Іноді заглядаєш в календар і замислюєшся: скільки всього можна запхнути в життя одного покоління. Якихось 25 років тому 23 лютого і 8 березня були державними (навіть не державними, а ритуальними) святами з повним набором спеціального етикету — листівки для дівчаток, прояви уваги для хлопчиків.
Зараз все це здається настільки нещасним і безпорадним, як і вся совкова ідеологічна машина з її наскрізною цензурою та нескінченними білими плямами, пише сучасний український письменник і поет Сергій Жадан в журналіНовое время від 3 березня .
Всього років п'ять тому обов'язково знаходилися щорічні диваки, які телефонували і бадьорим голосом вітали з чоловічим днем. Або навпаки: кілька примхливих голосів, які нагадували, що непогано б привітати їх з міжнародним днем жінок. А твоє нерозуміння списували виключно на політичні погляди. Але причому тут погляди? Я і Хеллоуїн не відзначаю, якщо вже відверто. До речі, тепер взагалі ніхто не телефонує, не нагадує. Може, змінюється країна. А може, коло спілкування.
Знаю-знаю, зараз обов'язково хто‑небудь скаже: що ж у цьому поганого, це наша історія, наше минуле. Так фальшиве це минуле, відповім я, фальшиве. А що породжувала совкова фальш? Цинізм, пристосуванство, дулі в кишені, адресовані радянській владі.
Той, хто вважає за необхідне поставити галочку і раз на рік привітати кохану людину букетом з теплиці, сьогодні безболісно готовий відзначати день якогось святого Валентина, не маючи ні найменшого уявлення про моральний кодекс будівника комунізму.
Примітно, що радянські свята навіть не довелося викорінювати, як пам'ятники Іллічу. Відходять самі собою, вважає автор.
Насправді, не дуже відходить, як мені здається. 8 березня в Україні як був вихідним неробочим днем що за Кучми, що за Януковича, що за Порошенка, так і залишився. Нова "проєвропейська" влада продовжує традицію своїх попередників. Ті ж самі маніпуляції з переносом вихідних і відробляннм тих вихідних наступної суботи. Мало вихідних у році? Україна, здається має чи не найбільше вихідних з приводу якогось свята. Але це тема іншої історії.
Сергій Жадан вважає, що деякі речі переглядати складніше, бо доводиться залишати комфортну зону своїх уявлень і віри, виходити за їх межі, опинившись наодинці з сумнівами та підозрами. Особливо якщо тобі далеко за п'ятдесят і ти звик до того, що картину світу для тебе формує начальник цеху. Але є одна річ, найбільш сумна — коли твоя неготовність відмовитися від історичних фантомів і монстрів змушує відмовлятися і від своєї країни на користь ефемерної імперії, яка давно відійшла в небуття. Одна справа квіти в целофані, і зовсім інша — готовність підтримати окупанта.
Наші інтереси:
Цікаві думки розумних людей не зашкодять читачам НО
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
За старим стилем. Про квіти в целофані і радянські свята
Світ:
Іноді заглядаєш в календар і замислюєшся: скільки всього можна запхнути в життя одного покоління. Якихось 25 років тому 23 лютого і 8 березня були державними (навіть не державними, а ритуальними) святами з повним набором спеціального етикету — листівки для дівчаток, прояви уваги для хлопчиків.
zhadan.jpg
Зараз все це здається настільки нещасним і безпорадним, як і вся совкова ідеологічна машина з її наскрізною цензурою та нескінченними білими плямами, пише сучасний український письменник і поет Сергій Жадан в журналі Новое время від 3 березня .
Всього років п'ять тому обов'язково знаходилися щорічні диваки, які телефонували і бадьорим голосом вітали з чоловічим днем. Або навпаки: кілька примхливих голосів, які нагадували, що непогано б привітати їх з міжнародним днем жінок. А твоє нерозуміння списували виключно на політичні погляди. Але причому тут погляди? Я і Хеллоуїн не відзначаю, якщо вже відверто. До речі, тепер взагалі ніхто не телефонує, не нагадує. Може, змінюється країна. А може, коло спілкування.
Знаю-знаю, зараз обов'язково хто‑небудь скаже: що ж у цьому поганого, це наша історія, наше минуле. Так фальшиве це минуле, відповім я, фальшиве. А що породжувала совкова фальш? Цинізм, пристосуванство, дулі в кишені, адресовані радянській владі.
Той, хто вважає за необхідне поставити галочку і раз на рік привітати кохану людину букетом з теплиці, сьогодні безболісно готовий відзначати день якогось святого Валентина, не маючи ні найменшого уявлення про моральний кодекс будівника комунізму.
Примітно, що радянські свята навіть не довелося викорінювати, як пам'ятники Іллічу. Відходять самі собою, вважає автор.
Насправді, не дуже відходить, як мені здається. 8 березня в Україні як був вихідним неробочим днем що за Кучми, що за Януковича, що за Порошенка, так і залишився. Нова "проєвропейська" влада продовжує традицію своїх попередників. Ті ж самі маніпуляції з переносом вихідних і відробляннм тих вихідних наступної суботи. Мало вихідних у році? Україна, здається має чи не найбільше вихідних з приводу якогось свята. Але це тема іншої історії.
Сергій Жадан вважає, що деякі речі переглядати складніше, бо доводиться залишати комфортну зону своїх уявлень і віри, виходити за їх межі, опинившись наодинці з сумнівами та підозрами. Особливо якщо тобі далеко за п'ятдесят і ти звик до того, що картину світу для тебе формує начальник цеху. Але є одна річ, найбільш сумна — коли твоя неготовність відмовитися від історичних фантомів і монстрів змушує відмовлятися і від своєї країни на користь ефемерної імперії, яка давно відійшла в небуття. Одна справа квіти в целофані, і зовсім інша — готовність підтримати окупанта.
Цікаві думки розумних людей не зашкодять читачам НО
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта