– Як у литовському Сеймі депутати встановлюють для себе норми етики і моралі, адже вони прийшли служити людям? А чи є в Литві у депутатів внутрішні десять або сім заповідей?

– Моя головна заповідь: Не вкради! Вона є в Божих заповідях і живе в мені з мого народження, а також виховувалася батьками. Головне, щоб людина знала – у себе вкрасти неможливо, а коли ми стаємо депутатами або просто дорослими людьми, які мають спільні інтереси з іншими людьми, і щось належить не тільки одному, а потрібно багатьом – не можна це забирати тільки собі – це несправедливо. Це і є злодійство.

Я задаюся питанням: ось скільки разів злодійство може бути покрито? І тут виникає в пам'яті картина з України, коли ваш колишній прокурор досяг межі злодійства і своєю аморальністю перейшов усі людські рамки, про моральний і культурний рівень і говорити не хочу, кадри, показані з його будинку, шокували світ. Замовляти кіч картини про себе в шатах римських правителів, для яких право було святим – це я навіть не знаю, як назвати. Подивившись ці кадри по телевізору, розумієш – він все життя крав, брав і не заробляв чесно, а користувався тим, що йому давала влада і крісло. Це ненормально, він крав у народу, для якого він повинен був вершити справедливість. Люди не народжені для таких дій, з цим правилом і заповіддю ми народжуємося: не красти – це як дихати...

Вкрасти – це не та дорога. Скільки разів вкрадеш? Один, два. Україна – це хороший приклад. Коли я бачив картини вашого прокурора, коли жива людина сам себе замовляє художникам і, напевно, майстрам в образі римських імператорів – це смішно і аморально. Ваш колишній прокурор Пшонка якось не так працював все життя, як видно зі ЗМІ, він крав. Це ненормально, але найстрашніше, що в Україні це не засуджують на державному рівні і відповідно до закону. Страшно, що справа Пшонки живе і процвітає, тільки інші виконавці.

Я багато разів повторював, коли навіть в дискусії виникали подібні питання – нехай більше не крадуть. Роби свою роботу і не кради. Мені взагалі нецікаво вкрасти, мені цікаво заробити щось. Тут немає дороги вперед. Я знаю, що у нас теж всяке буває, але не так відкрито, як у вас. Коли я захищав дисертацію як кандидат юридичних наук, мій учитель казав мені: «Найголовніше – це спокійний сон».

Я маю ще й інше внутрішнє правило, яке важливо для депутатів: Не важливо, скільки ти ударів отримаєш від супротивників і опонентів – важливо, як ти встанеш і підеш далі... У нашому Сеймі ніколи не було бійок, є нормальна дискусія. Є інша позиція, але є й моя.

– У Вас, як успішного боксера-любителя, чи не свербіли руки відновити справедливість і свою правду тим способом, що застосовували в спорті?..

– Ні, навіть не думав. Просто, є речі, які не можна поєднати і застосувати разом. Політики повинні бути ще й культурними, освіченими людьми. Це правило, яке варто було б записати. Адже за логікою: якщо тобі народ довірив і вибрав, все інше не має значення. А на ділі – якщо ти хороший боксер, то доводь, відстоюй честь країни на рингу. Якщо ти співак, співай зі сцени і цим прославляйБатьківщину. А якщо ти вирішив стати депутатом – роби це професійно, як личить депутату.

Покажи свою культуру, знання проблем, які важливі для парламенту, а всі інші потрібні знання тобі можуть дати консультанти, як раз непрофесійні політики, що залишилися в професії, а не подалися в депутати. Не бийся. Я колишній боксер.

У нас в Парламенті ні б'ють, ні вбивають. Цього нема. Коли важко, у мене є така заповідь: Шукати рішення тільки через дискусію. Є моя позиція, є інша позиція. Кулаки цього не вирішать. Мені цього не можна. У вас в Парламенті б'ються, а потім весь світ дивиться, як на цирк.

– А у Вас немає планів або мрії, після того як навчилися парламентській роботі, йти далі, наприклад, в Європарламент або будувати кар'єру на посаді мера, продовживши справу батька?

– Зараз таких цілей немає, але я їх не відкидаю. Там трохи інша робота. Я вже не один раз отримував пропозиції на пост міністра, але в даний час у мене такого бажання немає, тому що потрібен досвід і велике бажання. В іншій каденції подивимося.
У Сеймі я вже четвертий рік, цілу каденцію. У Сейм Литви я прийшов не за партійними списками, я обраний від регіону Таураге.

– У багатьох країнах світу, наприклад, Білорусії, Росії в політиці сильна традиція спадкоємності. Ваш батько теж досить відомий політик, який зробив багато для регіону. Чи не було бажання продовжити його справу?

– Я був депутатом місцевої Ради півтора року, до Сейму. Повернутися додому ніколи не пізно. Поки такого бажання немає, але ніколи не говори «ніколи».

– Як Ви ставитеся до української традиції проводити в Парламент своїх «помічниць»?

– Я і мої друзі – ми сміємося над цим. Це аномально. Мій головний помічник, професійний юрист, теж з Таураге. Він колишній прокурор Таураге, на пенсії, навіть не належить ні до якої партії. Звичайно, в світі є всяке, по-моєму і в Англії є, але в Європі це виняток, це не правило. У цій каденції я не бачив таких прикладів, жодного не можу назвати. У нас навіть про це не думають, є для країни питання важливіші.

– Який для Вас найідеальніший парламент у світовій практиці? І чи є литовці в парламентах інших країн?

– Може бути, в Англії. Там інша система. Є, знаю, що в Колумбії є. Але, головне, в Європарламенті захищають інтереси литовського народу і перспективи країни.

– Які зовнішні сили можуть вплинути на ваш Сейм?

– У цей раз я отримав народну підтримку виборців, і не приховую, що лобіюю їх інтереси. У нас в Сеймі це нормально і цивілізовано, особливо в енергетиці, де є великі гроші, а головне – в питаннях безпеки країни. У нас є офіційні лобісти. Але були і кримінальні справи щодо зловживань, пов'язаних з лобіюванням інтересів. Я особисто завжди дивлюся на інтереси людей, які дали мені мандат, виборців міста Таураге. Я за лобізм в білому світі, ініціативи людей, які я просуваю, для мене важливі.

Я стояв до останнього проти видобутку сланцевого газу в регіоні Таураге, хоча це було в інтересах економіки моєї країни. Видобуток сланцевого газу в нашому регіоні істотно погіршив б екологію, адже ми – сільськогосподарський регіон і славимося якістю натуральної продукції. З вітроенергетики було таке, що недостатньо люди мали інформації, не були оприлюднені норми і правила безпеки для людини.

– А які у Вас стосунки з пресою, і як до журналістів відносяться серед Ваших друзів-парламентарів?

– Я чув, що в Раді якийсь депутат вніс законопроект про покарання журналістів за критику влади. Це ненормально і не демократично, не хочу шукати слова, як це назвати, але повернення в Радянський Союз навіть в окремих регіонах України неможливе. Мій учитель навчав мене – ніколи не воюй з журналістами, переможцем не вийдеш. Не можна сказати журналісту, що ти не даси інтерв'ю, він скаже це замість тебе, використовуючи твої самі невигідні цитати. Ми знаємо, бувають і замовні матеріали, але це треба приймати як реальність, шукати діалог і розуміння.

Я хочу побажати українським читачам, а також журналістам, з якими ще не знайомий: – Потрібно вірити в життя і жити по совісті. Україна багата країна, в ній живуть дуже хороші люди. Почніть з великого і перемагайте корупцію на своєму рівні. Робіть все можливе, щоб совість вийшла на перший план, з цього почнуться ваші перемоги, радіти за які ми, литовці, готові вже сьогодні. І я думаю, наша зустріч для цього і потрібна, щоб я міг поділиться з вами своїми поглядами на проблеми, які важливі для вас.

Головне пам'ятайте: Коли людина йде до церкви, вона знає, що є 10 заповідей Божих, які треба виконувати. Думаю Сейм або Рада повинні бути народним храмом Закону і Справедливості, а у депутатів заповіді Божі треба розширювати своїми негласними правилами... Так повинно бути...

Петро та Анна Олар, Таураге, Литва