“На Донбасі санітарам до пораненого радять звертатися українською”

Як відомо, Дмитро Донцов – політик, публіцист, ідеолог українського націоналізму. У своїй праці “Націоналізм” 1926 року писав: “Доки соромливість не обернеться на брутальність, а безхребетне народолюбство – на агресивний націоналізм, доти не стане Україна нацією” . В багатьох точках такі погляди – криміналізовані. Але приблизно так є. Русскіє – вороги.

А народи Російської Федерації, які стороняться Москви? Вони можуть бути нашими спільниками?

– Так. Але ж війна. Коли в Берліні солдат сталінської армії ґвалтував жінку, то я не радив би німцям розбиратися – то Васільєв чи Андрієнко. Ця публіка виконувала волю російської нації. Так само на Донбасі. Не важливо, бурят він чи ісконно рускій, і з яких причин прийшов убивати – світоглядних, рабських чи грошових.

Нам варто сприяти російським відцентровим рухам?

– Росіяни чутливі до будь-яких ініціатив модерувати етнічне, особливо ззовні. Вони самі великі майстри щодо цього – починаючи з Близького Сходу й Африки, закінчуючи Нікарагуа.

Маємо про себе міф як про мегатрудівників. Але в політичній роботі ми дуже ліниві. А москалі ледачі в ремонті доріг, однак активні в обговоренні геополітики. Знайомий розказує: “Сидить бухарь у Сиктивкарі й спорить із таким самим, як він, “что делать с Украиной”. Кремль не лінується створити 20 кандидатів на виборах у Болгарії. І перемагає промосковський, хоч це країна НАТО. Підтримувані американцями спецслужби Румунії програли в Кишиневі – там проросійський президент Додон. Москва тримає військові бази на кордоні Вірменії з Туреччиною, оспорює кордон із Китаєм. Зараз опрацьовує ідентичність Сербії. Так само діяла на внутрішньому ринку, який для нас невидимий, – у Карелії, Мордовії, Комі.

Як поводитися з Росією?

– Частина нації має – за грузинським прикладом – забути Росію. І витискати із себе пов’язане з нею в усіх формах: музика, книжки, знайомі, мова. Ця частина будує Україну в Європі й у бік Росії не обертає голови. Як у поемі Шевченка “Великий льох” – не дивиться у той бік, де проплила галера Катерини, щоб не померти від побаченого.

Решта українців повинні бути готові до праці в східному напрямку. Слідкувати, стимулювати, долучатись і навіть жертвувати собою на території РФ, щоб наш абсолютний ворог послабився, поточився і перебудувався так, як того хочемо ми. Як у поемі Шевченка “Сон”: герой приходить у Петербург і роздивляється зсередини оком іноземця.

Що таке Росія зараз?

– 1917 року маса донедавніх рабів створила державу без еліт. “Идут, идут чухонские рыла”, – писав Іван Бунін про те, як убогий болотяний чоловік захопив владу. Запаяна каструля з рабством вибухнула. На жаль, вона поруч із нами.

Росії важко дається Захід. Легко дійшла до Тихого океану, але західна межа – Смоленськ. Лицарство, шляхетство, священність приватної власності – європейські народи виросли на цих цінностях. У московської сили – цінності піратські.

У росіян проступають азійські риси?

– Вони не азіати. Найбільше – фіни. Фіно-­угри володіли Євразією від Норвегії до Алтаю. Це люди потужного природного добору – мисливці, воїни. Після приборкання фіно-угорських націоналізмів цю спільноту контролює Москва. До фінської ртуті капнули ординства. Вийшов крейсер.

Хто їхні керманичі?

– Володимир Путін – вепс. Московський мер Сергій Собянін – мансі. Хто не українець, той із фінським корінням.

Дуже мало відомостей, хто такі вепси, комі, карели.

– Колись ми знали народи Росії. У XIX–XX століттях заснували чотири країни – Малиновий Клин, Жовтий Клин, Сірий Клин, Зелений Клин. Рільничі групи, які туди відправлялися, добре орієнтувалися, що Сірий Клин – мансі. Жовтий – чувашів, ерзян. Зелений, так звана Закитайщина – корейців. Зараз є 44 змішані ерзяно-українські села в Башкортостані. Є ерзяно-український суржик.

Але канали комунікації, якими йшли відомості про Азію, знищені. Ми проголосили державу й навіть воюємо за неї, але Росію бачимо туманніше, ніж наші предки.

Хто такий Путін?

– Він – не комунікатор. Треба йти до фронтменів народу, зокрема культурних. Розмовляти з ними, як зі складною спільнотою тюркських і фіно-угорських країн, де тимчасовими лаштунками є держоргани РФ і фейкова етнічність “рускій чєловєк”.

Нам потрібні ерудиція, зухвалість. І чого Росія найбільше боїться – нашої театральності. Їм зносить дах, коли після двох років війни на конкурсі Євробачення українець дає їхньому співаку 12 балів. Росіяни: “Не, ну говорим, что мы один народ. Но знаем же, что не один. А тут опять будто один. Это они нас парят или мы их?”

Якщо відсунути, що Путін – чекіст і кримінальник, то треба пам’ятати: москалі не легковажать даними про етнічність та інформацією, де хто виріс. Під час газової війни 2008 року створили робочу комісію. “З нашого боку буде Тєрьохін”, – каже Ющенко. А Путін: “Обратите внимание: Терехин, а с нашей – Христенко”. Він навчений бачити етнічні відмінності і знає, як цим користуватися.

Хто такий російськомовний українець?

– Якщо хтось так себе називає, треба питати, де він учив українську. “У школі? А, то ти все-таки її знаєш, але не вживаєш. Тоді, може, ти рускій?” Я так роблю. Якось дівчата в метро відповіли: “Нєт, ми украінкі”. Кажу: “Я ж не мірятиму вам череп, щоб дізнатися. Говорите російською в Україні, значить рускіє”.

Рускіх в Україні зараз кілька мільйонів. Але їм вдається маніпулювати російськомовними українцями й утримувати російськомовність країни. Вони не зізнаються, що рускіє. Заховалися за псевдоетнонім “рускоязичний украінєц” і претендують на нашу державу. Українцям лишають ті самі ніші, що в совєцький час: повноцінно Галичина, а на решті територій – село і трошки культурних людей.

На Донбасі санітарам до пораненого радять звертатися українською. Воїн з “Азова” розказував, як їх попереджали на курсах, що після слів: “Боец, ты ранен? Что с тобой?” той може вистрелити у медбрата. Навіть рускоязичний. На фронті мова концентровано є сигналом життя або смерті.

Російська мова українців і росіян відрізняється не тільки лексикою.

– Радикально. Іноді бавлюся із сином: “Ну, чьо т, как дьла? Ти ґдє-т прапдал?” Кияни так не говорять. Дружина, коли чує, каже: “Припини, мені страшно”.

Українець говорить груддю, рускій – горлом. У Росії не вірять, що коли довго балакаю з ними, то горло болить.

Я десь до 1990 року говорив по-рускі. Коли перейшов на українську, змінилися 80 відсотків друзів. Я один із керівників у невеличкій фірмі, де працюють 15 людей. Усі розмовляють українською. Нікому не наказували, але коли керівники україномовні, усі відформатуються під них.

Якою тут має бути роль держави?

– За своє життя побачив невимовний поступ України. Як казав Василь Овсієнко (член Української Гельсінської групи, політв’язень, історик дисидентського руху), українську незалежність проголосили недобитки української нації. Не меншість – мізерія. За 25 років опанували середню освіту, порухали мову та символіку далеко за межі своїх гетто. Українізуються обласні центри на Правобережжі.

А на Лівому березі?

– Припускаю домовленість між умовним Заходом і Москвою про кордон по Дніпру. Факт від посла у скандинавській країні. У червні позаторік за круглим столом щодо України дипломати говорили: “По Дніпро віддаємо, а далі зупинимо”. Ще факт: зустріч Папи Римського і Кирила Гундяєва. Помирилися, що греко-католики йдуть по Дніпро з одного боку, а московські – з іншого.

Коли приїжджаю в Суми – відчуваю, що можу прокинутися в Росії. Харків, Суми, Чернігів не мають інженерних споруд, які натякали б, що місто оборонятиметься. Це програмує людей. Вони пригнічені.

Після Другої світової Сталін сумнівався, що Україна залишиться у складі Союзу. ­Передбачав поділ водним способом.

Правий із Лівим берегом роблять з України суперєвропейську державу. А тільки Правий – таку собі петлюрівську УНР, яку хотіли зробити поляки, загнавши більшовиків за Дніпро.

Справжня Україна визначається за мовною ознакою?

– За нею визначається її здорова частина. Решту, яка досі говорить по-рускі, розглядаю як резервуар людей, яким можна повернути українську ідентичність і честь. У нас нема сили зробити це стрімко, а супротивник не здатен зацементувати становище.

Чи не успішніша була б українізація у безконфліктний спосіб? Без форсування.

– Безконфліктний спосіб – це доки слабкі. Як тільки народ відчуває силу, то запитання, як діяти, відпадає. Безконфліктна українізація неможлива. Існування українця є конфліктом для рускіх. Але ми вдома. Права на цю країну – у нас із вами.

У порахунках із рускімі не вийдемо в нуль навіть через покоління. Тому можете сміло робити все, що вони називають хамством. Це означатиме, що ми стаємо хазяями на своїй землі.

Цей конфлікт – явний, об’єктивний. Він розвиватиметься.

Українська мова зможе через якийсь час домінувати в країні?

– Або домінуватиме, або України не буде.

Треба проводити послідовну гуманітарну політику. Впроваджувати державну мову без оглядки на європейські застереження, на погрози Російської Федерації чи того, що від неї залишиться. Ця політика має бути фронтальною, а не секторальною, як зараз.

Доведеться пройти через конфлікти?

– Треба діяти цілеспрямовано – тоді рускіє інтегруються в загал. Від 2006 року жоден рускій не спалив кінотеатр за те, що там тепер нема фільмів його рідною мовою. Звик і платить за українську.

Можливий розпад Росії сприятиме українізації?

– Латинь стала мертвою тільки з падінням Риму. Ліквідація Російської Федерації – найкраща запорука безболісної та форсованої українізації наших міст.

В яких середовищах зараз українська сучасніша й модніша за російську?

– У Гельсінкі щороку проводять мовний моніторинг міста. Фіксують мову субкультур, аналізують пейоративну лексику (слова, що виражають негативну оцінку, іронію, презирство), зміни у фонетиці та специфіку “простої мови”, яка продукує суржики, скорочення слів. А головне – динаміку смерті шведської міської мови, колись домінантної в Гельсінфорсі – столиці Великого князівства Фінляндського.

У Києві, на око, українська переважає в кількох середовищах. По-перше, це загальна медицина, особливо серед молодшого медичного персоналу. По-друге – будівельники. До реформи більш україномовною була міліція. Пересічний поліцейський і зараз розмовляє українською, але корпоративної гордості “україномовного” київського мєнта немає. Це міські пацанчики, які говорять українською із ввічливості.

Ще чиновники. Особливо у Верховній Раді. Зала засідань українізувала багатьох, здавалося б, безнадійних харків’ян, донеччан, одесців. Вони навіть поза Радою вже говорять українською.

Ну, і старші люди. У молодості зреклися українофонії в інтересах хибної ідеї про кар’єру, а після 50 – знову говорять українською.

Не вважаю україномовним середовищем учителів середніх шкіл Києва – скоріше це професійно-вмотивована україномовність. Бо у більшості вчителів діти не говорять по-українськи.

Пересічний киянин протягом життя може кілька разів українізуватись і знову – русифікуватися. Залежно від умов, у які потрапляє. Русифікованість столичних підлітків від 13 до 16 років майже стовідсоткова. В університетах частина з них повертається до української. Цьому сприяє доплив до київських вузів дітей з органічних українських регіонів. Це зараз – уся Центральна Україна без обласних центрів.

Чого чекати від теперішньої війни?

– Рускіє кажуть: “Ха. Никакой войны нет. Вот же глупости придумал”. Бойові дії на Донбасі опублічили факт багатьох війн, які веде Росія, але не зізнається. Вона розчохлила факт, що різними способами воює з нами, починаючи з часів Богдана Хмельницького.

Як у перспективі примиритися з донбасцями?

– Нам кажуть, що сваримося всередині держави. А як ми зберігали єдність, будучи в п’яти державах? Словацьким українцям не прищепили ненависть до галичан, а буковинцям – до чернігівців. Чому це має статися в межах вільної України? Хіба що з погляду московського менеджменту: коли називати відмінності міжетнічними конфліктами, повторювати, що Донбас не любить Україну.

В які часи українська нація творилась найбільше?

– 1649 року понад 100 тисяч людей отримали напівшляхетні стани – за Зборівською угодою. Визнання козаком дорівнювало в Речі Посполитій статусу дрібної шляхти. Ключовий етап народження модерної нації. Вона закапсулювалася в Полтавській і Чернігівській губерніях Російської імперії. На цих територіях не можна було кацапам, як у Чернігові казали, купувати землю. Коли козацький стан скрізь зник, там збереглися два мільйони козаків. Вони мали право на безмитну торгівлю, відкриття бізнесу, куріння горілки. Це могли робити тільки дворяни, священики і козаки. І ще мали право власності на землю й володіння зброєю. Вони і створили політичну націю.

На якому зараз етапі українці як нація?

– У точці розвитку, розгортання реваншу. Свій географічний розмір у Європі хочемо наповнити цінностями.

Северин НАЛИВАЙКО, Ірина БУЛАНЕНКО