Рене Генон: куди поділися хрестиянство і його сакральна мова?

Засновник течії власної метафізичної та езотеричної думки Рени Ґинон[1] (1886-1951) прийняв іслам, але постійно шукав істину[2]. Тож вирішив вивчати і раннє хрестиянство, коли зрозумів, що його сліди зникли...

Більше того, засиплений листами, він відповідав на суспільну зацікавленість цією справою. І незважаючи на обмежені засоби тодішньої розвідки, він усе таки залишив деякі замітки. Подаємо найцікавіші для нас витяги. 

Рени Ґинон, посилаючись на одну зі своїх статей, де назвав «дивним» фактом, що «у Західному світі не було жодної сакральної мови, крім івриту[3]», 

згодом поглиблює своє спостереження :

«якщо іврит може грати цю роль на Заході, то це через прямий спадковий зв’язок між юдейською і християнською традиціями, та включення Єврейського Писання до Священних книг самого ’Christianisme’»[4].

Захід забув різницю між «хрЕстиянством» та «хрИстиянством». Відповідно, там випала й різниця у самому написанні назви кожного з цих двох понять. Тому залишаємо ориґінальне авторове написання французькою ’Christianisme’, за вийнатком тих місць, де ясно, чи йдеться про хрестиянську релігію, чи про іудохристиянське віровчення[5] . 

Синайський кодекс Фрагмент Євангелія Діяння апостолів 26 28 Вперше в Антіохії учнів названо хрЕстиянами Див статтю Хрестос чи Христос

1. Винятковість християнства

Виявлення виключности івриту як сакральної мови для Заходу заставило Ґинона розбиратися у цьому питанні. Він і міркує: 

«можна запитати себе, як це так, що воно (християнство — З.В.) не має власної сакральної мови, у чому полягає його дійсно вийняткове становище серед різних традицій. У цьому розумінні головне — не плутати сакральних мов з мовами просто богослужбовими».                                                                    

А ці два роди мов Рени Ґинон визначає так :

• богослужбові мови є «фіксовані», тобто позбавлені постійних змін, притаманних поширеним мовам,
• сакральні мови — це виключно ті, якими написані Святі Писання різних традицій.

Причому, будь-яка сакральна мова для Ґинона є водночас богослужбовою мовою тієї традиції, якій вона належить. Натомість богослужбові мови не є автоматично сакральними.

Так, грецька і латинська, як і деякі інші стародавні мови (особливо сирійська, коптська та давньослов’янська, яких використовують у Східних Церквах) можуть відігравати для ’Christianisme’ роль літургійних мов, але вони не є мовами сакральними.

2. Куди ж поділася сакральна мова християнства?

Тож відсутність сакральної мови у ’Christianisme’ стає 

«ще разючішою, коли помічаємо, що навіть при наявності первинного тексту Єврейських Писань, воно ’офіційно’ вживає тільки грецькі й латинські переклади (Септуаґінта, Вульґата).

Щодо Нового Завіту, знаємо, що текст відомий тільки грецькою, і що саме з неї перекладали іншими мовами, навіть івритом і сирійською (...).

Натомість, принаймні для Євангелій, дійсно неможливо допустити, що це справді їхня мова; маємо на увазі ця, якою були вимовлені слова Хреста[6].

Проте, може бути, що вони ніколи не були написані виключно грецькою мовою, оскільки були передані усно їхньою рідною мовою[7].

(...) «Це просте зауваження, щодо усної передачі, повинно вистачити, аби стерти до нуля всі розмови «критиків» про уявну дату Євангелій. І цього було би справді достатньо, якби самі захисники ’Christianisme’ не були більш-менш заражені антитрадиційним духом сьогоднішнього світу»[8] (...). 

«Але тоді можна поцікавитися, чому письмова фіксація, тоді коли вона відбулася, не здійснилася так само тією самою мовою[9] (...).

Все це  викликає певні незручності у широкому розгляді, бо тільки сакральна мова може забезпечити стійку вірність тексту  Писань; переклади обов'язково відрізняються від однієї мови до іншої і, крім  того, вони можуть бути тільки приблизними, оскільки кожна мова має свої власні вислови, які не відповідають точно іншим; навіть коли вони подають якнайкраще зовнішнє і буквальне розуміння, вони в будь-якому випадку вносять багато перешкод для проникнення в інші глибокі значення»[10].

Загалом усе, що зачіпає витоки хрестиянства і часи його існування, за Ґиноном — оповите темрявою.

3. Де правова система християнства?

Крім «дивного» явища, що сакральна мова християнства (поки що) невідома, Ґинон висуває ще друге, «ймовірно пов’язане з першим»: ’Christianisme’ теж «не має відповідника правової складової на зразок інших традицій»; цей факт настільки правдивий, що ’Christianisme’ «мусів пристосувати — для свого вжитку — давнє римське право, додаючи  власні вставки, так само непохідні від самих Писань».

На підставі цих двох ґинонових спостережень про відсутність у ’Christianisme’ 

і власної сакральної мови, 

і власного права,

притаманних відомим традиціям, автор запитує себе, чи первинне хрестиянство насправді не було :

«зовсім щось інше від усього того, що можна уявити; (...) якщо не щодо самої доктрини, то принаймні щодо його цілей».

Свідомий, що досліджувати первинне хрестиянство — непосильна праця, Ґинон вибачається:

«Ми хотіли тут лише поставити питання, відповіді на які, звичайно, не претендуватимемо, але враховуючи їхню очевидну важливість у багатьох  площинах, дуже бажано, щоби хтось, хто мав би час і засоби для проведення необхідних досліджень, міг би колись принести деякі роз'яснення у цьому питанні»[11].

4. Темрява —  намірена!

Більше того, автор визнає, що взагалі не хотів братися до праці над раннім християнством! Але ось що підбурило засновника течії власної метафізичної та езотеричної думки:

«На жаль, ми вирішили до цього питання взятися мимовільно, бо повинні визнати, що ніколи не відчували бажання конкретно займатися цим предметом з кількох причин, перша з яких —  майже непроникна темрява, що оточує все, що пов'язано з витоками християнства; ця темрява, виглядає, якщо добре вдуматися, могла бути не просто випадковою, а явно наміреною»[12]. 

Незважаючи на «складність» справи, Ґинон наводить цей переважно «незаперечуваний» факт:

«далеко не будучи тією релігією, чи екзотеричною традицією, яку знаємо сьогодні під цією назвою, християнство  мало у своїх витоках — так за своїми обрядами, як і за своєю доктриною —, суттєво езотеричний, а отже, ініціатичний характер »[13].       

А давньогрецькі поняття «екзотеризм» і «езотеризм» Ґинон визначає так:

Екзотеризм  — широкодоступний, становить форму доктрини, чутливу до коливань.

Езотеризм — внутрішня правда, «глибина завжди собі подібна», властива еліті, що єдина здібна справді нею послуговуватися.

Езотеризм, отже, ієрархічно перевершує екзотеризм.

А езотеризм саме Хрестовий лякав :

«рання ’Église chrétienne’ (Хрестиянська церква — З.В.) напевно мусіла бути замкнутою організацією, або доступною не всім підряд, а тільки тим, хто мав необхідну підготовку, щоб отримати належну ініціацію у формі, яку можна би назвати ’хрестову’ ('christique'); і безперечно можна було би знайти ще багато знаків, що це відбувалося дійсно так, хоча вони в цілому незрозумілі в наш час, і навіть, унаслідок сьогоднішнього прагнення заперечувати езотеризм (...), дехто надто часто намагається, більш-менш свідомо, відвернути їх від справжнього значення.

Ми нерідко мали нагоду відзначити, як поступають з теперішнім тлумаченням церковні отці, зокрема грецькі»[14].

Неспроможний висунути точної дати, коли ’Christianisme’ стало «релігією, у справжньому значенні цього слова, та традиційною формою, присвяченою всім», Ґинон твердить, що «воно вже було доконаним фактом за часів Костянтина і Нікейського Собору, тому йому залишилося тільки затвердити».

5. Чому хрестиянство пішло у підпілля?

І пояснює: якщо би ’Christianisme’  не «спустилося до екзотерики», Захід значно раніше опинився б у сьогоднішньому стані (тобто, за часів Ґинона, і на його думку, цілковито аморальним — З.В.). Адже традиції Римської імперії були «геть вироджені», за вийнятком у «підготовленої» еліти, коло якої все таки «звужувалося».

Отже, далі твердить Ґинон, цей «спуск» не був «випадком», а «божим провидінням», бо «час цілковитої втрати традиції», за «циклічним законом», «ще не настав».

А необхідне «піднесення», «могло здійснити тільки хрестиянство, під умовою, що відмовиться від езотеричної складової»[15].

До речі, «хрещення Костянтина вводило визнання офіційним актом імператорської влади, що греко-римська традиція відтепер вважалася мертвою»[16].

«Очевидно, що природа первинного хрестиянства, по суті езотерична та ініціятична, мала залишитися повністю невідомою для тих, хто прийняв ’Christianisme’, яке стало екзотеричним; отже, все, що могло виявляти, чи  лише підказувати, яке було насправді раннє хрестиянство, мало бути покрите непроникною завісою»[17].

«Можливо, хтось може поцікавитися, що сталося з такою зміною вчення Хреста, які є (...) основою хрестиянства»[18] (...).

«Насправді, на ’буквальність’ цих учень ніщо не вплинуло, і ніщо їх не змінило, і стійкість тексту Євангелій та інших праць Нового Завіту, які сягають перших часів хрестиянства, є достанім доказом цього; змінилося лише їхнє розуміння» (...)[19].

Цікаво, що знаючи санскрит та кілька слов’янських мов[20], Ґинон таки не спромігся визначити мову, пов’язану з хрестиянством. Правда, санскрит таки відрізняється від давньоукраїнської. А це ще один факт, який підтверджує, що останні Ісусові слова: «Лельо, Лельо, лем в мя ся остані !» були сказані давньоукраїнською говіркою. 

Не дивина, що релігійно-світоглядне оновлення і, відповідно, нова духова громада творяться, на основі демосів, саме у Вільній Українській Державі Міжмор’я.