"Наша країна – це суцільна тінь. Усе, що ти не можеш купити офіційно, знайдеш на чорному ринку. Будь-що", - каже волонтер Сергій, завантажуючи у свій бусик чергову посилку на фронт. Щотижня він завозить до зони АТО все необхідне для забезпечення українських військових. Майже вся діяльність Сергія та інших волонтерів є нелегальною або напівлегальною. По кожному пункту - від збору пожертв на власну банківську карту до перевезення військового спорядження через кордон - у відповідних органів можуть виникнути питання.
Із першими проблемами активісти вже зіткнулися. У липні в Польщі затримали українців, які намагалися ввезти в Україну партію касок і бронежилетів. За законом, молоді люди могли отримати 10-річне ув'язнення, однак, після втручання дипломатичних служб їх відпустили.
Зараз більшість волонтерів працюють на свій страх і ризик, використовуючи для вирішення проблем особисті зв'язки, корупційні та контрабандні схеми.
"Наша країна не готова до війни. Бюрократія дуже заважає роботі військових і волонтерів. Хоча є чиновники, які нам допомагають, бо розуміють, що державна машина не рухається. Вони йдуть в обхід закону, ризикуючи своїми посадами і званнями. Це нонсенс", - каже Сергій.
В інтерв'ю Сергій розповів, в яких умовах працюють волонтери, і чим ризикують, допомагаючи армії. Його справжнє просить не називати.
В Україні не виготовляють каски за світовими військовими стандартами. Бійцям роздають металеві, які з будь-якої "воздушки" прострілюються навиліт.
Коли я вперше приїхав в "Айдар" і побачив на своєму другові металеву каску, мене це просто вбило. Вирішив допомогти – зібрав гроші серед друзів на першу кевларову каску. Далі пішло-поїхало. Почали виходити на великі партії за кордоном – замовляли у Фінляндії, Німеччині, Швейцарії, Польщі.
Купити каски – не проблема, складніше провезти їх в Україну. Донедавна для України існувало ембарго на вивезення спецзасобів з Євросоюзу. На кордоні тебе могли затримати, конфіскувати товар, автомобіль.
Але можна оминути цю заборону. За законом, одна людина має право ввезти на територію України одну каску, це вважається індивідуальним захистом. Тому спочатку ми купували буквально по 5-10 касок і провозили їх на собі. Їде 5 людей у машині й усі везуть по касці. У нас був випадок, коли каску "провозила" дитина.
Коли ми почали збирати більше грошей, обсяги закупівель збільшувалися, і ми вже возили по 100-200 касок.
Тоді ми вирішили випробувати так званий перехід кордону "мурашками". Це стандартна контрабандна схема: під кордон під’їжджає фура з товаром, туди ж підходять люди з українськими паспортами і візами, розвантажують товар і переносять його на собі. На українській території все це знову завантажується у фуру і вона їде. Уся процедура для того, щоб не платити мито. У нашому випадку – щоб оминути ембарго.
Першу велику партію касок "мурашками" перевіз один чиновник Львівської міськради ще у травні. Він закупив у Польщі 220 касок, пригнав на кордон кілька автобусів людей, які його перейшли і перенесли на собі каски. Далі ця схема почала працювати постійно. Точно знаю, що в такий спосіб він перевозив якось 600 касок за добу.
Де брали стільки людей? Давали клич в інтернеті, або знаходили їх через молодіжні організації.
Найсмішніше те, що і наші, і польські митники прекрасно розуміли, що відбувається. Але претензій до людей не було.
Одного разу ми з товаришем нелегально провезли 617 касок з Італії. Знайшли товар через інтернет, списалися з постачальниками, домовилися зустрітися в маленькому містечку на кордоні Італії та Швейцарії.
Під’їжджаємо під магазин, визираємо з машини - нікого нема, на порозі стоять ящики, прикриті целофаном. За хвилину до нас підходять двоє чоловіків – викапані контрабандисти, таких показують у фільмах. Невисокого зросту, циганської зовнішності. З ними ще був "шеф" - жінка у короткій спідниці з білим довгим волоссям. Так виглядають проститутки. Стало трохи страшно.
Коли ми вантажили в бусик ящики, всі троє нас підганяли зі словами: "Давайте швидше, бо зараз приїде поліція і всіх заарештує". Ще вони зізналися, що зазвичай касками не торгують, а спеціалізуються на зброї.
Ми так злякалися, що швидко завантажили все в бусик і поїхали, а лише через 10 кілометрів зупинилися і вирішили перевірити, що в ящиках. Якби хтось писав сценарій кримінальної драми, там мала би виявитися зброя. Але нам пощастило. Далі ми неслися практично нон-стоп автобанами, переживаючи, щоб нас не зупинили.
Люди, які нам продавали каски, не мали супровідних документів. Усе було дуже "на межі". Якби нас зловили, нам би "світив" термін і величезний штраф.
Попереду був іще перетин кордону. Ні для кого не секрет, що існують корупційні схеми. Даєш 700 євро і твій бусик не перевіряють узагалі. Ми пішли іншим шляхом - домовилися зі знайомими посадовцями з митниці. На кордоні наш бусик пропустили без проблем. На знак вдячності ми залишили українським митникам декілька касок, знаючи, що за кілька днів вони теж їдуть у зону АТО. Напевно, це можна вважати хабарем.
Коли ми привезли "контрабасом" першу партію касок, я пожартував, що міг би стати торгівцем зброї. Тепер мені зовсім не смішно, бо і справді треба везти для армії глушники, коліматорні приціли, розгрузки. Звісно, нелегально. Якщо хтось захоче притягти нас за це до відповідальності, зробити це буде дуже легко.
Крім того, у нас немає спецдозволів для перевезення військового спорядження, спецтранспорту, немає фірм із відповідними ліцензіями. Ми все возимо своїми машинами. Але що робити, якщо армія бійців нічим не забезпечує? Краще я ризикуватиму своїм життям, свободою, грошима, але допоможу людям, аніж їх будуть убивати.
Щоб не везти спорядження з-за кордону, волонтери намагаються налагодити виробництво в Україні. Наприклад, уже існує багато майстерень із пошиття бронежилетів. Як правило, це фірми, які раніше займалися виготовленням броньованих дверей. У них є потрібні матеріали і база, де це можна робити. Але ця діяльність також нелегальна – все робиться без патентів, ліцензій.
Зараз волонтери почали передавати військовим автомобілі. Це ще одна нелегальна діяльність, в якій нас теоретично можуть звинуватити.
Я зі своїми друзями перевіз до АТО вже 12 автомобілів. Знаходили на штрафмайданчиках в Ужгороді машини, завезені в Україну без розмитнення. Термін перебування їх без реєстрації давно минув, тож власники віддавали їх дешево, або навіть безкоштовно. Якісь машини ми купували за кордоном – в основному б/ушні джипи, бусики. Там вони коштують кілька тисяч доларів.
Довезти ці машини до Києва допомагали знайомі чиновники в МВС і СБУ. Ми домовлялися, що ці автомобілі їдуть у зону АТО, і нам було повне сприяння. Бувало, їдеш повз пост ДАІ, а міліціонери просто роблять вигляд, що тебе не помічають. Аж смішно.
На війні ці машини рятують життя – їх бронюють, вони допомагають воювати, на них доставляють поранених. Хоча в зоні АТО автомобіль "живе" не довго.
Ми постійно дивуємося з розмаху нашої діяльності – спочатку були каски, потім коліматори, тепер машини. Був варіант пригнати вертоліт – один бізнесмен хотів передати його для санавіації. Поки ця ідея не реалізувалася з різних причин, але я вірю в те, що це можливо.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Волонтери в тіні: як українці забезпечують армію в обхід закону і бюрократії
Світ:
"Наша країна – це суцільна тінь. Усе, що ти не можеш купити офіційно, знайдеш на чорному ринку. Будь-що", - каже волонтер Сергій, завантажуючи у свій бусик чергову посилку на фронт. Щотижня він завозить до зони АТО все необхідне для забезпечення українських військових. Майже вся діяльність Сергія та інших волонтерів є нелегальною або напівлегальною. По кожному пункту - від збору пожертв на власну банківську карту до перевезення військового спорядження через кордон - у відповідних органів можуть виникнути питання.
14091309r.jpg
Із першими проблемами активісти вже зіткнулися. У липні в Польщі затримали українців, які намагалися ввезти в Україну партію касок і бронежилетів. За законом, молоді люди могли отримати 10-річне ув'язнення, однак, після втручання дипломатичних служб їх відпустили.
Зараз більшість волонтерів працюють на свій страх і ризик, використовуючи для вирішення проблем особисті зв'язки, корупційні та контрабандні схеми.
"Наша країна не готова до війни. Бюрократія дуже заважає роботі військових і волонтерів. Хоча є чиновники, які нам допомагають, бо розуміють, що державна машина не рухається. Вони йдуть в обхід закону, ризикуючи своїми посадами і званнями. Це нонсенс", - каже Сергій.
В інтерв'ю Сергій розповів, в яких умовах працюють волонтери, і чим ризикують, допомагаючи армії. Його справжнє просить не називати.
В Україні не виготовляють каски за світовими військовими стандартами. Бійцям роздають металеві, які з будь-якої "воздушки" прострілюються навиліт.
Коли я вперше приїхав в "Айдар" і побачив на своєму другові металеву каску, мене це просто вбило. Вирішив допомогти – зібрав гроші серед друзів на першу кевларову каску. Далі пішло-поїхало. Почали виходити на великі партії за кордоном – замовляли у Фінляндії, Німеччині, Швейцарії, Польщі.
Купити каски – не проблема, складніше провезти їх в Україну. Донедавна для України існувало ембарго на вивезення спецзасобів з Євросоюзу. На кордоні тебе могли затримати, конфіскувати товар, автомобіль.
Але можна оминути цю заборону. За законом, одна людина має право ввезти на територію України одну каску, це вважається індивідуальним захистом. Тому спочатку ми купували буквально по 5-10 касок і провозили їх на собі. Їде 5 людей у машині й усі везуть по касці. У нас був випадок, коли каску "провозила" дитина.
Коли ми почали збирати більше грошей, обсяги закупівель збільшувалися, і ми вже возили по 100-200 касок.
Тоді ми вирішили випробувати так званий перехід кордону "мурашками". Це стандартна контрабандна схема: під кордон під’їжджає фура з товаром, туди ж підходять люди з українськими паспортами і візами, розвантажують товар і переносять його на собі. На українській території все це знову завантажується у фуру і вона їде. Уся процедура для того, щоб не платити мито. У нашому випадку – щоб оминути ембарго.
Першу велику партію касок "мурашками" перевіз один чиновник Львівської міськради ще у травні. Він закупив у Польщі 220 касок, пригнав на кордон кілька автобусів людей, які його перейшли і перенесли на собі каски. Далі ця схема почала працювати постійно. Точно знаю, що в такий спосіб він перевозив якось 600 касок за добу.
Де брали стільки людей? Давали клич в інтернеті, або знаходили їх через молодіжні організації.
Найсмішніше те, що і наші, і польські митники прекрасно розуміли, що відбувається. Але претензій до людей не було.
Одного разу ми з товаришем нелегально провезли 617 касок з Італії. Знайшли товар через інтернет, списалися з постачальниками, домовилися зустрітися в маленькому містечку на кордоні Італії та Швейцарії.
Під’їжджаємо під магазин, визираємо з машини - нікого нема, на порозі стоять ящики, прикриті целофаном. За хвилину до нас підходять двоє чоловіків – викапані контрабандисти, таких показують у фільмах. Невисокого зросту, циганської зовнішності. З ними ще був "шеф" - жінка у короткій спідниці з білим довгим волоссям. Так виглядають проститутки. Стало трохи страшно.
Коли ми вантажили в бусик ящики, всі троє нас підганяли зі словами: "Давайте швидше, бо зараз приїде поліція і всіх заарештує". Ще вони зізналися, що зазвичай касками не торгують, а спеціалізуються на зброї.
Ми так злякалися, що швидко завантажили все в бусик і поїхали, а лише через 10 кілометрів зупинилися і вирішили перевірити, що в ящиках. Якби хтось писав сценарій кримінальної драми, там мала би виявитися зброя. Але нам пощастило. Далі ми неслися практично нон-стоп автобанами, переживаючи, щоб нас не зупинили.
Люди, які нам продавали каски, не мали супровідних документів. Усе було дуже "на межі". Якби нас зловили, нам би "світив" термін і величезний штраф.
Попереду був іще перетин кордону. Ні для кого не секрет, що існують корупційні схеми. Даєш 700 євро і твій бусик не перевіряють узагалі. Ми пішли іншим шляхом - домовилися зі знайомими посадовцями з митниці. На кордоні наш бусик пропустили без проблем. На знак вдячності ми залишили українським митникам декілька касок, знаючи, що за кілька днів вони теж їдуть у зону АТО. Напевно, це можна вважати хабарем.
Коли ми привезли "контрабасом" першу партію касок, я пожартував, що міг би стати торгівцем зброї. Тепер мені зовсім не смішно, бо і справді треба везти для армії глушники, коліматорні приціли, розгрузки. Звісно, нелегально. Якщо хтось захоче притягти нас за це до відповідальності, зробити це буде дуже легко.
Крім того, у нас немає спецдозволів для перевезення військового спорядження, спецтранспорту, немає фірм із відповідними ліцензіями. Ми все возимо своїми машинами. Але що робити, якщо армія бійців нічим не забезпечує? Краще я ризикуватиму своїм життям, свободою, грошима, але допоможу людям, аніж їх будуть убивати.
Щоб не везти спорядження з-за кордону, волонтери намагаються налагодити виробництво в Україні. Наприклад, уже існує багато майстерень із пошиття бронежилетів. Як правило, це фірми, які раніше займалися виготовленням броньованих дверей. У них є потрібні матеріали і база, де це можна робити. Але ця діяльність також нелегальна – все робиться без патентів, ліцензій.
Зараз волонтери почали передавати військовим автомобілі. Це ще одна нелегальна діяльність, в якій нас теоретично можуть звинуватити.
Я зі своїми друзями перевіз до АТО вже 12 автомобілів. Знаходили на штрафмайданчиках в Ужгороді машини, завезені в Україну без розмитнення. Термін перебування їх без реєстрації давно минув, тож власники віддавали їх дешево, або навіть безкоштовно. Якісь машини ми купували за кордоном – в основному б/ушні джипи, бусики. Там вони коштують кілька тисяч доларів.
Довезти ці машини до Києва допомагали знайомі чиновники в МВС і СБУ. Ми домовлялися, що ці автомобілі їдуть у зону АТО, і нам було повне сприяння. Бувало, їдеш повз пост ДАІ, а міліціонери просто роблять вигляд, що тебе не помічають. Аж смішно.
На війні ці машини рятують життя – їх бронюють, вони допомагають воювати, на них доставляють поранених. Хоча в зоні АТО автомобіль "живе" не довго.
Ми постійно дивуємося з розмаху нашої діяльності – спочатку були каски, потім коліматори, тепер машини. Був варіант пригнати вертоліт – один бізнесмен хотів передати його для санавіації. Поки ця ідея не реалізувалася з різних причин, але я вірю в те, що це можливо.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта