Французький погляд на путінську владу: список Апаті

У кількох словах «Лє фіґаро» розповідає про демократичниѝ жах влади Владіміра Путіна

Цієї суботи 30 квітня 2016 року привертає увагу, у верхній частині шостої сторінки «Le Figaro», стаття «Кремль побоюється соціальних заворушень».

Заголовок зацікавлює читача, бо російський президент Владімір Путін уже давно усунув будь-яку форму суспільних протестів. Його політичні противники були або вбиті, або ув’язнені, або заслані.

Економіку розчленували і поділили собі друзі, так що ніхто, у громадянському суспільстві, не може отримати щедрости, або пожертв, щоб оплатити політичну діяльність.

А пресу підпорядкували, так що тепер неясно, звідки могла би прийти загроза цій диктатурі, яка не називає свого імени.

І все-таки Кремль, як і раніше, відчуває себе в небезпеці. Ѝмовірно тому, що влада такого роду, яка встановилася вже 15 років тому, вимірюючи свою нелегітимність, виготовляє собі ворогів у ланцюжку, намагаючись відкласти підзвітність й відповідальність за своє лиходійство на невизначений реченець (термін).

Саме в цій параноїдальній атмосфері слід розглядати проекти закону Владіміра Путіна, як їх описує, цього 30 квітня, «Лє Фіґаро».

Саме у жовтні, коли проходитимуть парламентські вибори, які партія президента «Єдина Росія» безсумнівно виграє, Владімір Путін хоче створити «національну гвардію», зібравши елітні війська МВС і - основне - під безпосереднім керівництвом Владіміра Путіна.

Парламент Росії, Дума, 18 травня буде голосувати закон про створення цієї «Національної гвардії». Але намір російського президента: кожному членові цього  загону доведеться використовувати свою зброю, щоб стріляти без попередження на всіх, хто представляв би небезпеку для «російських громадян» або для держави цієї країни.

Ліцензія на вбивство, по суті, створена на великій шкалі, для військ під безпосереднім керівництвом людини, захопленої своєю владою протягом майже двадцяти років. Це просто страшно.

У цьому парламенті, який узаконює під диктовкою Кремля, має бути створений ще інший законопроект. Ӏдеться про складний текст, який приведе до криміналізації дій небагатьох неурядових організацій (НОУ), переважно західніх, які ще працюють у Росії. Відповідно до критеріїв, які самовільно оброблятиме влада, ці НУО будуть розглядатися як «іноземні аґенти» і, таким чином, їм буде заборонена будь-яка діяльність на російській території.

Чому така ревна діяльність? Тому що Кремль побоюється потужних наслідків економічної кризи, яка загрожує змити його владу.

Державна скарбниця - порожня, розграбована колосальною корупцією, яка приносить користь тим, хто керує країною, і спорожнена розтриньканням, про яке жодна рахункова палата не радить повідомляти.

Зниження цін на сировину додає структурній кризі російської держави серйозну господарську загрозу, оскільки економіка цієї країни не вийшла з крайньої залежности від експлуатації підземних багатств.

І всі ці труднощі збільшуються - привели до межі стійкости - військовим зусиллям Путіним, який анексував частину Грузії, а пізніше України, а тепер розсіює мільярди рублів, щоб утримати на плаву кровожерний режим Башара Ель-Асада в Сирії.

Напевно тут, найжорстокіше, проявляється некомпетентність і жадібність Владіміра Путіна та його друзів, чий жахливий еґоїзм знекровив весь народ.

А  цинізм влади все це покриває під націоналістичною риторикою, чия дія тепер загасає аж до можливої недієвости.

Ось становище, в якому російська влада має бути готова до подальшого скорочення державних витрат, до підготовки, говорить «Le Figaro», пенсійної реформи, яка і ще більше збіднить уже близьких до зубожіння росіян.

Звідси страх перед соціальними хвилюваннями, і спустошуюча параноя цієї верхівки.

Висновок статті «Le Figaro» на це питання лякає: «В кінці квітня у Смоленську війська провели навчання, імітуючи репресії людей, які демонструють проти зростання комунальних тарифів».

Те, що тут сказано, це те, що уряд Росії повторює свої гами у взятому на себе прицілі репресій тих зубожілих, які попросили би від нього звіт. Якщо це станеться - чи то у Смоленську, чи де інде в великій Росії - не зможемо говорити, що ми цього не знали.

Навіщо писати це тут, у блозі, зазвичай присвяченому французькій політиці? Тільки тому, що у Франції Путін є предметом культу і захоплення з боку багатьох наших великих вождів.

Ніхто не може іґнорувати реалії російської ситуації, та дійсну роботу в цій країні Владіміра Путіна, і виставлятися на показ на його стороні. Захищати його  дії - це водночас захищати те, що не має бути у відношенні до демократичних принципів, а також показувати форму презирства до того, що переживають самі росіяни.

Щоби бути точним, ось список французьких вождів, яких стосується цей закид.

Почнімо з Ніколя Саркозі (Nicolas Sarkozy) і Франсуа Фійона (François Fillon), противників у багатьох питаннях, але які сходяться, коли претендують на дружбу російського лідера, і освідчують йому своє милування.

Продовжмо  цими парламентаріями, представленими саме депутатом Тієрі Маріані (Thierry Mariani). Вони, коли можуть, вставляють у медіях закохані куплети у далекоглядну політику російського президента, яку переважно протиставляють крайній дурості і невігластву західних керівників щодо міжнародніх реалій.

Додаймо до списку Маріну Лє Пен (Marine Le Pen), яка недавно заявила - вибачте за малість - своє «захоплення» Владіміром Путіним – тобто безкорисливе почуття, яке було б недоброзичливо поєднати з іще свіжою позикою російським банком Національному фронтові в 11 млн. євро.  

І не забудьмо, накінець, інтелектуатів, які забезпечують основу прогірклої Франції, і яким теж очі затуманюються, коли говорять про великого лідера, який живе так далеко, у глибинах ще європейської землі, тобто ще білій, навіть, якщо, на жаль, уже протягом деякого часу Coca-Cola протікає на березі Москви-ріки.

Їм усім я порадив би прочитати «Le Figaro» зі суботи 30 квітня. Вони нічого не навчаться, зате знатимуть, що ми знаємо про все.

                                                                                                                                      (переклад з французької і підкреслення – мої)