55 років тому – 13 березня 1961-го – в Києві сталася техногенна катастрофа. Потужний селевий потік з Бабиного Яру прорвав дамбу і затопив Куренівку. За підрахунками істориків, загинули 1,5 тисячі людей. Події того "чорного четверга" залишилися в історії як Куренівська трагедія.
Причиною катастрофи стало створення в Бабиному Яру парку відпочинку. Зазвичай точкою відліку вважають 1950 рік, коли "з метою ліквідації яру і благоустрою території, прилеглої до Сирецького житлового масиву" туди почали скидати відходи виробництва сусідніх Петровських цегляних заводів.
Насправді освоєння яру як зони дозвілля почалося раніше. П’ятирічний план реконструкції Києва 1936-1940 років передбачав розбити на всій території Бабиного Яру парк. А 20 листопада 1940 року виконком Київради ухвалив рішення №105/6: "Затвердити під будівництво лижної бази і трампліну територію Бабиного Яру, який раніше використовувався під (військовий) табір і стрільбище". Закінченню будівництва завадила війна.
Отже, по війні вирішили реалізувати незавершений проект? Не зовсім так. Адже обставини кардинально змінилися: Бабин Яр став братською могилою понад 100 тисяч людей, розстріляних нацистами протягом 1941-1943 років. То були євреї, цигани, військовополонені, моряки Дніпровського загону, радянські підпільники, активісти ОУН, заручники і взагалі всі, кого Третій рейх мав за ворогів.
В березні 1945-го уряд УРСР спільно з ЦК КП(б)У ухвалив постанову "Про спорудження монументального пам’ятника на території Бабиного Яру". Визначили кошторис – 3 млн. рублів. В 1947-му "пам’ятник жертвам фашистського терору в Бабиному Яру" внесли до Плану відновлення і розвитку Києва на 1948-1950 роки.
Але розпочата 1948-го Кремлем антисемітська кампанія "боротьби з космополітами" унеможливила появу монумента. Адже переважна більшість жертв Бабиного Яру – євреї. Отоді можновладці згадали про довоєнний проект парку. Тепер спорудження стадіону та містечка атракціонів переслідувало додаткову мету – знищити пам’ять про Бабин Яр як місце трагедії. І, зрештою, знищити сам Бабин Яр.
1950 року міська влада ухвалила рішення заповнити Бабин Яр – для створення плаского рельєфу – відходами виробництва Петровських цегляних заводів. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у приярки Бабиного Яру.
Фатальний дозвіл розпочати намив приярку №3, де пізніше сталася аварія, Київський міськвиконком дав 2 грудня 1952 року.
За десять років до Бабиного Яру закачали понад 4 млн. м3 пульпи, з них переважну частину – 3 млн. 191 тис. м3 – у приярок №3. Шар намиву сягав 30 метрів, а загальна площа – понад квадратний кілометр.
Попри те, що намив відбувався на висоті 40-60 метрів над рівнем великого житлового району Куренівка, замість бетонної дамби чомусь спорудили земляну. Інженерний прорахунок? Чи певні будматеріали кинули "наліво"?
Вже 1957 року ситуація стала аварійною – вода з піском час од часу затоплювала сусідні території. Але закачування пульпи не припинили. Трагедія могла статися будь-якої миті.
13 березня 1961 року земляна дамба не витримала. О 8 год. 30 хв. ранку маса рідкої пульпи ринула вниз, на Куренівку. Смертельний вал висотою 14 метрів і шириною 20 метрів нісся з швидкістю 5 метрів за секунду, знищуючи все на своєму шляху. Потік перевертав автівки, завалював на бік тролейбуси, валив стовпи електромереж, рвав дроти. А люди ж саме їхали на роботу…
Потоп тривав півтори години.
Пульпа накрила площу близько 25 гектарів. Зруйнувала 68 житлових і 13 адміністративних будинків. Залишила без житла 353 сім’ї (1 228 особи). Вивела з ладу енергопостачання, газопостачання, частково зруйнувала каналізацію.
Загальний збиток склав 3,7 млн. рублів.
За радянською традицією, влада спробувала замовчати трагедію. В Києві відімкнули міжміський телефонний зв’язок. Кажуть, літакам "Аерофлоту" заборонили літати над Куренівкою.
Потім з’явилося офіційне повідомлення про "раптове сповзання значної маси розрідженого ґрунту гідронамиву" і 145 загиблих. За підрахунками істориків, реальна кількість жертв дорівнює півтори тисячі людей. Тіла загиблих витягували протягом місяця.
Державна експертна комісія визначила, що основною причиною аварії є те, що дамба "не мала необхідної стійкості". Катастрофа "стала наслідком дефектів проектних рішень, своєчасно невиявлених... а також наслідком дефектів при проведенні будівельних робіт".
Київський обласний суд позбавив волі шістьох винуватців – двох проектувальників з Москви і чотирьох керівників київського будівельного управління. Щоправда, матеріали кримінальної справи швидко знищили – разом зі свідченнями очевидців і фотознімками з місця подій. Хтось впливовий побоювався оприлюднення прихованих подробиць.
Кияни по-своєму тлумачили те, що сталося. Мовляв, то мертві Бабиного Яру помстилися живим. Бо не можна влаштовувати парк відпочинку на кістках загиблих.
Наші інтереси:
Чи хтось знав про це? За часи СРСР ця інформація приховувалася. Але правду знати треба.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Блог історика: 1961 рік. Куренівська трагедія
Світ:
55 років тому – 13 березня 1961-го – в Києві сталася техногенна катастрофа. Потужний селевий потік з Бабиного Яру прорвав дамбу і затопив Куренівку. За підрахунками істориків, загинули 1,5 тисячі людей. Події того "чорного четверга" залишилися в історії як Куренівська трагедія.
19031303.jpg
Причиною катастрофи стало створення в Бабиному Яру парку відпочинку. Зазвичай точкою відліку вважають 1950 рік, коли "з метою ліквідації яру і благоустрою території, прилеглої до Сирецького житлового масиву" туди почали скидати відходи виробництва сусідніх Петровських цегляних заводів.
Насправді освоєння яру як зони дозвілля почалося раніше. П’ятирічний план реконструкції Києва 1936-1940 років передбачав розбити на всій території Бабиного Яру парк. А 20 листопада 1940 року виконком Київради ухвалив рішення №105/6: "Затвердити під будівництво лижної бази і трампліну територію Бабиного Яру, який раніше використовувався під (військовий) табір і стрільбище". Закінченню будівництва завадила війна.
Отже, по війні вирішили реалізувати незавершений проект? Не зовсім так. Адже обставини кардинально змінилися: Бабин Яр став братською могилою понад 100 тисяч людей, розстріляних нацистами протягом 1941-1943 років. То були євреї, цигани, військовополонені, моряки Дніпровського загону, радянські підпільники, активісти ОУН, заручники і взагалі всі, кого Третій рейх мав за ворогів.
В березні 1945-го уряд УРСР спільно з ЦК КП(б)У ухвалив постанову "Про спорудження монументального пам’ятника на території Бабиного Яру". Визначили кошторис – 3 млн. рублів. В 1947-му "пам’ятник жертвам фашистського терору в Бабиному Яру" внесли до Плану відновлення і розвитку Києва на 1948-1950 роки.
Але розпочата 1948-го Кремлем антисемітська кампанія "боротьби з космополітами" унеможливила появу монумента. Адже переважна більшість жертв Бабиного Яру – євреї. Отоді можновладці згадали про довоєнний проект парку. Тепер спорудження стадіону та містечка атракціонів переслідувало додаткову мету – знищити пам’ять про Бабин Яр як місце трагедії. І, зрештою, знищити сам Бабин Яр.
1950 року міська влада ухвалила рішення заповнити Бабин Яр – для створення плаского рельєфу – відходами виробництва Петровських цегляних заводів. Непридатні для цегельного виробництва земляні породи змішувалися з водою й у вигляді пульпи по трубах відводилися у приярки Бабиного Яру.
Фатальний дозвіл розпочати намив приярку №3, де пізніше сталася аварія, Київський міськвиконком дав 2 грудня 1952 року.
За десять років до Бабиного Яру закачали понад 4 млн. м3 пульпи, з них переважну частину – 3 млн. 191 тис. м3 – у приярок №3. Шар намиву сягав 30 метрів, а загальна площа – понад квадратний кілометр.
Попри те, що намив відбувався на висоті 40-60 метрів над рівнем великого житлового району Куренівка, замість бетонної дамби чомусь спорудили земляну. Інженерний прорахунок? Чи певні будматеріали кинули "наліво"?
Вже 1957 року ситуація стала аварійною – вода з піском час од часу затоплювала сусідні території. Але закачування пульпи не припинили. Трагедія могла статися будь-якої миті.
13 березня 1961 року земляна дамба не витримала. О 8 год. 30 хв. ранку маса рідкої пульпи ринула вниз, на Куренівку. Смертельний вал висотою 14 метрів і шириною 20 метрів нісся з швидкістю 5 метрів за секунду, знищуючи все на своєму шляху. Потік перевертав автівки, завалював на бік тролейбуси, валив стовпи електромереж, рвав дроти. А люди ж саме їхали на роботу…
Потоп тривав півтори години.
Пульпа накрила площу близько 25 гектарів. Зруйнувала 68 житлових і 13 адміністративних будинків. Залишила без житла 353 сім’ї (1 228 особи). Вивела з ладу енергопостачання, газопостачання, частково зруйнувала каналізацію.
Загальний збиток склав 3,7 млн. рублів.
За радянською традицією, влада спробувала замовчати трагедію. В Києві відімкнули міжміський телефонний зв’язок. Кажуть, літакам "Аерофлоту" заборонили літати над Куренівкою.
Потім з’явилося офіційне повідомлення про "раптове сповзання значної маси розрідженого ґрунту гідронамиву" і 145 загиблих. За підрахунками істориків, реальна кількість жертв дорівнює півтори тисячі людей. Тіла загиблих витягували протягом місяця.
Державна експертна комісія визначила, що основною причиною аварії є те, що дамба "не мала необхідної стійкості". Катастрофа "стала наслідком дефектів проектних рішень, своєчасно невиявлених... а також наслідком дефектів при проведенні будівельних робіт".
Київський обласний суд позбавив волі шістьох винуватців – двох проектувальників з Москви і чотирьох керівників київського будівельного управління. Щоправда, матеріали кримінальної справи швидко знищили – разом зі свідченнями очевидців і фотознімками з місця подій. Хтось впливовий побоювався оприлюднення прихованих подробиць.
Кияни по-своєму тлумачили те, що сталося. Мовляв, то мертві Бабиного Яру помстилися живим. Бо не можна влаштовувати парк відпочинку на кістках загиблих.
Чи хтось знав про це? За часи СРСР ця інформація приховувалася. Але правду знати треба.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков