В День Прапора України, 23 серпня 2013 року, свободівці Олег Осуховський, Олексій Ємельяненко, Руслан Бондаренко та письменник Роман Коваль вшанували пам'ять українських воїнів Першої Світової війни хвилиною мовчання та прикрасили квітами їхній пам'ятник у Ветцларі.
По дорозі до пам'ячника місцеві мешканці радо показували дорогу і було видно, що вони знають про події сторічної давнини.
Цією темою займаються й місцеві історичні дослідники. Багато нащадків українських солдат живуть і досі у Ветцларі.
Старовинне містечко Вецлар над річкою Ланом, здається, овіяне романтикою. Тут колись жив великий німецький поет Й. В. Гете.
У вересні 1914 року в газеті „Wetzlarer Anzeiger“ було повідомлено про створення табору для воєннополонених в школі офіцерів по Франкфуртерштрассе. В листопаді 1914 надійшли перші полонені. Усього у кайзерській Німеччині було три таких табора, схожих між
собою – у Rastatt, Wetzlar та Salzwedel – із сукупною кількістю близько 40.000 полонених солдат.
Табір був стрворений за сприянням Союзу Визволення України (на чолі з Д. Донцовим, В. Дорошенко, А. Жуком та м. Залізняком).
Українські полонені російської армії були переведені до окремих таборів, де запроваджувались Просвітні відділи та вітались проукраїнські настрої. Кайзерська Німеччина бачила в українцях потенціальних партнерів на східному фронті.
На початку березня 1918 року за угодою між урядом УНР та Німеччиною в таборах військовополонених у Rastatt, Wetzlar та Salzwedel була сформована Перша українська дівізія чотириполкового (по 1.200 вояків) складу. У Ветцларі у ті часи проживало близько 13.500 мешканців. Кількість полонених у таборі була приблизно такою ж самою. Можете уявити собі, яке значення мав табір для розвитку регіону протягом свого п'ятирічного існування до серпня 1919 року.
Та сама „Wetzlarer Anzeiger“ 13 серпня 1919 року повідомила про закриття лагеру.
Про табір у Ветцларі.
Командували з німецької сторони комендант та офіцери. Серед них були офіцери з просвітницьким завданням. Спілкування вдбувалось німецькою та українською мовами. Полонені працювали переважно за межами табору в сільському господарстві. Платня становила 50 пфеннингів за день.
У 1916 році в таборі працювала друкарня, яка видавала два рази на місяць газету «Просвітницький листок» форматом А4 з 8 сторінками. За час існування лагеру були видані:
· три видання українських пісень,
· одне видання з казками,
· кожного року виходив часопис з творчостю полонених у вигляді віршів та статей,
· до 102 річниці народження Т.Г.Шевченка видали книжку з його творами та малюнками.
Функціонував сільськогосподарський музей, бібліотека, проводились курси та семінари з метою освіти українських полонених, підняття їхньої національної свідомості. Існував «народний університет» та трьохлітня школа, де видавались атестати.
Українці були політично активні, проводили регулярні дискуссії з приводу «Вільна українська держава», школи, церква, воєнні організації. У лютому 1917 року були проведені вибори до «Народної Ради» на шести виборчих дільницях. Перші збори «Народної Ради» лагеря полонених відбулись у березні 1917 року.
У той самий час з числа полонених був утворений комітет по створенню пам'ятника на цвинтарі для похованих українських полонених. У 1919 році пам'ятник «Братам» був урочисто відкритий. Автор – український скульптор Михайло Паращук. Навчався на початку минулого сторічча в Парижі та Польщі. Працював в майстерні Родена.
Пам'ятник є рідкісним прикладом української скульптури 1910-1920 років, бо до наших часів збереглось не так багато пам'ятників того часу. Для Німеччини – це єдиний пам'ятник іноземцям, поставлений за таких обставин.
Поруч з пам'ятником загиблим полоненим пізніше на цьому цвинтарі були поставлені дві стели - воїнам Першої та Другої світової війни.
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Україна-Німеччина: вшанування українських вояків першої світової війни у Ветцларі
Світ:
В День Прапора України, 23 серпня 2013 року, свободівці Олег Осуховський, Олексій Ємельяненко, Руслан Бондаренко та письменник Роман Коваль вшанували пам'ять українських воїнів Першої Світової війни хвилиною мовчання та прикрасили квітами їхній пам'ятник у Ветцларі.
13082801e-nimechchyna.jpg
По дорозі до пам'ячника місцеві мешканці радо показували дорогу і було видно, що вони знають про події сторічної давнини.
Цією темою займаються й місцеві історичні дослідники. Багато нащадків українських солдат живуть і досі у Ветцларі.
Старовинне містечко Вецлар над річкою Ланом, здається, овіяне романтикою. Тут колись жив великий німецький поет Й. В. Гете.
У вересні 1914 року в газеті „Wetzlarer Anzeiger“ було повідомлено про створення табору для воєннополонених в школі офіцерів по Франкфуртерштрассе. В листопаді 1914 надійшли перші полонені. Усього у кайзерській Німеччині було три таких табора, схожих між
собою – у Rastatt, Wetzlar та Salzwedel – із сукупною кількістю близько 40.000 полонених солдат.
Табір був стрворений за сприянням Союзу Визволення України (на чолі з Д. Донцовим, В. Дорошенко, А. Жуком та м. Залізняком).
Українські полонені російської армії були переведені до окремих таборів, де запроваджувались Просвітні відділи та вітались проукраїнські настрої. Кайзерська Німеччина бачила в українцях потенціальних партнерів на східному фронті.
На початку березня 1918 року за угодою між урядом УНР та Німеччиною в таборах військовополонених у Rastatt, Wetzlar та Salzwedel була сформована Перша українська дівізія чотириполкового (по 1.200 вояків) складу. У Ветцларі у ті часи проживало близько 13.500 мешканців. Кількість полонених у таборі була приблизно такою ж самою. Можете уявити собі, яке значення мав табір для розвитку регіону протягом свого п'ятирічного існування до серпня 1919 року.
Та сама „Wetzlarer Anzeiger“ 13 серпня 1919 року повідомила про закриття лагеру.
Про табір у Ветцларі.
Командували з німецької сторони комендант та офіцери. Серед них були офіцери з просвітницьким завданням. Спілкування вдбувалось німецькою та українською мовами. Полонені працювали переважно за межами табору в сільському господарстві. Платня становила 50 пфеннингів за день.
У 1916 році в таборі працювала друкарня, яка видавала два рази на місяць газету «Просвітницький листок» форматом А4 з 8 сторінками. За час існування лагеру були видані:
· три видання українських пісень,
· одне видання з казками,
· кожного року виходив часопис з творчостю полонених у вигляді віршів та статей,
· до 102 річниці народження Т.Г.Шевченка видали книжку з його творами та малюнками.
Функціонував сільськогосподарський музей, бібліотека, проводились курси та семінари з метою освіти українських полонених, підняття їхньої національної свідомості. Існував «народний університет» та трьохлітня школа, де видавались атестати.
Українці були політично активні, проводили регулярні дискуссії з приводу «Вільна українська держава», школи, церква, воєнні організації. У лютому 1917 року були проведені вибори до «Народної Ради» на шести виборчих дільницях. Перші збори «Народної Ради» лагеря полонених відбулись у березні 1917 року.
У той самий час з числа полонених був утворений комітет по створенню пам'ятника на цвинтарі для похованих українських полонених. У 1919 році пам'ятник «Братам» був урочисто відкритий. Автор – український скульптор Михайло Паращук. Навчався на початку минулого сторічча в Парижі та Польщі. Працював в майстерні Родена.
Пам'ятник є рідкісним прикладом української скульптури 1910-1920 років, бо до наших часів збереглось не так багато пам'ятників того часу. Для Німеччини – це єдиний пам'ятник іноземцям, поставлений за таких обставин.
Поруч з пам'ятником загиблим полоненим пізніше на цьому цвинтарі були поставлені дві стели - воїнам Першої та Другої світової війни.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»