Щодо теорії соціальної організації

У сучасному кризовому людстві, в тому числі в Україні, багато хто намагається змоделювати якесь нове «ідеальне суспільство». Пропонуються різні моделі, але, нажаль, абсолютна більшість таких «проектантів» не розуміють деяких ґрунтовних принципів існування будь-якого суспільства, будь якого соціуму.

Цей текст ґрунтується на книгах та статтях російського вченого, фахівця у галузі створення штучного інтелекту Бощенка Ігоря. В СРСР працював у Міаському Науково-виробничому об’єднанні електромеханіки. Сам Ігор Бощенко розробляв там бортовий обчислювач для ракет. Потім працював, зокрема, технічним керівником наземного комплексу перевірки та випробувань автоматичних систем повітряно-космічного корабля «Буран».

У дев’яності роки минулого сторіччя розробляв програмне забезпечення для зграй безпілотників – так званий «Нейроквад», певний аналог системи Future Combat Systems, які розробляються у ЗДА. На наше щастя, таким фахівцям місця в сучасній РФ нема, зараз він працює засновником та ведучим мережевого відеоканалу «Нейромир-ТВ».

На мою думку класифікація, яку запропонував Ігор Бощенко, цілком обґрунтована й очевидним чином працює, тому може бути використана для аналізу дієздатності моделей побудови суспільства.

Основна термінологія

Дамо визначення поняттю Система Керування (СК). В будь-якій суспільній структурі є певні принципи, на підставі яких координується діяльність окремих індивідів для підтримки існування цілого суспільства. Саме ці базові принципи визначають тип соціального організму, який складається із осіб, що ними користуються.

Тобто і велика родина первісних мисливців, і Римська імперія, і сучасні З’єднані Держави Америки є соціальними організмами.

Вони відрізняються принципами свого існування, складністю організації структури суспільства. Тому для опису структури суспільств різної складності використовуються назви Систем Керування зростаючої складності – СК-1, СК-2, СК-3, СК-4.

СК-1 – найпростіша система керування, якою користувалися у великій родині (племені) первісних мисливців.

СК-2 – ієрархічна система із бюрократичною машиною, притаманна стародавнім рабовласницьким, феодальним й деяким сучасним неофеодальним суспільствам. Зауважимо, що суспільтво сучасної РФ фактично вже деградувало до СК-2, хоча ще в часи Бориса Єльцина це була СК-2,5. Україна часів Віктора Януковича характеризувалася СК-2,5, теперішня Україна наближається до СК-3. Сучасні ЗДА характеризуються СК-3,5.

Будь-який організм складається із систем: системи напрацювання рішень, системи передачі сигналів, системи виконання. У соціумі це влада, представлена різного роду чиновниками, а також безпосередні виконавці. З плином історії неухильно ускладнювалися зв’язки у соціумі та його структури, що реалізовувалося як збільшенням кількості професій, так зростанням обсягу інформації, якою оперує суспільство.

Зростаюча складність оточує нас кожного дня: все більш складні побутові прилади, все складнішою стає технічне середовище, ускладнюються зв’язки між окреми представниками соціуму. Ще кілька сотен років тому речі, що оточували людей були простими такими ж простими були й суспільні зв’язки між людьми. В останні сто років відбувся вибух складності. Розпочався він у техносфері, потім ускладнилися й суспільні зв’язки. Елвін Тоффлер назвав це «другою хвилею» – переходом від аграрного виробництва до індустріального й до так званого фабричного типу стосунків. Потім настала «третя хвиля» – ускладнення інформаційних технологій, що призвело до зростання складності та обсягів інформації за експонентою. Виникнення світової мережі принципово ускладнило суспільні стосунки.

Але спочатку розглянемо, що таке СК-1. СК-1 притаманна первісному родоплемінному суспільству.

З точки зору організації СК-1 можна уявити собі як зіркоподібну структуру. В центрі якої перебуває вождь племені. Вождь є центром ухвалення рішень. Зв’язки мають безпосередній характер, вождь безпосередньо надає команди кожному члену племені.

Розглянемо як здійснювалася влада у первісному племені. У племені мисливців вождем ставав найкращий мисливець. Це було вигідно всім членам племені, бо вождь безпосередньо брав участь у полюванні. В разі загибелі дорослий син вождя мав найбільші шанси стати вождем, бо безпосередньо вчився мистецтву полювання у найкращого мисливця – свого батька.

Розглянемо як плем’я добувало необхідні для життя ресурси. Вождь, як правило, брав участь у добуванні усіх потрібних ресурсів – полюванні, збиранні рослинної їжі, рибальстві. Крім того він ще й керував життям племені. Його компетенція була приблизно однаковою в усіх існуючих у племені професіях – полюванні, рибальстві, збиранні. Тобто вождь був фахівцем у всьому, міг замінити будь-якого члена племені як на полюванні, так і на збиранні та рибальстві.

Ширину спектра компетентності називатимемо шириною кругозору, яку вимірюватимемо кількістю професій, які може опанувати особа. Чим більша ширина кругозору особи, тим більша її здатність до керування відповідним суспільством. Результати спільної діяльності розподілялися за принципом: «Кожному члену племені – невеличку гарантовану частку їжі, й додаткова їжа та кращі кусні м’яса – тим, хто зараз найкорисніші для соціуму». Навіщо? Щоб, з одного боку, закріпити корисні здібності людини. З іншого боку, сформувати статусні ознаки й тим самим заохотити інших розвивати корисні вміння. Тобто вмерти з голоду плем’я нікому не дасть – мінімальний шматок кинуть. Але якщо хочеш мати краще й більше, то маєш те заробити вдалим полюванням, сміливістю, розумом, тобто маєш бути корисним суспільству.

Тобто гіпотетичний вождь у нашому випадку має ширину кругозору рівну трьом (кількість професій у племені) з рівнем компетенції, що дорівнює приблизно одиниці (Мал. 1).

Вождь може виконувати добре будь-яку роботу в племені. Вождь володіє ста відсотками професій племені. Так є у невеличкому племені, де реалізована Система Керування-1.

Таким чином, Система Керування-1 визначається наступними ознаками:  Правила керування формує керуюча система, тобто вождь. Він є законодавчою й виконавчою владою в одній особі.

1. Керування здійснює керуюча система – вождь.

2. Ресурси надходять як знизу соціуму, так і зверху (вождь також ходить на полювання, або бере участь у рибальстві, збиранні).

3. Ресурси розподіляються керуючою системою, тобто вождем.

4. Влада делегується зверху вниз.

5. Кожному гарантована мінімальна пайка, щоб не помер.

Якщо керування племенем було адекватним, то ресурсів у племені багато й народжуваність велика. Досить швидко стає очевидним, що людей стало настільки багато, що безпосередньо ними керувати вже неможливо.

На цьому етапі починає формуватися проміжна ланка керування, яка компенсує брак команд керування через зростання населення племені – помічники вождя – «1». Ці помічники вождя отримують сигнали керування від вождя й далі передають їх решті мешканців. Локальні рішення, що не виходять за межі їхньої компетенції, ухвалюють самостійно. Одночасно вони контролюють виконання вказівок вождя, виконуючи роль місцевого контуру зворотнього зв’язку. Таким чином запровадження проміжного контуру керування дозволяє зберегти керування соціумом на адекватному рівні при збільшенні чисельності.

При цьому вперше з’являється новий ефект: загальна кількість професій племені стає рівною або перевищує кількість професій, якими володіє вождь. Відтепер вождь вже не є майстером на всі руки. Таким чином, рівень компетенції і спеціалізації племені стає більшим, ніж компетенція вождя.

Виходом із цієї ситуації стала спеціалізація помічників вождя. Один спеціалізувався в полюванні, другий – в рибальстві, третій – у збиранні, четвертий – в обробці. Рівень компетенції помічника в його галузі був більшим, ніж у вождя, але вождь за рахунок зниження компетенції охоплював ширший спектр життєдіяльності племені й був спроможним бачити загальну картину. Глибину компетентності називатимемо професійністю.

Якщо спочатку в племені було три фахи, то за рахунок зростання чисельності племені й спеціалізації його членів професій стало чотирнадцять. Виникла ситуація, коли окремі члени племені спеціалізувалися тільки на одному виду діяльності й, відповідно, досягали більшої фаховості, ніж вождь, або його помічник-«1».  В той же час пересічні мешканці племені втратили широту кругозору й можливість оцінювати ситуацію в цілому, довіряючи таку оцінку тим, хто стоїть в ієрархії вище.

Розпорядження вождя помічникам-«1» мали характер не конкретного наказу, а узагальненого розпорядження. Помічник інтерпретував його виходячи із власної спеціалізації та рівня підготовки.

При цьому збільшилася раціональність діяльності племені та його компетентність.

Мал. 2. Компетенція мешканців племені в СК-1,5.

На мал. 2 видно, що вперше компетентність одного із членів племені стала менше одиниці. Тобто він вже не здатний ефективно забезпечувати самого себе їжею. І цей «некомпетентний» – вождь. За розширення широти кругозору вождь заплатив професійністю і став першим в історії чиновником. Тобто людиною, яку мешканці племені забезпечують їжею виключно за керуванням життям племені. Але за рахунок збільшення загальної професійності плем’я легко компенсує ці витрати. Плата за збільшення складності виявилася значно меншою, ніж виграш.

Розглянемо числове співідношення професійності/широти кругозору. Вождь в нових умовах має сумарний рівень компетентності приблизно 6-7 одиниць, оскільки контролює 12-14 професій із рівнем компетентності 0,5. Помічник «1» має рівень компетентності 4 одиниці, оскільки може контролювати чотири професії із рівнем компетенції 1 одиниця. Рядовий член племені має рівень компетенції 1,5 одиниці. Безумовно це спрощена картина. Оскільки кожен мешканець ще щось вміє робити, нема чистих мисливців, рибалок або збирачів. Хтось крім основного фаху мисливця вміє, наприклад, виготовляти човни або лікувати травами. Але для більшої наочності враховано тільки основні спеціалізації.

Цей приклад показує ієрархію компетенції племені: вождь – 7, помічник «1» – 4, рядовий мешканець – 1,5. Ця послідовність важлива й має конкретне значення. В уяві первісного суспільства однією із ознак легітимності функцій влади є широкий кругозор й уміння оперувати широким наобором понять. Оскільки досягти цього можна тільки довгим специфічним навчанням, то інститут старійшин у первісному суспільтві є цілком природнім.

Таким чином перед нами вже не Система Керування – 1, а Система Керування – 1,5.

Хто й як формує владу в СК-1,5? Передача влади від вождя до одного із помічників – «1» не є оптимальною. Помічник – вузький спеціаліст в одній із галузей – тому не може охопити усі напрямки діяльності племені. Наприклад, помічник у галузі полювання, або помічник у галузі рибальства. Син вождя в цьому випадку підходить краще, оскільки контактував із усіма помічниками й має загальну уяву про всі напрямки діяльності племені. Так само й сини помічників більш фахові у справі, якою опікувався батько.

Що робити, коли вождь загинув, а спадкоємця нема? Питання вирішують помічники – «1». Із яких міркувань вони це робитимуть? Безумовно із міркувань власної вигоди, але мотивуванням завжди буде «спільне благо», тобто вигода для усього племені.

При виборах є три можливості:

1. Бути обраним й очолити плем’я.

2. Обрати союзника, який тебе розуміє.

3. Не дати обратися ворогові.

Варіанти один та три суперечать один одному. Найбільш ймовірний варіянт два. Якщо всі будуть виходити саме із цього, то буде обрано найкращого. Бо тоді кожен буде оцінювати те, наскільки претендент розуміється у його галузі відповідальності. Тому у континентальному племені обрання мисливця ймовірніше, ніж рибалки, або збирача, бо мисливець так або інакше торкається і риби, і рослин. Тоді як рибак навряд чи має справу з рослинами, а збирач із рибою. Тому при голосуванні мисливець переможе через свою більшу універсальність – широту кругозору.

Можна розглянути, яким чином ускладнюватиметься система керування при подальшому зростанні чисельності племені та поглибленні спеціалізації його членів.

Далі можна подивитися як виникає СК-2 у рабовласницькому та феодальному суспільствах, як народжується СК-3, коли виникають писані конституції, закони та головним чинником стає не застосування сили феодалом, а ДОБРОВІЛЬНА УГОДА між різними членами суспільства.

Але вже розглянутого достатньо, щоб зрозуміти, що пропозиція стосовно побудови ТГ через непрямі вибори: сотня обирає сотника, сотники – «тисячника» чи як він там буде називатися, а «тисячники» обирають гетьмана є нездійсненною у самій своїй основі.

Причина – сучасне супільство дуже складне. Маємо сотні напрямків діяльності й тисячі фахів. За такої системи виборів очевидною є неможливість навіть на рівні «тисячника» бути комптентним хоча б якимось чином у справах підконтрольної території. Та навіть сотник, навряд чи зможе якимось чином керувати сотнею, яка складається із вчителів, металургів, шахтарів, залізничників, автомобілістів та льотчиків.

При спробі щось таке насправді реалізувати доведеться формувати «сотні» із вчителів, лікарів, льотчиків, металургів, тваринників, овочеводів, залізничників та представників сотен інших напрямків господарювання. Матимемо відповідно сотні тисяч «сотників», тисячі «тисячників», та цілу зграю «гетьманів» в усіх галузях сучасного життя.

Одна із головних причин загибелі СРСР, якщо взагалі не головною, була саме втрата компетентності органів влади при ускладненні суспільства.

Теоретично система рад в СРСР мала уособлювати структуру існуючого суспільства. Серед депутатів усіх рівнів мали бути представники максимальної кількості професій, існували професійні, вікові й навіть статеві квоти. Тобто теоретично Верховна Рада, наприклад, УРСР була максимально наближеним відбитком суспільства УРСР. Але тільки теоретично, бо реально Верховна Рада УРСР працювала двічі на рік по кілька днів, формально одностайно затверджуючи законопроекти та постанови підготовлені зовсім іншими людьми – апаратами Ради Міністрів УРСР та ЦК КПУ, де також існували галузеві Міністерства й Відділи, але урядові та партійні чиновники вже мали досить відносне уявлення про реальні проблеми сотень галузей та десятків тисяч підприємств УРСР.

Ще більша невідповідність була на рівні СРСР, де формально існували навіть дві палати Верховної Ради СРСР – Рада Союзу і Рада Національностей. Але знов таки все реально готувалося чиновниками ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР.

Таким чином, кінець кінцем Юрій Андропов, коли прийшов до влади, вимушений був публічно заявити, що «ми не знаємо країни, в якій живемо». І це було правдою. Подолати цей розрив не вдалося. Тому СРСР припинив існування. Складність суспільства стала незрівнянно вищою, ніж спроможності існуючої Системи Керування.

Бувають випадки, коли існуюча Система Керування (в РФ – реально СК-2) намагається зменшити складність суспільства, щоб уникнути розпаду, що, наприклад, вже більше десяти років відбувається в РФ. Там феодальна за своєю суттю система керування наполегливо й поступово намагається спростити суспільство, саме тому знищуються галузі промисловості, які в принципі не сумісні із СК-2, попри галасливі заяви про Сколково та всілякі «модернізації».

Спроба Віктора Януковича теж саме зробити в Україні закінчилася Революцією Гідності. Азаров нещодавно заявив, що «нам (тобто ЇМ) не вистачило часу….»

Як же можна побудувати Систему Керування новітним суспільством? Одна з таких систем, хоча й далеко не ідеальна, працює в ЗДА, де реально побудована Система Керування - 3,5.

Що таке СК-4? Суспільство розумних суспільств.

Насамкінець. В конфлікті двох СК тактично виграє СК із меншим номером, але кінець кінцем стратегічно перемагає старша СК, якщо в зіткненні достатня кількість учасників, щоб старша СК змогла використати свої організаційні переваги.

Молодий французький генерал – Наполеон Бонопарт – після єгипетського походу викарбував класичне формулювання з цього приводу: «Три мамелюка завжди переможуть трьох французів. Сотня мамелюків буде на рівних битися із сотнею французів. А тисяча французів змушує тікати тисячу мамелюків!»

Саме про це мають пам’ятати ті хто пише та співає пісні про козаків, які когось там шаблями поженуть.

Не поженуть!

Для перемоги треба бути організаційно складнішими за ворога, щоб він взагалі не встиг зрозуміти, що власне відбувається.