Народ продовжує творити нову Україну

Попри те, що оголошене опозицією формування Народної ради (НР) відбулося, фактично функціонувати вона не почала. Побудова паралельних інституцій загальмувалася, а подекуди взагалі зійшла на пси. Створені НР в регіонах замість того, щоб перебрати на себе функції виконавчої влади на місцях, перетворилися на незрозумілі майданчики для задоволення амбіцій різного роду маргіналів. При чому ледь не в кожному районі процес формування НР відбувався по-своєму.
 
Позитивним моментом у всій цій історії стало створення загонів самооборони, котрі мають виконувати функції муніципальної міліції та охороняти населення від тітушок. Проте це та усі інші рішення Народних рад оскаржують місцеві прокуратури, а суди, відповідно, задовольняють їхні скарги.
 
Замість того, щоби творити свою судово-правоохоронну вертикаль на місцях, очільники НР в регіонах взялися скасовувати власні рішення або ухвалювати їх заново, виправляючи те, на що скаржилися прокурори. І це при тому, що перед тим вони фактично визнали всі ці органи нелегітимними, підпорядкувавшись Народній раді в столиці.
 
Причиною для таких неузгоджених дій стало те, що опозиційна трійка не готувалася до серйозного розгортання фронту в регіонах й не мала на меті по-справжньому створювати паралельні інституції.
 
У Яценюка, Кличка та Тягнибока, схоже, просто не було плану на випадок захоплення адмінбудівель в областях. Вони не мали наміру йти до кінця, а хотіли просто полякати владу. Тому спочатку назвали Верховну Раду нелегітимним органом законодавчої влади, а потім туди ж повернулися, чим, власне, знову реанімували парламент. В цьому їх можна зрозуміти, адже опозиціонери більш зорієнтовані на мирне врегулювання кризи в країні. Вони не хочуть брати на себе відповідальність за можливе продовження кровопролиття.
 
Народна рада ж зависла у повітрі, а разом із нею й усі її відділення в регіонах. Трійка опозиційних лідерів, мабуть, вирішила, що ці утворення вже відіграли свою роль, злякавши режим, і тепер їх можна приберегти для кращих часів. Насправді влада піддалася страхові тому, що почала втрачати контроль на своїй вотчині, коли масові акції та штурми прокотилися Запоріжжям та Дніпропетровщиною.
 
Опозиція, ведучи з владою переговори, може водночас продовжувати, хай навіть негласно, формувати нову вертикаль на місцях. Виведення з-під контролю режиму хоча б частини грошових потоків злякало би владу куди сильніше, ніж захоплення Харківської ОДА. Втрата контролю фактично сигналізуватиме про слабкість верхівки, що пришвидшить процес переходу на бік опозиції тих, хто сумнівається. Без цього методи опозиційної трійки видаються половинчастими й несерйозними. Вони призводять до того, що в регіонах не дуже розуміють, як діяти далі і яка роль, створених ними, інституцій. Врешті, чим Народні ради на місцях відрізняються від тих же таки Штабів національного спротиву.
 
А що народ?
 
Поки опозиція намагається грати на два фронти, зосередившись більше на роботі в парламенті, народ продовжує творити нову державу.
 
За всі роки незалежності країни її влада всіляко вбивала довіру народу в сенс існування владних інституцій, а зараз люди самі мають змогу долучитися до творення їх аналогів.
 
Частина проектів і поготів з’явилася завдяки народній ініціативі. Економічний бойкот, котрий громадські активісти оголосили продукції регіоналів, показує свою ефективність. Це легко зрозуміти із нервових заяв бізнесменів з Партії регіонів. Деякі з них взагалі відкрито кажуть про те, що через цю кампанію несуть збитки. Отримання бойкотом ширшого розголосу може неслабо вдарити по кишені пересічних депутатів-регіоналів, котрі не годуються з тендерів.
 
Продовженням цієї кампанії можна назвати заклик до несплати підприємцями податків. Власне, ця ідея уже самостійно може наповнити змістом Народні ради на місцях, котрі на даний час не мають належних повноважень, щоб на щось справді впливати. Для цього потрібно створити податкові органи при НР, котрі і отримуватимуть податки від підприємців, що готові фінансувати паралельні інституції, а не органи влади, котрі вважають нелегітимними. Цей ж податковий орган передаватиме кошти до бюджету, формуванням та розподіленням котрого і займатимуться Народні ради. Такими діями підприємці легалізують НР та делегують їм свої повноваження. Те саме може стосуватися й простих громадян.
 
У цій ситуації дуже важливо звернути увагу на один момент. Україна зараз перебуває в доволі скрутній фінансовій ситуації і такі ігри можуть мати доволі погані економічні наслідки для країни аж до дефолту. Проте, якщо систему побудувати грамотно, то все це може навпаки посприяти пришвидшенню процесу зміни влади в країні та можливості для виходу з кризи. В будь-якому випадку, до цієї ситуації слід підійти зважено та обдумано.

Інша частина громадських активістів, письменників, журналістів, науковців та просто небайдужих перейняли на себе іншу функцію — гарантування інформаційної безпеки країни.
 
Схоже на те, що владу абсолютно не хвилює дане питання. Так само, як і питання адекватного висвітлення в медіа всього світу подій, що відбуваються в Україні, тому за справу й взялися активісти. Вони пишуть матеріали для іноземних видань, щоби люди з усіх куточків планети могли почути не чужу позицію щодо подій на Євромайдані, а отримали її безпосередньо з епіцентру конфлікту та від його учасників. Таке інформування протиставляється атакам зацікавлених в ескалації конфлікту зовнішніх гравців.
 
Інформування спрямоване не лише на зовнішніх реципієнтів, а й всередину країни. Зокрема для жителів Сходу та Півдня країни, котрі нейтрально чи негативно ставляться до протестів. Для цього створено видання, розраховані на донесення до цих людей позиції другої сторони, себто прихильників Майдану.
 
Ще одним кроком у цьому напрямі стало встановлення екрану на вулиці Грушевського перед бійцями внутрішніх військ та «Беркута». Цим самим вони намагаються прорвати інформаційну блокаду, дати змогу отримати альтернативну точку зору, вивести їх з-під політінформаційного впливу командування.
 
Формування нової державної парадигми є доволі складним процесом. Змінити усе водночас не вдасться. Ба більше, важливо, щоби хоч щось із наміченого вдалося досягнути і втілити в життя. В країні надто багато незацікавлених у цьому людей. Вони понад 20 років плекали великого клептократично-корупційного монстра. Робили це явно не для того, щоб просто так в один момент підняти руки і здатися. Вони будуть пручатися до кінця.
 
Проте це зовсім не означає, що творити нові інституції немає сенсу і це даремна трата сил, котрі дуже важливі в теперішній боротьбі. Навпаки, цим займатися необхідно, бо, якщо не вдасться зараз, то через кілька років набутий досвід неодмінно стане в нагоді. Якісно нова держава сама з неба не впаде – її потрібно буде виборювати. Щоденно. Щохвилини. Щомиті.