Загадка Святослава

2006 року московське видавництво «Білі альви» випустило у світ книгу сучасного язичника Озара (Лева Прозорова) «Святослав Хоробре: Іду на ви!» накладом 3000 примірників. У своєму дослідженні пан Озар розвінчує багато стереотипів та міфів, які мов змії Лакоона опутали історичну постать Святослава, які показують нашу Батьківщину давніх часів дикунською глушиною цивілізованої Європи. Книга легко читається, автор веде постійний діалог з читачем, передбачаючи нові запитання та типову реакцію на нове бачення давньої історії.

Отже, наведемо кілька цікавих положень книги про слов’ян, русів та їх князів:

1. Русь часів Святослава та його попередників автор називає державою. Оскільки саме королями називали її правителів західні хроніки в той час, коли правителів Польщі та Чехії титулували як князів, а східні надавали інколи й імператорський титул кагана. Лише гоноровита Візантія занижувала титули правителів русів (але така практика у неї була щодо всіх іноземних монархів).

2. «Руські письмена», вживані слов’янами від давніх часів помилково назвали кирилицею, тоді як новотвір Кирила – глаголицю приписували невідомому слов’янському генію.

3. Варяги – головне із племен союзу слов’ян-ободритів, які мешкали в західному кутку Варязького моря, інші назви – «варинги», «варини», «варни», «вагіри» (до речі, данці за 50 років панування над частиною Англії збагатили місцеву мову 10% коренів слів, а руси від германців… 10 слів; буцімто скандинавські «Свентослав» «Інгорь» насправді є ободритськими).

4. Руси – слов’янське плем’я ругенів, що мешкало на острові Руяні (Рюгені).

5. Вандали були слов’янським союзом племен «венди».

6. З кінця VІІІ по ХІІ ст. прибалтійські слов’яни повністю контролюють балтійську торгівлю із центрами у Бремені, Любеку, Ростоці, Волині, Новгороді (скандинави запозичили деякі слова з торгової та мореплавської галузі «torgh», «lodhia», «korab» тощо), збирали данину («polutasvarf» — полюддя) з данських та шведських племен, мали колонії в південній Швеції, Голландії (міста Вільтбург і Славенбург), заснували під час спільного з саксами завоювання Британії місто Мільтон у графстві Вільтшир.

7. Звичай гоління голови у вояків під «оселедець» та носіння вусів були поширені у слов’ян. Скандинави носили бороди та довге волосся.

8. У слов’ян була варнова система – перехід до іншої Варни був можливий лише за великих заслуг.

9. Християнство в землях західних слов’ян супроводжувався відвертим геноцидом: вбивством чи продажем в рабство (багато з порятованих втечею під ім’ям «варяги» переселялися на Русь). Християнство візантійського обряду насаджувалося вогнем і мечем, від яких були частково повністю знищені чи продані в рабство десятки балканських слов’янських племен (де поділися пелопоннеські слов’яни?), знищено 28,9% поселень давньої Русі.

10. Християнство Русі було започатковане християнами-варягами, які мали обряди західного зразку.

11. Князь Ігор лише після одного походу в степ 915 р. заставив печенігів до 968 р. забути про дорогу на північ і стати вірними союзниками русів, Дон став східним рубежем країни. За 33 роки правління він програв лише одну битву (візантійці виграли завдяки «грецькому вогню»).

12. Князя Ігоря убила християнська опозиція – княгиня Ольга прибирала свідків (можливо, вона була причетна до змови?).

13. В 957 р. під час поїздки княгині Ольги до Константинополя з нею був «анепсій» (близький родич молодшого покоління), можливо Святослав, якого княгиня сватала (в літописах чомусь ніби сама сваталася) за імператорську рідню.

14. У моральному плані Візантійська імперія була взірцем гріха, наживи, любові до матеріальних благ і розваг.

15. Хазарський каганат – паразитична держава, що експлуатувала сусідські та власний народ за допомогою найманого війська. Награбоване, особливо слов’янські раби, ставали засобом торгівлі. В часи Святослава фактично всю торгівлю рабами в Середземноморській ойкумені тримали єврейські торговці рахдоніти, що мали повний вплив над каганатом.

16. Хазарський каганат був розбитий за один 965 рік і кордон Русі пройшов по Волзі!


17. В Болгарію Святослав прийшов не як союзник чи найманець Візантії, а як самостійний політик – з метою розширення кордонів власної держави. Намовив його до цього візантієць Калокір – єдиний відомий побратим Святослава.

18. Похід печенігів 968 р. на Київ був зумовлений швидше не впливом візантійців, а тим, що Святослав у поході на Болгарію взяв союз із їх кровними – мадярами. Після візиту Святослава до Києва – у другому поході на Болгарію беруть участь і печенізькі вояки.

19. Печеніги, ймовірно, були нащадками скіфських племен, європеоїдами – житель Києва міг у їх стані сприйнятися за свого, кияни обговорювали варіант відкриття воріт перед кочовиками (не боялися?).

20. У Святослава, ймовірно, було більше ніж три сини: Свенг (Сен? Евенко?) в Тмутаракані та безіменний отрок, що ходив з батьком у другий болгарський похід (саме його в битві під Аркдіополем убив Варда Склір).


21. Перемога під Аркадіополем відкривала перед русами двері Константинополя – тогочасна «Імперія зла» ледве не впала до рук язичників. За версією Озара візантійці викупили у Святослава мир за трофейну зброю його сина.

22. Святослав втратив Болгарію через віроломний напад імператора Цихмісія та зраду місцевих та руських християн.

23. Руси воювали бойовим шикунком «стіна», що схоже на шикування давніх римлян (для цього вони мали великі прямокутні щити).

24. Печеніги напали за Святослава в помсту за поразку одноплемінників у Болгарії та замирення з візантійцями.

25. Свенельд, посланий Святославом до Києва поперед себе не послав князеві на зустріч харчі та підмогу – можливо саме через це син Святослава Олег помстився сину Свенельда Люту на полюванні?

Після смерті великого князя країни вже не поновила такої могутності: руси не дотримувалися девізу предків «НАПАДАЙ ПЕРШИМ» і під тиском кочівників були вимушені піти зі степу та лісостепу до Росі та Десни.

А чашу з черепом князя печеніги використовували в обряді зачаття дітей: перед тим, як лягти на ложе, князь і княгиня пили з чаші і повторювали: «Нехай наші діти будуть такі як Він!»