«Повстання школоти», як назвали мітинг в Москві, таїть у собі серйозну загрозу для Кремля

Ані ті, ані інші виявилися зовсім не готовими до мінливої реальності протестного руху, яку тільки починають осмислювати в обох таборах. Той, хто зробить правильні висновки першим, отримає кращі шанси на успіх у політичній боротьбі в середньостроковій перспективі, пише у своїй статті "Навальний і діти. У Путіна вперше з'явилися серйозні опоненти" на "Новом времени" Іван Яковина.

Головним фактором крутої зміни всього опозиційного дискурсу стала раптова і масова поява на політичній арені абсолютно нового, вкрай активного і безстрашного покоління молодих (або навіть юних) людей, яким ледь за 20 і менше.

Деякі поліцейські і самі були не старші за учасників мітингу

Появу десятків тисяч зовсім молодих людей на мітингах російської опозиції моментально і в один голос відзначили всі старші люди, хто там перебував. У Росії подібні заходи ніколи ще не залучали стільки школярів і студентів – їх було дуже багато: можливо, третина від загальної кількості учасників, можливо й більше.

Зміна демографії складу учасників відразу ж позначилася і на загальному настрої. Втомлений і розчарований у всьому середній клас, який зазвичай складає переважну більшість мітингувальників, помітно підбадьорився. Люди писали в соцмережах, про «зовсім інший настрій», про те, що «схоже, починається щось серйозне» та про абсолютно очевидний емоційний підйом.

Головна відмінність від попередніх мітингів – це готовність новоприбулих до активних дій. В самому дебюті будь-якого московського мітингу відбувається обов'язковий ритуал: поліція заарештовує Олексія Навального і відвозить його в ОВС. Спочатку йшло, як звичайно: загін ОМОНу відтіснив опозиціонера від прихильників, скрутив і затягнув у автозак. Зазвичай, після цього мітингувальники стоять поруч кілька хвилин кричать «Ганьба!» та йдуть далі.

Однак, на цей раз сталося щось досі небачене: демонстранти, серед яких переважала молодь, витягли на середину проїжджої частини легковий автомобіль, а потім заблокували дорогу автозаку. Поліцейські, які вперше зіткнулися з таким непослухом, спершу сторопіли, а потім вишикувалися «свинею» і не без зусиль все-таки розчистили автобусу з Навальним шлях у відділок поліції.

На цьому сюрпризи не закінчилися: в районі Пушкінської площі демонстранти зважилися на нечувану для московських протестів справу: почали споруджувати барикаду. Вона, правда, вийшла зовсім рідкою і легко була подолана ОМОНом, але сам факт такого будівництва досить незвичайний для Москви. Ну а потім почалося головне.

Поліція під час московських акцій протесту звикла діяти абсолютно безкарно. Люди залякані «Болотною справою», за якою людей відправляли до в'язниці лише за спроби прикриватися від ОМОНу, озброєного палицями. Але на цей раз там і тут спалахували справжні битви, де поліцейським протистояли якраз наймолодші учасники демонстрації. Одного з «космонавтів» в результаті бійки навіть довелося відправити в реанімацію. Зараз у справі про замах на його життя підозрюваним проходить хлопець 1999 року народження. Зараз, лежачи в лікарні, він згадує, з чого все почалося: «Вони стали жахливо поводитися, не підкорятися...»

Поліцію розлютило небажання людей підкорятися

ОМОН, осатанілий від такого нахабства, бив і «пакував» молодь так само, як зазвичай дорослих. Але на фотографіях з місця подій видно, що деякі із затриманих, яких вели із заламаними за спину руками, – зовсім діти. Максимум – 14-15 років.

Коли багато дорослих вже розійшлися по домівках, ці хлопці вирушили в провулки і на прилеглу до Кремля Манежну площу, де намагалися продовжити мітингувати. Поліція відловлювала їх і там, відправляючи в і без того переповнені відділки. В результаті левову частку затриманих склали саме молоді, найактивніші люди.

Під час усіх цих подій юні учасники постійно знімали все на камери своїх телефонів, вели стріми, фотографувалися і писали в соцмережах про те, що відбувається. Навіть опинившись в автозаках, вони, на відміну від старших людей, не сумували, сприймаючи це як пригоду і предмет для гордості, а зовсім не як серйозну проблему.

В цьому ключова відмінність нової для протестів вікової групи – вони не бояться. Більш того, їм подобається відкрите протистояння з сірою, безбарвною, брехливою державою, що тисне. Для них протест – це не вимушена необхідність, як для середньокласних завсідників мітингів опозиції, а спосіб показати себе, продемонструвати оточуючим свою хоробрість, рішучість і навіть силу.

І у них це виходить. Тінейджери, чиї стріми та/або трансляції з місця подій стали популярні, вмить стали якщо не зірками, то досить відомими людьми в своєму середовищі, про яке треба розповісти окремо.

Інтернет-2

Багато росіян, які вважають себе нон-конформістами, з гордістю говорять про те, що не дивляться телевізор. Останнім часом країна досить чітко розділилася на дві умовні партії: «зомбоящика» та інтернету.

Першу окормляє Дмитро Кисельов і Володимир Соловйов (наслідки зрозумілі). Другі отримують новини з іноземних газет, соціальних мереж і небагатьох російських ЗМІ, що залишилися вільними. Вони часто небезпідставно вважають себе більш просунутими, розвиненими демократичними, толерантними, ніж «телепартія».

Ці люди не терплять путінський режим, виступають проти війни з Україною і щиро не розуміють, якого дідька Росія забула в Сирії. Як правило, це той самий московський середній клас – менеджери, які працюють в офісі, виплачують іпотеку і катаються на непоганій машині. Вони їздять відпочивати не в Туреччину, а в Європу, сумують за французькими сирами, що зниклим через санкції, слухають Шнура зі Слєпаковим, які висміюють нинішні порядки. І так, з важким серцем і не без остраху вони ходять на мітинги проти остогидлої влади, оскільки вважають себе останнім, але вже приреченим оплотом Європи посеред океану Азії, що люто наступає.

Але, як з'ясувалося 26 березня, крім «зомбоящика» та «фебешечки» існує ще одне комунікаційне середовище, про яке взагалі мало хто знає. Російський журналіст Кирило Мартинов, в абсолютно геніальній колонці для «Нової Газети» назвав її інтернет-2. Це групи у ВКонтакте і закриті, для своїх, спільноти в різних месенджерах, де збираються ті самі тінейджери, яких нудить від великорозумних «експертів» і «лідерів думок» у Facebook та Twitter.

У них там існує власна культура, справжня комунікаційна екосистема, часто закрита від стороннього погляду. Вона живе за власними законами, там є свої лідери думок і блогери-мільйонники, котирується своя система цінностей і інтересів. Зовнішній світ вкрай рідко стикається з якимись проявами цього середовища. Один з небагатьох випадків (ніяк не пов'язаний з політикою) – це так звані «групи смерті» або «Сині кити», які є одним з невеликих куточків всесвіту.

На думку Мартинова, її мешканці в останні роки виявилися викинуті з російської системи політичних і економічних відносин – вони «нічиї». Вони не бояться головної російської страшилки – «лихих дев'яностих», оскільки тоді ще навіть не народилися. З тієї ж причини їм непросто пояснити, що «Путін врятував Росію». Вони (страшно сказати) не вважають розпад СРСР «головною геополітичною катастрофою XX століття», оскільки ця подія стоїть в одному ряду з навалою монголів і російсько-японською війною.

Що ще важливіше, свідомість підлітків не захаращена радянськими штампами та стереотипами. Вони часто навіть не розуміють священних для будь-якого «совка» виразів на кшталт «ковбаса по два-двадцять» або «всесоюзна здравниця». Проте російська держава (і це дуже важливо!) зараз щосили намагається вкрутити в молоді голови всю цю давно протухлу нісенітницю під соусом «патріотизму». В школах проводять «уроки суспільствознавства», на яких старіючі жінки з високими зачісками розповідають про переваги «сильного лідера» – Володимира Путіна і «вставання з колін».

Майже всім російським тінейджерам зараз нема чого втрачати. У них та їхніх батьків немає грошей (економічний спад), немає перспектив (у країні фактично діє кастово-феодальна система), немає ніякого соціального статусу (поки не заробили, та й знову ж – немає перспектив). В цих умовах виділитися з натовпу не так просто. З урахуванням реалій інтернету-2, вельми цікавою стає можливість вийти в люди на ниві (відео)блогерства. Але для цього потрібна актуальна і цікава тема, бажано – з героїчним контекстом. І вона знайшлася.