Скороминучість зла: про зрадників, що передали Сталіну таємниці високих технологій США

Є така проблема, яка мене цікавить, і яку б я називала проблемою недовговічності зла.

Я розповім з цього приводу, дуже цікаву, яка мені теж дуже сподобалася тут, в Америці. Це історія двох людей, двох російських, радянських вчених, одного з яких звали Йосип Веніамінович Берг, а іншого звали Філіп Георгійович Старос. Берг був навіть членкором, Старос був доктором наук.

Я тут, в Америці зустрічалася з людьми, які пам'ятають Берга і Староса, пам'ятають їх як надзвичайно засекречених людей, які сприяли розвитку мікроелектроніки. І справа в тому, що ніяких Берга і Староса в природі не існувало. Йосипа Берга насправді звали Джоель Барр, а Староса звали Альфред Саранта. Це були два американця, які були спільниками Розенбергів: Юліуса Розенберга і Етель, які передали Радянському Союзу секрет атомної бомби.

Барр і Саранта були єдині два члена групи, які зуміли втекти через Мексику, потім їх КДБ вивіз до Чехії і далі в Радянський Союз. Обидва вони були хороші інженери на відміну від Розенберга, який був дуже поганий інженер, зате дуже хороший комуніст.

Вони, власне, були досить периферійні в тому, що стосується ядерних секретів, тому що до того моменту, коли почався Манхеттенський проект. Барр і Саранта в нього не потрапили, тому що вони були вже політично неблагонадійними, вони були просто занадто відомими членами комуністичної партії.

Зате обидва вони працювали під час Другої світової війни в Форт-Монмарт на компанії, які виробляли різне американське високотехнологічне військове устаткування. І оскільки все це обладнання проходило через руки Барра і Саранта, то воно переправлялось в Радянський Союз.  Барр і Саранта завдали не менше шкоди Америці і принесли не менше користі Радянському Союзу, а, може бути, навіть більше, ніж самі Розенберги. Тому що, наприклад, саме вони передали дані про те, як робити радар. Ось радар був повністю весь переданий Барром.

Саме вони передали дані про неконтактний детонатор. Це абсолютно ключова для протиповітряної оборони річ, коли у вас є ракета або снаряд, в якому є радіопередавач, що зчитує відстань, у яке є фактично маленький радар, який зчитує відстань до літака і вражає не сам літак, а вибухає поруч з ним. 

Неконтактний детонатор так важливий дуже тому, що якщо ви уявите собі технології протиповітряної оборони. Коли летить літак в тривимірному просторі в нього реально дуже важко потрапити снарядом чи великокаліберною кулею. Це практично неможлива річ, і ППО в такій ситуації дуже неефективна.

Як тільки з'явився неконтактний детонатор, розроблений американцями і, відповідно, перед ним радар, розроблений англійцями, це повністю змінило всі уявлення про сучасну війну, що не менше, ніж ядерна бомба. І ось всі ці речі були передані в Радянський Союз Барром і Саранта.

Так я, власне, от про що. Ці два фанатичних комуніста, особливо Барр, вони встигли втекти в Радянський Союз, і там вони спробували стати батьками мікроелектроніки.

Вони, власне, були тими людьми, які ратували за створення Зеленограда, це потім у них перехопила ініціативу  російська вітчизняна бюрократія. Саме вони прийшли до Хрущова зі словами про те, що є напівпровідники. Вони надзвичайно вразили Хрущова, показавши йому радіоприймач, який містився в вусі, і що у Радянського Союзу, - обіцяли вони Хрущову, - є шанс обігнати гігантську Америку, якщо він створить свою власну мікроелектронну промисловість в Зеленограді.

Саме вони почали будувати Зеленоград. Потім вони були усунуті радянської бюрократією. Потім вони поскаржилися на це Хрущову. Лист їх прийшов до Хрущова якраз  напередодні того, як відбувся переворот з усуненням Хрущова.

І через тиждень після того, як Хрущова зняли, Барра і Саранта викликали їх наукові куратори і пред’явили їх лист. І після цього, звичайно, ніякого Зеленограда Барр і Саранта, вони ж Берг і Старос, вже не бачили.

Я, власне, це до чого кажу? Берг і Старос, дійсно, були непоганими інженерами, але ми не знаємо, наскільки вони були хорошими інженерами, саме тому, що вони не змогли очолити Зеленоград.

І можна сказати, що це була історична випадковість, можна сказати, що це була історична закономірність, оскільки устрій, те зло, яке вони так абсолютно любили і вважали передовим, не припускав конкуренції.

 Якби це крах їх ідей із Зеленоградом відбувся в Америці, то вони могли б звернутися до іншого джерела фінансування, знайти іншого венчурного капіталіста.

У Росії вони це не змогли зробити, відповідно, ми не знаємо, наскільки це були ефективні інженери.

А найголовніше інше. Що ось той самий Йосип Берг, він же Барр, він дожив до розпаду Радянського Союзу. Незважаючи на те, що він був членкор і мав дуже великі блага як засекречений вчений, він виявився ні з чим, приїхав в Америку і став тут отримувати соціальну допомогу - 290 доларів на місяць. Це до питання про зло.

Ця людина, цей американець повірив в ідею. Він повірив у цю ідею до того, що він цій ідеї, цьому Радянському Союзу дав безкоштовно гігантську кількість технічної інформації, але ця зла ідея не змогла використати Барра як слід, і вона розвалилася.

І ця людина, що все життя вірила у торжество комунізму, скінчила тим, що отримувала соціальну допомогу в Америці. Хоча у нього, звичайно, залишалася дача в Радянському Союзі.

Це я до того, що, не дивлячись на те, що різного роду спецоперації, різного роду брехня, різного роду фейки торжествують на дуже короткому відрізку людської історії, вони далі виявляються неконкурентоспроможними в тому, що стосується можливості творити.

І в цьому, звичайно, лежить надія для світу.

Юлія Латиніна