«Боїнг – Бук – Росія. Натурний експеримент», – Марк Солонін про натурне випробування «Алмаз-Антея» щодо загибелі «Боїнга» МН-17

«Боїнг – Бук – Росія. Натурний експеримент», – Марк Солонін про натурне випробування «Алмаз-Антея» щодо загибелі «Боїнга» МН-17

 

До уваги пропонується ще один текст інженера-авіаконструктора, який багато років пропрацював у «закритому» (совдепівський «мем») авіаційному конструкторському бюро, відомого історика, що досліджує початок радянсько-німецької війни (тим хто цим питанням цікавиться варто прочитати його останню працю – «Июнь 41-го. Окончательный диагноз» – http://coollib.com/b/280090/read), Марка Солоніна.

Статтю опубліковано у ресурсі «Новая газета».

 

Далі подається текст передмови автора з його сторінки у мережі  (http://www.solonin.org/new_statya-pro-boing-buk-v-novoy):

Стаття про Боїнг-Бук у ресурсі «Новая Газета»

 

http://www.novayagazeta.ru/inquests/70472.html

 

Кілька висловів емоційно-оціночного ґатунку редакція все ж таки відрізала. Назву «Боїнг-Бук-Росія. Натурний експеримент» замінила на обезжирене «Рейс МН-17». Так що вийшов варіант борщу без перцю. Для дієтиків. Можливо, так воно й краще… Навіщо було завгорювати публіку таким фіналом:

8. А тепер – про найголовніше. Натурний експеримент все ж таки відбувся, причому із величезних розмахом. Ні, я навіть не про багатомільйонну «вату», яка із надпоривом захоплення жерла й «диспетчера Карлоса», й «Таємного Свідка», й чотирикілометровий «Боїнг» на світлинах Першого каналу. Мене цікавить поведінка, прости, Господи, експертного співтовариства. Де вони? Де ці сотні й тисячі «аналітичних центрів», «інститутів вивчення проблем» та «всесвітніх академій»? Де сотні тисяч випускників технічних (зовсім не обов’язково – авіаційних) ВНЗ, кожен із яких розуміє (повинен розуміти) все викладене вище? Де тисячі співробітників відомства пана Гундяєва, чому жоден із цих пастирів добрих не нагадав пастві, що, кривосвідчення – це тяжкий гріх?

Й якщо знайдуться на всю країну два з половиною доктора наук, які «на умовах анонімності» (а як же інакше!) погодяться дати інтерв’ю в якому-небудь недобитому ліберальному ЗМІ, то й ті почнуть меркотіти щось на кшталт: «Доповідь, представлена «Алмаз-Антеєм» залишає багато питань…». Авжеж. Питань. Більше вона нічого не залишає? Паху, наприклад… Шикарний вийшов експеримент, натурніше нікуди. За його результатами діагноз й прогноз сумнівів не викликають.

Далі текст статі із ресурсу «Новая газета»:

Рейс МН17

Продовжуємо розслідування

 

 

Після того як Рада безпеки Нідерландів опублікувала свою доповідь щодо обставин трощіння влітку минулого року малайзійського «Боїнгу», стало очевидно: крапку у розслідуванні ставити, м’яко кажучи, передчасно. Ознайомивши читачів із версією голландської сторони і з тими висновками, які той самий день на прес-конференції були озвучені представниками корпорації «Алмаз-Антей», «Новая газета» запропонувала усім зацікавленим експертам й фахівцям продовжити дослідження на сторінках «Новой». Першим, очікувано, відгукнувся незалежний історик й інженер-конструктор Марк Солонін, який влітку минулого року детально проаналізував надрукований нами попередній звіт «Алмаз-Антею».

 

«Боїнг» – «Бук» – Росія. Натурний експеримент

13 жовтня цього року Рада безпеки Нідерландів опублікувала доповідь про результати розслідування обставин загибелі малайзійського «Боїнгу» рейсу МН17. Відразу зауважимо, що об’єктом дослідження були саме технічні обставини трощіння, а кримінальним розслідуванням займаються інші люди із іншими повноваженнями. Також важливо підкреслити, що опублікований зараз «голландський звіт» є результатом узгодженої праці міжнародної (15 країн) групи експертів, в тому числі – російських, й усі вони мали можливість ознайомитися із інформацією розслідування, вивчити і перевірити її (had access to the investigation information and were able to study and verify it). Зокрема, російські експерти подали 38 зауважень, заперечень й доповнень до підсумкової доповіді, й на кожне із них було дано письмову аргументовану відповідь. Задовольнили ці відповіді російську сторону чи ні – питання інше.

Вже багато й багатьма сказано стосовно надповільності у роботі, яку виявила міжнародна експертна група, надобережності (легкодухості) й навіть відвертої упередженості в опублікованих нею висновках. Чого варті, наприклад, докори на адресу малайзійської авіакомпанії, яка не скасувала польоти своїх літаків над Україною, при повному мовчанні стосовно Росії, чиї пасажирські літаки косяками літали над Донбасом, в тому числі  – й у день катастрофи (17 липня 2014 р.). Але я не буду відволікатися й відволікати увагу читачів на розмови про те, чого комісія не зробила. Зосередимо увагу на тому, що вона зробила, – а зроблено чимало.

Що з’ясували голландці

 1. Достовірно й однозначно з’ясована причина трощіння літака. У передущому (попередньому) звіті, опублікованому у вересні 2014 року, ця причина була визначена як «потік високоенергетичних об’єктів, які підійшли до літака зокола». Тепер назване й джерело цього «потоку» – бойова частина зенітної ракети комплексу «Бук». Визначено тип бойової частини (9Н314М), у тілах жертв й в елементах конструкції літака виявлено принаймні 43 (й ще 29 не вдалося ідентифікувати однозначно) готових уражаючих елементів (ГУЕ) трьох різних типів, які використовуються у цій бойовій частині, включаючи характерні, що використовуються тільки у цій БЧ «двотаври».

Занотовані й описані численні пробої у формі «крил метелика», з’явлені після потрапляння «двотаврів» в елементи будови літака.

«Двотаври»

Численні пробої у формі «крил метелика», з’явлені після потрапляння «двотаврів» в елементи будови літака Використано світлини, виконані голландським журналістом  J. Akkermann восени 2014 року.

На землі на місці трощіння лайнеру, а також в уламках літаку знайдено об’єкти, які не є частинами будови «Боїнгу». Три такі дивних об’єкта описані у цьому звіті – це, здогадно, сопло ракетного рушія, погнуте при вибуху крило ракети й плаский кабель пересилання даних («шлейф») від системи керування ракети комплексу «Бук». Стосовно решти «об’єктів» сказано, що в інтересах проваджуваного зараз кримінального розслідування інформація про них закрита.

2.  Із точністю в одиниці метрів встановлена точка висадження бойової частини ракети: ліворуч (за направленням польоту літака) й трохи вище носової частини фюзеляжу.

Обрахування було виконане чотирма незалежними групами дослідників (у тому числі фахівцями «Алмаз-Антея»). Було використано принципово різні методики, у тому числі оцінка деформації облямівки ударною хвилею, розподіл слідів частинок висадниці, які не згоріли, на зовнішніх елементах кабіни пілотів. Було застосовано й досить неочікуваний – акустичний – метод встановлення точки висадження. У кабіні екіпажу «Боїнгу-777» встановлено чотири мікрофони, які протягом усього польоту записують будь-які, навіть найменші, шерехи й звуки. Дбалий аналіз запису показав, що за 20 мілісекунд до загибелі система записала сплеск високочастотного гуку протяжністю 2,3 мілісекунди. За різницею часу приходу акустичної хвилі до мікрофонів була вирахувана точка знаходження джерела (тобто місце висадження БЧ ракети).

3. Із принятною докладністю було розв’язано й незрівнянно складніший загад: визначено кутове (відносно літаку) розташування корпусу ракети у момент висадження БЧ. Єдиним джерелом інформації у цьому випадку є розподіл пробоїв від уражаючих елементів на зовнішній облямівці й внутрішніх елементах будови літаку, що дозволяє вибудувати просторовий взірець потоку уражаючих елементів; далі, знаючи швидкість зближення ракети й літака, швидкість й кути розльоту ГУЕ, можна визначити те розташування ракети у просторі, яке дає розподіл пробоїв збіжний із реальним.    

На перший погляд докладність й достовірність таких розрахунків вельми сумнівна, проте у цьому випадку загад полегшувався двома обставинами: система наведення спрацювала із великою докладністю, а БЧ визначної радянської ракети створює не безформну «хмару скалок», а вельми вузький кружіль розльоту ГУЕ (саме вони й відрубали носову частину фюзеляжу). У результаті реальна точка висадження опинилася лише у кількох метрах від «цілі», й нерівномірність розподілу пробоїв по поверхні фюзеляжу дуже велика. У верхній частині лівого облавку кабіни пілотів густина пробоїв доходить до 250 одиниць на квадратний метр, у крайньому лівому вікні розміром 50 на 70 см нарахували 102 відмітини від ГУЕ, але при цьому у двох правих фрагментах засклення крізних відтулин не має зовсім, й уже в районі перших лав фотелів пасажирського салону виявляються лише окремі пробої.

Багаторазові перерахунки, виконані двома незалежними групами фахівців, показали, що найкращий збіг вирахуваної картини із реальним розподілом пробоїв виникає у варіанті, коли ракета рухаючись із швидкістю 730 м/сек, підходить до «Боїнгу» під азимутальним (тобто у проекції на площину поверхні Землі) кутом у 27 градусів (в інших варіантах задавалися кути в діапазоні від 17 до 35 градусів).  Російський варіант, наданий від імені корпорації «Алмаз-Антей», із підльотом ракети із півдня під кутом 72 до траєкторії лету «Боїнга», було розглянуто, обраховано, відмічено у доповіді (стор. 140) й відхилено… як такий що не має нічого спільного із реальною картиною ураження літака.

Як додаткову ілюстрацію нагадаю малюнок (він був 12 травня наведений у моїй статті у ресурсі «Новая газета») яку ми із Павлом Годлевським (Львовим) намалювали, просто й невигадливо задавши кут підходу ракети до «Боїнгу» по прямій від населеного пункту Сніжне. Як бачимо (зеленим кольором позначено результати розрахунку на суперобчислювачі), при відсутності бажання брехати достатньо адекватну оцінку можна отримати із допомогою аркуша «міліметрівки», китайського калькулятора за 2 долари й відомостей про ракету та її бойову частину, знайдені за 15 хвилин у Мережі…

 

 

4. Точка й кут однозначно визначають положення прямої на площині. Визначивши точку висадження й кут (діапазон можливих кутів), під якими траєкторія лету ракети пересіклася із траєкторією лету «Боїнгу», ми отримуємо смугу (сектор) земної поверхні, із якої ракета могла злетіти.

Другий кут піднесення (він обраховується за тією ж методикою) й відома максимальна дальність лету ракети обрізають смужку у трапецію. Таким чином була розрахована зона можливого пуску ракети, її площина виявилася рівною 320 кв. км (це коло радіусом 10 км або квадрат зі сторонами 18 км). Із такою великою «плямою» експерти явно перестрахувалися, але й у цьому варіанті усе гранично ясно: район південніше населених пунктів Сніжне й Першотравневе, тобто саме там, де за багатьма (поки що не підтвердженими формально) свідченнями перебувала пускова установка російського «Буку».

«Алмаз-Антей» також брав участь у цих розрахунках й надав свої результати, які були відображені в підсумковій доповіді. Беручи до уваги, що в останні дні цей пересічний факт став предметом бурхливої гістерики у державних СМІ, наведемо дослівний текст доповіді:

This was done without confirming that a 9N314M warhead, carried by a 9M38-series missile and launched from a Buk surface-to-air missile system had caused the crash. The material provided by JSC Concern Almaz-Antey was used by the investigation as a validation of the models used by NLR and Kyiv Research Institute for Forensic Expertise.

Results for sets of similar calculations were supplied; one for a warhead launched by a 9M38 missile and one for the same warhead launched by a 9M38M1 missile. These calculations produced two areas, respectively, approximately 20 and 63 square kilometres. The areas calculated by JSC Concern Almaz-Antey (see Figure 64) are consistent with the results of the NLR and Kyiv Research Institute for Forensic Expertise calculations.

Переклад: «Це було зроблено без підтвердження (без згоди з тим, що – Авт.), причиною трощіння літака був вплив боєголовки 9Н314М, привезеної зенітною ракетою серії 9М38, запущеною установкою «Бук». Матеріал, наданий ВАТ «Алмаз-Антей», було використано у ході розслідування для перевірки моделей, використаних NLR та Київським НДІ судових експертиз.

Результати серії розрахунків надані: один для боєголовки, привезеної ракетою 9М38, й другий для тієї ж самої боєголовки, але привезеної ракетою 9М38М1. Ці розрахунки сформували дві зони можливого запуску, розмірами відповідно в 20 й 63 кв. км. Райони можливого запуску, розраховані ВАТ «Алмаз-Антей», узгоджуються із результатами розрахунків NLR та Київського НДІ судових експертиз».

 

 

5. Розібравшись із тим, що стало реальною причиною трощіння літака, автори доповіді приділили сотню сторінок тому, чого не було (або зовсім не могло бути).

Огляд облудних версій

 5.1. Українські авіадиспетчери ще 23 липня 2014 року (тобто через 6 днів після катастрофи) передали міжнародним експертам усю інформацію, включно із аудіо записами перемовин із екіпажем рейсу МН17, й це було зафіксовано офіційним протоколом. Єдиною пропозицією щодо зміни висоти лету, яка надійшла від українських диспетчерів, було прохання ПІДНЯТИСЯ на 610 м вище, із ешелону FL330 на FL350, щоб уникнути небезпечного зближення із іншим «Боїнгом». У будь-якому випадку для ЗРК «Бук», який навіть у самих перших своїх модифікаціях мав досяжність по висоті у 18 км, зміна висоти цілі в діапазоні 10-11 км найменших проблем не створювала.

5.2. Під час лету над Донбасом «Боїнг», дійсно, вийшов за межі «повітряного коридору» траси L980, але не «на 14 км від лівої границі коридору», як натхненно брехали російські генерали, а лише короткочасним й мінімальним (дивлячись на мапу – не більше 3 км) виходом за межі траси. Цей маневр було виконано за ініціативою екіпажу «Боїнгу», який хотів обійти таким чином атмосферний фронт відземних  потоків; наземний диспетчерський пункт лише дав свою згоду. Після успішного завершення маневру «Боїнг» повернувся у межі траси L980, де й був збитий зенітною ракетою. У будь-якому випадку маневр було виконано у північному напрямку, тобто літак віддалявся, а не наближався до українського (чому «Бук названо «українським» із контексту не зрозуміло – В.Н.) «Буку», що лиходійно затаївся у населеному пункті Зарощенське.

 

5.1. На підставі наданих Україною даних радіолокаційного спостереження встановлено, що жодного повітряного судна, ані військового, ані цивільного, у безпосередній близькості від «Боїнгу» рейсу МН17 не було; найближчі три пасажирських літаки  здійснювали польоти на відстані більше 33 км. Зрозуміло, було запитано дані РЛС й від російської сторони, на що було отримано наступну відповідь: «The Federal Air Transport Agency of the Russian Federation stated that because the crash had occurred outside Russian Federation territory, no radar data was saved, nor was it required to be saved by national requirements». — «Оскільки трощіння літака сталося за межами російської території, то дані радарів не збереглися й не повинні були зберігатися згідно із чинними у Росії інструкціями». Ось так – вільної «флешки» не знайшлося, й взагалі нам цей МН17 ні з якого боку не цікавий…

5.4. Була проаналізована й відкинута версія ураження «Боїнгу» вогнем авіагармати із іншого літака, оскільки жодна стрілецька зброя не здатна забезпечити таку купчастість влучання (у фюзеляжі «Боїнгу» виявлено біля 800 пробоїв із максимальною густиною 250 одиниць на кв. м.), в той час як розрахунки показали, що при стрільбі на зустрічно-перехресному курсі гармата могла лишити не більше кількох дюжин («several dozen at best») пробоїв:   

- пробої мають суттєво різні розміри й форму, що неможливо при стрільбі із гармати снарядами однакового калібру;

- відсутні сліди висаджень снарядів всередині літака;

- знайдено вражаючі елементи, які не мають нічого спільного із снарядами відомих авіагармат.

5.5. Була проаналізовано й відкинута версія ураження «Боїнгу» ракетою «повітря-повітря» із тепловою ГСН (головкою самонаведення – В.Н.), така ракета (Р-60 або Р-73) могла бути запущена із штурмовика Су-25, оскільки:

- згадані ракети мають БЧ вагою відповідно 3,5 й 8 кг (для порівняння БЧ ракети «Бука» важить 70 кг), чого явно недостатньо для руйнування величезного «Боїнгу»;

- згадані ракети мають БЧ, які споряджено тонкими стрижнями (дротом), враження від яких мають зовсім інший вигляд:

 

Суб’єктивно – від автора

 

6.  На цьому змістовна частина статті закінчується. Із технічним боком подій все зрозуміло. Додати більше нічого, та й не слід. Однак поважна публіка вимагає. На мій сайт приходить багато листів такого приблизно змісту: «Ні, я сам розумію, що вони брешуть, але мені цікаво зрозуміти – як саме брешуть; Ви вже ж поясніть, будь ласка». ОК. Пояснюю.

Після того як усі зрозуміли, що нікому не вдасться пропхати фейки про плаксивого капітана Волошина й штурмовик Су-25, що збиває протитанковою ракетою літак на висоті 10 км, вирішено було запустити нову версію: «Це був «Бук», але не наш «Бук». Ця версія має один невеличкий недолік й одну величезну стійність.

І те й інше визначається без допомоги суперобчислювача – просто беремо циркуль, шкільний атлас, втикаємо голку у точку ураження «Боїнгу» МН17 й проводимо обвід радіусом 35 км (це максимальна дальність ураження комплексу «Бук» із ракетою 9М38/9М38М1).

Як бачимо, уся зона можливих пусків (за виключенням маленької ділянки у районі н.п. Маринівка) за станом на середину липня 2014 року перебувала (й перебуває зараз – підкреслемо це трьома жирними рисами) під контролем «ДНР». Для сумлінних людей такі обставини створюють деякі незручності (доведеться брехати публічно), але в той же час відкривають колосальні можливості для фальсифікації доказів. За 16 місяців із дня трагедії й за 6 місяців, що минули із моменту ухвалення рішення по версії «Це був «Бук», але не наш «Бук», можна було у будь-якій точці всередині чорного кола організувати пускову позицію у найкращому вигляді!

Нічого цього зроблено не було. Моя безкоштовна порада (зафіксована на папері у статті від 12 травня ц.р.) – перенести точку запуску у Маринівку! – також було проігноровано. У результаті багатосторінкова «експертиза», опублікована на початку травня (у ресурсі «Новая газета» - Ред.) від імені якихось анонімних знавців, а потім й представлена публічно на прес-конференції «Алмаз-Антея» 2 липня ц.р., трималася на двох рейкових «супутникових світлинах» пускової установки «Бук» у районі Зарощенського. Я вже не кажу про те, що по тьмяній рисочці на ч/б світлині складно визначити приналежність установки, - сама «фотожаба» була зроблена настільки криворуко, що спричинила одностайний сміх у блогосфері негайно після публікації. Настільки криворуко, що 13 жовтня під час презентації другої «експертизи» про ці нібито світлини «Алмаз-Антей» навіть злякався згадати! А на пряме питання одного із журналістів – чим можна підтвердити наявність у Зарощенському українських військ? – було дано дивну відповідь: «Хто збив літак, ми не коментуємо. Ми зосереджували увагу не на те, хто був у цьому населеному пункті, а визначали район запуску…»

У сухому залишку ми маємо наступне: величезні зусилля, «моделювання суперобчислювачем, під час якого було розглянуто більше 14 мільйонів комбінацій, за яких проводився підбір балістичних поправок», наукова дискусія, що злинула до таких глибин, як «годограф поля розльоту» й «оптимізуюча затримка ініціювання детонації», - все це тільки для того, щоб «прив’язати» точку запуску ракети до Зарощенського, стосовно якого ЖОДНИХ ДОКАЗІВ ПРИСУТНОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ВІЙСЬК НЕ МАЄ.

7. «Алмаз-Антей» подав дві доповіді, дві версії: травнево-липневу й найсвіжішу жовтневу. Між ними є помітна різниця: перша уявляє собою спробу обдурити, друга – приголомшити. Перша хоча б зовні нагадувала працю, виконану інженерами, друга – не більше ніж зразок використання брутальних, але дієвих технологій маніпулювання свідомістю.

7.1. Завданням травнево-липневої «експертизи» було «прив’язати» місце запуску ракети до Зарощенського. Чому саме до нього? Мабуть, тому, що, без зайвого мудрування, автори доповіді вирішили використати фейкові «світлини» пускової установки, подані ще 21 липня 2014 р. на сумнозвісній прес-конференції МО РФ. Спосіб розв’язання загаду – ланцюжок завідомо облудних тверджень, за допомогою яких траєкторію підльоту ракети до літака «розвернули» так, що точка старту опинилася в околицях Зарощенського. Я докладно, із малюнками, розбирав ці фейки у своїй минулій статті, вона двічі опублікована у «Новій газеті», повторюватися не має сенсу.

З’явився, однак, й один новий момент. У першій статті я звернув увагу публіки на те, що автори доповіді намалювали купу потрібних й не дуже малюнків, а ось того єдиного й головного – схеми правильного, із їхньої точки зору, підльоту ракети до «Боїнгу» - намалювати чомусь забули. Нас почули, й 2 липня на презентації доповіді (на цей раз – вже офіційно від імені «Алмаз-Антею») малюнок зустрічі ракети із літаком надали:

 

Якщо забути на хвилину, що ми обговорюємо обставини вбивства трьох сотень людей, то можна сказати, що «в цьому малюнку прекрасно все». В порушення елементарних правил додавання векторів (підручник фізики, 6 клас середньої школи) вражаючі елементи розлітаються перпендикулярно корпусу ракети, яка мчить із швидкістю 730 м/сек. Зовсім не зрозуміло: що  ж за такої геометрії зустрічі спромоглося потрапити у лівий рушій (й це при тому що автори доповіді самі позначили цей рушій як зону ушкоджень середнього та високого ступеня)?

Схема руйнування носової частини фюзеляжу свідомо невірна – у реальності кабіна пілотів була відрубана приблизно в 2 метрах за заскленням:

Навіть із кутом й то набрехали (помилилися)! Реальні кути 72-78 градусів – це ті дві зелені лінії із гострими кінчиками, які я домалював до малюнку, виконаному суперобчислювачем. Й це не зовсім пусті зачіпки: викручуючи азимутальний кут, автори доповіді намагалися надати своїй схемі хоча б  якоїсь правдоподібності.

7.2. Визначити у раціональних категоріях мету й метод другої (від 13 жовтня) презентації я не берусь. Взаємовиключні тези сипалися одна за другою. Головною «вишнею» на цьому торті була заява (багаторазово повторена) про те, що «Боїнг» було збито «без М» (ракета 9М38, а не 9М38М1, головна частина 9Н314, а не 9Н314М). Уражаючих елементів у вигляді «двотавра» не було, а ті що є, - підкинуто невідомо ким; світлини пробоїв викликають «великі сумніви у їх автентичності». А ракети «без М» залишилися тільки в Україні. Що тут можна заперечити? Заперечити нічого. Залишається тільки дивуватися, що алмаз-антеївці полінувалися видалити із Мережі свою першу (від 2 липня) презентацію, в якій великими червоними літерами написано:     

 

Вам добре видно? На всякий випадок у першій презентації найголовніше ще раз повторили у кінці доповіді. Ось так:

«Вражаючі елементи йшли щільною групою паралельно корпусу літака», - твердим голосом заявляє пан Малишевський (радник гендиректора «Алмаз-Антею»). Для тих, хто не зрозумів, повторює: «Основна маса вражаючих елементів рухалася вздовж конструкції літака, а не навпоперек». «РИА Новости» переповідає це так: «Згідно доповіді, при попаданні ракети у Boeing, який розбився на сході України, уражаючі елементи уразили весь салон від кабіни пілота до хвоста, причому не із зовні, а всередині салону».

Все це відбувається в той самий день, коли широкій публіці було представлено «голландський звіт», в якому повідомляється:

 «Рre-formed fragments after detonation of the warhead immediately killed the three crew members in the cockpit. There were no pre-formed fragments found in the bodies of the other occupants».  Тільки три чоловіка, які перебували у кабіні пілотів, були вбиті потоком ГУЕ. У тілах решти (пасажирів й членів екіпажу, які перебували у салоні) не знайдено жодного ГУЕ. Як таке могло статися, якби сотні смертоносних залізячок із великою надзвуковою швидкістю рухалися «щільною групою» всередині пасажирського салону?

Й на цей раз малюнок, який мав би ілюструвати «правильну схему» зустрічі ракети із «Боїнгом», виявився криворуким. Все на ньому є, тільки ракети нема. Прийшлося мені малювати чергову зелену лінію під кутом 72 градуси до траєкторії лету літака:

Й звідки ж за такого розташування ракети взялися ті червоні стрілочки, які хижо тягнуться до лівого рушія й носику лівого крила? Що це там літає? Й чому червоні стрілочки на цій схемі забули долетіти до ПРАВОГО рушія?

Фактично правий рушій при висадженні БЧ ракети зачеплено не було. Ушкодження лівого рушія є (хоча їх незрівнянно менше, ніж на носовій частині фюзеляжу), й – що надзвичайно важливо – усі вони локалізовані тільки на вхідному кільцевому обтічнику, а на боковій поверхні мотогондоли взагалі не має жодного пробою. Такий просторовий розподіл ушкоджень міг виникнути тільки у випадку зіткнення із речами, які летіли назустріч літаку зліва від фюзеляжу. Що це за речі? Ось вони (світлини люб’язно надано «Алмаз-Антеєм»:

 

Пробоїв на вхідному кільцевому обтічнику небагато: 8 за «голландським звітом» або 22 за доповіддю «Алмаз-Антея». Різниця цифр пояснюється просто: антеївці порахували усі відмітини без виключення, включаючи крихітні дірочки й некрізні ум’ятини. Й справа не у тому, як рахувати «правильніше»; така величезна різниця у наслідках зіткнень свідчить про те, що вхідний кільцевий обтічник зустрівся не з потоком ГУЕ, вага яких рівномірна до десятих частин грама, а з фрагментами ракети, яка розкололася при висадженні, самі фрагменти усі різні – від пилинки до брукового каменю. Із «бруковим каменем» я не дуже перебільшив. Погляньте на цей пробій – якщо обережно, то туди можна просунути кулак:

А ось й ще одна світлина ушкодженого кільцевого обтічника, на цей раз із «антеївської» доповіді;

Знов таки виразно видно величезна нерівномірність розмірів пробоїв:

Очевидно (видно очами), що у випадку підходу ракети з боку Зарощенського (версія «Алмаз-Антею») потік фрагментів роздробленої вибухом ракети пролітає мимо лівого рушія, без найменшого шансу увіткнутися у вхідний обтічник, та ще й не задівши при цьому бокову поверхню мотогондоли.  

Про сам «натурний експеримент» я довго розумувати не стану. Уточню лише один момент: щільність повітря. Реальний вибух відбувся на висоті 10 км, а «натурний експеримент» було проведено на землі; різниця у щільності повітря у три рази. Не на три відсотки, а у три рази. У стільки ж разів відрізняються й сили аеродинамічного опору. Відповідно розліт ГУЕ, їхня швидкість й енергія зіткнення із ціллю будуть суттєво відрізнятися (про що на презентації 13 жовтня сказати забули).

8.  А тепер – про найголовніше. Натурний експеримент все ж таки відбувся, причому із величезним розмахом. Мене цікавить поведінка, прости, Господи, експертного співтовариства. Де вони? Де ці сотні й тисячі «аналітичних центрів», «інститутів вивчення проблем» та «всесвітніх академій»? Де сотні тисяч випускників технічних (зовсім не обов’язково – авіаційних) ВНЗ, кожен із яких розуміє (повинен розуміти) все викладене вище?

Марк СОЛОНІН — 
спеціально для «Новой»

 

ВІД РЕДАКЦІЇ

«Все ж суперобчислювач іноді точніше циркуля»

«Спростування спростувань» - у такому жанрі, мабуть, буде якийсь час розвиватися наше дослідження причин загибелі рейсу МН17.

Найближчим часом провідні російські експерти дадуть відповідь на критику на адресу висновку «Алмаз-Антея» й сьогоднішню публікацію М. Солоніна.

Один із членів експертного співтовариства пояснив редакції «Новой газети», що «на кожну окрему публікацію, де проти аргументів суперобчислювача пропонується «взяти у руки циркуль», відповідати сенсу не має. Відповідь буде після вичення усієї групи претензій до досліджень російської сторони».

Редакція розраховує опублікувати її незабарно.»

 

Ось такий текст.

Для підтвердження головного висновку Марка Семеновича стосовно стану російського суспільства загалом та експертного співтовариства зокрема пропоную подивитися коментар стосовно голландського звіту такого собі Міхаіла Дєлягіна, доктора економічних наук, професора, директора «інституту проблем глобалізації»:

https://www.youtube.com/watch?v=tbGsSjwmrGE

 

Вiктор Нокiд