Что нє дєлаєт дурак, он всьо дєлаєт нє так… – Стратегічні Студії

Певні кола світової та й української громадськості увесь час бідкаються, що нібито Путін завжди й усіх переграє, що він усіх перекупив й якщо не сьогодні, то завтра опанує якщо не цілим світом, то принаймні Европою…

Тим самим ці кола свідомо чи не свідомо грають у гру запропоновану путінською пропагандою.

Насправді ж уся політика Путіна є стратегічною поразкою із самого початку кримської авантюри – так, саме авантюри, оскільки, жодного стратегічного плану стосовно подальшої долі Криму насправді вироблено не було, рішення захопити Крим було спонтанним рішенням Путіна та його найближчого гебешного оточення, яке вже давно перебуває у полоні власних марень про навколишній світ, тобто «перебуває, як справедливо зауважила Меркель, в інший реальності». Жодної стратегічної мети керівні кола Кремля не досягли й усі їхні заходи при спокійному вивченні є низкою судомних амебоподібних реагувань, мета яких приховати одну поразку ще більшою наступною поразкою – згадаймо про Сирію... . Вони навіть електрику почали тягти до Криму тільки після того як Україна нарешті припинила постачати її до Криму – жодного стратегічного планування не було й не має.

Про це відверто говорить людина безпосередньо причетна до виконання путінських авантюр – сумнозвісний Ігор Гіркін-Стрєлков. Саме ця людина реалізувала політичне прикриття захоплення Криму – його група, крім усього іншого, відшукувала та збирала на «сесії» депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим та забезпечила їхнє правильне «голосування». Потім його група розпочала війну на Донбасі, реально консолідувала сепаратистів у Донецьку та перетворила пасивний саботаж донецьких можновладців проти нової, ще слабкої влади Києва на затятий збройний опір.

Ігор Гіркін-Стрєлков, усунутий із Донбасу місцевими та прийшлими заялозаними питомими кримінальниками, позбавленими зайвого фанатизму, ініціював у січні 2016 року створення так званого «комітета 25 января». На черговому засіданні цього «комітету» 28 травня 2016 року його було перетворено у «общерусскоє национальноє движениє под руководством Ігоря Стрєлкова». На цьому засіданні ухвалено декларацію «двіженія», у якій міститься розділ «отношеніє к власті», де стверджується наступне:

«Ми вважаємо, що існуючий у Росії порядок приречений, причому у найближчий історичній перспективі.

Ми відмовляємо теперішньому політичному режиму у підтримці.

Напередодні прийдешніх нашій Батьківщині випробувань ми бачимо свій обов’язок у чесному служінні російській нації в ім’я спасіння й відродження великої Росії.

Наша мета перебуває у майбутньому, й воно ближче, ніж здається багатьом.»

Послухаємо пояснення фундатора «двіженія» до цього розділу:

https://www.youtube.com/watch?v=Nn1Wt-eGCzg

«Таке формулювання означає зміщення нашої позиції стосовно цього питання. Якщо ви пам’ятаєте, у першій декларації «комітєта 25 января» висловлювався «нейтралітет» до чинної влади.

Погодьтеся, що «нейтралітет», та «відмовлення у підтримці» це трошки по-різному, тобто по-старому не має формулювання, що «ми виступаємо проти», але ми вже не декларуємо просто «нейтралітет», ми відмовляємо у підтримці.

Це сталося не тому, що ми змінилися. Це тому, що відбувається раніше прогнозоване нами змінення у самій владі. За минулі чотири місяці влада, режим, справді значно змістилися у бік прозахідного ліберального курсу. Знову у нас на політичних конах зірка першої величини – пан Кудрін, який знов заявляє, що він розробляє для нас економічну політику. А політика Кудріна – це політика сировинної додачі, безправної сировинної додачі до Заходу. Ви читали, що він вчора заявив? Про те, що ми маємо хоча б другорядними, але увійти у технологічні ланцюжки. Де другорядним там й третьорядними. Реально йдеться про те, що Кудрін цілком спокійно тягне нашу колись велику державу у розряд сировинної колонії, сировинної додачі. Це сталося нещодавно.»

Далі Гіркін-Стрелков просторікує про Надію Савченко:

«У нас скандал із Савченко, коли президент приймаючи рішення явно узгоджене із так званими поважними партнерами при цьому звалює відповідальність на родичів вбитих журналістів. Це демонстрація повної безвідповідальності нашого президента… .

Наступного разу він на кого… на двірника дядю Пєтю звалюватиме усі проблеми із економікою? Дядя Пєтя попросить його здати ядерну зброю З’єдиненим Державам Америки?...

Наша позиція стосовно цього залишається незмінною. Позиція влади на очах зміщується у бік зради, у бік здавання навіть того, що ми самі відвоювали, у бік цілковитого відмовлення від суверенітету Росії. Правда під тріскучі фрази про духовні скріпи… Але ж наша позиція не змінилася. Відповідно змінюється наше ставлення до цієї влади, яка повз нас зсовується у провалля. Звідси це формулювання…»

Далі знов про Савченко:

«Я завжди цитую: «Что нє сдєлаєт дурак, всьо он сделаєт нє так…». Розглянемо як вела себе Україна як держава, як «псевдодержава», можна із неї як завгодно знущатися…  Тим не менше як вони поводилися стосовно Савченко?

Кожного дня вони заявляли, що Савченко – це героїня. Вони завжди визнавали її військовослужбовцем Збройним Сил України. Ніколи не визнавали жодних звинувачень в її адресу. Вимагали її звільнення безперервно. В результаті коли Савченко звільнена, вони можуть її використовувати за повною програмою як символ безкомпромісного опору в тому числі символу власної принциповості. Й заявляти у подальшому: ось ми відстоювали Савченко – ось вона на волі. Ось тепер пам’ятаєте, що ми казали – Донбас буде нашим й Крим буде нашим – рано чи пізно ми свого доб’ємося. Й їм починають вірити більше.

Стосовно двох звільнених бійців спеціальних підрозділів.

По-перше, ми не визнали їх своїми військовослужбовцями, сказали, що нас там не має, що вони звільнилися. Ніде публічно про них не писалося, не говорилося…

Навіть обмін їх на Савченко виглядає як акт доброї волі з боку Порошенка. Ми ж не вимагали їхнього звільнення. Ми розгортали якусь кампанію стосовно їхнього звільнення? Ні. Коли вони повернулися їх тихцем посадили у автівку й побіжно про це повідомили.

А головною причиною звільнення Савченко виставили що? Правильно! Гуманне прохання родичів загиблих журналістів.

Тобто при чому тут ці хлопці?

Виходить, що вони просто як доважка. Це не обмін. В очах цілого світу відбулася амністія Савченка, а на додачу нам Порошенка із доброї волі ще дав когось. Причому не зрозуміло кого. Людей від яких ми відреклися, яких там не було. Хто вони? Герої? Ні, тому що вони ніхто. Злочинці? Також ні.»

Про поліційну місію ОБСЕ на Донбасі:

«Це вже було. Міжнародні поліційні сили були й у Боснії, й у Косово. Це один із етапів відступу за югославським сценарієм. Там теж так все починалося. В результаті у Боснії по цей день періодично арештовують й засуджують активістів збройного опору сербського народу сараєвському мусульманському режиму. Тільки там це сталося у відносно м’якому варіанті. Я так розумію, що Україна, якщо вона встановить контроль над Донбасом, вона так не церемонитиметься.

Жабу варять повільно. Ще на половину градуса підвищили температуру. Сьогодні суспільство проковтне озброєну місію ОБСЕ, завтра воно проковтне поліцейські сили, потім миротворчі війська, а потім може проковтнути й передачу кордону вже від миротворчих сил безпосередньо до рук законного українського прикордонного контролю. Отримаємо повну капітуляцію. Тільки не одномоментну, а розтягнуту у часі. Поки що все йдеться саме у цьому напрямку.

В результаті отримаємо сотні тисяч біженців. Озлоблених. Отримаємо остаточну втрату авторитету в очах населення того ж самого Путіна. При чому замітьте не режиму, а Путіна, тому що все його оточення від цього постарається м’яко дистанціюватися. Отримаємо фактично перед майданну ситуацію. Оскільки саме так усували Мілошевича. Спочатку він усіх зрадив, в результаті проти нього опинилися усі. Й ліберали, яких він завжди усував від влади, але не переслідував, так само як у нас, й патріоти, яким він тріскучими фразами про сербство й православ’я надавав опосередковану підтримку й яких зраджував раз за разом на кожному етапі: спочатку у Боснії, потім у Країні, потім у Косово. В результаті був зданий власним оточенням.»

От така вона опозиція Путіну завжди колишніх, тих, хто нічого не забув й нічому не навчився.

 На закінчення ще трохи про кримську авантюру Путіна. Найбільші банки Росії: Сбєрбанк, ВТБ (у народі «вовін тєнєвой банк»), Газпромбанк, Россєльхозбанк, Альфа-банк й практично усі решта, крім кількох спеціально створених для Криму «помийниць», не мають відділень у Криму та Севастополі.

Не згадуватимемо про приватний  Альфа-банк. Сбєрбанк, ВТБ, Газпромбанк, Россєльхозбанк є державними банками. Саме Путін має говорити від їхнього імені як представник головного акціонера.

Тоді нехай він пояснить, чому держава як головний акціонер не наполягає на агресивній експансії бізнесу цих банків у «нових суб’єктах федерації», щоб розвивати «нові російські регіони».

Вже третій рік спливає. Як можна розвивати бізнес без найбільших банків держави, взагалі без банків, бо помийниці не є банками?

Саме про це треба питати постійно Путіна, Мєдвєдєва, Пєскова, заялозану танцюристку від МЗС РФ Захарову із її «калінкою»  й решту пропагандистів кремля на кожному кроці, на кожному майданчику, при кожній першій ліпшій нагоді. Щоб світова преса писала про ці запитання та відповіді на них.

З кримського гаку кремлю не зіскочити до самого його, кремля, кінця... .