Форрест проти Флойда. Американська культурна війна

Припустимо, за життя Флойд бачив цей фільм. І, можливо, він по-доброму ставився  до недоумкуватого янкі. Так само Форрест, напевно, нічого не мав би проти Флойда, звісно, якби був реальною людиною, що жила в наш час. Він би вшанував пам’ять Флойда та засудив надмірне застосування сили з боку правоохоронця. Адже найкращим другом Форреста був чорношкірий Бабба. Тобто Форреста і Флойда не можна протиставляти. Але так сталося, що  їхні імена стали символами, що ворогують між собою, пише Микола Харламенков у своїй статті на Християни для України.

Форрест Ґамп своїм життям проповідує консервативні цінності. Фільм посів перше місце за касовими зборами в США і зробив свій вклад в перемогу республіканців на виборах до сенату США у 1994 році. Не дивно, що американські ліві зненавиділи Форреста. А сьогодні, поготів, фільм не відповідає стандартам політкоректності. Їхня воля - то вони б заборонили це вульгарне прославлення капіталізму, патріархату, маскулінності, расизму, християнства, пуританської моралі. 

А ім’я Джорджа Флойда піднято на прапори американських лівих. Радикальні антифашисти, феміністки, поміркована соціал-ліберальна  Деморкатична партія США використовують смерть афроамериканця в ідеологічних цілях.

Форрест та Флойд уособлюють «дві Америки» з ворожими цінностями: стару консервативну Америку й нову прогресистську Америку; тих, хто вважає цю країну осередком політичної свободи, і тих, хто переконаний в її расистській, сексистській, гомофобній, релігійно-фанатичній суті. Це – культурна війна за цінності, які мають бути в основі майбутньої Америки.

Форреста і Флойда не можна протиставляти. Але так сталося, що  їхні імена стали символами, що ворогують між собою.

Вона почалася не тоді, коли США охопили масові протести. Реакція на смерть Флойда – це черговий етап сповзання Америки вліво.

Стара-права Америка на наших очах відходить, а нова-ліва набирає силу. А відлік цього протистояння починається з антив’єтнамської кампанії 1960-х років. За цей час ліві скасували молитви в американських школах, легалізували розлучення, аборти, одностатеві шлюби, евтаназію. Попри очевидний успіх лівих, градус протистояння досі не згас, а тільки наростає. Особливо після обрання Д. Трампа. Саме консервативна політика в культурній сфері 45-го президента стала головним подразником, через який спалахнула нова-прогресистська Америка. Смерть Флойда – це тільки сірник. 

Фільм «Форрест Ґамп» розповідає про початок цієї культурної війни.  Події стрічки розгортаються довкола протестів 1960-х років, які за масштабами і характером подібні до сьогоднішніх.

Тому події фільму зіставимо з історичним тлом, на фоні якого вони розгортаються.

Правий та лівий підтекст дружби Форреста з Джені

На перший погляд, може здатися, що фільм розповідає про не дуже розумного хлопця, який  завдяки постійному фарту опиняється в потрібний час і в потрібному місці. Так Форрест стає успішним підприємцем і меценатом та  втілює американську мрію. Для людей з соціалістичною ментальністю цей фільм не більш ніж красива казка про улюблену «халяву». Однак творці фільму заклали глибший сенс, ніж той, який видніється на поверхні. 

Історія Форреста – це міф про американський характер у значенні глибоких архетипних установок, що сформували особливу національну ідентичність, яку уособлює головний герой.

Успіх Форреста, попри розумову відсталість, пояснюється належним вихованням його матусі. Вона подбала, щоб її син належним чином ставився до себе, не мав ілюзій щодо реальності та засвоїв ключові цінності.

Місіс Ґамп любила свого сина і могла пояснювати складний світ простими словами. Вона вчила його мати власну гідність і не сприймати себе гіршим за інших. Ні, вона не брехала своєму синові, що він геній, як це роблять деякі батьки. Навпаки, від Форреста не приховувалося, що він не надто розумний, просто ніхто і ніколи не має права говорити, що кращий за нього. Він має такі самі права і можливості, як і решта людей. Ця життєва установка перегукується зі словами Декларації незалежності США: «Ми виходимо з тієї самоочевидної істини, що всі люди створені рівними і наділені їх Творцем певними невідчужуваними правами, до числа яких відносяться життя, свобода і прагнення до щастя». Мати не втомлювалася повторювати синові: «Дурний той, хто робить дурне». Тобто критерієм мудрості чи дурості є не рівень IQ, а вчинки людини. І за цим показником Форрест був дуже мудрим чоловіком.

Матуся не ховає свого сина від жорстокого світу. Не ізолює його від образ і цькувань, а вчить сприймати реальність такою, якою вона є, та правильно реагувати на неї. Тому Форрест мужньо переносить всі труднощі в той час, коли решта героїв ламаються. Ламається розумна Джені, зламався мужній капітан Ден. А для Форреста боротьба та страждання – невіддільна частина життя.

Тому він жив теперішнім і міг насолоджуватися миттєвостями, навіть буденністю і труднощами. Цей світоглядний реалізм відображає важливе положення американської політичної системи, закладеної батьками-засновниками, які створювали молоду державу з твердою переконаністю у гріховності людини. На противагу  створили ефективні механізми стримування зла. Один із авторів Конституції США, Дж. Медісон, так висловився щодо цього: «Якби люди були янголами, уряд був би не потрібен. А якби людьми керували ангели, був би не потрібний будь-який контроль над урядом».

Форрест є еталоном американського індивідуалізму – ключової цінності капіталістичної системи. Він не аморальний егоїст, для якого успіх важливіший за принципи. Форрест завжди слідував глибоким внутрішнім переконанням. На відміну від Джені та Дена, він не шукає слави і визнання. Вони самі знаходять його, тому що Форрест якісно робив маленькі справи та не бажав зла ближньому. Він рятує солдат, ризикуючи своїм життям, без думок про нагороду, а через відданість своєму другові Баббі. Медаль героя знаходить його сама. Форрест не мріяв бути чемпіоном з пінг-понгу, але стає ним, краще від інших відбиваючи ракеткою м’яча. Він не мріяв про багатство та він пообіцяв покійному другові, що втілить його мірю про креветковий бізнес. Він не зважає на сміх і невіру оточення. Наполегливо і монотонно йде до мети, так, що навіть Бог втручанням в природу усуває бізнес-конкурентів, розчищаючи дорогу для майбутньої креветкої імперії «Бабба-Ґамп». Форрест,  можливо, не знає складного слова «меценат», але жертвує великі суми на благодійність, бо має добре серце і йому особисто не потрібно так багато грошей.

Також Форрест витривалий і стійкий. Він постійно біжить і не сходить з дистанції. Хоча інколи таки сходить, коли схоче. Тому, що це його життя. Він може собі дозволити просто бігти і так само просто зупинитися, не пояснюючи іншим, який в цьому сенс. І лівим журналістам, які шукали в його марафоні політичний маніфест, цього не зрозуміти. Не зрозуміти, що таке справжня американська свобода.

Форресту не зрозуміла криза віри лейтинанта Дена. Він знає, що Ісус є і чує його молитви. Він будує за власні кошти храм, відвідує недільні богослужіння і допомагає своєму другові помиритися з Богом. Форрест не досконалий, чимало помиляється та все одно в ньому переважають християнські чесноти. Цим Форрест постає символом американської релігійності та християнського характеру.

Його поведінка і той елементарний набір важливих цінностей, закладених його матусею, були невіддільними. Саме тому Ґамп – цілісний герой, попри розумову ваду. Він несе життєствердне  послання: ким би ти не був, навіть не надто обдарованою людиною, зможеш досягнути успіху, якщо слідуватимеш принципам, які зробили Форреста і Америку великими.

Поведінка Форреста і той елементарний набір важливих цінностей, закладених його матусею, були невіддільними. Саме тому Ґамп – цілісний герой, попри розумову ваду. Він несе життєствердне  послання: ким би ти не був, навіть не надто обдарованою людиною, зможеш досягнути успіху, якщо слідуватимеш принципам, які зробили Форреста і Америку великими.

Ці цінності походять від самої природи людини та соціальних відносин. Це не вигадки інтелектуалів, а спостереження мудрих людей за тим, як світ влаштований Богом та як людині бути щасливою в ньому.

Джон Локк, Адам Сміт, Едмунд Берк та батьки-засновники США виписали ці принципи на папері, які згодом були названі ідеологіями класичного лібералізму та консерватизму. Вони вкоренилися в американську ідентичність та інститути: свобода, права людини, верховенство закону, індивідуалізм, підприємницька ініціатива, біблійну релігійність. Форрест не знав імена цих учених мужів, але виокремленні ними з реальності та Біблії принципи стали сутністю Ґампа. Звісно, завдяки посередництву місіс Ґамп.

А тепер про Джені – найкращу подругу і кохану головного героя. Попри близькість героїв, вони антагоністи.

Джені усоблює образ бунтівної Америки 1960-х, молодих людей, які ненавиділи те, чим жив Форрест. Буденну рутину, примітивне життя з нудною роботою та сімейними зобов’язаннями. Тотальні моральні обмеження, цінності, від яких тхнуло нафталіном.

У них було інше розуміння свободи. Інший погляд на минуле , теперішнє, майбутнє Америки. Всюди вони бачили несправедливість, з якою хотіли покінчити  та створити суспільство, засноване на рівності та любові.  Вони хотіли побудувати утопію, втілити в життя фантазії лівих інтелектуалів та відмовлялися мати справу з реальним життям.

 За ідеологічними гаслами зазвичай ховалися комплекси, дитячі травми. Через протест молодь виражала себе, шукаючи уваги і прийняття. Як це було у випадку з Джені. Вона походила з неповної родини і зазнавала від батька знущань. Подорослішавши, вона не може позбутися привидів минулого. Розумна, красива, добра і водночас нещасна дівчина шукає визнання і любові. Вона стає стриптизеркою та позує для еротичного глянцю. Та це не приносить бажаної слави. Душевні страждання дівчина гамує наркотиками.

Тікаючи від самотності і образ, Джені потрапляє в середовище собі подібних. Приєднавшись до руху хіпі, вона веде аморальний спосіб життя та протестує проти війни у В’єтнамі. Ця ображена молодь збилися до купи і звинувачувала весь світ у своїх нещастях. Замість того, щоб дати раду собі, вони прагнуть змінити весь світ. Вони хочуть миру і любові, та їхня суть суперечить декларованим  цінностям. Протестуючи проти війни у В’єтнамі, подруга Джені погрожувала проломити череп ветерану, який завадив мітингу. Хлопець Джені так сильно її любив, що в пориві пристрасті гамселив кулаками по обличчю.

У 1964 році Каліфорнійський університет у Берклі  охопив студентський протест. Політично-активним студентам не сподобалося, що адміністрація чинила перешкоду їхній діяльності. Та це був тільки привід. Насправді, молодь збунтувалася проти ненависної старої консервативної Америки. Їм важко дихалося в атмосфері тотальних обмежень. 

Студентський протест в Берклі, 1964 рік. (Associated Press)

Тоталітарні батьки.  Ці ретрогради  сміли вказувати їм-прогресивним, як слід жити. Сім’я мала опинитися на смітнику історії.  

Білі расисти. Історія США – це суцільна експлуатація білих чорними. Чому Америка багата? – Правильно, бо використовувала рабську працю. З білим домінуванням слід покінчити.

Чоловіки – шовіністи. На чолі суспільної ієрархії в капіталістичному суспільстві знаходяться виключно чоловіки. Їхня влада тримається коштом гноблення жінок і їх рабської покори. Патріархат має бути знищений.

Релігійні фанатики. Недалекі бовдури нав’язують всім свої забобони. Удушлива християнська мораль вбиває природну сексуальність. До того ж, релігія – ворог науки. Їй не місце в сучасному суспільстві.

Хижі капіталісти приспали увагу пролетаріату. Звичайний американський робітник не хоче соціалістичної революції. Не прагне вбити буржуя-роботодавця, бо той купив його високою зарплатою і розвагами. Він кожної суботи смажить стейки, їздить на власному автомобілі, ходить в кінотеатр, не підозрюючи, що це нова форма його експлуатації. Не тямить себе нещасним, вбогим, маленьким елементом системи. Також акули капіталізму ловлять рибу не тільки у своєму морі, але й полюють у водах Третього світу. Там вони ведуть колоніальні війни за ресурси, вимінюючи цінні копалини на люстерко у дикунів. Молода інтелігенція взяла на себе роль будителів сплячої пролетарської свідомості та захисників пригнічених.

Цієї параної і ненависті студентів навчили їх викладачі. Гуманітарна наука того часу знаходилася під впливом неомарксистських ідей філософів Франкфуртської школи, які емігрували з Німеччини до США в 1930-х роках. Праці «Дослідження авторитарної особистості» Т. Адорно та «Ерос і цивілізація» Г. Маркузе  формували тогочасний  інтелектуальний мейнстрим.

Бацила соціалізму проникла в американське консервативне тіло без них. У США існувала маргінальна комуністична партія, велика плеяда  відомих лівих письменників, президент Рузвельт з кейнсіанськими експериментами в економіці.  Але то був порівняно малий недуг.

Справжня пандемія почалася через проповідуваний ними неомарксизм в 1960-х. Вони доводили, що Західна цивілізація репресивна до різноманітних  соціальних ролей та меншин. Патріархат пригнічує жінку, християнська мораль – сексуальне бажання, релігійні забобони – прогрес, білі – чорних, метрополія – колонію. Тому все невільне має бути звільнено. Ці різноманітні форми експлуатації витікають з культури, саме вона опора капіталізму. В мові, традиціях, релігії, моралі, літературі ховається Кощієва голка. Саме туди спрямовувався головний удар нових марксистських реформаторів.   

До 1960-х років на цих ідеях  виховалося покоління ображених на життя молодих людей. А життя було ситим і забезпеченим. Америка переживала економічний розквіт. Однак, душа лівого романтика хотіла революції – знищення ретроградного суспільного ладу своїх батьків.

І ця культурна революція вибухнула після втручання США у В’єтнамську війну. Студентські заворушення в Берклі були її генеральною репетицією. Американське воєнне втручання тільки підтвердило хижу суть капіталізму.

Систему взялися знищувати всі ті, хто дав себе переконати, що він ображений. Ображені студенти, чорношкірі, жінки, субкультура хіпі. Останні сформували образ протестного руху: розхлябаний, брудний стиль з елементами атрибутики східних релігій. Вони ходили маршами, влаштовували сидячі демонстрації та масштабні мітинги. Координували акції громадянської непокори впливові ліві організації – «Студентський координаційний комітет ненасильницьких дій» та «Студенти за демократичне суспільство».

Але головною зброєю у боротьбі з системою були секс, наркотики, рок-н-ролл та неробство. Покурюючи марихуану, нюхаючи ЛСД та даруючи своє лібідо всім охочим, молоді люди кидали виклик системі й ламали її традиційний уклад.

За цією логікою, публічний статевий акт наносив непоправної шкоди моральному здоров’ю консервативної більшості. Деякі розчаровані у фріківських та пацифістичних методах боротьби вдалися  до радикальних дій. «Чорні пантери» та Weathermen («Синоптики») влаштовували терористичні атаки проти уряду.  Вони надихалися революційною комуністичною романтикою.  Че Гевара був кумиром цих гарячих сердець.

Любов Форреста, яка перемогла Джені

Форест сильно любить і ніжно дбає про Джені. Вони не вороги, а друзі. Їх роз’єднала різна система цінностей, та вони все-одно залишаються рідними людьми.

Різниця між двома героями і двома символами в тому, що Джені говорила про високі ідеали любові, миру, справедливості, а Форрест ними жив. Один епізод з фільму це особливо сильно підкреслює. Форрест зізнається Джені в кохані. Вона говорить , що той не знає нічого про любов. Засмучений Форрест відповідає: «Хоч я не дуже розумний, але я знаю, що таке любов».

Форрест не розумів складного терміну «соціальна справедливість», яким зловживали друзі Джені, але його серце, сповнене любові, було здатне до жертовності. Тому він не говорив про бідних, він їм допомагав,  спрямовуючи кошти від власного бізнесу на благодійність.

Форрест не боровся з расизмом, як Джені. Він просто дружив з афроамериканцем Баббою, називає на його честь компанію і дбає про його родину після його смерті.

Форрест не чув ніколи про тиранічний патріархат, що гнобить жінку. Та він захищає Джені від хлопця, який належить до лівого руху, серед цілей якого захист прав жінок.

Форрест був християнином. Молився Ісусу Христу, допоміг своєму другу капітану Дену помиритися з Богом та профінансував будівництво храму. Він навіть не підозрював, що християнська мораль удушлива і її слід руйнувати, як це робила Джені та її друзі.

Тобто персонаж Форреста руйнує ліві міфи про сексистську, расистську, шовіністичну, релігійно-фанатичну, соціально несправедливу Америку.

Навпаки, підкреслюється, що саме консервативний Форрест, а не ліва Джені творить американську історію. Постать Форреста – ключова в усіх найважливіших для США подіях другої половини ХХ століття. 

Консервативний Форрест, а не ліва Джені творить американську історію. Постать Форреста – ключова в усіх найважливіших для США подіях другої половини ХХ століття. 

Форрест викриває утопію, ніби ліві побудують новий справедливий лад замість несправедливого капіталізму. Бунт 60-х показаний як деструктивний романтизм, що був спроможний тільки руйнувати. Тому після спаду протестного руху молоді люди почали повертатися на робочі місця до ненависних експлуататорів та обростати сім’ями. Це ж зробила Джені, повернувшись до нудної роботи і Форреста, та наслідки розгульного життя не пройшли безслідно і вона помирає від СНІДу. 

Форрест звалює на себе ношу її гріхів, пробачає, доглядає на смертному ложі та самотужки виховує їхнього сина. Форрест молодший  вбирає в себе розум матері і любов батька. Він – майбутнє Америки, яка пережила складні часи і дала нове життя новому поколінню американських громадян. Фінальна сцена фільму, де Форрест стоїть над могилою Джені сповнена неймовірної туги. Це сум старої Америки за молодим загубленим поколінням, яке стало жертвою брехливих ідей.

Флойд – спадкоємець Джені. Продовження лівої боротьби проти американської ідентичності у ХХІ столітті

Хоч Форрест ніби переміг Джені, Америка встояла в потрясінні, та наслідки культурної революції не минули безслідно. Відтоді ліві тільки нарощують м’язи. Справу символу Джені сьогодні продовжив символ Флойда. Його смерть мобілізувала Black Lives Matter, антифашистів, анархістів, феміністок, ЛГБТ-активістів до нового етапу боротьби з буржуазною системою. Ця вакханалія – відродження справи їхніх дідусів і бабусь, які хіпували в 60-х.  Тоді приводом був В’єтнам, тепер смерть чорношкірого.  Але антиімперіалізм і боротьба з расизмом – тільки складові широкої програми культурної революції.

Сьогодні для лівих легалізувати аборт недостатньо.  Жінка повинна повністю розпоряджатися своїм тілом. Ніхто не може вказувати їй, коли вбити свою дитину на першому чи на дев’ятому місяці вагітності.

Активна евтаназія лише для повнолітніх – це ейджизм. Дитина теж має право, щоб її законно вбили власні батьки, якщо народилася з вадою.

Гомосексуальні пари повинні не просто мати однакові права з гетеросексуальними, а й мати перевагу над традиційними родинами. Сексуальні бажання меншості нав’язуються як норма для більшості зі шкільної парти.

Усунення расової дискримінації недостатньо. Необхідна ще більша зворотна дискримінація білої більшості. Сьогодні чорношкірому легше здобути керівну посаду, вступити до вишу, отримати пільги. Професіоналізм білого не має значення – перевага надається тому, хто має темний колір шкіри.

Їм мало гендерної рівності. Жінка повинна домінувати, а патріархат – остаточно зникнути. Та й взагалі, цей поділ за біологічною статтю на чоловіків і жінок вже архаїчний. Можна не зважати на первинні статеві ознаки і називати себе ким заманеться, дослуховуючись лише до внутрішнього чуття. Якщо чоловік раптом відчув себе жінкою, то хто може завадити йому скористатися жіночим туалетом?

Через очевидну дурість ідей «прогресивних лівих» їх опоненти почали кликати їх «регресивними лівими», що більше відповідає правді. Ці варвари, прикриваючись прогресивністю, нищать найвеличнішу з коли-небудь існуючих цивілізацію. Знахабнілі ліваки не можуть вгамувати свого апетиту. Тому дуже розлючені на дідуся Трампа, який заважає продовжувати розпочате 60 років тому божевілля. Вони добре пам’ятають правий реванш 80-х на чолі з Р. Рейганом і дуже не хочуть повторення такого ж  консервативного «відкату в минуле».

За нинішніми протестами в США, як і тоді, стоять ліві інтелектуали. Вони перетворили освітні установи на центри ідеологічної обробки. Принципи ділової етики випускників американських вишів поступаються стандартам політики ідентичності, політкоректності, соціальній справедливості.

За нинішніми протестами в США, як і тоді, стоять ліві інтелектуали. Вони перетворили освітні установи на центри ідеологічної обробки.

Ці молоді люди вступають у доросле професійне життя зі світоглядом, в якому люди поділені на два сорти: привілейовану більшість та пригнічену меншість за ознакою віку, статі, раси, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності. І всі, хто не з ними, тавруються сексистами, расистами, ксенофобами, ісламофобами. Сьогодні нове покоління лівих вийшли на вулиці. Вони хочуть диктату свого уявлення про світ.

Повалений Вашингтон і спалений прапор США. Символічна демонстрація радикальних намірів лівих фріків. Якщо сьогодні консервативні сили не дадуть опору, подібно до руху “Моральної більшості” 80-х, то на місці Вашингтона стоятиме пам’ятник Флойду.

Напевно, головна відмінність між 1964 і 2020 роком полягає в ролі Демократичної партії США в цих подіях. На той час демократи, хоч й стали на соціал-ліберальну платформу, але нічого спільного не мали з лівими радикалами. Тому головною мішенню протестувальників був президент-демократ Ліндон Джонсон, на строк правління якого припала найбільш гаряча фаза В’єтнамської війни.

Тепер, навпаки, демократи – режисери театру абсурду довкола смерті Флойда. Вони підігрівають заворушення з метою захоплення влади. Це свідчить про ще більше сповзання Демократичної партії вліво.