Від дня ознайомлення з картинами Ігоря Панейка до безпосереднього знайомства з автором промайнуло близько 17 років. Зустріч припала на 24 серпня, в Ужгороді, саме в цей Великий день для кожного українця, вона і повинна була відбутися, не раніше і не пізніше… Всі ці роки уважно споглядав з відстані за творчістю одного з найнеординарніших митців Закарпаття. Цікавий факт, пан Ігор, уродженець міста Стрий; видно якоюсь такою невидимою, притягальною силою наділена Карпатська Україна, бо і Сидорук з Маріуполя, Громовий з сонячної Миколаївщини, Олег Гораль (якого вже немає серед нас), галицький українець з походження, всі вони, обдаровані, талановиті, творчість кожного вражає індивідуальністю, знайшли свою другу, малу Батьківщину в Карпатському краї.
Зовсім нещодавно, під час приватної розмови з одним відомим митцем Закарпаття, він сказав наступне: «З нині сущих художників нашого краю, найобдарованіший Панейко,а всі його роботи – загадка!».
Отже, загадковий творець метафоричних алегорій на полотні , закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. На початку 80-х, минулого століття, доля закинула його в Середню Азію, трудився, творив у Хіві. З 1982 по 1988 – художник Закарпатського українського музично- драматичного театру. З цього ж 1982 р., бере участь у різних виставках. Як людина вільна і незалежна, волелюбна, як митець - також. Коло зацікавлень Панейка широке, це і світова історія і України, художнє письменство, поезія. Художнику властивий філософічний підхід до всього у житті, думки його – незапозичені,незатерті, є просто цікавими. Особистість, яка наділена талантом живописця, має хист душевного характеру,залишатися в житті, спілкуванні з людьми, скромним і стриманим, нетерпимим може бути лише до проявів українофобії. З особливою теплотою розповідає про творчість улюблених українських письменників,- Андруховича, Іздрика, Прохаська,особливо відзначає « НепрОсті», авторства Т. Прохаська.
А самі картини Панейко, чи то з циклу «Наснилось. З дитинства», чи «Мадонни», чи з циклу «Карпатський», викликають ряд дивовижних, уявних асоціацій, з літератури – зринають в пам’яті рядки геніального Боргеса, але перенесеного на українське підгрунтя, з поезії – Миколи Вінграновського. Ось для прикладу:
«Чорніє повітря… шляхи засиніли,
Гойднулися квіти пахучими снами,
Натомлені села вечеряти сіли
Під грушами, вишнями і небесами».
Пан Ігор належить до тих митців, серед творчого доробку яких, важко відзначити якісь окремі картини, бо всі роботи з-під пензля Панейка, - то дивовижне, загадкове диво з див.
Переводиш все більш і більш захоплений погляд від картини до картини, побачене, але ще не до кінця усвідомлене… Бо побачив – і як тремтить своєю пружністю повітря, і як війнуло теплом дитячих спогадів, бо це той світ, де блукають тіні далекого минулого, реально спостерігаєш за хвилями гір, і як відсвічує небесне люстерко, як мовчить натомлена земля і неймовірна тиша небес. Автор своїми картинами-творіннями,виступає, як казковий розпорядник снів, він ніби запрошує,погойдайтеся, попливіть на хвилях снів, і вже не знаєш, чи ти у світі реальному, чи ірреальному. Хто мені не вірить, познайомтеся з творами Ігоря Панейко, то наче казка вплетена в казку.
Особливо надовго « притримала» картина «І пливе корабель» ( написана 1987 року). Українська синіє хата, містична ніч, а стріха прозора,та й не зовсім стріха, а корабель, який пливе посеред ночі у вічність, а на подвір’ї - відблиски місячного сяйва і снопи попід хатиною…Справжнісінька поетична елегія у малярському втіленні. «Між небом і землею» (написана 1996-1997 рр.) картина, на якій дерева своїми вершечками сягають самого неба, де між верховіттям сяють неземним світлом краплини-цяточки призахідного сонця, а тиша, це тиша перед буревієм, і галявина, яка відсвічує притишеним світлом на тлі різнотрав’я, яке також принишкло… І знову напрошуються поетичні рядки, рядки Данте Габріела Росетті:
«Я був уже тут,
Лише не згадаю, коли…
Я пригадую цю траву,
Її запах терпкий…»
Художнє полотно «Я родився» (1986 року): на ньому ще одна хатина, тиньковані білим стіни, з сірим відтінком від ночі, віконце, за шибкою свіча горить, то свічка надії; дерево посеред двору, це і древо життя і древо родоводу, хлопчина на тлі крони дерева, снить йому, що він літає…, ось-ось прокричить півень, це прихід світанку, а драбина, то драбина до високих висот, до небесної чистоти, і до мрій, що інколи збуваються.
Річ не в тому, щоб мати в голові найчудовіші задуми, річ у тому, щоб уміти реалізувати їх, перенести на полотно, папір, картон. Панейкові це вдається, та ще й як!
Покидаю материк Ігоря Панейка, так саме материк, бо надто глибоким і об’ємним за змістом українським світам високообдарованого митця, тісно буде на території меншій за материк. Ігор прийшов у цей світ 2 березня, тому нехай зозуля навесні накує йому довгих-предовгих літ творчого розквіту, та нових мистецьких спалахів і осяянь.
Лебідь – це справжня назва державного герба України. Найважливіше, що це символ ельфійської трансформації. Символ-магніт. Магічний символ української ультранації!
Материк Ігоря Панейка
Світ:
Отже, загадковий творець метафоричних алегорій на полотні , закінчив Львівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва. На початку 80-х, минулого століття, доля закинула його в Середню Азію, трудився, творив у Хіві. З 1982 по 1988 – художник Закарпатського українського музично- драматичного театру. З цього ж 1982 р., бере участь у різних виставках. Як людина вільна і незалежна, волелюбна, як митець - також. Коло зацікавлень Панейка широке, це і світова історія і України, художнє письменство, поезія. Художнику властивий філософічний підхід до всього у житті, думки його – незапозичені,незатерті, є просто цікавими. Особистість, яка наділена талантом живописця, має хист душевного характеру,залишатися в житті, спілкуванні з людьми, скромним і стриманим, нетерпимим може бути лише до проявів українофобії. З особливою теплотою розповідає про творчість улюблених українських письменників,- Андруховича, Іздрика, Прохаська,особливо відзначає « НепрОсті», авторства Т. Прохаська.
А самі картини Панейко, чи то з циклу «Наснилось. З дитинства», чи «Мадонни», чи з циклу «Карпатський», викликають ряд дивовижних, уявних асоціацій, з літератури – зринають в пам’яті рядки геніального Боргеса, але перенесеного на українське підгрунтя, з поезії – Миколи Вінграновського. Ось для прикладу:
«Чорніє повітря… шляхи засиніли,
Гойднулися квіти пахучими снами,
Натомлені села вечеряти сіли
Під грушами, вишнями і небесами».
Пан Ігор належить до тих митців, серед творчого доробку яких, важко відзначити якісь окремі картини, бо всі роботи з-під пензля Панейка, - то дивовижне, загадкове диво з див.
Переводиш все більш і більш захоплений погляд від картини до картини, побачене, але ще не до кінця усвідомлене… Бо побачив – і як тремтить своєю пружністю повітря, і як війнуло теплом дитячих спогадів, бо це той світ, де блукають тіні далекого минулого, реально спостерігаєш за хвилями гір, і як відсвічує небесне люстерко, як мовчить натомлена земля і неймовірна тиша небес. Автор своїми картинами-творіннями,виступає, як казковий розпорядник снів, він ніби запрошує,погойдайтеся, попливіть на хвилях снів, і вже не знаєш, чи ти у світі реальному, чи ірреальному. Хто мені не вірить, познайомтеся з творами Ігоря Панейко, то наче казка вплетена в казку.
Особливо надовго « притримала» картина «І пливе корабель» ( написана 1987 року). Українська синіє хата, містична ніч, а стріха прозора,та й не зовсім стріха, а корабель, який пливе посеред ночі у вічність, а на подвір’ї - відблиски місячного сяйва і снопи попід хатиною…Справжнісінька поетична елегія у малярському втіленні. «Між небом і землею» (написана 1996-1997 рр.) картина, на якій дерева своїми вершечками сягають самого неба, де між верховіттям сяють неземним світлом краплини-цяточки призахідного сонця, а тиша, це тиша перед буревієм, і галявина, яка відсвічує притишеним світлом на тлі різнотрав’я, яке також принишкло… І знову напрошуються поетичні рядки, рядки Данте Габріела Росетті:
«Я був уже тут,
Лише не згадаю, коли…
Я пригадую цю траву,
Її запах терпкий…»
Художнє полотно «Я родився» (1986 року): на ньому ще одна хатина, тиньковані білим стіни, з сірим відтінком від ночі, віконце, за шибкою свіча горить, то свічка надії; дерево посеред двору, це і древо життя і древо родоводу, хлопчина на тлі крони дерева, снить йому, що він літає…, ось-ось прокричить півень, це прихід світанку, а драбина, то драбина до високих висот, до небесної чистоти, і до мрій, що інколи збуваються.
Річ не в тому, щоб мати в голові найчудовіші задуми, річ у тому, щоб уміти реалізувати їх, перенести на полотно, папір, картон. Панейкові це вдається, та ще й як!
Покидаю материк Ігоря Панейка, так саме материк, бо надто глибоким і об’ємним за змістом українським світам високообдарованого митця, тісно буде на території меншій за материк. Ігор прийшов у цей світ 2 березня, тому нехай зозуля навесні накує йому довгих-предовгих літ творчого розквіту, та нових мистецьких спалахів і осяянь.
Андрій Будкевич
Зверніть увагу
Ельфи Ісуса Хреста та їх символіка на гербі української ультранації (аудіо)