Туреччину дрібнооптових торгівців і секс-рабинь.
Сьогодні турецька армія нараховує 1млн 43 тис. 550 вояків, з яких цілком мобілізовано 514 850. Півмільйонна армія першої лінії чудово озброєна, навчена і дисциплінована.
На її утримання щорічно виділяється 10 млрд 936 млн доларів — 3% національного валового продукту. Турецька армія в складі НАТО — могутній кулак, особливо завдяки невичерпним людським ресурсам. Вона друга за чисельністю після армії США.
ВВС Туреччини мають 19 бойових, одну розвідувальну, 6 тренувальних, 6 транспортних ескадр, одну ескадру літаків-заправників. На озброєнні 76 винищувачів F-16 різних модифікацій. Незабаром надійдуть ще 30 винищувачів F-16 з найсучаснішим комплектом бортового радіоелектронного устаткування.
12 грудня 2006 року Туреччина замовила в США 100 найсучасніших американських винищувачів F-35A Lightning II (Блискавка-II), і візьме участь у їхньому випуску. Цей факт свідчить про високий рівень розвитку промисловості Туреччини.
Трохи менш небезпечними є 52 F-4E 2020 Terminator, 71 F-4E Phantom II, 32 RF-4E Phantom II, 45 F-5 2000, модернізовані в Ізраїлі до 2000 року. Нині в турецькій оборонній промисловості спостерігається засилля ізраїльських фірм. Відомо, що в ізраїльтян практикується «запозичення» чужих новаторських розробок, після непомітного «запозичення» їх спрямовують туди, де вони дадуть прибуток.
Турецькі військові не роблять секрету з кількості точних бомб і керованих авіаційних ракет, що зберігаються на складах ВВС. Наприклад, 314 AIM-120A/B AMRAAM, 367 AIM-7E Sparrow, 210 AIM-9B, 500 AIM-9M, 640AIM-9L/I, 310 AIM-9S і 750+AIM-9P3 сімейства Sidewinder. Високоточних бомб і керованих протикорабельних ракет так багато, що за право потопити останні чужі військові кораблі на Чорному морі, назва якого в ближній історичній перспективі цілком може змінитися на «Внутрішнє озеро», турецьким льотчикам доведеться проходити конкурсний відбір.
Територію Туреччини надійно захищає щільний частокіл з найсучасніших варіантів зенітних ракет «Хок» і модернізованих «Найк Геркулес». Випадків стрільби «не туди» у турків наразі не було. Сухопутна армія прикрита блакитним куполом з мобільних установок зенітних ракет «Рапіра» і «Стінгер».
Військово-транспортна авіація володіє 13 «Геркулесами», 16 «Трансалами», 50 CN 235-100M, з яких три використовують для перевезення генералітету, а 16 слугують як літаки радіо-електронного бою. Радіоелектронній розвідці надається особливе значення, тому невдовзі надійдуть шість найсучасніших B-737-700 AEW&C MESA, що їх замовлено на фірмі «Боїнг». Туреччина замовила також 26 Airbus A400M, на кшталт нашого «вмираючого» Ан-70, і бере участь у виробництві цих літаків.
Насторожує відносно велика кількість літаків-заправників. ВВС Туреччини мають сім «повітряних танкерів» KC-135R-CRAG Stratotanker, завдяки яким можна завдати ударів з повітря на великі відстані.
Щоб не ризикувати льотчиками і літаками, турки поставили на озброєння велику кількість безпілотних розвідувальних апаратів, розроблених і побудованих вітчизняною промисловістю. Деякі з них можуть здійснювати розвідку і навіть завдавати бомбових ударів на дистанції до 1 000 км, а їх особливі варіанти — здійснювати розвідку районів, віддалених від Туреччини на 3 300 км. Є сила-силенна мініатюрних безпілотників для моніторингу фронтової смуги.
Тренувальні ескадри безперервно готують нових льотчиків.
Немає потреби розповідати про навчання військових льотчиків і взагалі про авіацію в Україні.
Вертолітний парк невеликий. Цікаво, що турки хотіли закупити і будувати в себе заліцензією російські вертольоти Ка-50 «Чорна акула», навіть назвали цю грізну машину «Ердоган». Американці перешкодили здійсненню багатомільярдної угоди і запропонували свої модернізовані «Кобри». З тієї ж причини не було підписано угоду з ліцензійного виробництва в Туреччині українського супертанка Т-80. Тут втрутилися і американці, і євреї, запропонувавши модернізацію в Ізраїлі тотально застарілих американських М-60.
Нині турки не планують завойовницьких походів у степи України, є важливіші справи. 70 млн турків, середній вік яких становить 27 років, живуть за заповітом Ататюрка: «Мир у домі — мир у всьому світі!». Хоча в країні є чимало радикальних організацій, зокрема «Сірі вовки», що вимагають відновлення колишньої величі Туреччини.
Турецький уряд в останні роки приділяє величезну увагу посиленню обороноздатності країни шляхом розвитку промисловості, особливо її оборонних галузей.
У довгострокових планах з посилення обороноздатності країни є такі програми, як спільне виробництво й озброєння армії 145 ударними вертольотами вартістю 4 млрд дол., спільне виробництво 1 000 танків на 7 млрд дол., закупівля 4 літаків раннього радіоелектронного виявлення на загальну суму 1,5 млрд дол., спільне виробництво безпілотних літальних апаратів на суму 700 млн дол., модернізація 900 танків М60А1/3 на суму 900 млн дол.
У Туреччині було розгорнуто спільне виробництво американського винищувача F-16. Його випуск обійшовся Туреччині в 2,4 млрд дол., але це набагато дешевше, ніж якби винищувачі довелося закуповувати в американців.
Кілька років тому закуплено 50 вертольотів загального призначення S-70 «Блек Хоук» американського виробництва, що обійшлося в 560 млн дол. Крім того, Туреччина за допомогою Ізраїлю здійснила модернізацію своїх «Фантомів». Тепер він називається F-4E 2020 «Термінатор». Сьогодні в Україні літаки МІГ-21 залишилися, мабуть, тільки в музеях. Дуже багато наших чудових винищувачів продано за безцінь, тоді як турецькі «Фантоми» все ще є грізною зброєю. Турки розраховують, що вірою і правдою модернізовані за участі Ізраїлю «Термінатори» прослужать до 2020 року.
На морі Туреччина сьогодні сильна як ніколи. Навіть росіяни побоюються її військового флоту.
Своїх військових кораблів Україна практично не має, а вакууму сили, як відомо, у світі не буває. Разом з іноземними державами Туреччина будує шість найсучасніших фрегатів, що обійдуться їй у 1,5 млрд дол. Не інакше як на противагу турецьким фрегатам у Севастополі запекло сперечаються про другу державну мову. І до очманіння розмахують прапорами перед носами занадто толерантних українців.
Приблизно три роки тому представник турецького уряду заявив, що протягом майбутніх 30 років Туреччина закупить озброєнь на величезну суму 150 млрд дол. До того ж ці гроші не підуть з країни. Умова та ж сама — спільне виробництво найкращих зразків озброєнь на турецьких заводах.
Сусіди, так само як і міністр оборони України, не збираються воювати, але зброю не розбазарюють, а накопичують.
За право турецьких військових замовлень борються численні фірми і всередині країни, і за рубежем.
Над здійсненням оборонних програм енергійно працюють в основному молоді політики і військово-технічні фахівці. Уряд зажадав від вітчизняної промисловості, щоб вона могла здійснювати системну інтеграцію і задовольняти вимоги збройних сил країни. Це означає, що комплектуючі можуть бути закуплені в будь-якій країні світу, але зразки озброєнь мають збирати і поставляти у війська тільки турецькі заводи.
Туреччина розвиває і свою авіаційну промисловість. Фірма TAI (Туркіш Ейркрафт Індастріз) разом з американською Дженерал Дайнемікс випускає винищувач F-16. Разом з іспанською літакобудівною фірмою КАСА турецька TAI будує двомоторний транспортний літак CN-235.
Нині Туреччина, як магніт, притягує фірми з усього світу, що випускають військове спорядження. Ні в кого не виникає сумнівів у реальності задуманого. Туреччина успішно вирішить усі складні проблеми модернізації країни і вийде в число передових промислових країн світу.
Маючи такого сусіда, варто тримати порох сухим і казки про безхмарне мирне майбутнє трактувати як... казки. Дуже схоже, що сценарій можливого розвитку подій написано людьми, які не бажають добра українцям.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Військова потуга Туреччини
Світ:
Чому стає тривожно після перегляду статистичних матеріалів про стан збройних сил Туреччин й України? Ми опублікуємо найважливіші показники, і читачам стане все зрозуміло навіть без коментарів.
На північному сході Кіровоградщини, між селом Вищі Верещаки і хутором Настине аж до 1970 років залишався недоторканним глибокий рів, що простягався зі сходу на захід. Це була межа між землями Київської губернії і степовою частиною України, захопленою турками разом з козацькою столицею Чигирином. Треба сказати, що турки в 1677—1678 роках заглибилися далеко в центральні райони України, але тривалий час не могли утримати захоплені території, хоча й здобули право пасти худобу в степах України, аж до рову-кордону.
Рів, що поріс чагарниками, у брежнєвські часи розорали тракторами — і він зник з лиця землі. Те ж саме зробили і з невисоким скіфським курганом, повз який я ходив до школи, що в селі Любомирці. Навіщо знищили безцінні пам’ятки сивої давнини? Задля красивої цифри у звітах про врожайність полів.
Турецький рів простягався від Чигирина на захід. Мій батько добре пам’ятав вигляд того кордону, уже тоді поруйнованого. Рів тягнувся від Чорного лісу на захід, і губився вдалині за обрієм. У деяких місцях ще збереглися його залишки. Приїхавши у відпустку, я пішов на околицю Вищих Верещак у надії, що залишився хоч якийсь слід від рову, на схилах якого можна було пасти корову й знайти прихисток від сильного степового вітру. На жаль... Тільки колір грунту в тім місці трохи відрізняється від решти.
А чи можуть турки дійти сюди, до серця України, на землю Богдана, сьогодні? Перевірив по довідниках співвідношення сил, оцінив внутрішньополітичну обстановку. Наразі не збираються, але цілком можливо! А прилетіти? Можуть протягом години — хто ж їм перешкодить! Адже нинішня Україна беззахисна.
За всіх часів турки здебільшого виступали як супротивники слов’ян. Не зайве нагадати, що до 1961 року на території Туреччини стояли американські балістичні ракети «Юпітер» середнього радіуса дії. Їх довелося забрати, бо М.Хрущов зробив такий самий хід, і розмістив наші балістичні ракети на Кубі. А на додаток ще й тактичні бомбардувальники Мул-28, які могли скинути атомні бомби на Нью-Йорк і Вашингтон.
Притчею во язицех є й аеродром «Інчирлик», з якого на розвідку території нашої країни літали літаки-шпигуни, зокрема U-2 «Чорна леді». Саме на цьому аеродромі нудьгувала молода дружина льотчика Пауерса, красуня Барбара, очікуючи чоловіка з небезпечних польотів. З бетонок «Інчирлика» в центр нашої країни могли дістатися і бомбардувальники з атомними бомбами на борті.
«Не полетіли ж!» — скажете ви. Але тоді це було смертельно небезпечно для самих турків.
Наша напіврозвалена армія і Міністерство оборони нині створюють для сусідів досить провокативний грунт для регіональних і геополітичних фантазій, бо, як відомо, для початку ворожих дій досить волі однієї сторони.
І все це на тлі демографічної кризи в Україні і стабільного приросту населення Туреччини створює певну гіпотетичну загрозу.
Історія підказує нам, що раніше ці загрози успішно втілювалися в життя. Володіння турецького султана на заході закінчувалися Гібралтаром і атлантичним узбережжям Північної Африки, а на сході турецький прапор майорів на Каспійському морі. Під турками на півночі були Таврія і Крим. На півдні — Судан і Ємен.
Турки володіли частиною Словаччини і Югославії, а у Відні є парк «Турецькі шанці» і міський район «Отаки», назва якого говорить про місця постійних атак турецьких військ на позиції австрійських військ. Ці назви австрійські імператори залишили нащадкам як повчання.
Красномовний і той факт, що турки встановили цілковите панування над Середземним, Чорним, Червоним, Егейським і Андріатичним морями, а також Перською затокою і частиною Індійського океану. Турецькі військові кораблі з’являлися на заході біля берегів Британії, Ісландії і Ньюфаундленду, а на сході — біля берегів Індії, Індонезії і Малайзії.
У світі завжди захоплювалися хоробрістю і стійкістю турецького солдата, а Туреччина в кожнім епізоді світової історії виступає як країна природжених воїнів. Ослаблена через геополітичні й геостратегічні чинники, Отоманська імперія все ж таки взяла участь у Першій світовій війні. Турецьку імперію сильно послабили не чужоземці, а внутрішній розбрат 1916 року. Тоді турки вирізали півтора мільйона вірменів. 1918 року країни Антанти послали до берегів Туреччини військові кораблі, після чого страшна Отоманська імперія офіційно припинила своє існування.
Поразка породила турецький націоналізм, а потім — появу Турецької Республіки під керівництвом Мустафи Кемаля Ататюрка, національного героя Туреччини. Схоже, українцям треба буде пройти той самий шлях, але де наш кандидат у національні герої?
Під час Другої світової війни Турецька Республіка дотримувалася нейтралітету, однак надала свої госпіталі і санаторії для лікування німецьких солдатів і офіцерів. 1943 року на конференції в Каїрі Рузвельт і Черчілль зажадали від лідера країни Інонью взяти участь у війні на боці союзників. Турецький керівник відмовився від участі у війні, але пообіцяв, що дотримуватиметься нейтралітету і не пропустить через свою територію війська осі до нафтових полів Близького Сходу.
Усю війну турецька армія була в стані мобілізації, особливо після окупації країнами осі Греції і Болгарії. Після війни Туреччину 1950 року втягли у війну в Кореї. Там турки показали себе хоробрими воїнами, втративши 731 військовослужбовця. У нагороду Туреччину 18 лютого 1952 прийняли в НАТО.
У липні 1974 року збройні сили Туреччини вторглися на Кіпр, де Нікос Семпсон змістив законно обраного архієпископа Макаріоса Третього, який спробував створити союз греків і кіпріотів. Конфлікт у гострій фазі тривав до серпня 1974 року і закінчився фактичним поділом Кіпру на дві частини. Тепер турецькі кіпріоти контролюють північ острова, а грецькі — південь. Турків на Кіпрі лише 20%, але цей факт уряд Туреччини ігнорує. Утім, різанину 1916 року у Вірменії він також заперечує.
За «Планом Аннена», ООН намагалася досягти мирного врегулювання кіпрського конфлікту, щоб уникнути кривавих сутичок, що були тут досить частими з 1963 до 1974 року. У відповідь Туреччина розробила свій план модернізації збройних сил, здійснення якого і досі триває. Кінцевою метою є виробництво власного військового спорядження і цілковите самозабезпечення у питанні технологій.
Туреччина лежить на роздоріжжя, навколо дуже неспокійно, регіон населений народами різного віросповідання і різних економічних систем. Сусідні країни добре озброєні. Україна, на жаль, серед них, мов той агнець, що поставляє в Туреччину дрібнооптових торгівців і секс-рабинь.
Сьогодні турецька армія нараховує 1млн 43 тис. 550 вояків, з яких цілком мобілізовано 514 850. Півмільйонна армія першої лінії чудово озброєна, навчена і дисциплінована.
На її утримання щорічно виділяється 10 млрд 936 млн доларів — 3% національного валового продукту. Турецька армія в складі НАТО — могутній кулак, особливо завдяки невичерпним людським ресурсам. Вона друга за чисельністю після армії США.
ВВС Туреччини мають 19 бойових, одну розвідувальну, 6 тренувальних, 6 транспортних ескадр, одну ескадру літаків-заправників. На озброєнні 76 винищувачів F-16 різних модифікацій. Незабаром надійдуть ще 30 винищувачів F-16 з найсучаснішим комплектом бортового радіоелектронного устаткування.
12 грудня 2006 року Туреччина замовила в США 100 найсучасніших американських винищувачів F-35A Lightning II (Блискавка-II), і візьме участь у їхньому випуску. Цей факт свідчить про високий рівень розвитку промисловості Туреччини.
Трохи менш небезпечними є 52 F-4E 2020 Terminator, 71 F-4E Phantom II, 32 RF-4E Phantom II, 45 F-5 2000, модернізовані в Ізраїлі до 2000 року. Нині в турецькій оборонній промисловості спостерігається засилля ізраїльських фірм. Відомо, що в ізраїльтян практикується «запозичення» чужих новаторських розробок, після непомітного «запозичення» їх спрямовують туди, де вони дадуть прибуток.
Турецькі військові не роблять секрету з кількості точних бомб і керованих авіаційних ракет, що зберігаються на складах ВВС. Наприклад, 314 AIM-120A/B AMRAAM, 367 AIM-7E Sparrow, 210 AIM-9B, 500 AIM-9M, 640AIM-9L/I, 310 AIM-9S і 750+AIM-9P3 сімейства Sidewinder. Високоточних бомб і керованих протикорабельних ракет так багато, що за право потопити останні чужі військові кораблі на Чорному морі, назва якого в ближній історичній перспективі цілком може змінитися на «Внутрішнє озеро», турецьким льотчикам доведеться проходити конкурсний відбір.
Територію Туреччини надійно захищає щільний частокіл з найсучасніших варіантів зенітних ракет «Хок» і модернізованих «Найк Геркулес». Випадків стрільби «не туди» у турків наразі не було. Сухопутна армія прикрита блакитним куполом з мобільних установок зенітних ракет «Рапіра» і «Стінгер».
Військово-транспортна авіація володіє 13 «Геркулесами», 16 «Трансалами», 50 CN 235-100M, з яких три використовують для перевезення генералітету, а 16 слугують як літаки радіо-електронного бою. Радіоелектронній розвідці надається особливе значення, тому невдовзі надійдуть шість найсучасніших B-737-700 AEW&C MESA, що їх замовлено на фірмі «Боїнг». Туреччина замовила також 26 Airbus A400M, на кшталт нашого «вмираючого» Ан-70, і бере участь у виробництві цих літаків.
Насторожує відносно велика кількість літаків-заправників. ВВС Туреччини мають сім «повітряних танкерів» KC-135R-CRAG Stratotanker, завдяки яким можна завдати ударів з повітря на великі відстані.
Щоб не ризикувати льотчиками і літаками, турки поставили на озброєння велику кількість безпілотних розвідувальних апаратів, розроблених і побудованих вітчизняною промисловістю. Деякі з них можуть здійснювати розвідку і навіть завдавати бомбових ударів на дистанції до 1 000 км, а їх особливі варіанти — здійснювати розвідку районів, віддалених від Туреччини на 3 300 км. Є сила-силенна мініатюрних безпілотників для моніторингу фронтової смуги.
Тренувальні ескадри безперервно готують нових льотчиків.
Немає потреби розповідати про навчання військових льотчиків і взагалі про авіацію в Україні.
Вертолітний парк невеликий. Цікаво, що турки хотіли закупити і будувати в себе заліцензією російські вертольоти Ка-50 «Чорна акула», навіть назвали цю грізну машину «Ердоган». Американці перешкодили здійсненню багатомільярдної угоди і запропонували свої модернізовані «Кобри». З тієї ж причини не було підписано угоду з ліцензійного виробництва в Туреччині українського супертанка Т-80. Тут втрутилися і американці, і євреї, запропонувавши модернізацію в Ізраїлі тотально застарілих американських М-60.
Нині турки не планують завойовницьких походів у степи України, є важливіші справи. 70 млн турків, середній вік яких становить 27 років, живуть за заповітом Ататюрка: «Мир у домі — мир у всьому світі!». Хоча в країні є чимало радикальних організацій, зокрема «Сірі вовки», що вимагають відновлення колишньої величі Туреччини.
Турецький уряд в останні роки приділяє величезну увагу посиленню обороноздатності країни шляхом розвитку промисловості, особливо її оборонних галузей.
У довгострокових планах з посилення обороноздатності країни є такі програми, як спільне виробництво й озброєння армії 145 ударними вертольотами вартістю 4 млрд дол., спільне виробництво 1 000 танків на 7 млрд дол., закупівля 4 літаків раннього радіоелектронного виявлення на загальну суму 1,5 млрд дол., спільне виробництво безпілотних літальних апаратів на суму 700 млн дол., модернізація 900 танків М60А1/3 на суму 900 млн дол.
У Туреччині було розгорнуто спільне виробництво американського винищувача F-16. Його випуск обійшовся Туреччині в 2,4 млрд дол., але це набагато дешевше, ніж якби винищувачі довелося закуповувати в американців.
Кілька років тому закуплено 50 вертольотів загального призначення S-70 «Блек Хоук» американського виробництва, що обійшлося в 560 млн дол. Крім того, Туреччина за допомогою Ізраїлю здійснила модернізацію своїх «Фантомів». Тепер він називається F-4E 2020 «Термінатор». Сьогодні в Україні літаки МІГ-21 залишилися, мабуть, тільки в музеях. Дуже багато наших чудових винищувачів продано за безцінь, тоді як турецькі «Фантоми» все ще є грізною зброєю. Турки розраховують, що вірою і правдою модернізовані за участі Ізраїлю «Термінатори» прослужать до 2020 року.
На морі Туреччина сьогодні сильна як ніколи. Навіть росіяни побоюються її військового флоту.
Своїх військових кораблів Україна практично не має, а вакууму сили, як відомо, у світі не буває. Разом з іноземними державами Туреччина будує шість найсучасніших фрегатів, що обійдуться їй у 1,5 млрд дол. Не інакше як на противагу турецьким фрегатам у Севастополі запекло сперечаються про другу державну мову. І до очманіння розмахують прапорами перед носами занадто толерантних українців.
Приблизно три роки тому представник турецького уряду заявив, що протягом майбутніх 30 років Туреччина закупить озброєнь на величезну суму 150 млрд дол. До того ж ці гроші не підуть з країни. Умова та ж сама — спільне виробництво найкращих зразків озброєнь на турецьких заводах.
Сусіди, так само як і міністр оборони України, не збираються воювати, але зброю не розбазарюють, а накопичують.
За право турецьких військових замовлень борються численні фірми і всередині країни, і за рубежем.
Над здійсненням оборонних програм енергійно працюють в основному молоді політики і військово-технічні фахівці. Уряд зажадав від вітчизняної промисловості, щоб вона могла здійснювати системну інтеграцію і задовольняти вимоги збройних сил країни. Це означає, що комплектуючі можуть бути закуплені в будь-якій країні світу, але зразки озброєнь мають збирати і поставляти у війська тільки турецькі заводи.
Туреччина розвиває і свою авіаційну промисловість. Фірма TAI (Туркіш Ейркрафт Індастріз) разом з американською Дженерал Дайнемікс випускає винищувач F-16. Разом з іспанською літакобудівною фірмою КАСА турецька TAI будує двомоторний транспортний літак CN-235.
Нині Туреччина, як магніт, притягує фірми з усього світу, що випускають військове спорядження. Ні в кого не виникає сумнівів у реальності задуманого. Туреччина успішно вирішить усі складні проблеми модернізації країни і вийде в число передових промислових країн світу.
Маючи такого сусіда, варто тримати порох сухим і казки про безхмарне мирне майбутнє трактувати як... казки. Дуже схоже, що сценарій можливого розвитку подій написано людьми, які не бажають добра українцям.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта