12 ознак націоналізму (+аудіо)

Сімплекс і дуплекс

Як відомо, гомо сапієнс може бути у двох станах – гомо сімплекс («гобіт») і гомо дуплекс («людина», тобто гравець).

Гобіти живуть «на автоматі», керуючись інстинктами і зовнішніми впливами. Не маючи внутрішнього керівного центру, гобіти завжди є об’єктами керування іззовні.

Люди вже мають зв’язок зі своєю духовною сутністю, тому в більшій чи меншій мірі спроможні до самостійного мислення, творчості й вольових вчинків. Найвиразніше це виявляють реалізовані люди (арії, шляхетні, надлюди).

Етнос і нація

Подібна ситуація з етносоціальними організмами. Народ – це «велика людина», тому він також може перебувати у двох станах – етносу і нації.

Етнос не має власного керівного центру, тому не спроможний до проведення самостійної політики – він безсуб’єктний. Етнос завжди є об’єктом зовнішнього керування.

Натомість нація – це організований народ, який виростив власну голову, відтак живе своїм розумом і діє на історичній арені як свідомий, вольовий гравець.

Різновиди ідеології націоналізму

Відтак націоналізм – це теорія і практика перетворення пасивного етносу на одухотворену націю з власною державою.

Проявами ідеології націоналізму є традиціоналізм, консерватизм, республіканізм, національний солідаризм, фашизм і національний соціалізм (тут слово «соціалізм» вжито в його первинному сенсі – як солідаризм).

Кожна з перелічених ідеологій робить наголос на різних аспектах того ж самого націоналізму.  

Противниками ідеології націоналізму є етатизм (комунізм, соціалізм, соціал-демократія) і лібералізм (анархізм, лібертаріанство, трансгуманізм).

Націоналізм – це права ідеологія, етатизм і лібералізм – це лівацькі збочення.

Націоналізм відрізняється від етатизму і лібералізму за цілим комплексом суттєвих ознак. Саме вони і складають сенс ідеології націоналізму. Ось вони.

1. Народ як біосоціальний організм

Головною ознакою націоналізму є визнання факту існування народів як природних одиниць структурування людства – колективних істот вищого таксономічного рівня. Етатизм цього не визнає: для нього народ – це населення певної території, а нація – це громадяни держави. Так само лібералізм: для нього народ – це «соціальний пісок», тобто розрізнені індивіди, які можуть механічно об’єднуватися в тимчасові утворення. 

2. Джерело влади – республіка громад

Згідно з націоналізмом, джерелом влади є не державна бюрократія і не окрема людина, а ієрархічна мережа правильно організованих самокерованих громад – демосів (від «дéмено» – кермо). Мережа таких демосів творить республіку (сокупу, скуфію). Тому головна практика націоналізму полягає у творенні демосів та їх об’єднанні в республіку. Громадянське суспільство – це мережа демосів.

3. Самобутність – це ефективність

У кожного народу свої призначення, історія, звичаї, характер, навколишнє середовище та інші особливості. Самобутність означає, що культура, політика, економіка народу відповідає цим його особливостям. Виходячи з принципу самобутності, націоналізм творить власні світогляд, мову, релігію, ідеологію, філософію, культуру, мистецтво, політику, економіку. Ефективно керувати можна лише тим, що сам створив.

4. Еволюційність: перемагають сильніші

Націоналізм, будучи правою ідеологією, слідує природним законам. Тому він покладається на поступове просування до мети, довгострокові стратегії, прагнення бути кращим в еволюційній змагальності, підтримання в народі всього продуктивного. У кожній людині можна знайти навіть маленьку силу – ось цю силу й треба підтримувати. Найкраще у народі – це його діти, тому головні зусилля націоналізму спрямовуються на розвиток дітей і молоді.  

З ознаки еволюційності випливає антипаразитична спрямованість націоналізму. Націоналізм антиолігархічний і антибюрократичний. Націоналістична держава підтримує тих, хто працює і творить (середній, творчий клас), а також тих, що буде працювати і творити (діти і молодь).

5. Релігія – головний прискорювач розвитку

Релігія (від ре-лига – відновлення зв’язку) є шляхом відкриття в людині божественної свідомості – внутрішнього сонця, внутрішнього бога. Релігія – це теорія і практика цілеспрямованого перетворення людини на боголюдину. Відтак релігія є головним прискорювачем розвитку людини, громад і всієї нації.

6. Солідарність

Члени одного народу належать до єдиного соціального організму –  колективної істоти вищого рівня. Тому націоналізм гармонізує взаємодію між усіма соціальними групами народної спільноти, рішуче відкидаючи лівацьку ідею «боротьби класів». З другого боку, націоналізм проявляє солідарність з іншими народами, які стали на шлях націоналізму.

7. Захист власності

Нація складається з окремих індивідів, об’єднаних у громади різних рівнів. Тому націоналізм рішуче захищає індивідуальну, колективну і загальнонародну власність. Відповідно, націоналізм сприяє розвитку усіх типів економічної діяльності й підприємництва – приватного, колективного, державного.

8. Свобода слова

Для забезпечення еволюційних переваг нація повинна мати якісний інформаційний обмін – як усередині нації, так і з зовнішнім світом. Відтак націоналізм заохочує вільний обмін правдивою інформацією. Критеріями правди є:

1) логічна цілісність (відсутність брехні, несуперечливість);

2) позитивні емоції (правда, навіть гірка, завжди надихає і мотивує до розвитку);

3) продуктивність (добрі плоди, результативність, ефективність).

9. Збройний самозахист

Національна держава твориться народом, тому вона зацікавлена в тому, щоб народ був сильним і озброєним. Відтак держава здійснює військово-патріотичне виховання і просуває серед громадян культуру вогнепальної зброї.

10. Громадяни, піддані, гості

Національна держава допускає перебування на своїй території членів інших народів. Для цього ідеологія націоналізму передбачає статуси 1) «громадян» (членів демосів республіки), 2) «підданих» (з правом постійного проживання) і 3) «гостей» (з правом тимчасового проживання).  

11. Захист природи

Нація завжди вкорінена в рідну землю, тому є не просто соціальною, а геосоціальною істотою. Відповідно природа – це не лише дім, в якому живе нація, а живе продовження тіла нації. Тому про рідну природу нація дбає так само, як про себе саму.      

12. Політична діяльність громадян

Політика – це діяльність, спрямована на узгодження інтересів багатьох людей і спільнот. У національній державі політикою займаються громадяни на всіх рівнях – від старшини первинної громади до вищого керівництва республіки.

Вибори відбуваються тільки у демосах – організованих спільнотах персонально знайомих людей. Такий порядок традиційно називається «копне право», по-сучасному – демосократія.

У національній державі нема привілейованих груп, яким дозволено займатися політикою, – тут політична діяльність не лише доступна всім демосам, а й є для них самим способом життя.   

Висновки

1. Описані вище 12 ознак складають нерозривну єдність і є обов’язковими для націоналізму.

2. Відсутність навіть однієї з цих ознак вказує на відхилення від правого шляху і зсув «наліво» – до етатизму чи лібералізму.

3. Система з 12 обов’язкових ознак націоналізму має бути програмною основою для будь-якої націоналістичної політичної сили.   

Додатково: 5 обов’язкових ознак націоналізму і три закони життя (+ аудіо)