За межами раю: борійці, або атланти

Неоантропи наочно продемонстрували, що психофізична конструкція людини – це вічний двигун, який живиться ефіром (праною). Ми живемо в його потоках, тож для використання цієї енергії нам треба тільки розгорнути вітрила. 

Найкращим моментом для захоплення прани є кілька хвилин сходу Сонця, коли планетою котиться енергетична хвиля пробудження. Щоб у цей час отримати потужну порцію енергії, треба перебувати у стані бадьорості, а найкраще – у молитовному стані. Саме тому наші предки наполягали на тому, що починати молитву треба перед сходом Сонця.  

Та для того, щоб наш вічний двигун працював, він повинен перебувати в русі. Під час фізичних навантажень наші м’язи виробляють лактат – найкращий матеріал для будівництва тіла та його оновлення, і водночас – найкраща їжа для мозку і всіх інших органів. 

Діти бігають не тому, що так треба, а тому, що так приємно. Радість викликає сам факт руху. Так само й неоантропи: інтенсивний рух приносив їм задоволення, а його відсутність породжувала відчуття голоду. Неоантропи багато рухались тому, що в них не було іншого вибору. Проте через десяток тисячоліть цей вибір з’явився. 

Енергетична альтернатива

Досліджуючи ігровий простір планети, неоантропи відкрили для себе нове джерело енергії. Його привабливість полягала в тому, що відчуття голоду можна було задовольнити без особливого напруження. Для цього достатньо було протягнути руку і з’їсти солодкий плід. Виявилося, що під керівництвом системи травлення організму цей плід саморозщеплюється, даруючи людині вже готову глюкозу – універсальне паливо, а також інші вуглеводи, білки та жири. Треба було тільки знати, що їсти, коли їсти і де його брати. 

Людина стала лінивішою, але ерудованішою. Для накопичення і збереження інформації про харчову альтернативу потрібна була база знань, а це передбачало наявність мови і довгострокової пам’яті. Тому харчова революція супроводжувалася двома іншими радикальними новаціями: формуванням розвиненої довгострокової пам’яті і членороздільної мови з достатньо великим словниковим запасом. Так на зміну первинній м’якій і співучій ностратичній мові прийшла тверда бореальна мова.   

Борійська раса та її новий союзник

Частина неоантропів, яка відкрилася до згаданих вище новацій, здобула нового харчового союзника і сформувала нову расу. Цим союзником стали їстівні плоди: фрукти, ягоди, овочі, корені, горіхи. Живлення за допомогою прани і мікрофлори залишилося, проте отримало суттєве зовнішнє доповнення. Перші борійці їли дуже мало, оскільки їхнє автономне джерело енергії далі працювало, а проте з кожним наступним поколінням частка зовнішнього харчування невпинно зростала. 

Відповідно, посилювалася залежність від природи. Тож коли наставали посушливі або холодні періоди, борійська раса відчувала голод і змушена була вести боротьбу за ресурси, що було немислимо для неоантропів. Такою була плата за комфорт.  

13041203e.jpg

13041202e.jpg

13041105e.jpg

Зміна харчування призвела до зміни мислення: воно сповільнилося. Швидка оперативна пам’ять добре живилася лактатом, якого було вдосталь у неоантропів. Натомість у борійців головним паливом стала важча і повільніша глюкоза, яка не могла так щедро живити оперативну пам’ять, проте цілком підходила для підтримки довгострокової пам’яті. Глюкозу організм отримував як безпосередньо з солодких плодів, так і власним синтезом, головним чином завдяки роботі печінки (в екстремальних ситуаціях глюкоза синтезується також нирками). 

Довгострокова пам’ять дозволяла систематизувати  властивості рослин, щоб з усього цього розмаїття вибирати найсмачніше і надійно уникати шкідливого та отруйного. Плоди рослин споживалися в сирому вигляді (жива їжа). Людина підтримувала життя цих рослин-союзників, а вони підтримували людину, хоча це ще не було активним землеробством – людина просто доглядала те, що вже росло навколо. При нестачі рослинної їжі пізні борійці змушені були вбивати диких тварин і вживати їхнє м’ясо, що опускало їх на ще нижчий енергетичний рівень.

Борійців ще називають «кроманьйонцями» (за знахідкою людських залишків у печері Кро-Маньйон на південному заході Франції), а також атлантами – від Атлантиди, тобто «старої землі» («alt», «old» — стара; «лан», «land» — земля): Альтландом називали центральну територію Борії, затоплену водами Великого потопу 7,5 тисячоліть тому.

13041207-gobekli-tepe.jpg

13041208-gobekli-tepe-kolony.jpg

13041209-gobekli-tepe-rekonstrukciya.jpg

Пам’ятник Другому Переходу

Зміна системи харчування радикально змінила ставлення людей до навколишньої природи. Якщо раніше вона сприймалася як ігровий простір, в якому людина діяла автономно, то тепер ця природа перетворилася на годувальницю, Велику Матір. Людина втратила колишню свободу і потрапила в залежність від природи. Це була приємна залежність, подібно до того, як сучасна людина перебуває в залежності від електричного світла. Неприємності починалися тоді, коли природа не могла забезпечити людей поживою – коли «вимикалося світло». 

Ми можемо доволі точно визначити, коли відбувся другий цивілізаційно-расовий перехід. Його індикатором є поява і масове тиражування статуеток, що зображають Велику Матір. Якщо взяти найдовершеніші, канонічні зразки – «Венеру з Віллендорфа» (Австрія, 24–22 тис. до н. е.) і «Венеру в ліфчику» (Костенки, Воронежська область, 21–19 тис. до н. е.) – то цей перехід відбувся приблизно 25 тисячоліть тому.

13041204e.jpg

13041205e.jpg

Мегалітичний пам’ятник Великій Матері досі стоїть у Карпатах – на території Терношорського скельного святилища, що розташоване в Косівському районі Івано-Франківської області1. Статуетки «палеолітичних венер» творилися за цим канонічним зразком в масштабі 1:100.

13041206-lada.jpg

Наведені вище міркування дозволяють суттєво уточнити міф про вигнання першолюдей з земного раю. Насправді їх ніхто не виганяв: вони самі пішли туди, де, на їхню думку, буде легше жити. Добровільний вихід неоантропів з райського стану відбувся приблизно 25 тисячоліть тому. Це був кінець першого етапу Великої Гри – і початок нових пригод.

Бетховен. Симфонія №5. Симфо-рок версія

Продовження: Покинутий рай Борії