Як і чому діти можуть не ходити до школи: досвід мам-хоумскулерів

З деякими дітьми займаються батьки, з кимось репетитори або тьютори, але всі хоумскулери повинні проходити атестацію в школах, щоб перейти в наступний клас.

За словами Ріни, навчання вдома в Україні передбачає, що батьки зобов'язуються навчити дитину відповідно до програми і виконати державний стандарт, який визначає, що повинен знати учень на тому чи іншому етапі навчання.

Юридично в Україні є кілька форм навчання, що дозволяють навчатися вдома: екстернат, індивідуальний графік (домашнє навчання), заочна форма навчання і дистанційна освіта.

Останнє, як каже Ріна, повністю реалізовано лише в чотирьох приватних українських школах . Інші школи насправді тільки атестують дітей, але не приділяють уваги процесу навчання.

Хоча Закон України "Про освіту" дозволяє вільно вибирати форму навчання, у хоумскулерів є можливість проходити атестацію  в декількох лояльних до них державних і приватних школах по всій Україні.

Ви можете жити на заході України, а проходити оцінювання, наприклад, у Києві - тому що поруч з вашим будинком просто немає школи, яка приймає хоумскулерів, або ж атестація там проходить так часто, що легше раз на рік приїхати до Києва.

Про те, чому діти переходять на хоумкулінг і як відбувається навчання, розповіли їх мами у сімейному таборі "Освітній експеримент".

Київ-Чернігів. АНАСТАСІЯ ЛЕУХІНА

Мій син Клим ходив в школу, і перші пару років йому там навіть подобалося. Ми перейшли на хомскулінг в 4 класі, і вже три роки так вчимося.

Чому перейшли? Є дві історії.

У мене був хороший досвід освіти: п'ять років я вчилася у Львові в першому експериментальному класі Езри Щебальского , і для мене це була нестандартна шкільна освіта.

Потім я вчилася в американській школі, в американському і канадському університетах, Києво-Могилянської Академії.

Я розуміла, що є різна освіта, різна якість і різні вчителі - і не обов'язково миритися з тим, що тобі пропонують. Особливо, якщо пропоноване не зовсім підходить.

У  школі Клима мене не влаштовувало те, що я бачу - шаблонність, колективність, порядок прийняття рішень; тебе вважають гаманцем, стадом, яке ні на що не впливає, і мені не подобалося бути в цій ролі.

Кілька років ми намагалися працювати з цим, ставити хоча б питання адміністрації та вчителю. Поки це не впливало на стосунки Клима з вчителькою, ми продовжували відвідувати школу.

Друга історія - про Клима. Він сидів на останній парті і вважав себе гіршим в класі, і я так розумію, що ця ідентичність підтримувалася учителем і негативно впливала на самооцінку дитини.

Був випадок, який мене дуже зачепив. У 3 класі дитини не випустили в туалет під час уроку. Я запитала Клима: "Чому ти все одно не вийшов?" - "Ти розумієш, вчителька пішла в їдальню на 20 хвилин, і мені не було в кого спитати вдруге ...".

Я вирішила, що не хочу, щоб в моїй дитині культивувалося підпорядкування неіснуючим правилами, придуманим для зручності дорослими. Це культивація системи гноблення - коли ти зобов'язаний підкорятися правилам, які тобі задає старший в ієрархії, причому власне правил не існує. Дітям нав'язують помилкові правила і змушують підкорятися.

Частково я перевела Клима на хоумскулінг не тільки в його інтересах, а й щоб не витрачати свою життєву енергію на те, що, як я зрозуміла, не можу змінити - на постійні переговори з шкільною адміністрацією. Але я чесно намагалася.

Ще коли Клим був в дитячому садку, я проявляла себе як нерв (у мене є теорія, що важливо бути нервом проблем, говорити про них і намагатися їх вирішувати) і вступала в переговори з адміністрацією, щоб навести порядок.

Я не дуже хотіла цим займатися в школі. Але моя подруга сказала: "Я бачу багато дорослих, у яких є травма з дитинства через те, що у них не було досвіду школи - їм здається, що їх чогось позбавили".

Мені сподобалася її порада: треба спробувати, а раптом все буде добре? Я задоволена, що мій син був у школі - він розумів, що йому там подобається, і що ні. І зараз усвідомлено вибирає залишатися поза нею.

Але, якщо чесно, я б з радістю відправила його в хорошу школу.

Я працююча мама, живу на два міста - Київ і Чернігів. Коли потрібно було йти в школу, ми вирішили переїхати до Чернігова - це маленьке і безпечне місто, по якому Клим може пересуватися сам.

Він живе з бабусею, і до цього року кожен день працював з тьютором по скайпу. Моя задача була на початку семестру організувати йому робочий графік.

Спочатку займалися поза шкільною програмою, тому що тьютор - прекрасний фахівець у багатьох сферах. Але потім вона прийшла до того, що, оскільки шкільна програма і без цього дається туго, потрібно фокусуватися на здачі контрольних. Перший рік вони працювали по 4 години на день, потім перейшли на 2 години індивідуальної роботи і частина - самостійною.

Але зараз тьютор вигоріла, і перед нами постало питання переходу на якусь іншу форму навчання.

Клим не хоче йти в школу, і я думаю, що в наступному класі мені доведеться глибше в усе це занурюватися.

Крім шкільної програми, Клим ходить на важку атлетику, плавання, веслування, корнет, оркестр, фортепіано та сольфеджіо. У нього достатньо можливостей спілкуватися з дітьми. Але це не чарівна паличка. Йому було важко в школі знаходити контакт з однолітками і підтримувати його тривалий час і він продовжує зазнавати труднощів. Хоча двічі в рік ми їздимо в туристичні табори від сімейного центру "Мацьопа" - і це допомагає.

Я б не сказала, що хоумскулінг - це дешеве задоволення, але це коштує дешевше, ніж приватна школа в Києві. Ці гроші я інвестую не в зошити, кросівки, форму, матеріальні речі в школі, які насправді не впливають на якість освіти. Я інвестую в якість взаємодії вчителя і дитини і в якість знань, які він отримує.

Час - це життя. І те, що у нас на шкільну програму йде не більше 4 годин на день, а не по 8-9, - окупає все.

Ужгород. ОЛЕНА АРБУЗНА

Ужгород. ОЛЕНА АРБУЗНА

У мене троє дітей - двоє старших вчаться дистанційно (один - першокласник, другому - 11 років), а молодшому тільки 4 роки.

Коли я була вагітна першою дитиною, мені постійно потрапляла інформація про домашню освіту. Поки дитина ще не народилася, ми вже думали, що було б круто вчити її вдома.

Коли дитя підросло, ми подумали: "Він такий розумний, треба його швидше в школу, може, навіть відразу у 2 клас".

Ми поїхали в Сімферопольську школу, куди приймали хоумскулерів. Думали відразу здати програму першого класу. Але вчителька була настільки фантастична, що ми вирішили дистанційно навчатися у неї.

Два класи відучилися у Сімферополі. Але в 2014-му довелося шукати школу на материку. Тоді у 500 "сімферопольських" батьків виник великий запит - тому почали з'являтися школи, де можна проходити атестацію.

Пройшла чутка, що під Києвом з'явиться ще одна школа. І 29 серпня нам сказали, що можна подавати документи в Переяслав-Хмельницьку школу (зараз там немає набору), на базі якої проходить експеримент із сімейної освіти.

Щоб пройти атестацію, нам треба було роздрукувати з сайту контрольні, зробити і відправити. Більше нічого.

Щороку старший - 11-річний - син дивиться кількість контрольних і кількість тижнів до відправки - і визначає: на цей предмет потрібно стільки, на цей - стільки. Перших півтора місяця він в графіку, але потім ми страшно завалюємо терміни здачі.

Першокласник рано почав читати, йому було легко все здавати. Коли подивився математику, то сказав: "Тю, що там рахувати!" . З ним вийшло легко - тому що ми, знаючи, що він буде вчитися вдома, постійно щось йому давали. Він займається мало; бувають дні, коли він взагалі нічого не робить. І мені б хотілося, щоб занять було більше.

Організація навчального процесу у нас слабенька, але при цьому діти здають все добре. ДПА з математики старший здав на 12, але йому поставили 10, тому що він начеркав.

Ми, батьки, розуміємо, що відповідальність за це навчання лежить на нас, тому намагаємося показувати прикладну сторону. Якщо я шию "гніздо" для читання книг, то кажу: "У мене така кількість тканини, я можу вирахувати довжину окружності по такій формулі". Вони потім не пам'ятають формулу, але бачили, що я її використовувала. Коли ми ріжемо торт малюкові - говоримо про дроби.

Ми живемо за містом, і старший син сам ходить на маршрутку, щоб доїхати на свої гуртки. Десь у другому класі він уже почав самостійно пересуватися по місту. Першокласника я буду возити по гуртках, поки він з усіма не познайомиться.

Хоумкулінг обходиться нам дешевше. Немає витрат на нові зошити, фломастери і олівці. У мене вони ще не стесані - навіщо? Не треба купувати модні наклейки, які "всі купили".

Харків. ДАРЬЯ РАК

Моя історія про вкрай некомфортну дитину для системи.

Уже в садку почалися питання: чому не можна йти в калюжу? (А моїй дитині можна, і на стінах малювати теж можна було). І він не зміг поєднати те, що можна вдома, і що не можна там. Він почав хворіти - дала про себе знати психосоматика.

Коли синові було 6 років, я нарешті звільнилася і забрала його. Ми рік щасливо жили, у дитини був пізнавальний інтерес.

Ми шукали школу. В останній момент моя приятелька захотіла стати вчителькою, набрала свій перший клас і запросила нас. Ми щасливо з нею прожили два роки. Хоча приятелька - людина не режимна, на другий рік (вона сама говорила) це вже була не вона. Вона ледве-ледве дотерпіла до кінця навчального року і звільнилася.

Я повела сина в школу поруч з будинком. Через два дні дитина мені дзвонить: "Мама, терміново мене забери". Я приходжу і бачу, що він стоїть в колі дітей і кілька з них намагаються його вдарити. Я питаю вчительку - а вона: "А що? ..". Як виявилося, вона говорила Єгору, що я погана.

Тоді ми перейшли в приватну школу, нас вистачило на два тижні. Все закінчилося тим, що я не змогла довести, що пити воду під час уроку - це нормально.

Коли я запропонувала хоумскулінг, син погодився. Ми вже два роки так вчимося, закінчили 4 клас - і дитина каже, що щаслива. Цього достатньо і для мене, і для нього.

Коли я забрала дитину зі школи, його потрібно було "розшколювати" (докладне пояснення, що це, читайте внизу - ред.), Щоб відновити природний інтерес до знань.

Я людина вкрай неорганізована, дитина  такаж сама. Але знання, які він бере зі своїх інтересів, перетинаються зі шкільною програмою. Часу на заняття в цілому йде менше - легше навчити дитину спочатку чомусь новому, ніж впоратися з тим, що у нього не вийшло в школі.

Вважається, що розшколювання займає місяць на кожен рік життя дитини в школі. Він йшов за цими параметрами. Я ж - ні. У мене постійно відбувався відкат до шкільної системи.

Ми не відповідальні, але оцінками по ДПА я задоволена - 8 з математики (ми займаємося по Академії Хана - американській відкритій платформі).

Але у випадках, коли у мами дитини немає проблем з самоорганізацією, їй може бути цікаво йти за програмою. Якщо так, як у нас, то анскулінг (хоусмскулінг без програми, стандартів і системної роботи) - це більш комфортно, немає вигоряння.

Але це виглядає не так, що він робить, що хоче. У дитини в 6-7 років дуже сильний пізнавальний інтерес. У 1-2 класі мій син мало навчався - але всіх знань, отриманих за рік, коли я не працювала, вистачило. Ми навіть зараз іноді "їдемо" на цьому далі.

Хоумскулінг - це дешевше. Одне те, що не потрібно купувати форму, звільняє від багатьох витрат. Подарунки вчителям, штори, ремонти - це все нас не стосується. Чи вважати до витрат літературу, яку ми купуємо - я не знаю. Якби він навчався в школі, ми б все одно купували книги. Ще є витрати на гуртки - але це я теж не вважаю.

Репетиторами ми не користуємося. Можливо, поки що. Але мені зустрічалися люди, які говорили: "У тебе дитина "анскуліт"? Можна, я буду йому історію викладати безкоштовно?".

Харків-Київ. РІНА ЛЕОН

 

Я задумалася про школу, коли доньці було 3-4 роки - вона тоді захотіла вчитися читати, рахувати і писати.

Тоді обійшла школи поруч з будинком в двох містах (Києві і Харкові), і мене мучило питання: чому діти там так кричать? Чому вони виходять з уроку - і наче пружини розпрямляються?

Я зарахувала це до особливостей класно-урочної системи. Але зараз розумію, що в традиційних школах є й інші чинники напруги. Мені не хотілося тримати дитину в стані затиснутої пружини - і стала шукати далі.

У пошуках натрапила на інформацію про хоумскулінг. До п'ятиріччя доньки я вирішила, що ми будемо вчитися вдома.Я вже об'їздила школи, які забезпечували хоумскулінг в Україні, і зупинилася на Сімферопольській.

Коли доньці було п'ять з половиною, ми поїхали показати себе, здали перший клас екстерном і стали вчитися по одному класу на рік.

Сьогодні я б не поспішала оформляти дитину в школу до обов'язкових 6/7 років - а вчилася б за здібностями. Зараз дочці 10 років, і вона перейшла в 6-й клас.

Коли вона стала відвідувати гуртки, я зрозуміла, що в Києві мені потрібно перетворитися в водія, а їй - оселитися в машині.Тому ми вирішили більше часу проводити в Харкові, де я виросла. Там концентрація якісної освіти на квадратний кілометр вище, і життя спокійніше.

На гуртки можна добиратися пішки, і до 8 років ми ходили разом. А потім вона наполягла, щоб добиратися без моєї допомоги. Я хвилювалася за кожен її крок, але намагалася не показувати виду.

З самого початку ми домовилися з моєю мамою, що на ній буде лежати напрацювання основних навичок - письма, читання, рахунку, а на мені - природничі науки та іноземні мови. А в цьому році я стала більше працювати, і доньці захотілося більше моєї уваги. Вона знову попросила її супроводжувати. Не тому, що не може - а тому що вибирає в цей час поспілкуватися зі мною. І для мене цінна можливість близько проживати етапи її дорослішання.

У нас було багато суперечок про підходи до навчання. Мама, як людина системна, важко сприймала прохання не відтворювати школу в будинку - не звертати уваги на оформлення зошитів і поведінку під час занять. Але важче їй далося усвідомлення недосконалості шкільних програм і низької якості підручників.

Зараз бабуся живе далеко, і навчанням займаюся тільки я.

У мене все відбувається спонтанно. Ми можемо вчитися наскоками, а можемо робити перерви. Я намагаюся згладити цей процес, адже для формування глибоких знань потрібні регулярні заняття.

У початкових класах на навчання витрачалося півтори-дві години в день. У 5 класі я практично не витрачала часу на викладання, тільки підсувала потрібні книжки і максимально залучала дочку в своє життя.

Усередині мене жив опір тому, щоб навантажувати її великою кількістю навчання. Я їй дала свободу наповнюватися не сухими текстами підручників, а творчістю.

За рахунок того, що її пізнавальний інтерес не пригнічений, вона вміє швидко зібратися, і володіє хорошою базою - атестація в п'ятому класі пройшла добре.

Але бували моменти, коли у неї не було ресурсу робити потрібні, але нелюбимі речі. У кожному такому випадку ми чинимо по-різному. Якщо предмет або спосіб його викладання я вважаю невідповідним, ми можемо відкласти його до атестації.Проблем з мотивацією до навчання не виникало. Для мене дуже важливим є збереження допитливості.

Наприклад, підручник природознавства вона читає за пару тижнів до атестації, щоб освоїтися у визначеннях, а сам предмет осягає на природі або через експерименти. Основи здоров'я не доводиться вчити, бо ми багато уваги приділяємо здоровому способу життя.

Коли мене запитують, як довго ми збираємося хоумскулити, я відповідаю: "Як піде ...".

Я завжди раджуся з дочкою і готова в будь-який момент відпустити її в школу. Багато її друзів по-доброму заздрять: "Як, твоя мама дозволяє тобі не ходити в школу? Ти висипаєшся? Ти ходиш гуляти вранці і вдень?".

Вона пишається своїм статусом, але я думаю, що років до 12-ти це пройде: як і всі дорослі хоумскулери, вона перестане хотіти здаватися "іншою".

"РОЗШКОЛЮВАННЯ" І З ЧИМ ЙОГО ЇДЯТЬ  (пояснення від Ріни Леон)

Розшколювання - це американська теорія.

Її автори говорять, що для того, щоб відновити у дитини природну допитливість і спрагу до пізнання, якщо вона була втрачена - потрібно відпустити дитину у вільний політ пізнання.

Перестати пхати в дитину знання, але одночасно забезпечити середовище, в якому не буде пасивного сприйняття інформації, і при цьому дитина зможе активно її дістати.

Умовно: у вашому домі повинен бути вимкнений телевізор, і у дитини не повинно бути цілодобового доступу до планшета - але при цьому повинні бути повна відкрита книжкова полиця і затишне місце для читання, прогулянки на природі і умови для творчості.

Батьки повинні зашити рот з фразою "а давай-но візьмемося за книгу, коли ж ти візьмешся за розум і почнеш вчитися?".

Американські джерела кажуть, що потрібен один місяць разшколювання на кожен рік, проведений в школі. Один місяць на рік школи потрібно не пропонувати дитині вчитися.Можна пропонувати проекти, прогулянки, табори - але нічого, що б їй нагадувало про насильницьке навчання.

Але в наших реаліях спочатку потрібно робити батьківське розшколювання, тому що більшість батьків хоумскулерів спочатку починають на кухонному столі робити парту, щоб дитина сідала і піднімала ручку, відступала чотири клітинки в зошиті.

Краще в школу повернутися, ніж намагатися зробити це вдома ...