Великий українець Антоній Чехов вивчив російську мову лише після вступу до Московського університету

Пропонуємо нашим читачам краще розібратися з роллю видатних українців, які творили яскраву й самобутню культуру навіть за відсутності української державності і фактичного пригнічення української мови. Чимало українців (М. Гоголь, П. Гребінка, Т. Шевченко, В. Короленко та ін.) були змушені писати не рідною їм мовою, оскільки надрукуватися українською в умовах іншої етнічної держави в усі часи було дуже важко.

Проте українська ментальність українських талантів пробивалася і через не рідні їм мовні засоби інших культур і народів. Серед таких видатних українців достойне місце обіймає видатний письменник і драматург, блискучий творець коротких, прозаїчних, але надзвичайно поетичних творів, уродженець Східної України - Антоній Чехов.

Як визначити національність письменника?

Отже, залишимо за дужками нашого дослідження питання про те, чи визначає мова написання літературних творів національність письменника. Тут і сперечатися абсолютно нема про що.

Якщо Йосип Флавій, відомий єврейський історик, писав латиною, це абсолютно не означає, що потрібно забути про його єврейське походження й неодмінно записати в римляни. Тим паче що, описуючи події римської історії, він коментував її з погляду євреїв, а не римлян.

Аналогічно: якщо Володимир Набоков, який втік від більшовиків до США, написав свою «Лоліту» спочатку англійською мовою, то це не означає, що він перестав після цього бути російським письменником, як стверджують, єврейського походження. Він жив в Америці і йому були потрібні гроші. І було б нерозумно писати в Америці російською мовою й очікувати, що тебе там надрукують.Зрозуміло, американці після світового тріумфу його педофільної «Лоліти» теж вважають його своїм письменником. І нехай собі вважають. Ця нація, як і сучасна російська, має достатньо куцу культурну історію. Тому й хапається за всіх, хто колись щось написав англійською (зауважте, не американською мовою!) на їхній території.

То чому ті ж таки росіяни вважають «американського класика» Володимира Набокова — росіянином і відмовляють українцям Миколі Гоголю й Антонові Чехову у праві бути українцями? Лише тому, що вони писали російською мовою?

Так помор (помори себе не вважають «русскіми» – В.Б.) Михайло Ломоносов писав свої наукові і літературні праці латинською та німецькою мовами. З тієї логіки виходить, що гордість російської науки та літератури Михайло Ломоносов – німець?

А ось киргиз Чингіз Айтматов писав російською, але його «чомусь» ніхто не вважає російським письменником. - Цікаво, виходить: киргизам можна бути киргизами, а українцям — ні!..

Українське коріння сім’ї Чехових

Проте звернімося до документів, які промовисто свідчать, що предки А. Чехова (1860—1904) ще в XVІІ столітті жили в українських населених пунктах:

·        в етнічно українському селі Вільхуватка (дід — по батькові) Воронезької губернії;

·        в селі Зайцівка (бабуся — по батькові) Харківської губернії;

·        в селі Фофаново (дід — по матері) Іванівської області;

·        в місті Таганрог (бабуся — по матері), що до 1888 року належало Катеринославській губернії, де більшість населення становили українці... [3].

Для тих, хто раніше не дуже цікавився адміністративним устроєм Російської імперії, нагадаємо, що губернське місто Катеринослав — це нинішній український обласний центр Дніпропетровськ.

Якщо когось бентежить «українськість» Воронезької області, зверніть увагу на карту етнічних українських земель, складену 1935 року англійським дослідником Ланселотом Лоутоном [6]. Як закликав такий собі літературний герой Паніковський: «Поезжайте в Киев и спросите...», і вам все стане ясно, що нині російська Воронезька область колись належала Слобожанській Україні [2].

Отже, серед предків А. Чехова явно проглядається щонайменш 3/4 українців. Візьмемо, наприклад, прадіда великого українського письменника — кріпака Воронезької губернії Михайла Омеляновича (Євстафійовича) Чехова (1762—1849).

Як свідчить співробітник Ялтинського чеховського музею Геннадій Шалюгін, сини М.О. Чехова «чомусь» шанобливо величали його «пан отче». «С чего бы это «русские» воронежские крестьяне величали своего отца украинским словом «пан»? — ставить риторичне запитання Г. Шалюгін.

Дід (по батькові), Єгор Михайлович Чехов, був із кріпаків, але згодом зміг викупити себе і свою сім’ю на волю. Імовірно, він був першою в роду грамотною людиною, що й дало змогу йому отримати вільну й вивести в люди своїх синів.І далі продовжує: за сімейними переказами, в Михайла Омеляновича Чехова був брат Петро Омелянович Чехов. Сімейний переказ оповідає про нього як про людину, що сходила всю Росію для збирання коштів на будівництво церкви в Києві. Церкву він нібито побудував. Але чому в Києві, а не, скажімо, в Москві? [5].

Після визволення від кріпосного рабства Чехови переїжджають у донецьку слободу Крєпкая, що розташовувалася за десять верст від «мальовничого українського міста Таганрога», як згодом напише у своїй автобіографії Антоній Чехов (саме так написано в його метриці — свідоцтві про народження).

Єгор Михайлович Чехов працює прикажчиком, а своїх синів (серед них — Павло Єгорович Чехов, батько нашого письменника) влаштовує в підмайстри, після чого вони вибиваються в купці.

Дружиною діда Єгора була українка Єфросинія Омелянівна Шимко із харківського села Зайцівка. За свідченням очевидців, вона ходила в українській світці й очіпку, була простодушна, вірила в нечисту силу, а після народження молодшого сина Митрофана пішки ходила з воронезького села Вільхуватка на поклоніння київським святиням.

Павло Єгорович Чехов отримав досить рідкісну для селянського сина освіту — закінчив сільську школу, вивчився в дячка співу, а в регента церковного хору — нотної грамоти й гри на скрипці. Захоплення церковною музикою, якою він «діставав» своїх дітей, залишилося в нього на все життя.

         Дід (по матері), Яків Герасимович Морозов, теж був із кріпаків, і теж був викуплений своїм батьком на волю, з яким вони потім разом займалися коробейним «малим бізнесом».

         Дружиною Якова Герасимовича Морозова була Олександра Іванівна Кохмакова, із заможного й майстровитого таганрозького сімейства, що спеціалізувалося на виготовленні й продажу ікон і виробів із дерева. Вона народила двох доньок, одна з яких —Євгенія Яківна Морозова, стане матір’ю видатного українськогописьменника.

         Те, що батьки Антонія Чехова однозначно ідентифікували себе як українці, можна довідатися з листа письменника від 15 лютого 1888 року, написаного напередодні поїздки сім’ї на відпочинок до міста Суми: «...Мать и батька, как дети, мечтают о своей Хохландии». Себе самого в переписці із друзями він теж однозначно ідентифікував як українця. Так, в 1902 році, розмовляючи на Білій дачі з Горьким і Лазаревським, А. Чехов казав: «Я настоящий малоросс, я в детстве не говорил иначе, как по-малороссийски» [5].

         До речі, під час вступу до Московського університету Антоній Чехов виявив, що, з’ясовується, він розмовляв не на «имперском государственном языке», а українською мовою: «стуло», «ложить», «пхнуть», «Таханрох»; а в проханні про зарахування в університет слово «медицинский» написав через «ы» — «медицЫнский».

         Слава Богу, що випускники Таганрозької гімназії після 8-го класу мали право вступати до університету без іспитів. А то ще невідомо, став би цей талановитий український хлопець АнтонійЧехов найвишуканішим українським діамантом у російській літературі й поезії ХІХ—ХХ століть чи ні...

         П.О. Сергеєнко, його друг дитинства, згадував: «Самым любимым занятием будущего писателя в деревне было пребывание в людской, где хохлушка-стряпуха... мастерила «затерку» и где ему доводилось слушать дивные украинские песни».

         Д.К. Зеленін, літературознавець, звертав особливу увагу начисленні «новоросійські слівця» (діалектизми, українізми) влистах і творах письменника, які доповнювалися чудовимиобразами людей і природи України.

         Його сучасники-українці: Марія Заньковецька та Ігнатій Житенецький однозначно вважали його «своїм». Останній, до речі, просив Івана Франка (1889) написати етюд про українців у сучасній літературі, серед яких він виділяв В. Короленка, А. Чехова та Г. Мачтете.

Насамкінець зазначимо, що відомий російський письменникІван Бунін у своїй книжці «О Чехове» характеризував його як одного «...из самых деликатнейших русских поэтов».

Ось як він описував одну із зустрічей з великим українцем Антонієм Чеховим:

 «...Потом зачернели толпы кипарисов, возносившихся к лучистым звездам. И когда мы остановили экипаж и тихо пошли под ними, мимо голубовато-бледных в лунном свете развалин дворца, Чехов внезапно сказал мне:

 — Знаете, сколько лет еще будут читать меня? Семь.

 — Почему семь? — спросил я.

 — Ну, семь с половиной.

 — Нет, — сказал я. — Поэзия живет долго,  и чем дальше, тем сильнее.

 Он ничего не ответил, но, когда мы сели где-то на скамью, с которой снова открылся вид на блестящее в лунном свете море, он снял пенсне и, поглядывая на меня добрыми усталыми глазами сказал:

 — Поэтами, милостивый государь, считаются только те, которые употребляют такие слова, как «серебристая даль», «аккорд» или «на бой, на бой, в борьбу со тьмой!.. Не говорите только об этом одесским репортерам» [4].

Гадаю, відомому письменникові Івану Буніну можна вірити: Антоній Чехов — поет. І його поетична натура, що знаходила своє вираження в блискучій і дивовижній прозі, безперечно, ґрунтувалася на тисячолітній українській культурі й ментальності.

Наостанок зауважимо, що становлення будь-якої нової (ново відтвореної, як у нас) державності потребує творчого переосмислення цивілізаційних надбань базового державотворчого етносу. І Україна в цьому контексті не є якимось історичним винятком.

Нині настає час глибоких «археологічних» пошуків цивілізаційних надбань українців, аби здолати соціально-психологічні комплекси, що нашарувалися на суспільну свідомість українців протягом століть бездержавності. Але, маючи здорову і креативну ментальність, українці мають всі шанси на оновлену глобалізацією державну перспективу.

Список використаних джерел:

1. Бебик В. Теукри і «Всесвітня історія»: у пошуках істини // Віче. — 2009. — №2. — С. 19—22.
2. Бебик В. Великая Украина: от Вислы до Кавказа [електронний документ]. – Режим доступу:http://for-ua.com/authornews/2010/12/02/070139.html
3. Звиняцковский В.А. Чехов и Украина // Радуга. — 1985. — № 1.
4. Чехов А.П. Повести. Пьесы. / А. П. Чехов. — М. : Эксмо, 2009. — C. 20, 22.
5. Шалюгин Г. Украинские корни Чехова [електронний документ]. - Режим доступу: http://2000.net.ua/2000/aspekty/kultura/28479
6. Lancelot Lawton. The Ukraіnіan Questіon. - London: The Serjeants Press, 1935.