Наша історія — то є історія одного народу, якому давали різні назви історики різних часів, і то можна досить чітко довести, користуючись виключно першоджерелами, а не перекладами з перекладів.
Наш об’єктивний погляд на історію базується на історичних описах, розкопках, переказах тощо. Це так в ідеалі, а насправді є багато необ’єктивних речей, які залежать від того, хто писав той чи інший документ, для якого завойовника він був писаний і яка його інтерпретація.
Дивлячись на Історію України усі ми звикли до того, що жили собі тут Скіфи, потім Сармати, ще пізніше дикі Гуни та потім хто знає звідки прийшли Поляни та Руси, проте потім раптом з’явилися козаки і ми стали називатися Українці. Вони собі приходили десь з Азії і щезали бог знає куди. Такий собі прохідний дворик, або, як люблять говорити, «велике переселення народів».
Правда ж є дещо інша — якщо вчитатися в оригінали, які залишили нам різні історики в різних мовах, з різних країн і в різні часи, включаючи і наші першоджерела. Якщо уважно їх простудіювати, то починаєш розуміти, що вся історія України, незалежно якими авторами і коли написана, є історією одного народу або етнічно дуже близьких племен, що його складали. І незалежно від того, як його називали, цей народ є етнічно і мовно дуже з нами споріднений. То і є наші предки, які нізвідки не приходили і нікуди не йшли. Просто мінялася політична верхівка і мінялися вороги, які й давали нашим предкам різні назви.
Базуючись виключно на оригіналах і виключно на їх наукових перекладах, можна досить легенько прослідкувати етнічно наших предків від скіфів до козаків. Більше того, можна прослідкувати як вони змінювались у відношенні багатьох речей, таких як релігія, система управління та різний спосіб ведення воїн — і в той самий час як мало вони мінялися етнічно. Абсолютно все можна цитувати, посилаючись на історичні факти і документи без жодних домислів — ТАМ УСЕ Є НАПИСАНО. Я просто провів паралелі межи тими джерелами і все стало на свої місця, включаючи ті знахідки або факти, які сучасна історія не знає куди притулити.
Після довгих років пошуків і сотень книжок я зрозумів — як усе таки банально і несправедливо перекручена уся наша історія. Ну чому історики не шукають, куди поділося плем’я Римлян, яке жило на території сучасної Італії. Або плем’я, яке у 20 столітті називали Комуністами. Смішно, чи не так?
Та ні, скоріше сумно. Погляньмо на сучасну карту Європи. Якщо забрати Угорців (які дійсно туди прикочували), то вимальовується направду гігантська праслов’янська держава. Як ці праслов’яни туди потрапили? Та ніяк, бо то споконвіків була їх земля з центром десь у Скіфії, який потім розколовся, і залишки тих уламків ми бачимо на карті так само, як залишки в письмових історичних пам’ятках, хоча і не ними написаними. Звісно, що єдиного документу на підтвердження цієї тези немає, проте є багаточисленні документи і археологічні факти, які можуть то підтвердити.
Не секрет, що вся наша історія до Нестора-літописця написана та інтерпретована не нами. У свій час історик Гібон (прекрасний римський історик і автор «The fall of Roman Empire»), був у контакті з професором Сорбонни J.Deguignes. Дегинь приніс йому два манускрипти, перекладені з китайської французькими вояками (я їх переклад теж читав). Вони прийшли до висновку, що вся історія Європи є результатом переселення народів з сходу на захід. Усі подальші історичні дослідження проводилися не для того, щоб критично оцінити цю гіпотезу, а щоби її підтвердити. Тепер це є анахронізмом.
Але наша Історія ще не написана так, як має бути написана. Були і є тепер спроби її поєднати в логічну цілісність, але чомусь вони радше нагадують жанр наукової фантастики або роман. Історія ж, як будь-яка наукова праця, має бути досконало зреферована і оперта на фактах. Були у минулому і наукові спроби поєднати деякі ланцюги нашої історії так як, наприклад, у Дмитра Іловайського (1832-1920), але вони були успішно запльовані корифеями тамтешніх часів.
Тепер про мене. Я не історик за фахом, я лікар. Але історія усе моє свідоме життя була моїм хобі. Коли мені було 10-12 років, то я досконало знав історію Риму, перечитав усіх римських і грецьких класиків, багато з яких мав у родинній бібліотеці, а багато проти бажання батька (мовляв хай читає Фенімора Купера це література для дітей) мусіла брати моя мама в Університетській бібліотеці. Мене історія цікавила навіть не для того, щоб знати, а щоб зрозуміти.
Уже набагато пізніше, коли я потрапив до Канади, то прочитав Гібона, якого раніше не читав, бо вважав, що нічого кращого за Аммана Марцеліна він не напише. Коли ж 20 років тому, студіюючи медицину в холодному Саскатуні, я випадково взяв в руки видання Gibbon's "The fall of Roman Empire" і прочитав опис Пріска Паннійського про Гуннів, то зрозумів, що тут описано моїх предків до найменших деталей. То включало вишиті сорочки з переважаючими червоними чорними та жовтими кольорами (що цікаво, орнамент нашивався на сорочку, а не вишивався на ній), той самий козацький Чуб, ті самі широкі рукави, які звужувалися на зап’ясті, ті самі жупани (Прокопій Кессарійський навіть дивується, навіщо ховати шерсть всередину). Я вже не говорю про такі речі як вирізьблені доми (які так і називають — ХАТА), вирізьблені з одного кавалка дерева човни, укріплення з возів, панахиду, яку названо стравою, та масу іншого (зокрема, імена командуючих, що дуже співзвучні з такими відомими словами як РУС, ХЕЛХОЛ, МАМАЙ).
Наступних 14 років, користуючись знаннями латинської мови і науковими перекладами з інших мов, я прийшов до того самого висновку, що й книга «Арійський стандарт», але користуючись виключно історичними оригіналами та їх копіями. Наша історія — то є історія одного народу, якому давали різні назви історики різних часів, і то можна досить чітко довести, користуючись виключно першоджерелами, а не перекладами з перекладів (включаючи власні інтерпретації так званих корифеїв Історії, які безсовісно передирали один в одного, додаючи з кожним разом щось свого).
То ті самі, які у свій час доводили, що сонце крутиться навколо Землі, а всі народи прийшли в Україну з Азії шляхом великої міграції. І хоча обидві теорії уже скоріше анахронізм, останню ще в підручниках зміняти не поспішають. Хоча і знахідки європейських мумій в Урумчі (Китай), і аналізи ДНК уже показують цілком протилежні речі.
Та навіть такі прості речі, як напис на могилі Одоакера (Odovacer Rex Rutenorum) —того, хто проголосив незалежність Італії від Римської Імперії. Odovacer Rex Rutenorum був з племені Rugi, сином одного з найближчих генералів Атили.
А де ж наші історики і що вони читають?! Таж як написано, скажімо, в Josefus ..., про те, що СКІФИ захопили Іудею, дали мечі в руки полоненим і заставили їх покінчити одне з одним в поєдинку (нечувана буцімто жорстокість, бо Іудеям один другого забивати не можна), то треба так і читати, і сприймати як написано, а не доказувати, що скіфів на той час в Україні давно не було, а історик, який був свідком цих подій, просто помиляється. От тільки щось дуже багато помиляються, до того ж — практично усі.
Я багато матеріалів простудіював ночами і стверджую, що етнічно наш народ можна прослідкувати з давніх часів. Може не так давніх, як в «Арійському стандарті», але зате набагато чіткіше.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Від скіфів до українців
Світ:
Спецтема:
Наша історія — то є історія одного народу, якому давали різні назви історики різних часів, і то можна досить чітко довести, користуючись виключно першоджерелами, а не перекладами з перекладів.
07012403e.jpg
Наш об’єктивний погляд на історію базується на історичних описах, розкопках, переказах тощо. Це так в ідеалі, а насправді є багато необ’єктивних речей, які залежать від того, хто писав той чи інший документ, для якого завойовника він був писаний і яка його інтерпретація.
Дивлячись на Історію України усі ми звикли до того, що жили собі тут Скіфи, потім Сармати, ще пізніше дикі Гуни та потім хто знає звідки прийшли Поляни та Руси, проте потім раптом з’явилися козаки і ми стали називатися Українці. Вони собі приходили десь з Азії і щезали бог знає куди. Такий собі прохідний дворик, або, як люблять говорити, «велике переселення народів».
Правда ж є дещо інша — якщо вчитатися в оригінали, які залишили нам різні історики в різних мовах, з різних країн і в різні часи, включаючи і наші першоджерела. Якщо уважно їх простудіювати, то починаєш розуміти, що вся історія України, незалежно якими авторами і коли написана, є історією одного народу або етнічно дуже близьких племен, що його складали. І незалежно від того, як його називали, цей народ є етнічно і мовно дуже з нами споріднений. То і є наші предки, які нізвідки не приходили і нікуди не йшли. Просто мінялася політична верхівка і мінялися вороги, які й давали нашим предкам різні назви.
Базуючись виключно на оригіналах і виключно на їх наукових перекладах, можна досить легенько прослідкувати етнічно наших предків від скіфів до козаків. Більше того, можна прослідкувати як вони змінювались у відношенні багатьох речей, таких як релігія, система управління та різний спосіб ведення воїн — і в той самий час як мало вони мінялися етнічно. Абсолютно все можна цитувати, посилаючись на історичні факти і документи без жодних домислів — ТАМ УСЕ Є НАПИСАНО. Я просто провів паралелі межи тими джерелами і все стало на свої місця, включаючи ті знахідки або факти, які сучасна історія не знає куди притулити.
Після довгих років пошуків і сотень книжок я зрозумів — як усе таки банально і несправедливо перекручена уся наша історія. Ну чому історики не шукають, куди поділося плем’я Римлян, яке жило на території сучасної Італії. Або плем’я, яке у 20 столітті називали Комуністами. Смішно, чи не так?
Та ні, скоріше сумно. Погляньмо на сучасну карту Європи. Якщо забрати Угорців (які дійсно туди прикочували), то вимальовується направду гігантська праслов’янська держава. Як ці праслов’яни туди потрапили? Та ніяк, бо то споконвіків була їх земля з центром десь у Скіфії, який потім розколовся, і залишки тих уламків ми бачимо на карті так само, як залишки в письмових історичних пам’ятках, хоча і не ними написаними. Звісно, що єдиного документу на підтвердження цієї тези немає, проте є багаточисленні документи і археологічні факти, які можуть то підтвердити.
Не секрет, що вся наша історія до Нестора-літописця написана та інтерпретована не нами. У свій час історик Гібон (прекрасний римський історик і автор «The fall of Roman Empire»), був у контакті з професором Сорбонни J.Deguignes. Дегинь приніс йому два манускрипти, перекладені з китайської французькими вояками (я їх переклад теж читав). Вони прийшли до висновку, що вся історія Європи є результатом переселення народів з сходу на захід. Усі подальші історичні дослідження проводилися не для того, щоб критично оцінити цю гіпотезу, а щоби її підтвердити. Тепер це є анахронізмом.
Але наша Історія ще не написана так, як має бути написана. Були і є тепер спроби її поєднати в логічну цілісність, але чомусь вони радше нагадують жанр наукової фантастики або роман. Історія ж, як будь-яка наукова праця, має бути досконало зреферована і оперта на фактах. Були у минулому і наукові спроби поєднати деякі ланцюги нашої історії так як, наприклад, у Дмитра Іловайського (1832-1920), але вони були успішно запльовані корифеями тамтешніх часів.
Тепер про мене. Я не історик за фахом, я лікар. Але історія усе моє свідоме життя була моїм хобі. Коли мені було 10-12 років, то я досконало знав історію Риму, перечитав усіх римських і грецьких класиків, багато з яких мав у родинній бібліотеці, а багато проти бажання батька (мовляв хай читає Фенімора Купера це література для дітей) мусіла брати моя мама в Університетській бібліотеці. Мене історія цікавила навіть не для того, щоб знати, а щоб зрозуміти.
Уже набагато пізніше, коли я потрапив до Канади, то прочитав Гібона, якого раніше не читав, бо вважав, що нічого кращого за Аммана Марцеліна він не напише. Коли ж 20 років тому, студіюючи медицину в холодному Саскатуні, я випадково взяв в руки видання Gibbon's "The fall of Roman Empire" і прочитав опис Пріска Паннійського про Гуннів, то зрозумів, що тут описано моїх предків до найменших деталей. То включало вишиті сорочки з переважаючими червоними чорними та жовтими кольорами (що цікаво, орнамент нашивався на сорочку, а не вишивався на ній), той самий козацький Чуб, ті самі широкі рукави, які звужувалися на зап’ясті, ті самі жупани (Прокопій Кессарійський навіть дивується, навіщо ховати шерсть всередину). Я вже не говорю про такі речі як вирізьблені доми (які так і називають — ХАТА), вирізьблені з одного кавалка дерева човни, укріплення з возів, панахиду, яку названо стравою, та масу іншого (зокрема, імена командуючих, що дуже співзвучні з такими відомими словами як РУС, ХЕЛХОЛ, МАМАЙ).
Наступних 14 років, користуючись знаннями латинської мови і науковими перекладами з інших мов, я прийшов до того самого висновку, що й книга «Арійський стандарт», але користуючись виключно історичними оригіналами та їх копіями. Наша історія — то є історія одного народу, якому давали різні назви історики різних часів, і то можна досить чітко довести, користуючись виключно першоджерелами, а не перекладами з перекладів (включаючи власні інтерпретації так званих корифеїв Історії, які безсовісно передирали один в одного, додаючи з кожним разом щось свого).
То ті самі, які у свій час доводили, що сонце крутиться навколо Землі, а всі народи прийшли в Україну з Азії шляхом великої міграції. І хоча обидві теорії уже скоріше анахронізм, останню ще в підручниках зміняти не поспішають. Хоча і знахідки європейських мумій в Урумчі (Китай), і аналізи ДНК уже показують цілком протилежні речі.
Та навіть такі прості речі, як напис на могилі Одоакера (Odovacer Rex Rutenorum) —того, хто проголосив незалежність Італії від Римської Імперії. Odovacer Rex Rutenorum був з племені Rugi, сином одного з найближчих генералів Атили.
А де ж наші історики і що вони читають?! Таж як написано, скажімо, в Josefus ..., про те, що СКІФИ захопили Іудею, дали мечі в руки полоненим і заставили їх покінчити одне з одним в поєдинку (нечувана буцімто жорстокість, бо Іудеям один другого забивати не можна), то треба так і читати, і сприймати як написано, а не доказувати, що скіфів на той час в Україні давно не було, а історик, який був свідком цих подій, просто помиляється. От тільки щось дуже багато помиляються, до того ж — практично усі.
Я багато матеріалів простудіював ночами і стверджую, що етнічно наш народ можна прослідкувати з давніх часів. Може не так давніх, як в «Арійському стандарті», але зате набагато чіткіше.
------------------------------------
В тему:
Макет книги «Арійський стандарт» з якісними ілюстраціями (21 Мб)
Текст книги “Арійський стандарт” без ілюстрацій (971 Кб)
Гуни — це анти
Українці: скіфи, сармати, руси
Слов’янська зброя, краща за дамаську сталь
Морська звитяга козаків
Українська імперія
Повернення справжньої історії. Анти
Історико-археологічний музей “Прадавня Аратта – Україна” в с.Трипілля
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Арійські корені культури давнього Китаю
Згадай себе!
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь