Генетичні основи телегонії

Термін появився в 19 столітті і означав зараження самки ознаками першого самця. Кінологи, конярі забороняють спарювання чистопородних тварин з нечистопородними або інородними. Вони вважають, що це потрібно для збереження породи, навіть, якщо в майбутньому самки спарюватимуться із самцями своєї породи. Тобто, телегонія — це коли нащадки наступних спарювань мають ознаки попереднього самця. Перше спарювання накладає на самку відбиток, котрий проявляється на подальших нащадках.

Це явище стало науковим фактом завдяки авторитету Чарльза Дарвіна. В одній із публікацій він наводив відомості, отримані від спостерігачів з Бразилії і Південної Африки. Завдяки Дарвіну стала відомою історія з арабською кобилою лорда Мортона. Вона народила гібрида від зебри кваггі. А пізніше після спарювання з арабським скакуном народила жеребчиків, котрі мали забарвлення, схоже на кваггі. Мортон пояснив це явищем телегонії.

Коссар Еварт припустив, що могли мати місце інші чинники. Пізніше він провів власні дослідження на кобилах різних мастей і спарював їх із зебрами. За її результами йому довелись визнати наявність спадкової інфекції. Потім все таки Еварт відмовився визнавати телегонію, отримавши нові дані.

Крім того, не можна робити висновки на основі випадків, котрі спостерігали на породах, що утворились внаслідок складних схрещувань, зокрема негомозиготних по кількох генах. Поява нових комбінацій може видаватись телегонією. В 1899 Фелікс Ледантек опублікував книгу, де був розділ “Телегонія або вплив першого самця”. Він наполягав на існуванні телегонії.

Для існування телегонії є сучасне генетичне пояснення. Гамети самця, потрапляючи в статеві шляхи самок, розповсюджуються там і досягають яєчника, який покритий зародковим епітелієм, з якого утворюються яйцеклітини. Розпавшись на окремі гени, сперматозоїди можуть таким чином інфікувати статеву клітину самки. А після її запліднення можуть проявитись ознаки попереднього самця.

Теоретично це явище дуже рідкісне, бо:

- частину гамет поглинають фагоцити;

- не всі гени можуть проникнути в первісні статеві клітини;

- не всі клітини зародкового епітелію перетворюються на статеві;

- не всі гени можуть бути поміченими, бо деякі з них є спільними для біологічного виду;

- у деяких видів, зокрема людей, народжується надто мала кількість нащадків для статистичного аналізу.

В 1965-66 роках академік А. В. Квасницький оперував крольчих породи білий велетень, яким підсадив сім’янники від породи чорний фландр. Всі крольчихи потім спарювались з кролями своєї породи. Одна з чотирьох народила кроленят, у яких появились чорні ділянки на шкірі, але вони народились мертвими.

В 1973-75 Квасницький і Близнюченко продовжили досліди з можливості проникнення ДНК в чужу статеву клітину на різних стадіях розвитку за допомогою міченого тімідину. Результи показали, що найбільше мічених ДНК було в клітинах зародкового епітелію, менше в незрілих яйцеклітинах і найменше в зрілих. Остання має щільну оболонку і запобігає проникненню чужої ДНК. Були проведені й інші досліди, котрі свідчать про те, що існує імовірність перетворення клітин зародкового епітелію через втручання генів, що походять від сперматозоїдів. Що більше сперматозоїдів потрапляє, то більша імовірність перетворення. Імовірність не залежить від породи. Але що коротшим є ген, то більше можливостей у нього проникнути в статеву клітину до фермантативного руйнування.

Детальніше читайте в книзі А. Г. Близнюченка “Близнюки з пробірки”, К., 1971.