Меморандум (нота) Міністерства закордонних справ Німеччини Радянському урядові від 21 червня 1941 року

I.

Коли Німецький уряд, спонукуваний прагненням досягти узгодження інтересів Німеччини і СРСР, влітку 1939 р. звернувся до Радянського уряду, він ясно усвідомлював те, що встановлення взаєморозуміння з державою, яка з одного боку заявляла про свою приналежність до середовища національних держав з усіма правами і обов'язками, що з цього випливають, з іншого ж боку – керованою партією, котра прагнула як секція Комінтерну до поширення світової революції, тобто знищення цих національних держав, – не буде легким завданням. Залишаючи осторонь також і багатозначні міркування, що випливають з основних відмінностей політичних цілей Німеччини та Радянської Росії і з різкого протиріччя діаметрально протилежних світоглядів націонал-соціалізму і більшовизму, Німецький уряд зробив цю спробу. При цьому він керувався думкою, що виключення, шляхом взаєморозуміння між Німеччиною і Росією, можливості війни і досягнення тим самим забезпечення дійсних життєвих потреб обох народів, які в усі часи перебували в дружніх відносинах, стане найкращою запорукою проти подальшого поширення комуністичних доктрин інтернаціонального єврейства в Європі.

Він був підтриманий в цьому припущенні відомими явищами в самій Росії і відомими заходами її уряду в міжнародній області, що вказують щонайменше на можливий відступ від цих доктрин і від методів розкладання народів інших держав. Ставлення до німецької ініціативи в Москві і готовність Радянського уряду укласти дружній пакт з Німеччиною, здавалося, підтверджували наявність таких змін. Таким чином, справа дійшла до укладення 23 серпня 1939 р. Пакту про ненапад  і до підписання 28 вересня 1939 р. Дружньої і Прикордонної угод між обома державами.

Суть цих договорів полягала, в наступному:

1. в зобов'язаннях обох держав не нападати один на одного і жити в мирних добросусідських відносинах один з одним,

2. в розмежуванні сфер їх інтересів шляхом відмови Німеччини від будь-якого впливу на Фінляндію, Латвію, Естонію, Литву і Бессарабію, в той час як області колишньої польської держави аж до лінії Нарев-Буг-Сян повинні були бути приєднані, за її бажанням, до Радянської Росії.

Німецький уряд з укладенням Пакту про ненапад з Росією в дійсності негайно в основі змінив свою політику по відношенню до СРСР і з того дня зайняв дружню позицію по відношенню до Радянського Союзу. Він лояльно виконував укладені з Радянським Союзом договори, як по букві, так і за духом. Понад те, поваленням Польщі, ціною пролитої німецької крові, він сприяв найбільшому з часу існування Радянського Союзу його успіху в зовнішній політиці. А це стало можливим тільки завдяки доброзичливій німецькій політиці по відношенню до Росії і завдяки блискучій перемозі німецької армії.

Тому Німецький уряд з повним правом міг вважати, що і відношення Радянського Союзу до Німеччини буде таким же, тим більше, що під час проведення переговорів в Москві міністром закордонних справ Німеччини фон Ріббентропом Радянський уряд неодноразово виражав думку, що ці договори є основою для міцного узгодження обопільних германо-радянських інтересів і що обидва народи, готові взаємно поважати режими один одного і не втручатися у внутрішні справи свого партнера, прийдуть до міцних добросусідських відносин. Але, на жаль, дуже скоро стало очевидним, що Німецький уряд в основі обдурили в цих своїх припущеннях.

II.

Насправді ж Комінтерн – вже незабаром після укладення німецько-російських договорів – відновив свою діяльність у всіх областях. І це стосувалося не однієї лише Німеччини, а й до дружніх їй і нейтральних держав, а також до європейських областей, зайнятих німецькими військами. Для того, щоб відкрито не порушувати договорів, були лише змінені методи, і маскування стало більш ретельним і витонченим. Постійний галас про нібито майбутню «імперіалістичну війну Німеччини» в Москві розраховували очевидно вжити як протидію укладанню договорів з націонал-соціалістичною Німеччиною.

Сильна і дієва поліцейська охоронна діяльність примусила при цьому Комінтерн спробувати організувати свою розкладницьку і інформаційну діяльність обхідними шляхами за допомогою центрів, що знаходяться в сусідніх з Німеччиною країнах. При цьому використовувалися колишні німецькі комуністичні діячі, які вели в Німеччині роботу по розкладанню і підготовці саботажу. З цією метою комісар ГПУ Крилов організував систематичне навчання. Поряд з цим велася інтенсивна розкладаюча робота в областях, окупованих Німеччиною, особливо в Протектораті і окупованій частині Франції, а також в Норвегії, Голландії, Бельгії і т. д. Радянські представництва, особливо генеральне консульство в Празі, надавали при цьому цінне сприяння. За допомогою технічно обладнаних радіопередавачів і радіоприймачів підтримувалася інформаційна служба, що представляє повний доказ роботи Комінтерну, спрямованої проти Німеччини. Є також великий документальний матеріал свідчень і письмових доказів та іншої загальної розкладницької і розвідувальної роботи Комінтерну. Далі, були організовані саботажні групи, що мали свої власні лабораторії, в яких виготовлялися вибухові і запальні бомби для виконання актів саботажу. Такі акти були, наприклад, виконані не менше як на 16 німецьких судах.

Поряд з цією роботою розкладання і саботажу стояло шпигунство.

Повернення німців з Радянської Росії було використано для того, щоб найбільш неприпустимими засобами примусити цих людей служити цілям ГПУ. Не тільки чоловіків, а й жінок самим безсоромним чином примушували приймати на себе зобов'язання для служби в ГПУ. Навіть повпредство в Берліні, з радником повпредства Кобуловим на чолі, самим безсоромним чином використовувало права екстериторіальності в цілях шпигунства. Далі, член російського консульства в Празі Мохов утворив центр мережі радянського шпигунства, яка поширювалася по всьому Протектораті. Подальші випадки, при яких поліції вдалося своєчасно прийняти свої заходи, дають ясну і недвозначну картину цих великих радянських інтриг. Загальна картина незаперечно доводить, що з Радянської Росії в широких розмірах велася протизаконна робота розкладання, саботажу, терору і шпигунства для підготовки до війни в політичному, військовому і економічному відношеннях.

Що стосується радянської роботи з розкладання, яка велася в Європі крім Німеччини, вона поширилась майже на всі дружні з Німеччиною або окуповані нею держави Європи. Так, наприклад, в Румунії Німеччина в летючках, доставлених комуністичними пропагандистами з Росії, виставлялася відповідальною за всі труднощі з метою виклику антинімецького настрою. Те ж саме проявлялося з літа 1940 р. і в Югославії.

Листівки, поширювані там, закликали до протесту проти угоди уряду Цветковича з імперіалістичними урядами в Берліні та Римі. На зборах членів комуністичної партії в Аграмі вся південно-східна частина Європи – від Словаччини до Болгарії – була проголошена російським протекторатом, яким вона стала б після військового ослаблення Німеччини, на яке вони розраховували. У белградському постпредстві в руки німецьких військ потрапили документальні докази того, що ця пропаганда була радянсько-російського походження. У той час, як комуністична пропаганда в Югославії намагалася користуватися націоналістичними гаслами, вона діяла в Угорщині головним чином серед русинського населення, якому вона обіцяла майбутнє звільнення через Радянську Росію. Особливо жвавою була антигерманська пропаганда в Словаччині, де відкрито проповідували приєднання до Радянської Росії.

У Фінляндії діяв відомий «Союз миру і дружби з Радянським Союзом», який намагався у взаємодії з радіо Петроска внести розкладання в цю країну, і при цьому працював у виразно антинімецькому дусі.

У Франції, Бельгії та Голландії велася цькування проти німецьких окупаційних властей. Подібне ж цькування з національним та панславістським забарвленням велося і в Генерал-губернаторстві. Як тільки Греція була зайнята німецькими та італійськими військами, радянська пропаганда і там взялася за свою справу. Загальна картина вказує на систематичну кампанію, яка велася Радянським Союзом в усіх державах, спрямовану проти прагнення Німеччини встановити міцний порядок в Європі.

Поряд з цим ведеться пряма пропаганда проти заходів німецької політики із зазначенням антиросійського характеру цих заходів і з прагненням залучити різні країни на сторону Радянської Росії проти Німеччини. У Болгарії йшла агітація проти вступу її в Пакт трьох держав і за укладення пакту про гарантії з Радянською Росією. У Румунії, шляхом інфільтрації в Залізну гвардію і зловмисного використання її вождів, між іншим, румуна Грозу, був інсценований путч 23 січня 1941 р., підбурювачами якого були більшовицькі агенти Москви. Німецький уряд має щодо того незаперечні докази.

Що стосується Югославії, то у Німецького уряду є письмові докази того, що югославський делегат Георгевич ще в травні 1940 р. в Москві з розмови з п. Молотовим переконався, що там дивляться на Німеччину як на «завтрашнього сильного ворога». Ще більш недвозначною була позиція Радянської Росії по відношенню до виражених представниками сербської армії побажанням поставки для неї зброї. У листопаді 1940 р. начальник Генерального штабу Радянської армії заявив югославському військовому аташе: «Ми дамо все, що  ви вимагаєте, і навіть негайно». Ціни і терміни платежів були надані белградському уряду, і була поставлена тільки одна умова: збереження таємниці по відношенню до Німеччини. Коли пізніше уряд Цветковича зблизився з державами Осі, в Москві стали сповільнювати поставку зброї, про що було коротко і ясно заявлено югославському військовому аташе в радянському військовому міністерстві. Інсценування белградського путчу 27 березня ц. р. було кульмінаційним пунктом цієї конспіративної діяльності сербських змовників і англо-російських агентів проти Німеччини. Сербський ватажок цього путчу, лідер «Чорної Руки» п. Шимич, ще сьогодні знаходиться в Москві і ще тепер – в тісній співпраці з радянськими пропагандистськими інстанціями – веде жваву діяльність проти Німеччини.

Всі вищезгадані вказівки є лише невеликим уривком з величезної пропагандистської діяльності СРСР в Європі проти Німеччини. Тому для того, щоб дати зовнішньому світу загальний огляд діяльності радянських інстанцій в цьому напрямку з самого укладення німецько-російських договорів і дати йому можливість винести своє судження, Німецький уряд має встановити:

При укладанні договорів з Німеччиною Радянський уряд неодноразово робив недвозначні заяви про те, що він не має наміру ні прямо, ні побічно втручатися у внутрішні справи Німеччини. При укладанні дружнього пакту він в урочистій формі зголосився співпрацювати з Німеччиною, щоб в інтересах усіх народів покласти край цій війні, яка виникла між Німеччиною з одного боку і Англією і Францією з іншого, і досягти цієї мети якнайскоріше. Ці радянські угоди і заяви в світлі вищезазначених фактів, які стали з плином війни все яснішими, виявилися свідомим введенням в оману і обманом. Навіть всі переваги, досягнуті лише внаслідок німецької дружньої політики, не могли спонукати Радянський уряд зайняти лояльну позицію по відношенню до Німеччини. Навпаки, Німецькому уряду довелося переконатися в тому, що теза Леніна, яка ще раз була явно виражена у «Вказівки комуністичній партії в Словаччині» від жовтня 1939 р. за якою «з деякими іншими державами можуть бути укладені пакти, які служать інтересам Радянського уряду і знешкодженню супротивника», залишався в силі і при укладенні пактів 1939 р. Укладення цих пактів дружби було, таким чином, для Радянського уряду лише тактичним маневром. Справжньою їх метою було досягти вигідних для Росії угод і одночасно підготувати подальші виступи Радянського Союзу для посилення влади. Керівною думкою залишалося ослаблення не більшовицьких держав з тим, щоб легше розкласти їх і бути в змозі в належний час викликати їх падіння. З грубою ясністю це висловлене такими словами в радянському документі, знайденому в місцевому постпредстві при занятті Белграда: «СРСР буде реагувати лише в належний момент. Держави Осі ще далі розкидали свої військові сили, і тому СРСР раптово вдарить по Німеччині». Радянський уряд в Москві не був голосом російського народу, який бажав жити в мирі та дружбі з німецьким народом, але продовжував стару більшовицьку політику лукавства і тим взяв на себе важку відповідальність.

III.

Якщо пропагандистська робота розкладання, яка велася Радянським Союзом в Німеччині і в решті Європи, не залишає сумнівів в його позиції по відношенню до Німеччини, то позиція Радянського уряду по відношенню до Німеччини в області зовнішньополітичної і військової з часу укладення німецько-радянських договорів говорить ще більш красномовно. У Москві при розмежуванні сфер інтересів Радянський уряд заявив міністру закордонних справ Німеччини, що він, за винятком областей колишньої польської держави, які перебували в той час у стані розкладання, не має наміру ні окупувати держави, що знаходяться в сферах його інтересів, ні більшовизувати, ні приєднувати їх . На ділі ж, як показав подальший хід подій, політика Радянського Союзу була цілком спрямована на одну лише мету, а саме – поширення військової влади Москви на простір, що знаходиться між Льодовитим океаном і Чорним морем, просування на захід всюди, де це можливо, і подальше насадження більшовизму в Європі.

У розвитку цієї політики можна відзначити наступні етапи:

1. Введенням до цієї акції стало підписання так званих пактів взаємодопомоги з Естонією, Латвією і Литвою в жовтні і листопаді 1939 року і встановлення військових опорних пунктів в цих країнах.

2. Наступний радянський шаховий хід був спрямований проти Фінляндії. Коли радянські вимоги, прийняття яких порушило б суверенітет вільної фінської держави, були відхилені Фінським урядом, Радянський уряд утворив комуністичний псевдо уряд Куусинена, і коли фінський народ відмовився від будь-якого зв'язку з цим урядом, справа дійшла до ультиматуму Фінляндії і в кінці листопада 1939 р. до вступу у Фінляндію Червоної армії. При укладанні в березні фінсько-радянського миру Фінляндії довелося поступитися частиною своїх південно-східних провінцій, які негайно стали жертвами більшовизації.

3. Кілька місяців по тому, тобто в липні 1940 р. Радянський Союз зробив акцію проти балтійських держав. Відповідно до першого московського договору, Литва належала до сфери німецьких інтересів. За бажанням Радянського Союзу Німецький уряд у другому договорі відмовився від своїх інтересів в переважній частині цієї країни на користь Радянського Союзу, роблячи це, згнітивши серце, заради збереження миру. Лише смуга цієї області залишалася ще в сфері німецьких інтересів. Після ультиматуму від 15 червня вся Литва, тобто також і частина її, що  залишалася в сфері німецьких інтересів, без будь-якого попередження Німецького уряду була зайнята Радянським Союзом, так що з тих пір СРСР виявився безпосередньо біля східних кордонів всієї Східної Пруссії. При наступних переговорах про це з Німеччиною, Німецький уряд після скрутних переговорів все ще прагнув до доброзичливого врегулювання питання, і надав цю частину Литви Радянському Союзу.

Незабаром після цього подібним же чином, шляхом зловмисного використання пактів про взаємодопомогу, укладених з цими державами, відбулася військова окупація Латвії і Естонії. Весь Балтійський край – в протиріччя певним запевненням Москви – піддався більшовизації і кілька тижнів потому після окупації був просто захоплений Радянським урядом. Одночасно з цією анексією на всьому північному секторі радянських позицій проти Європи мало місце сильне зосередження Червоної армії.

Доводиться лише побіжно згадати про те, що економічні угоди Німеччини з цими державами, які за угодою з Москвою не повинні були бути змінені, були однобічно порушені Радянським урядом.

4. У договорах з Москвою при розмежуванні інтересів в колишній польській державі було виразно вказано, що за цими межами не повинна вестися ніяка політична агітація, але діяльність окупаційної влади обох сторін повинна бути обмежена роботою, виключно спрямованої на мирне будівництво в цих областях. У Німецького уряду є незаперечні докази того, що всупереч цій угоді Радянський Союз уже незабаром після окупації цих областей не тільки дозволяв антигерманську агітацію в польському Генерал-губернаторстві, а й підтримував її поряд з більшовицькою пропагандою в Генерал-губернаторстві. Також і в цих областях негайно після їх окупації були створені сильні радянські гарнізони.

5. Ще в той час, коли німецька армія на заході вела боротьбу проти Франції та Англії, почалася радянська акція проти Балкан. Незважаючи на те, що Радянський уряд під час московських переговорів заявив, що він зі свого боку ніколи не проявить ініціативу для вирішення бессарабського питання, Німецький уряд 24 червня 1940 р. отримав від Радянського уряду повідомлення, що він вирішив силою вирішити бессарабське питання. Одночасно повідомлялося, що радянські вимоги простягаються також і на Буковину, тобто на область, яка належала колишній Австрійській короні, ніколи не належала Росії, і про яку в Москві свого часу взагалі не говорилося. Німецький посол в Москві заявив Радянському уряду, що це рішення стало для Німецького уряду абсолютно несподіваним і має привести до важкого порушення німецьких економічних інтересів в Румунії, а також і до порушення перебігу життя тамтешніх великих німецьких поселень і всієї групи німецької національності в Буковині. Пан Молотов на це відповів, що обставина ця має терміновий характер, і що Радянський Союз протягом 24-х годин чекає відповіді Німецького уряду на це питання. Незважаючи на такий грубий виступ проти Румунії, Німецький уряд і на цей раз заради збереження миру і своєї дружби з Радянським Союзом поступився в інтересах останнього. Він дав Румунському уряду, який звернувся до Німеччини за допомогою, пораду поступитися і надати Бессарабію і Північну Буковину Радянській Росії. З позитивною відповіддю Румунського уряду Радянському уряду було передано Німеччиною прохання Румунського уряду надати йому достатньо часу для евакуації цих великих областей і для забезпечення життя і майна місцевих жителів. Радянський уряд знову поставив Румунії ультиматум і до закінчення терміну останнього, а саме 28 червня, почав окупацію деяких частин Буковини та безпосередньо за цим всієї Бессарабії аж до Дунаю. Ці області були також негайно приєднані до Радянського Союзу, зазнали більшовизації і були тим фактично розорені.

Окупацією і більшовизацією всієї сфери інтересів, наданої Німецьким урядом в Москві Радянському Союзу, Радянський уряд ясно і недвозначно діяв в протиріччі з московськими угодами. Незважаючи на це, Німецький уряд навіть і тоді дотримувався своєї лояльної позиції по відношенню до СРСР. Він тримався абсолютно осторонь від фінської війни і від балтійського питання; в бессарабському питанні він підтримував позицію Радянського уряду проти румунської точки зору і змирився, хоча і згнітивши серце, з положенням, створеним Радянським урядом. Понад це, для того, щоб заздалегідь виключити можливість зіткнення між обома державами, він здійснив в широкому масштабі виселення всіх німців з областей, зайнятих СРСР, назад в Німеччину. На думку Німецького уряду, важко знайти кращий доказ його бажання досягти мирного співжиття з СССР.

IV.

З проникненням СРСР на Балкани піднялися територіальні питання в цій області. Румунія і Угорщина влітку 1940 року звернулися до Німеччини для вирішення своїх спірних територіальних питань після того, як ці розбіжності, розпалювані англійськими агентами, привели в кінці серпня до гострої кризи. Виникла безпосередня небезпека війни між Румунією та Угорщиною. Німеччина, до якої Угорщина і Румунія неодноразово зверталися за посередництвом в їх суперечці, в прагненні зберегти мир на Балканах запросила разом з Італією обидві держави на конференцію до Відня, і там на їхнє прохання 30 серпня 1940 р. Віденський третейський суд виніс рішення. Останнім був визначений угорсько-румунський кордон, і, щоб дати Румунському уряду можливість виправдати перед своїм народом принесені територіальні жертви і виключити можливість будь-яких суперечок в цій області на майбутній час, Німеччина і Італія взяли на себе гарантію Румунській державі.

Так як радянські вимоги в цій області були задоволені, така гарантія ніяк не могла бути спрямована проти СРСР. Незважаючи на це, Радянський Союз пред'явив свої заперечення і вказав в протиріччя своїм колишнім заявам, за якими придбання Бессарабії й Північної Буковини задовольняло його вимоги на Балканах, на подальші свої інтереси в балканських питаннях, які він визначить в майбутньому з великими подробицями.

З цього моменту спрямована проти Німеччини політика Радянської Росії позначається все ясніше. Німецький уряд отримує все більш конкретні відомості про те, що переговори англійського посла Криппса в Москві, що тяглися вже довгий час, розвиваються сприятливим чином. Одночасно Німецький уряд отримав документальні докази про інтенсивні військові приготування Радянського Союзу в усіх галузях. Ці докази були, між іншим, підтверджені недавно знайденою в Белграді доповіддю югославського військового аташе в Москві від 17 грудня 1940 р., в якій, між іншим, йдеться буквально: «За заявами з радянських кіл, озброєння повітряного флоту, танків і артилерії на підставі досвіду справжньої війни йде повним ходом і буде в основному закінчено до серпня 1941 року. Це, по всій ймовірності, крайній термін, до якого не можна очікувати великих змін в радянській зовнішній політиці».

Незважаючи на недоброзичливу позицію Радянського Союзу в балканському питанні, Німеччина робить нове зусилля для угоди з СРСР – міністр закордонних справ Німеччини в листі до п. Сталіна всебічно викладає політику Німецького уряду з часу московських переговорів. У цьому листі особливо наголошувалося наступне: при укладанні Пакту трьох держав між Німеччиною, Італією і Японією було заявлено одноголосно про те, що цей пакт жодним чином не спрямований проти Радянського Союзу, але що дружні відносини трьох держав і їх договори з СРСР залишаються абсолютно незачепленими цим угодою. У берлінському Пакті трьох держав це і було висловлено документально. Одночасно в листі висловлюється побажання і надія, щоб вдалося спільно і далі усвідомити дружні відносини з СРСР, яких бажають держави Пакту трьох, і надати їм конкретну форму. Для подальшого обговорення цих питань міністр закордонних справ Німеччини запрошує пана Молотова в Берлін.

Під час перебування пана Молотова в Берліні Німецькому уряду довелося переконатися в тому, що СРСР готовий на даний дружнє співробітництво з державами Пакту трьох і особливо з Німеччиною лише в тому випадку, якщо остання згодна на домагання Радянського Союзу. Ці домагання складалися в подальшому просуванні Радянського Союзу на півночі і на південному сході Європи. Наступні вимоги були виставлені паном Молотовим в Берліні і в наступних за тим переговорах з німецьким послом в Москві.

1. Радянський Союз бажає дати Болгарії гарантії і понад те, укласти з цією державою пакт про взаємодопомогу за зразком пактів, укладених в балтійських краях, тобто також з утворенням військових опорних пунктів, причому п. Молотов заявив, що внутрішній режим Болгарії залишиться недоторканним. Відвідування радянським комісаром Соболєвим Софії в цей час також мало служити здійсненню цих цілей.

2. Радянський Союз вимагає укладення угоди з Туреччиною, з метою створення баз для сухопутних і морських військових сил СРСР у Босфорі і Дарданелл на основі довгострокового пакту. У разі, якби Туреччина не заявила про свою згоду на це, Німеччина та Італія мають приєднатися до радянських дипломатичних заходів для здійснення цієї вимоги. Ці вимоги випливають з прагнення СРСР до панування на Балканах.

3. Радянський Союз знову заявляє, що відчуває себе під загрозою з боку Фінляндії і тому вимагає повного надання йому Фінляндії з боку Німеччини, що на ділі означало б окупацію цієї держави і загибель фінського народу.

Зрозуміло, Німеччина не могла погодитися на ці радянські вимоги, які були передумовою Радянського уряду для приєднання до Пакту трьох держав, і тим самим прагнення держав Пакту трьох до досягнення угоди з Радянським Союзом зазнали невдачі. Наслідком цієї німецької позиції було те, що Радянська Росія посилила свою все більш відкрито спрямовану проти Німеччини політику, і її все більш тісна співпраця з Англією виявлялася все ясніше. У січні 1941 р. ця негативна радянська позиція в перший раз проявилася і на дипломатичному грунті. Коли Німеччина в цьому місяці прийняла відомі запобіжні заходи, пов'язані з висадкою англійських військ в Греції, повпред в Берліні зробив офіційний крок, вказуючи, що Радянський Союз вважає територію Болгарії і обох проток зоною безпеки СРСР, і що він не може байдуже ставитися до подій, що загрожують інтересам цієї безпеки. На цій підставі радянський уряд робить застереження проти появи німецьких військ на території Болгарії і обох проток.

Німецький уряд з цього приводу дав Радянському уряду вичерпні пояснення причин і цілей своїх військових заходів на Балканах. Він, крім того, вказав, що Німеччина всіма засобами має намір перешкодити будь-якій спробі Англії стати твердою ногою в Греції, але що він не має наміру займати протоки і буде поважати турецький суверенітет над цією територією. Прохід німецьких військ через Болгарію не міг розглядатися як порушення інтересів безпеки Радянського Союзу, і Німецький уряд навпаки вважає, що цими операціями він служить також і радянським інтересам. Після закінчення операцій на Балканах Німеччина знову відкличе звідти свої війська.

Незважаючи на цю заяву Німецького уряду, Радянський уряд зі свого боку негайно після вступу німецьких військ опублікував заяву Болгарії, що носила прямо ворожий характер по відношенню до Німеччини і яка зводилася до того, що перебування німецьких військ в Болгарії служить не миру на Балканах, але війні. Німецький уряд почерпнув пояснення цієї позиції з відомостей, які  почастішали до цього часу, про те, що співпраця між Радянською Росією і Англією стає все тіснішою. Незважаючи на це Німеччина і тут зберігала мовчання.

Такий же зміст мало обіцяне Радянським урядом в березні 1941 р. Туреччині забезпечення її тилу на випадок, якби вона вступила у війну на Балканах. Як було відомо Німецькому уряду, це було результатом англо-радянських переговорів під час відвідування Анкари англійським міністром закордонних справ, зусилля якого були спрямовані на те, щоб таким шляхом все тісніше втягувати Радянську Росію в англійську комбінацію.

V.

Агресивний характер політики радянського уряду по відношенню до Німеччини, який посилився з тих пір, а також і до тих пір замасковане проведення політичного співробітництва Радянського Союзу з Англією, – з початком балканської кризи на початку квітня ц. р. стали ясними для всіх. Тепер незаперечно встановлено, що влаштований у Белграді путч, після приєднання Югославії до Пакту трьох держав, був інсценований Англією в злагоді з Радянською Росією. Вже давно, а саме з 14 листопада 1940 р., Радянська Росія таємно допомагала озброєнню Югославії проти держав Осі. Документи, що потрапили в руки Німецького уряду після заняття Белграда, що викривають кожну фазу радянської поставки зброї Югославії, доводять це з переконливістю. Коли белградський путч вдався, Радянська Росія 5 квітня укладає з незаконним сербським урядом Сімовича дружній пакт, підпору тилу путчистів, який повинен був послужити на користь загального англо-югославсько-грецького фронту. Пан Сьомнер Уельз, американський товариш міністра, після кількох нарад з повпредом в Вашингтоні з явним задоволенням 6 квітня 1941 р. заявив, що російсько-югославський пакт може за певних обставин мати надзвичайно велике значення, збуджуючи багатосторонні інтереси, і є підстави вважати, що він є чимось більшим, ніж пакт дружби і ненападу.

У той час, коли німецькі війська стягувалися на румунській і болгарській територіях проти масових висадок англійських військ в Греції, Радянський уряд тепер уже в повній згоді з Англією намагається завдати Німеччини удар в спину:

1. відкрито підтримуючи Югославію в політичному і військовому відносинах,

2. намагаючись спонукати Туреччину обіцянкою прикриття їй тилу до заняття агресивної позиції проти Німеччини і Болгарії і до виступу турецьких армій в дуже невигідному воєнному стані у Фракії,

3. зосереджуючи власні сильні військові з'єднання у румунського кордону в Бессарабії і в Молдавії і
4. прагнучи несподівано на початку квітня, як видно з переговорів заступника народного комісара Комісаріату закордонних справ Вишинського з румунським посланником Гафенку в Москві, вести політику швидкого зближення з Румунією, щоб переконати цю країну відійти від Німеччини. Англійська дипломатія за посередництвом американців робить в Бухаресті зусилля в тому ж напрямку.

Німецькі війська, що просуваються по Румунії і Болгарії, повинні були, згідно англо-радянському планом, піддатися тут нападу з трьох сторін, а саме – з Бессарабії, з Фракії і з Сербії-Греції. Тільки завдяки лояльності генерала Антонеску, реальної позиції турецького уряду і перш за все завдяки швидким німецьким діям і рішучим перемогам німецької армії, цей англо-радянський план не був приведений у виконання. Німецькому уряду стало відомо з повідомлень, що близько 200 югославських аеропланів з радянськими та англійськими агентами і сербськими путчистами з ініціативи п. Шимича полетіли частиною в Єгипет, а частиною в Радянську Росію, де ці офіцери і сьогодні служать в радянській армії. Вже одна ця подробиця кидає особливо яскраве світло на тісну співпрацю Англії та Радянської Росії з Югославією.

Радянський уряд марно прагнув всіляко замаскувати справжні цілі своєї політики. Подібно до того, як він ще в останньому періоді економічних зносин з Німеччиною виконував умови договору, він ужив також цілий ряд дій, щоб обманним чином показати світу нормальні або навіть дружні відносини з Німеччиною. До цього відноситься, наприклад, кілька тижнів тому зроблена ним висилка норвезького, бельгійського, грецького та югославського посланників при обумовленому з англійським послом Криппсом мовчанні англійської преси про германо-радянські відносини і, нарешті, спростування ТАСС, що недавно з'явилося, яке заявляло, що відносини між Німеччиною і Радянською Росією цілком коректні. Ці маневри маскування, що стояли в грубому протиріччі з дійсною політикою Радянського уряду, не могли, зрозуміло, ввести в оману Німецький уряд.

VI.

Ворожа Німеччині політика Радянського уряду супроводжувалася у військовій області зосередженням всіх наявних у розпорядженні російських військових сил, що постійно посилювалося,  на фронті протяжністю від Балтійського до Чорного морів.

Уже в той час, коли Німеччина була сильно зайнята на Заході французької кампанією, і коли на Сході знаходилися лише вельми невеликі німецькі військові сили, радянське командування почало систематичне перекидання великих радянських частин до східного кордону Німеччини, при цьому з особливим зосередженням близько кордонів Східної Пруссії та генерал-губернаторства, а також в Буковині та Бессарабії, вздовж румунського кордону. Радянські гарнізони у Фінляндії також постійно посилювалися. Подальшої мірою в цьому сенсі було також перекидання все нових військ зі Східної Азії і з Кавказу в Європейську Росію. Після запевнень Радянського уряду, що, наприклад, в країнах Балтії буде перебувати лише дуже невелика кількість військ, в одному лише цьому районі після проведення окупації мало місце все більше зосередження радянських сил, яке сьогодні обчислюється в 22 дивізії. Таким чином, виходить картина, яка вказує на те, що радянські війська весь час просувалися ближче до німецького кордону, хоча з німецької сторони не приймалося жодних військових заходів, які могли б дати якесь підставу для подібних радянських заходів. Тільки такий радянський образ дій змусив німецьку армію прийняти свої контрзаходи. Потім окремі загони радянської армії і повітряного флоту були просунуті вперед і розгорнуті, а аеродроми уздовж німецького кордону були зайняті сильними загонами повітряного флоту. З початку квітня почастішали також порушення кордону, і встановлені випадки польотів радянських літаків над німецької територією. Те саме можна сказати, за повідомленням румунського, уряду, і до румунських прикордонних областей – Буковини, Молдавії і Дунаю.

Німецьке командування з початку цього року неодноразово вказувало керівникам зовнішньої політики Німеччини на цю загрозу території Німеччини з боку радянської армії, яка все збільшується, підкреслюючи при цьому, що в основі цих дій можуть бути лише агресивні наміри. Ці вказівки командування німецької армії будуть оприлюднені з усіма подробицями, що відносяться до них.

Якби навіть міг бути найменший сумнів в агресивному характері радянського способу дій, відомості, отримані в останні дні Верховним командуванням німецької армії, остаточно його усунули. Після проведення загальної мобілізації в СРСР в даний час проти Німеччини стягнуто не менше 160 дивізій. Спостереження останніх днів показують, що угруповання радянських військ, особливо моторизованих і танкових частин, проведено таким чином, що радянське командування у багатьох місцях має можливість в будь-який час повести наступ на німецький кордон. Відомості про посилення розвідувальної і патрульної діяльності так само, як і повідомлення про зіткнення на кордоні і сутичках між авангардами обох армій, які щодня надходять, доповнюють картину до крайності напруженого військового стану, що може в будь-який час дійти до зіткнення. Прибулі сьогодні з Англії звістки про переговори англійського посла Криппса про встановлення ще більш тісної співпраці між політичним і військовим керівництвом Англії і Радянської Росії, а також заклик до сих пір завжди ворожого СРСР лорда Бивербрука до підтримки Радянської Росії всіма наявними в розпорядженні силами в її майбутній боротьбі і запрошення Сполученим Штатам зробити те ж саме, недвозначно показують, яку долю готували німецькому народу.

РЕЗЮМУЮЧИ ВИЩЕСКАЗАНЕ, НІМЕЦЬКИЙ УРЯД МАЄ ЗРОБИТИ НАСТУПНУ ЗАЯВУ:

ВСУПЕРЕЧ ВСІМ ВЗЯТИМ НА СЕБЕ ЗОБОВ'ЯЗАННЯМ І В ГРУБОМУ ПРОТИРІЧЧІ СВОЇМ УРОЧИСТИМ ЗАЯВАМ, РАДЯНСЬКИЙ УРЯД ЗАЙНЯВ ПОЗИЦІЮ ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ, ТОБТО:

1. НЕ ТІЛЬКИ ПРОДОВЖУВАВ СВОЇ СПРЯМОВАНІ ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ І ЄВРОПИ СПРОБИ РОЗКЛАДАННЯ, АЛЕ ЩЕ Й ПОСИЛИВ ЇХ З ПОЧАТКОМ ВІЙНИ.

2. ВІН З ВОРОЖІСТЮ НАПРАВЛЯВ СВОЮ ЗОВНІШНЮ ПОЛІТИКУ ПРОТИ НІМЕЧЧИНИ, ЯКА ПОСИЛЮВАЛАСЯ ВСЕ В БІЛЬШОМУ СТУПЕНІ, І

3. ЗОСЕРЕДИВ ВСІ СВОЇ ВІЙСЬКОВІ СИЛИ У НІМЕЦЬКОГО КОРДОНУ З ГОТОВНІСТЮ ДО ШВИДКОГО НАПАДУ.

ТИМ САМИМ РАДЯНСЬКИЙ УРЯД ЗРАДИВ СВОЇМ ДОГОВОРАМ ТА УГОДАМ З НІМЕЧЧИНОЮ І ПОРУШИВ ЇХ. НЕНАВИСТЬ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ РОСІЇ ДО НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ ВИЯВИЛАСЯ СИЛЬНІШОЮ ПОЛІТИЧНОЇ РОЗСУДЛИВОСТІ. ЗІ СМЕРТЕЛЬНОЮ ВОРОЖНЕЧЕЮ БІЛЬШОВИЗМ ПОВСТАВ ПРОТИ НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІЗМУ. БІЛЬШОВИЦЬКА МОСКВА ГОТУЄ УДАР У СПИНУ НАЦІОНАЛ-СОЦІАЛІСТИЧНІЙ НІМЕЧЧИНІ В ЇЇ БОРОТЬБІ ЗА СВОЄ ІСНУВАННЯ.

НІМЕЧЧИНА НЕ ЗГОДНА СКЛАВШИ РУКИ ДИВИТИСЯ НА ЦІ СЕРЙОЗНІ ЗАГРОЗИ ЇЇ СХІДНОМУ КОРДОНУ. ТОМУ ФЮРЕР ТЕПЕР ДАВ НАКАЗ НІМЕЦЬКІЙ АРМІЇ ВИСТУПИТИ ПРОТИ ЦІЄЇ ЗАГРОЗИ З УСІМА НАЯВНИМИ В ЇЇ РОЗПОРЯДЖЕННІ ЗАСОБАМИ. НІМЕЦЬКИЙ НАРОД УСВІДОМЛЮЄ, ЩО В МАЙБУТНІЙ БОРОТЬБІ ВІН ВИСТУПАЄ НЕ ТІЛЬКИ НА ЗАХИСТ БАТЬКІВЩИНИ, АЛЕ Й ЩО ВІН ТАКОЖ ПОКЛИКАНИЙ ВРЯТУВАТИ ВЕСЬ КУЛЬТУРНИЙ СВІТ ВІД СМЕРТЕЛЬНОЇ НЕБЕЗПЕКИ БІЛЬШОВИЗМУ І ПРОКЛАСТИ ШЛЯХ ДО ІСТИННОГО СОЦІАЛЬНОГО ВІДРОДЖЕННЯ ЄВРОПИ.

Берлін, 21 червня 1941 р.

Джерела:

• ХРОНОС // Исторические источники / Документы 40-х годов ХХ века.
• Текст призыва фюрера и текст ноты МИДа см. в ежемесячнике внешней политики, 8 Jg. 1941, Heft 7, S.545/63.
• Das Memorandum: wie der Sowjetunion der Krieg erklärt wurde, 1981.

Документальний фільм про те, як СРСР готував агресію проти Німеччини: 1941. Запрещенная правда / 1941. Заборонена правда (5 серий из 5) (2013)