Початок. Альтернативний погляд на Другу світову війну

Далі пролунала українська пісня «Несе Галя воду». Я сидів перед відчиненим вікном на дачі та писав саме статтю про Сталіна, про початок радянсько-німецької війни, а у сусідів був званий обід. О, український народе! Воістину ти заслужив свою гірку долю.

Початок радянсько-німецької війни – один з досі чесно не висвітлених періодів цієї війни. Тези про напад зненацька та про неготовність до війни Радянського союзу не варті обговорення. Натомість проаналізуємо реальне співвідношення сил обох сторін. Мозок війни – це невелика група військових вищого рангу, що розробляють і приймають важливі для війни рішення.

З боку Радянського союзу це був генералісимус Сталін (Джугашвілі) – син шевця. Мав закінчену початкову освіту – чотири класи духовного училища і незакінчену середню – чотири класи духовної семінарії (з п’ятого був відрахованим за неявку на іспити), річна з математики – трійка, в армії не служив. Проте мав великий досвід участі у терористичних актах: рекет на нафтових промислах Баку, організація заворушень, збройні напади на поштові карети, банки. Шість разів потрапляв до в’язниці, але поблажливі, як на мене, судові вироки у кожній справі примушують припустити співпрацю з правоохоронними органами імперії.

Найближче оточення Сталіна з військових складали  маршали. Георгій Жуков – син селянина, освіта початкова, у роки Першої світової війни (далі просто війни) унтер-офіцер. Його позиція щодо українців сконцентрована в одній фразі: «Чим більше хохлів у Дніпрі утоне, тим менше після війни доведеться висилати до Сибіру». І утонуло при штурмі Дніпра близько мільйона. Семен Будьонний – син селянина, до школи не ходив, на війні був рядовим. Клімент Варошилов – син селянина, освіта початкова, не воював. Констянтин Рокосовський – син службовця, освіта початкова, у роки війни унтер-офіцер. Іван Конєв – син селянина, освіта початкова, у роки війни унтер-офіцер. Григорій Кулик – син селянина, до школи не ходив, у роки війни рядовий. Семен Тимошенко – син селянина, освіта початкова, на війні рядовий. Родіон Малиновський – освіта початкова, на війні єфрейтор. Олександр Василевський – син священика, освіта середня (духовна семінарія), у війну дослужився до звання штабс-капітана. Кирило Мерецков – син селянина, освіта початкова, не воював. Борис Шапошников – перед війною закінчив Академію генерального штабу, за час війни дослужився до звання полковника.

 Борис Шапошников був єдиним офіцером, до якого Сталін звертався на ім’я та по батькові, і єдиним офіцером, що мав професійну військову освіту. Але ж у так звану громадянську війну до червоної армії були примусово мобілізовані десятки тисяч офіцерів царської армії. Їх тут було більше, ніж у білій армії. Куди ж вони поділись далі? Спочатку червона армія за допомогою царських офіцерів розібралась з офіцерами білої армії, а далі червоні комісари у шкірянках і з маузерами в руках так само розібрались з колишніми царським офіцерами. Офіцерів, які не захотіли загинути з честю, загинули без честі з кулею в потилиці. Борис Шапошников якось вцілів. До речі, шкірянки, маузери і будьонівки, а також гроші на утримання багатомільйонної армії – це подарунок більшовикам від їхніх симпатиків з-за кордону, доставлений, швидше за все, через порти Мурманська, Одеси, Владивостока, контрольованих під час громадянської війни військами Антанти.

Якщо вважати перерахованих вище людей мозком, то це мозок аматора-початківця, який взявся не за свою справу.

 З німецького боку були Гітлер – син службовця, освіта незакінчена середня, у роки Першої світової війни – фельдфебель, виявив неабияку хоробрість, на війну пішов добровольцем. Його соратниками були генерал-фельдмаршали. Федір фон Бок – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова, Першу світову війну (далі просто війну) закінчив у званні майора, як зазначалось в одному з нагородних листів – проявив неймовірну хоробрість. Ернст Буш – син чиновника, освіта вища військова, війну закінчив командиром батальйону, виявив надзвичайну хоробрість. Гайнц Гудеріан – син військового офіцера, освіта вища військова, під час війни навчався в академії Генерального штабу. Евальд фон Кляйст – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу). Війну закінчив офіцером Генерального штабу 225 піхотної дивізії. Гюнтер фон Клюге – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу), війну закінчив офіцером Генерального штабу 89 піхотної дивізії. Генріх фон Клюге – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу), закінчив війну начальником оперативного відділу штабу 9 піхотної дивізії. Вільгельм фон Лееб – з аристократичної родини, освіта вища військова (академія Генерального штабу), закінчив війну офіцером Генерального штабу групи військ. Вільгельм фон Ліст – з родини лікаря, освіта вища військова, війну закінчив офіцером Генерального штаба баварської піхотної дивізії у звані майора. Еріх фон Манштейн – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу), війну закінчив на посаді начальника оперативного відділу 213 піхотної дивізії у званні гауптмана. Моріц Модель – з родини викладача музики, війну закінчив офіцером штабу 36 резервної армії у званні гауптмана. Фрідріх Паулюс – з родини бухгалтера, освіта незакінчена вища, війну закінчив офіцером Генерального штабу у званні гауптмана. Герд фон Рундштедт – з аристократичної родини, спадковий військовий, освіта вища військова (академія Генерального штабу), війну закінчив на посаді начальника штабу 53 армійського корпусу у званні майора.

 Мозком німецької армії були офіцери з унікальним військовим досвідом, гранично високою професійною підготовкою і непересічною особистою хоробрістю. Зауважу, що німецька армія не програла Першу світову війну. Війну програла Німецька держава, до влади в якій у висліді революції прийшли пройдисвіти типу тих, що і у Московії. Від імені німецького народу, на що вони не мали жодного морального права, вони поклали всю відповідальність за цю війну на Німецьку державу.

 Порівнювати вищий офіцерський склад Радянської і Німецької армій, як ми бачимо, просто не має сенсу через невідповідність їх потенціалів. Так само не має сенсу порівнювати і решту складу двох армій. Уже той факт, що вся кадрова армія Радянського союзу під кінець 1941 року була або знищена або опинилась у німецькому полоні, говорить сам за себе. Тому будемо порівнювати матеріальні засоби війни.

Зброя війни може бути такою, що використовується у наступальній війні: танки, штурмові гармати, авіація. У оборонній війні використовується артилерія, обладнані оборонні споруди.

За наведеними у таблиці даними видно, що у Радянського союзу танків і штурмових гармат було майже у чотири рази більше, ніж у Німеччини. Серед них була значна кількість важких танків, відсутніх у Німеччини. Також майже втричі було більше і середніх танків, причому ці танки за своїми тактико-технічними даними перевищували німецькі. Гармати навіть легких радянських танків пробивали броню середніх німецьких танків.

У німців легкі танки взагалі не мали гармат, а лише два кулемети Коли ми говоримо про німецькі танки, то насправді це танки всієї підкореної німцями Європи. Якщо врахувати, що на кінець 1940 року у американців було лише 18 середніх і 10 легких танків, то можна стверджувати, що кількість танків у Радянському союзі на початок війни більше, ніж втричі перевищувала кількість танків решти світу.

            Примітка. Дані взяті з московських джерел. Це означає, що реальні числа для Німеччини є меншими, а для Радянського союзу – більшими. Наскільки? – Невідомо.

Майже у чотири рази в Радянської армії було більше сучасних на той час літаків. А от гармат і мінометів, які потрібні для оборонної війни, у Радянського союзу було лише на 33% більше, ніж у Німеччини.

Стандартний підхід до наступальної війни передбачає потрійну перевагу в озброєнні і особовому складі. Враховуючи інтелектуальний потенціал очільників Радянської армії, навряд чи вони мислили інакше.

То до якої війни готувався Радянський союз, маючи як мінімум потрійну перевагу в озброєнні над рештою світу? При цьому слід врахувати, що озброєння з лінії оборонних споруд на старому Радянсько-Польському кордоні було демонтоване. Але ж особовий склад Радянської армії був меншим за особовий склад Німецької армії, кажуть московські історики. Зокрема, меншим він був і в прикордонній зоні. Чи так це насправді?

Попри необ’єктивність і явну брехливість московських інформаційних джерел, певне уявлення про справжню розстановку сил напередодні початку Радянсько-Німецької війни дає документ, складений не раніше 15 травня 1941 року першим заступником начальника оперативного відділу генерального штабу збройних сил Радянського союзу майбутнім маршалом О. М. Василевським [5]: «Соображения Генерального штаба Красной Армии по плану стратегического развертывания Вооруженных Сил Советского Союза на случай войны с Германией и ее союзниками». Тут він точно фіксує розташування німецьких дивізій на території Європи і визначає кількість дивізій збройних сил Радянського союзу у 303. (Сюди слід додати ще дивізії НКВС [6]. Їх було 58 і 23 окремих бригади). У той час як кількість усіх німецьких дивізій у прикордонній зоні документ оцінює у 112.

Далі говориться про те, що у разі нападу на Радянський союз Німеччина зможе виставити 180 дивізій. Це число і перекочувало згодом у підручники історії. Тому говорити про німецький напад зненацька просто несерйозно, і про перевагу у кількості особового складу  у німців також. Причому наведене співвідношення особових складів двох армій відповідало ситуації, коли німецька армія була відмобілізована за законами військового часу, а у Радянського союзу все ще була армія так би мовити мирного часу при тому, що її мобілізаційний потенціал втричі перевищував німецький, який в значній мірі вже був використаний.

Документ містив наступну рекомендацію: «вважаю необхідним у жодному разі не давати ініціативи дій німецькому командуванню, випередити противника у розгортанні і і атакувати німецьку армію у той момент, коли вона знаходитиметься у стадії розгортання і ще не встигне організувати фронт і взаємодію родів військ»

Загальна багатократна перевага збройних сил Радянського союзу і в першу чергу наступального озброєння свідчить про підготовку його до наступальної війни. Невелика перевага німецької армії в особовому складі у прикордонній області свідчить, що наступати Радянська армія планувала не відразу після початку війни.

Основні числа, наведені у документі, підтвердив і Сталін у своєму виступі на прийомі у кремлі випускників військових академій 5 травня 1941 року. Зокрема, він сказав: «У нас із Німеччиною не склалися дружні відносини. Війна з Німеччиною неминуча». Далі він сказав і таке: «Мирна політика — справа хороша. Ми до пори до часу проводили таку лінію на оборону — доти, поки не переозброїли нашу армію, не забезпечили армію сучасними засобами боротьби. А тепер, коли ми нашу армію реконструювали, наситили технікою для сучасного бою, коли ми стали сильними, — тепер треба перейти від оборони до наступу. Червона армія є сучасною армією, а сучасна армія — армія наступальна» [7].

Отже наступ радянської армії з метою захвату всієї Європи був неминучим, але за яким сценарієм?

Певним дисонансом здаються наступні слова Сталіна: «Війна з Німеччиною неминуча, і (повернувшись до Молотова) якщо товариш Молотов і апарат Наркомінсправ зуміють відтягнути початок війни, то це наше щастя». 5 травня 1941 року Сталін прагнув відтягнути війну. Що він мав на увазі? Думаю те, щоб відтягнути війну ближче до осені, коли дороги стануть непрохідними. Доріг в Радянському союзі насправді не було, були лише напрямки. Перші нормальні дороги німці почали тут будувати лише після окупації відповідних територій. Вести маневрену війну вони могли тут лише за сухої теплої погоди.

Таке відтягування початку війни було додатковим застережним заходом проти можливої поразки. Якби німці розпочали свій наступ на місяць раніше, то з високою ймовірністю вони захопили б Москву ще до початку зими. Так що радянські дипломати зіграли важливу роль у виживанні Радянського союзу. Але той факт, що готуючись до наступальної війни, Сталін намагався відтягнути перший постріл цієї війни ближче до осені красномовно свідчить про те, що першим пострілом мав бути німецький.

Знаменитий сучасний письменник і військовий аналітик Віктор Суворов вважає, що Радянська армія планувала напасти першою, і лише на лічені дні німці її випередили. Думаю, що такий план існував, але це був план Б. Слова Сталіна свідчать про те, що основний сценарій війни – план А – полягав у тому, що наступ Радянської армії мав розпочатися у відповідь на спробу Німецької армії перейти кордони Радянського союзу. А це говорить на користь цієї точки зору, крім слів Сталіна.

 Розташування радянських військ утворювало три стратегічних ешелони. Лише перший з них розміщувався безпосередньо біля Радянсько-Німецького кордону. Другий і третій були на значній відстані від нього, але паралельно йому. Про існування цих двох додаткових стратегічних ешелонів німці нічого не знали. У них не було аналогу Комінтерну на теренах Радянського союзу.

Перша мета такого розташування військ, з моєї точки зору, – страховка, якщо з першим ешелоном станеться щось не за сценарієм. Друга мета – не налякати німців надто великою перевагою армії на лінії майбутнього зіткнення в зоні дії їх військової розвідки. Тому у прикордонній області радянських військ було навіть дещо менше, ніж німецьких.

 Ще одна важлива обставина. Для тотальної переваги над німцями в особовому складі доцільно було провести загальну мобілізацію на території Радянського союзу. Тобто десь потроїти і так колосальну Радянську армію. Але початок тотальної мобілізації, за військовими канонами, – це і є початок війни, а війну першими починати не хотілось. Гасло: «На нашу мирну країну підступно напали без оголошення війни» було надто привабливим і гарантувало моральну, а за нею і необхідну матеріальну підтримку Сполучених штатів у разі необхідності.

Наскільки Радянський союз в озброєнні переважав решту світу, настільки Сполучені штати його переважали економічно. Війну міг виграти лише той, на чиєму боці була матеріальна підтримка Сполучених штатів. Тому Радянський союз першим нападати не хотів. Це була ще одна страховка від непередбачуваного розвитку подій. Як з’ясувалось пізніше, саме цей застережний захід і врятував Радянський союз від поразки.

 Майбутня війна була не першою з участю Радянського союзу. Перед цим була війна з Фінляндією. Там теж, за версією Москви, фіни здійснили військову провокацію проти Радянського союзу – нібито зробили гарматний постріл по радянським військам. Світ не повірив у цю пропагандивну качку. Радянський союз виключили з Ліги націй, він потрапив у політичну ізоляцію.

Перед тим була ще одна війна з Польщею. На неї домовились напасти одночасно з німцями. Німці напали 1 вересня 1941 року, і вже за кілька днів Франція і Велика Британія оголосили Німеччині війну, а Радянський союз все вичікував. І лише 17 вересня радянська армія розпочала свій «визвольний похід» на Польщу. Ця теза і досі підтримується офіційною Москвою. Цей трюк дозволив уникнути війни з Францією і Великою Британією. У країни Прибалтики радянські війська були введені під приводом їх захисту від німецької агресії, але це швидко закінчилось приєднанням їх до Радянського союзу.

Проте Франція, Велика Британія і Сполучені Штати знову це проковтнули. Тобто обгортка для загарбницької війни мала важливе значення.

Досвід Фінляндії свідчив, що довіри до Радянського союзу немає, і звичайна провокація не може бути причиною для Великої війни проти Німеччини і подальшого захоплення всієї Європи. Було потрібно, щоб перші бої Великої війни розгорнулись саме на території Радянського союзу. Для цього почати війну мали німці. Дати можливість німецьким військам зайти на територію Радянського союзу так, щоб у військових зведеннях пролунали назви радянських міст, отримати привід для тотальної мобілізації і багатократно переважаючою силою нанести німцям нищівний удар – ось кришталева мрія генералісимуса.

Заради цього можна було навіть пожертвувати першим стратегічним ешелоном. Тому на кордоні знімались дротяні загорожі, залишались недоторканими переправи через прикордонні річки, не споруджувались навіть польові укріплення. І хоча про день і час німецького нападу було заздалегідь відомо, війська не приводились у бойову готовність. Перехід кордону німецькими військами мав відбуватись у комфортних для них умовах. Але одночасно з усіх точок Радянського союзу від початку червня в бік західного кордону почали рухатись ешелони з військами. Назад вони вже не повернулись.

Після візиту у кінці 1940 року Молотова до Берліну німці зрозуміли, що війна з Радянським союзом неминуча і приступили до розробки Плану Барбароса. Загарбницькі апетити Радянського союзу перевищували колишні апетити Московії. Навіть захоплення проливів Босфор і Дарданели разом із Стамбулом для нього було недостатнім.

Чекати першого удару проти себе німці не могли. При існуючій колосальній перевазі Радянської армії за всіма кількісними параметрами навряд чи вони змогли б протриматись більше півроку. Їх перший удар давав хоч якійсь шанс на перемогу. І від безвиході вони вдарили. Думаю, що ефект від їхнього першого удару був неочікуваним навіть для самих німців. За пів року війна добігала кінця. І так би воно і сталось, і були б збережені десятки мільйонів життів радянських людей, якби не одна важлива обставина.

За різними джерелами 42-49-53 мільйона людей не дорахувався Радянський союз у 1945 році проти 1941 року. Це була плата радянських людей за можливість і далі жити в концтаборі і час від часу використовувати один одного в якості їжі. Великий соціальний прошарок людей у Російській федерації, ще і тепер б’ється в істериці зі словами: «Ми перемогли і можемо повторити». Це – прошарок людей з крайнім ступенем інтелектуальної і моральної деградації. Ці люди вкрай небезпечні для решти світу. Пам’ятаймо про трагедію другої Великої війни людства і остерігаймося людей і країн, які все це готові знову повторити. А для себе знаймо, що на боці Радянського союзу це була не наша війна, хоча ми заплатили за неї 14 мільйонами життів українців.

А чи виграв цю війну Радянський союз при таких втратах? Думаю, що його безславний кінець у 1991 році зумовлений саме цією ціною.

Література

1. Радянські міфи про 22 червня 1941 року 

2. Енциклопедія історії України 

3. Вермахт 

4. Каким было соотношение сил к 22 июня 1941 года

5. Соображения Генерального штаба Красной Армии по плану стратегического развертывания Вооруженных Сил Советского Союза на случай войны с Германией и ее союзниками.

6. Войска НКВС в годи Великой Отечественной войны (1941- 1945 гг)

7. Москва, Кремль, 5 травня 1941 року. Одкровення Сталіна перед військовою елітою Радянського союзу

Попередня стаття автора "Напередодні. Альтернативний погляд на Другу світову війну"