25 жовтня 1969 року в колишньому Ленінграді народився один з найкращих нападників планети - Олег Саленко. В 1994 році на чемпіонаті світу він забив в одному матчі 5 голів і загалом став кращим бомбардиром турніру. Саленко виступав за такі команди, як “Зеніт”, “Істамбулспор”, “Кордоба”, “Глазго Рейнджерс” та ін. Та ми найбільше його пам’ятаємо в біло-блакитній футболці київського “Динамо”. Саме в цьому клубі він провів найкращі роки своєї кар’єри. Сьогодні Олег Саленко, який виявився дуже цікавим співрозмовником, - гість “Поступу”.
- Нещодавно Ви склали повноваження тренера збірної України з пляжного футболу...
- Пляжний футбол - це швидше розвага, аніж серйозне заняття. Я вирішив і надалі продовжувати грати за збірну, але не залежати від неї. Коли серйозно займаєшся чимось, то до цього прив’язаний, а мені хочеться більш поважного заняття. Тим паче, зараз змагання з пляжного футболу припиняються аж до наступного року. Це досить молодий вид спорту, який, за сприяння Федерації пляжного футболу України та київської федерації, в нашій державі стає більш популярним. Та побувавши в інших західних країнах, я побачив, що там зовсім інший підхід до цього літнього виду спорту. В Європі не проводять клубних чемпіонатів країн, натомість у вихідні збірні країн їдуть до сусідньої держави, де проводять між собою своєрідний чемпіонат Європи. Клубні змагання ще, здається, є лише в Бразилії.
- Як оцінюєте виступ збірної, яку Ви не так давно очолювали, на турнірі в Португалії?
- Вважаю, що як для першого разу, то результат досить непоганий, оскільки нашій команді, зважаючи на те, що ми практично не мали досвіду, вдалося виграти хоча б одну гру. Та це для колишніх професіоналів швидше розвага, аніж робота. Там ти граєш у своє задоволення і маєш нагоду позмагатися з такими колишніми зірками, як Кантона.
- Чи було корисним для Вас як для майбутнього футбольного наставника тренування пляжної збірної?
- Я вважаю, що не набув тренерського досвіду, оскільки пляжний і великий футбол - це речі, які кардинально відрізняються. Очолити ж команду планую з початком наступного року. Це, швидше за все, буде представник другої ліги. Мені вже надійшло кілька пропозицій, та від кого саме, поки не буде залагоджено всіх питань, вважаю, говорити ще зарано. Зараз у першій та Вищій лізі коло тренерів визначене, і увірватися туди дуже важко. В другій же лізі, де можна поекспериментувати та ввести щось нове в український футбол, планую багато уваги приділяти молодим талановитим хлопцям, щоб у майбутньому нам не було соромно за національну команду. Тож працюватиму на перспективу, а такі завдання можна виконати не за рік чи два.
- Вас хвилює майбутнє збірної...
- ...тому що ми втратили десять років, протягом яких повинні були виховати своїх футболістів. Зараз “націоналка” - команда, в якій вимагають неможливого результату і постійно шукають винного в невдачах. Хотілося б там бачити трохи інше ставлення до справи. На мою думку, Леонід Буряк добре виконує свої обов’язки, проте деякі футболісти, які грають за головну збірну України, ставляться до своєї роботи не так, як повинні б це робити.
- А що скажете про рівень чемпіонату України останніх років?
- Хоча зараз багато говорять про підйом у чемпіонаті, я цього не помічаю. Оскільки немає молодих перспективних хлопців, Україна переживає засилля легіонерами середнього або й ще нижчого класу. Не є таємницею, що у Вищій лізі - лише два футбольні клуби високого рівня. Проте, аби підвищити майстерність і набути практики, потрібно хоча б шість таких команд. Досить часто буває, що перед грою із серйозним європейським клубом важко бути готовим, особливо психологічно, та ще й якщо кілька днів тому ти однією лівою обіграв міцного середняка Вищої ліги. Приклад - нещодавній виліт “Шахтаря” з Ліги чемпіонів. На мою думку, в Кубку УЕФА донеччани також гратимуть, поки жереб не зведе їх з першим серйозним суперником. Та хочеться вірити, що цього року “Динамо” та “Шахтарю” вдасться виступити в Європі вдаліше, аніж торік.
- Ваш найбільш приємний футбольний спогад --це...
- Звичайно ж, 5 голів на чемпіонаті світу 1994 року. Тоді в мене було відчуття, що я досяг всього, про що мріяв. До того ж дуже добре пам’ятаю перший вихід у Вищій лізі та перехід у київське “Динамо”. Найбільш неприємною в моїй футбольній кар’єрі є згадка про гру з нігерійцями у чвертьфіналі чемпіонату світу серед юнаків до двадцяти років. Перемагаючи за півгодини до закінчення матчу 4:0, ми завершили основний час внічию, а потім вилетіли з турніру. Хоч я тоді й здобув золоту бутсу, та така сильна команда, яка в нас була, повинна була вигравати цей чемпіонат.
- З ким з колишніх одноклубників підтримуєте дружні стосунки?
- З дуже багатьма, оскільки багато з них є зараз у Києві. Це такі відомі люди, як Яковенко, Литовченко, Шматоваленко, Михайличенко, іноді приїжджає Олег Лужний та ін. Часто проводимо товариські матчі, зустрічаємося на днях народженнях, адже якщо ти грав у одній команді, яка багато чого досягла, то дружні стосунки, підкріпленні приємними спогадами, залишаються на все життя.
- Чим Олег Саленко займається у вільний час?
- Не повірите, але люблю пограти у футбол. Також не пропускаю жодної нагоди зустрітися з друзями. Не так давно в мене з’явилося нове хобі - боулінг. Оскільки ж після того, як я залишив збірну України з пляжного футболу, вільного часу в мене побільшало, то планую зайнятися також підводним плаванням.
- Яка у Вас згадка про Львів?
- Востаннє я там був досить давно: коли ми програли перший чемпіонат України. Саме ж місто мені дуже сподобалося, особливо його архітектура та запах старовини.
Розмовляв Андрій ДУМИЧ
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Якби в Ісуса був інтернет, він організував би дистанційне навчання. Проте є речі, які вимагають обов'язкової фізичної присутності. Для того, щоб спрацював палінгенетичний кокон, час від часу треба...
Олег САЛЕНКО: Наша збірна втратила десять років
Світ:
03091101s.jpg
- Пляжний футбол - це швидше розвага, аніж серйозне заняття. Я вирішив і надалі продовжувати грати за збірну, але не залежати від неї. Коли серйозно займаєшся чимось, то до цього прив’язаний, а мені хочеться більш поважного заняття. Тим паче, зараз змагання з пляжного футболу припиняються аж до наступного року. Це досить молодий вид спорту, який, за сприяння Федерації пляжного футболу України та київської федерації, в нашій державі стає більш популярним. Та побувавши в інших західних країнах, я побачив, що там зовсім інший підхід до цього літнього виду спорту. В Європі не проводять клубних чемпіонатів країн, натомість у вихідні збірні країн їдуть до сусідньої держави, де проводять між собою своєрідний чемпіонат Європи. Клубні змагання ще, здається, є лише в Бразилії.
- Як оцінюєте виступ збірної, яку Ви не так давно очолювали, на турнірі в Португалії?
- Вважаю, що як для першого разу, то результат досить непоганий, оскільки нашій команді, зважаючи на те, що ми практично не мали досвіду, вдалося виграти хоча б одну гру. Та це для колишніх професіоналів швидше розвага, аніж робота. Там ти граєш у своє задоволення і маєш нагоду позмагатися з такими колишніми зірками, як Кантона.
- Чи було корисним для Вас як для майбутнього футбольного наставника тренування пляжної збірної?
- Я вважаю, що не набув тренерського досвіду, оскільки пляжний і великий футбол - це речі, які кардинально відрізняються. Очолити ж команду планую з початком наступного року. Це, швидше за все, буде представник другої ліги. Мені вже надійшло кілька пропозицій, та від кого саме, поки не буде залагоджено всіх питань, вважаю, говорити ще зарано. Зараз у першій та Вищій лізі коло тренерів визначене, і увірватися туди дуже важко. В другій же лізі, де можна поекспериментувати та ввести щось нове в український футбол, планую багато уваги приділяти молодим талановитим хлопцям, щоб у майбутньому нам не було соромно за національну команду. Тож працюватиму на перспективу, а такі завдання можна виконати не за рік чи два.
- Вас хвилює майбутнє збірної...
- ...тому що ми втратили десять років, протягом яких повинні були виховати своїх футболістів. Зараз “націоналка” - команда, в якій вимагають неможливого результату і постійно шукають винного в невдачах. Хотілося б там бачити трохи інше ставлення до справи. На мою думку, Леонід Буряк добре виконує свої обов’язки, проте деякі футболісти, які грають за головну збірну України, ставляться до своєї роботи не так, як повинні б це робити.
- А що скажете про рівень чемпіонату України останніх років?
- Хоча зараз багато говорять про підйом у чемпіонаті, я цього не помічаю. Оскільки немає молодих перспективних хлопців, Україна переживає засилля легіонерами середнього або й ще нижчого класу. Не є таємницею, що у Вищій лізі - лише два футбольні клуби високого рівня. Проте, аби підвищити майстерність і набути практики, потрібно хоча б шість таких команд. Досить часто буває, що перед грою із серйозним європейським клубом важко бути готовим, особливо психологічно, та ще й якщо кілька днів тому ти однією лівою обіграв міцного середняка Вищої ліги. Приклад - нещодавній виліт “Шахтаря” з Ліги чемпіонів. На мою думку, в Кубку УЕФА донеччани також гратимуть, поки жереб не зведе їх з першим серйозним суперником. Та хочеться вірити, що цього року “Динамо” та “Шахтарю” вдасться виступити в Європі вдаліше, аніж торік.
- Ваш найбільш приємний футбольний спогад --це...
- Звичайно ж, 5 голів на чемпіонаті світу 1994 року. Тоді в мене було відчуття, що я досяг всього, про що мріяв. До того ж дуже добре пам’ятаю перший вихід у Вищій лізі та перехід у київське “Динамо”. Найбільш неприємною в моїй футбольній кар’єрі є згадка про гру з нігерійцями у чвертьфіналі чемпіонату світу серед юнаків до двадцяти років. Перемагаючи за півгодини до закінчення матчу 4:0, ми завершили основний час внічию, а потім вилетіли з турніру. Хоч я тоді й здобув золоту бутсу, та така сильна команда, яка в нас була, повинна була вигравати цей чемпіонат.
- З ким з колишніх одноклубників підтримуєте дружні стосунки?
- З дуже багатьма, оскільки багато з них є зараз у Києві. Це такі відомі люди, як Яковенко, Литовченко, Шматоваленко, Михайличенко, іноді приїжджає Олег Лужний та ін. Часто проводимо товариські матчі, зустрічаємося на днях народженнях, адже якщо ти грав у одній команді, яка багато чого досягла, то дружні стосунки, підкріпленні приємними спогадами, залишаються на все життя.
- Чим Олег Саленко займається у вільний час?
- Не повірите, але люблю пограти у футбол. Також не пропускаю жодної нагоди зустрітися з друзями. Не так давно в мене з’явилося нове хобі - боулінг. Оскільки ж після того, як я залишив збірну України з пляжного футболу, вільного часу в мене побільшало, то планую зайнятися також підводним плаванням.
- Яка у Вас згадка про Львів?
- Востаннє я там був досить давно: коли ми програли перший чемпіонат України. Саме ж місто мені дуже сподобалося, особливо його архітектура та запах старовини.
Розмовляв Андрій ДУМИЧ
Зверніть увагу
Як створити ельфійський соціальний кокон: що каже Добре Знання – самовчитель з палінгенезії (+аудіо)