Майдан програв. Як не гірко це усвідомлювати, але така об'єктивна історична реальність, яку треба прийняти, щоб зробити правильні висновки, і продовжити боротьбу.

Майдан спочатку був приречений на поразку, тому що у нього не було цілей, принципів і лідерів. Майдан був поривом, протестом світлих людей, які не бажають жити під владою малограмотної, чванливої, патологічно жадібної людини; і в цьому він досяг результату - головного самодура прогнали, але інші деспоти, кріпосники, олігархи і самі правила гри збереглися.

У дні Майдану, і відразу після втечі Віктора Федоровича здавалося, що як раніше вже бути не може. Але життя стало навіть гірше, цинічніше, підступніше. Ідеалами Майдану стали називати нахабне злодійство, неприкрите лицемірство і нескінченну зраду, якими заражена так звана "еліта".

Ці люди, які сьогодні перебувають при владі або в опозиції, не були і не могли бути лідерами Майдану; вони ніколи не були носіями його ідей. Тому що у Майдану не було справжніх лідерів, не існувало ідеології, не було чіткого плану захоплення влади, як і плану подальшого життєустрою.

Янукович втік, і на його місце тут же сіли інші януковичі - псевдопатріоти, псевдореволюціонери і псевдодемократи. Ці вельми недалекі люди, користолюбці і пристосуванці з перших днів перебування при владі стали рити собі ту ж яму, в яку потрапив їх попередник.

Кілька тисяч або десятків тисяч чиновників, прокурорів, суддів в Україні займаються тільки тим, що грабують країну особисто або покривають і відмазують тих, хто грабує.

Ці паразити руйнують найважливіше в людині - почуття власної гідності, віру в свої сили і віру в справедливість. Без усунення паразитів від влади, без ліквідації самого класу корупціонерів, без змін встановлених ще Кучмою правил гри, життя не зміниться.

Третій Майдан не допоможе. Не так уже й важко, але зовсім недостатньо підняти людей на протест, усунути нинішніх від влади, і при цьому не підіграти Кремлю, і не розвалити країну. Але цього не достатньо. На місце Порошенко прийде черговий "лідер", в парламенті сядуть нові-старі обличчя, але система не зміниться.

Система, "лідери" і ключові особи якої вибираються з однієї і тієї ж колоди постсовкової злодійської "еліти", не може змінитися, скільки карти не тасувати. Апологетом жорстких, швидких і вкрай необхідних змін може бути тільки незабруднена системою людина, не пов'язана компроматом і круговою порукою з корумпованою чиновницької клікою.

Ми, очевидно, йдемо до диктатури. Якщо президенту вдасться остаточно підім'яти під себе всі гілки влади, то за фактом буде встановлена ​​чиновницька диктатура білоруського або казахського зразка, спрямована на збереження існуючого статус-кво, шляхом максимальної централізації влади в руках закритого і вкрай корумпованого чиновницького апарату.

Другий можливий варіант диктатури - встановлення диктату "прогресорів" (по Стругацьким), людей, ніяк не пов'язаних з чиновництвом, людей, яким довіряє суспільство, і які здатні уникнути спокуси особистого збагачення заради проведення необхідних реформ.

Нічого фантастичного і неймовірного в ідеї прогресорства нема. Таке не раз вже траплялося у світовій історії. Такими прогресорами для своїх країн були Ататюрк, Рузвельт, Бен-Гуріон ... прогресором для України - в своїх областях - були активісти Майдану і волонтери. Тепер нам потрібен державник-прогрессор - чистий і справжній, який не вийшов зі студії Савіка Шустера, а правдивий національний лідер зі своїми принципами, ідеями перебудови країни і чітким планом проведення реформ.

Неймовірно?  Але це мало не єдиний шанс.

Переклад з російської і виділення в тексті мої, О.К.