Торговельна війна Росії проти України триває попри декларації керівництва двох держав. У ЗМІ розгорнулася повномасштабна інформаційна кампанія. Були оприлюднені документи, що мали б свідчити про розробників та мету цілеспрямованої операції зі зриву підписання Угоди про асоціацію, складовою якої стала і торговельна війна.
При цьому не лише спонсоровані з РФ, а й чимало наших медіа послідовно підіграють нагнітанню апокаліптичних сценаріїв для України в разі продовження торговельної блокади Росією вітчизняних товарів, пише в журналі "Тиждень" (№34) Олександр Крамар.
У ЄС свідомі, що йдеться не про конфлікт Росії та України, а про виклик Європейському Союзу. Адже Путін прагне змусити Україну відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з ним.
Спроби залякувати Україну торговельною війною є породженням стереотипу, що Росія – це її найважливіший економічний партнер, а тому санкції у відповідь на неприєднання нашої країни до Митного союзу здатні обвалити вітчизняну економіку. Сформований він у 1990-х роках, коли успадкована з радянських часів економічна залежність від Росії справді була значною, але зараз її надто перебільшують.
Страхи підігріваються некритичним ставленням до завищеної оцінки можливих утрат України й водночас ігноруванням ризиків для самої Росії на випадок, коли українська сторона наважилася й спромоглася б на відповідь. Наприклад, ігнорують факт, що в більшості експортованих із нашої держави до РФ товарів частка доданої на території України вартості часто менша, ніж «проміжне споживання» імпортованої із-за кордону (часто із тієї ж таки Росії) сировини, комплектуючих чи енергоресурсів. Яскравий приклад – продукція машинобудування, глибоко кооперованого з російськими постачальниками комплектуючих.
Продукція металургії чи хімії (особливо останньої) значною мірою виробляється на основі імпортованих із РФ (або інших країн) сировини та енергоносіїв (газ, нафта, вугілля). З урахуванням зазначених чинників, скажімо, прогнозоване Федерацією роботодавців України максимально можливе падіння експорту до Росії за песимістичного сценарію до кінця поточного року на $2–2,5 млрд означало б і скорочення імпорту щонайменше на $1 млрд. Тож лише решту $1–1,5 млрд можна було б зарахувати до втрат внутрішнього валового продукту України, що значно менше за 1% ВВП.
Інший живучий міф: Росія або Митний союз ЄврАзЕС – найбільший ринок збуту для українських підприємств. Та за обсягом ринку РФ поступається ЄС, а її Митний союз – його Митному союзові (European Union Customs Union), до якого входить великий імпортер української продукції – Туреччина. Крім того, відсоток Росії в експорті товарів з України стрімко падав і до початку нинішньої повномасштабної торговельної війни, а до Євросоюзу зростав.
Попри суттєві загрози для окремих вітчизняних виробників, ускладнення українського експорту до Росії в разі підписання Угоди про асоціацію з ЄС та введення захисних заходів Євразійським митним союзом не загрожує економіці України катастрофічними наслідками.
Ініціатори торговельної війни проти України, схоже, впевнені, що вона не зможе дати у відповідь, оскільки звикли, що на кожну чергову атаку з боку Росії Київ виявляв готовність іти на поступки, приймав нав’язані Москвою правила гри. Тим часом, обмеживши у відповідь російський імпорт до України можна змінити відповідну парадигму торговельних відносин, змусити Кремль остерігатися. Перші спроби вже є. Заборонено імпорт до України і транзит її територією зерна з трьох федеральних округів РФ, які найбільше його експортують: Сибірського, Північнокавказького та Південного (офіційна підстава – випадки захворювання тварин на ящур у цих регіонах).
Існує гіпотетична можливість, що після успішного підписання та набрання чинності Угоди про асоціацію з ЄС логічна доцільність у продовженні торговельної війни проти України для Росії буде втрачена. Проте російський ринок у будь-якому разі залишатиметься для українських постачальників вкрай ненадійним і одним із найризикованіших.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Кремль блефує. Залежність економіки України від Митного союзу свідомо перебільшується
Світ:
Торговельна війна Росії проти України триває попри декларації керівництва двох держав. У ЗМІ розгорнулася повномасштабна інформаційна кампанія. Були оприлюднені документи, що мали б свідчити про розробників та мету цілеспрямованої операції зі зриву підписання Угоди про асоціацію, складовою якої стала і торговельна війна.
13082804r.jpg
При цьому не лише спонсоровані з РФ, а й чимало наших медіа послідовно підіграють нагнітанню апокаліптичних сценаріїв для України в разі продовження торговельної блокади Росією вітчизняних товарів, пише в журналі "Тиждень" (№34) Олександр Крамар.
У ЄС свідомі, що йдеться не про конфлікт Росії та України, а про виклик Європейському Союзу. Адже Путін прагне змусити Україну відмовитися від підписання Угоди про асоціацію з ним.
Спроби залякувати Україну торговельною війною є породженням стереотипу, що Росія – це її найважливіший економічний партнер, а тому санкції у відповідь на неприєднання нашої країни до Митного союзу здатні обвалити вітчизняну економіку. Сформований він у 1990-х роках, коли успадкована з радянських часів економічна залежність від Росії справді була значною, але зараз її надто перебільшують.
Страхи підігріваються некритичним ставленням до завищеної оцінки можливих утрат України й водночас ігноруванням ризиків для самої Росії на випадок, коли українська сторона наважилася й спромоглася б на відповідь. Наприклад, ігнорують факт, що в більшості експортованих із нашої держави до РФ товарів частка доданої на території України вартості часто менша, ніж «проміжне споживання» імпортованої із-за кордону (часто із тієї ж таки Росії) сировини, комплектуючих чи енергоресурсів. Яскравий приклад – продукція машинобудування, глибоко кооперованого з російськими постачальниками комплектуючих.
Продукція металургії чи хімії (особливо останньої) значною мірою виробляється на основі імпортованих із РФ (або інших країн) сировини та енергоносіїв (газ, нафта, вугілля). З урахуванням зазначених чинників, скажімо, прогнозоване Федерацією роботодавців України максимально можливе падіння експорту до Росії за песимістичного сценарію до кінця поточного року на $2–2,5 млрд означало б і скорочення імпорту щонайменше на $1 млрд. Тож лише решту $1–1,5 млрд можна було б зарахувати до втрат внутрішнього валового продукту України, що значно менше за 1% ВВП.
Інший живучий міф: Росія або Митний союз ЄврАзЕС – найбільший ринок збуту для українських підприємств. Та за обсягом ринку РФ поступається ЄС, а її Митний союз – його Митному союзові (European Union Customs Union), до якого входить великий імпортер української продукції – Туреччина. Крім того, відсоток Росії в експорті товарів з України стрімко падав і до початку нинішньої повномасштабної торговельної війни, а до Євросоюзу зростав.
Попри суттєві загрози для окремих вітчизняних виробників, ускладнення українського експорту до Росії в разі підписання Угоди про асоціацію з ЄС та введення захисних заходів Євразійським митним союзом не загрожує економіці України катастрофічними наслідками.
Ініціатори торговельної війни проти України, схоже, впевнені, що вона не зможе дати у відповідь, оскільки звикли, що на кожну чергову атаку з боку Росії Київ виявляв готовність іти на поступки, приймав нав’язані Москвою правила гри. Тим часом, обмеживши у відповідь російський імпорт до України можна змінити відповідну парадигму торговельних відносин, змусити Кремль остерігатися. Перші спроби вже є. Заборонено імпорт до України і транзит її територією зерна з трьох федеральних округів РФ, які найбільше його експортують: Сибірського, Північнокавказького та Південного (офіційна підстава – випадки захворювання тварин на ящур у цих регіонах).
Існує гіпотетична можливість, що після успішного підписання та набрання чинності Угоди про асоціацію з ЄС логічна доцільність у продовженні торговельної війни проти України для Росії буде втрачена. Проте російський ринок у будь-якому разі залишатиметься для українських постачальників вкрай ненадійним і одним із найризикованіших.
Подано у скороченні.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта