Третього лютого 2011 р. польський парламент прийняв постанову про відзначення як героїв всіх, хто воював у підпіллі за незалежну Польщу, в тому числі і тих, що винищували українців, євреїв чи білорусів. Всі тепер герої. Натомість у демократичній Польщі різко зросла кількість виступів як проти ОУН та УПА, так проти інших сучасних українських патріотичних середовищ.
Отже, польське різнобарвне підпілля – всі герої, в тому числі і профашистські Народові сили збройні. Щоб підкреслити суть цих «патріотів» наведемо цитату із статті Климентія Федевича (Москва) під назвою «Прокляті солдати Польщі і України» (Див.газета «За вільну Україну» № 9 за 10 березня 2011 р.). Цитуємо: «Найбільш відомий союз партизан НСЗ працював з керівництвом СС і гестапо в Радомі. Після закінчення ІІ світової війти НСЗ продовжував боротьбу проти «радянської окупації», зокрема шляхом фізичного знищення їхніх польських колаборантів, комуністів, євреїв, під прикриттям гасла боротьби з «жидокомуністами» і українців незалежно від їх політичних уподобань. 6 червня 1945 р. загін НСЗ кількістю 300 осіб під командуванням майора Мечислава Пазерського (тепер героя!), виконуючи наказ командира «Спеціальної акції» 16 округу НСЗ Зигмунда Воляніна по-звірячому стратив 194 українців в українському селі Верховина в Красниставському повіті Польщі. Серед 194 вбитих українців було 45 дорослих чоловік, решта 149 страчених були жінки і діти різного віку».
Хотілося б спитати польських «об’єктивних» дослідників чи це, панове, не була етнічна чистка? А таких прикладів сотні!
Але незважаючи на це, тобто на вчинені злочини, їх «героїзм» визнаний у нинішній Польщі на вищому рівні. Натомість солдати УПА вважаються лише «бандитами», без будь-яких застережень.
Прийняття цієї постанови фактично загострює взаємини між обома державами, бо однобоке вирішення цієї складної проблеми, а тим більше суб’єктивне – веде лише до конфронтації, а не до зближення.
Особливо зраділи цій постанові різні групи ненависті – кресов’яки, мілусніки та їх прихильники, тобто ті, що здійснювали безперервний тиск на польських парламентарів і на тих, хто старався цю тематику висвітлювали більш-менш об’єктивно. До речі, мрією цих середовищ є добитися осуду УПА, на рівні Європарламенту. Перший крок уже зроблено. Якщо ж у липні цього року польський парламент прийме постанову у якій засуджуватиме УПА і події на Волині влітку 1943 р., то це дасть імпульс кресов’якам до чергової атаки, особливо перед виборами, тепер уже на Європарламент. Антагонізм між обома народами зростатиме. І це мусить врахувати українська влада. Не мовчанкою, а виваженими дипломатичними діями.
Нам доводилося писати про «людобуйство» поляків вчинене в українських селах та містах. Але сучасна українська молодь мусить більше знати про цей жах, який пережили наші співвітчизники на Холмщині, Надсянні чи в Бескидах, знати про великі жертви, що їх понесли українці на своїй, не чужій, землі від рук різних АК, БХ, АЛ, НСЗ та інших підпільних і легальних військових формувань.
Ось лише мізерні приклади з сотень інших, які засвідчують гірку долю українців під чужою займанщиною.
Цитуємо. В Грубешівському повіті до перших днів квітня 1943 р., тобто до початку польсько-українського збройного конфлікту на Волині, польське підпілля знищило 40 провідних українських діячів… Багатьох українців Холмщини в серпні 1942 р. вразила звістка про загибель священика с. Дратова Люблінського повіту Степана Малєша, котрого польські бандити закатували разом з дочкою Ольгою і їх сусідами.
У квітні-серпні 1942 р. с.Кониволе Люблінського повіту десять разів німіло від жаху, коли польські бандити цілеспрямовано нищили провідних діячів місцевих українців: Миколу Недзялка, Матвія Сачука, Володимира Максимка, Антона Пуцяка, Гната Яртиха, Володимира Руцяка, Олександра Яртиха, Марію, Ніну і Теодора Боршів, а в Людвині крик піднімався до небес, коли в середині 1942 р. там хоронили жертви польського терору Антіна Сачеву, Івана Яртиха, Матвія Плотникова. У середині 1942 р. на Білгорайщині з польських рук впали українські вчителі Антін Шавала та Теодор Когут, війт Рожанки Іван Шурба, Іван Габуда та інші. На Грубешівщині 6 травня 1943 р. польською озброєною групою було знищено 6 селян у Молокові, 26 травня – 12 мешканців Стрільців, 4- у Тугані, ще більше 29 травня.
У Грубешові було вбито відомого українського діяча полковника Якова Войнаровського, приблизно тоді ж загинув голова допомогового комітету Микола Струтинський та його помічники Михайло Новосад і Тимофій Стахурський, в селі Пасіки вбито 8 українців, забито на Володовщині солтиса Колодянець Михайла Бришкевича, агронома з Кривоверби – Богдана Панчишина, в Пахоллі вирізано родину Степана Нарашина. 13-14 березня 1944 р. організовані банди спалили 14 українських сіл, розстріляли або замордували 1500 українців, серед яких 70 відсотків були діти і жінки. (Див.В.Сергійчук «Трагедія Волині». П.П. Сергійчук М.І. К.,2009 с.18-19, 68).
Всім відомо про трагедію українських сіл Сагрині, Завадки Морохівської, Верховини, Павлокоми та інших сіл, де жителів винищено повністю. Мало хто залишився живим.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Злочинний «героїзм»
Світ:
Третього лютого 2011 р. польський парламент прийняв постанову про відзначення як героїв всіх, хто воював у підпіллі за незалежну Польщу, в тому числі і тих, що винищували українців, євреїв чи білорусів. Всі тепер герої. Натомість у демократичній Польщі різко зросла кількість виступів як проти ОУН та УПА, так проти інших сучасних українських патріотичних середовищ.
akraj_20110404.jpg
Отже, польське різнобарвне підпілля – всі герої, в тому числі і профашистські Народові сили збройні. Щоб підкреслити суть цих «патріотів» наведемо цитату із статті Климентія Федевича (Москва) під назвою «Прокляті солдати Польщі і України» (Див.газета «За вільну Україну» № 9 за 10 березня 2011 р.). Цитуємо: «Найбільш відомий союз партизан НСЗ працював з керівництвом СС і гестапо в Радомі. Після закінчення ІІ світової війти НСЗ продовжував боротьбу проти «радянської окупації», зокрема шляхом фізичного знищення їхніх польських колаборантів, комуністів, євреїв, під прикриттям гасла боротьби з «жидокомуністами» і українців незалежно від їх політичних уподобань. 6 червня 1945 р. загін НСЗ кількістю 300 осіб під командуванням майора Мечислава Пазерського (тепер героя!), виконуючи наказ командира «Спеціальної акції» 16 округу НСЗ Зигмунда Воляніна по-звірячому стратив 194 українців в українському селі Верховина в Красниставському повіті Польщі. Серед 194 вбитих українців було 45 дорослих чоловік, решта 149 страчених були жінки і діти різного віку».
Хотілося б спитати польських «об’єктивних» дослідників чи це, панове, не була етнічна чистка? А таких прикладів сотні!
Але незважаючи на це, тобто на вчинені злочини, їх «героїзм» визнаний у нинішній Польщі на вищому рівні. Натомість солдати УПА вважаються лише «бандитами», без будь-яких застережень.
Прийняття цієї постанови фактично загострює взаємини між обома державами, бо однобоке вирішення цієї складної проблеми, а тим більше суб’єктивне – веде лише до конфронтації, а не до зближення.
Особливо зраділи цій постанові різні групи ненависті – кресов’яки, мілусніки та їх прихильники, тобто ті, що здійснювали безперервний тиск на польських парламентарів і на тих, хто старався цю тематику висвітлювали більш-менш об’єктивно. До речі, мрією цих середовищ є добитися осуду УПА, на рівні Європарламенту. Перший крок уже зроблено. Якщо ж у липні цього року польський парламент прийме постанову у якій засуджуватиме УПА і події на Волині влітку 1943 р., то це дасть імпульс кресов’якам до чергової атаки, особливо перед виборами, тепер уже на Європарламент. Антагонізм між обома народами зростатиме. І це мусить врахувати українська влада. Не мовчанкою, а виваженими дипломатичними діями.
Нам доводилося писати про «людобуйство» поляків вчинене в українських селах та містах. Але сучасна українська молодь мусить більше знати про цей жах, який пережили наші співвітчизники на Холмщині, Надсянні чи в Бескидах, знати про великі жертви, що їх понесли українці на своїй, не чужій, землі від рук різних АК, БХ, АЛ, НСЗ та інших підпільних і легальних військових формувань.
Ось лише мізерні приклади з сотень інших, які засвідчують гірку долю українців під чужою займанщиною.
Цитуємо. В Грубешівському повіті до перших днів квітня 1943 р., тобто до початку польсько-українського збройного конфлікту на Волині, польське підпілля знищило 40 провідних українських діячів… Багатьох українців Холмщини в серпні 1942 р. вразила звістка про загибель священика с. Дратова Люблінського повіту Степана Малєша, котрого польські бандити закатували разом з дочкою Ольгою і їх сусідами.
У квітні-серпні 1942 р. с.Кониволе Люблінського повіту десять разів німіло від жаху, коли польські бандити цілеспрямовано нищили провідних діячів місцевих українців: Миколу Недзялка, Матвія Сачука, Володимира Максимка, Антона Пуцяка, Гната Яртиха, Володимира Руцяка, Олександра Яртиха, Марію, Ніну і Теодора Боршів, а в Людвині крик піднімався до небес, коли в середині 1942 р. там хоронили жертви польського терору Антіна Сачеву, Івана Яртиха, Матвія Плотникова. У середині 1942 р. на Білгорайщині з польських рук впали українські вчителі Антін Шавала та Теодор Когут, війт Рожанки Іван Шурба, Іван Габуда та інші. На Грубешівщині 6 травня 1943 р. польською озброєною групою було знищено 6 селян у Молокові, 26 травня – 12 мешканців Стрільців, 4- у Тугані, ще більше 29 травня.
У Грубешові було вбито відомого українського діяча полковника Якова Войнаровського, приблизно тоді ж загинув голова допомогового комітету Микола Струтинський та його помічники Михайло Новосад і Тимофій Стахурський, в селі Пасіки вбито 8 українців, забито на Володовщині солтиса Колодянець Михайла Бришкевича, агронома з Кривоверби – Богдана Панчишина, в Пахоллі вирізано родину Степана Нарашина. 13-14 березня 1944 р. організовані банди спалили 14 українських сіл, розстріляли або замордували 1500 українців, серед яких 70 відсотків були діти і жінки. (Див.В.Сергійчук «Трагедія Волині». П.П. Сергійчук М.І. К.,2009 с.18-19, 68).
Всім відомо про трагедію українських сіл Сагрині, Завадки Морохівської, Верховини, Павлокоми та інших сіл, де жителів винищено повністю. Мало хто залишився живим.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта