Довіра — рушій розвитку

Насправді ж американці ніякі не тупі, а довірливі. Про що ж йдеться?

У відомого американського дослідника японського походження Френсіса Фукуями є цікаве дослідження про відповідність стилів бізнесу в різних країнах стилю і рівню довіри людей один до одного. Що цікаво: чим віще рівень довіри людей один до одного — тим краще працює економіка, і країна стає більш заможною.

Фукуяма наводить простий наочний приклад. В ресторані люди після того, як поїли, запрошують офіціанта і розраховуються. Працівники ресторану довіряють людям, що ті не підуть, не розрахувавшись. Якби довіри не було (люди би намагались поїсти і втекти), то довелось би ставити на виході охорону і перевіряти всіх, хто виходить, чи вони розрахувались і чи не спробували унести в кишенях ложки-віделки-сільнички. Додаткові затрати на охорону збільшують вартість їжі без покращення якості.

І подібні речі, пов’язані з наявністю або відсутністю взаємної довіри, впливають на роботу економіки на всіх рівнях.

У своїй книзі “Trust: The Social Virtues and the Creation of Prosperity” (Довіра: громадські чесноти і творення добробуту) Френсіс Фукуяма докладно розглядає кілька провідних країн. Якій в них рівень довіри в суспільстві, які історичні причини формування такого ставлення людей один до одного, як це впливає на формування бізнес-структур в цих країнах.

Здатність людей довіряти один одному (і відповідно самоорганізовуватись) виховувалась століттями. І оця здатність не виникає і не зникає за наказом уряду. Це дуже інертна соціальна якість, котра якщо й змінюється, то дуже повільно. У своїй книзі Фукуяма описує випадки, коли нерозумна політика верхів протягом кількох поколінь “вбивала” взаємодовіру в тій чи іншій нації. І навпаки, як прагнення до довіри всередині нації перемагає ті чи інші політичні зигзаги.

Серед іншого, він відзначає, що на пострадянському просторі дуже високий рівень недовіри людей, велике відчуження людей. Це не дивно, адже більшовицька система була побудована на масовому “стукачестві” і всіляко знищувала будь-які прагнення людей до чесності. Їм таки вдалось загнати “вглиб” українське прагнення до взаємодовіри.

І це робить неможливим застосування багатьох економічних рецептів, розрахованих на більш взаємнодовірливі суспільства. Це дуже погано впливає на економіку. Адже в такому суспільстві можуть більш менш працювати або дрібний сімейний бізнес, або велике зарегламентоване (і тому не дуже рентабельне) державне підприємство.

Проте минулий рік дуже сильно вплинув на українське суспільство. Підсвідоме прагнення до соціалізації (як це називає Фукуяма) вийшло назовні. Українці масово підтримували один одного на майданах, формували автомайдани та самооборони. Зараз масово допомагають армії. Так, зустрічається чимало шахраїв, котрі намагаються нажитись на цьому прагненні українців до взаємодовіри та взаємодопомоги. Але прагнення до довіри перемагає. Припускаю, що переважна більшість тих, хто зараз читає цю статтю, стояли пліч-о-пліч з незнайомими хлопцями на Майдані, здавали гроші і речі на Майдан, а тепер так само дають гроші і продукти незнайомим волонтерам.

А це значить, що у нас є надія. От тільки цю взаємодовіру треба плекати. А для цього необхідно:
- перш за все бути чесними самим;
- вчитись довіряти людям, бачити в незнайомих людях насамперед таких самих прагнучих чесності, як і ви;
- дуже жорстоко карати тих, хто намагається на українській чесності нажитись.

І все у нас вдасться!