Що таке пермакультура Зеппа Хольцера?

У 1962 році Зепп Хольцер успадкував від батьків фермерське господарство в Австрійських Альпах. На той час юнакові було лише 19 років: досвіду та знань для управління великими угіддями катастрофічно не вистачало. Тому Хольцер вчинив так само, як і будь-яка розумна людина на його місці – спробував скористатися чужим досвідом. 

Земельна ділянка Хольцера розташовувалась на гористому схилі, на висоті понад 1000 м над рівнем моря. Кам'янисті тераси з гірськими озерами і прохолодним повітрям створювали особливий мікроклімат, для якого більшість «класичних» способів ведення сільського господарства виявилися неприйнятними.

Розчарувавшись у загальноприйнятих підходах до фермерської справи, Зепп Хольцер вирішив піти іншим шляхом. Замість того, щоб змінювати навколишнє середовище згідно з останніми тенденціями агрономії, він вирішив підлаштувати або змінити свої методи ведення господарства. Відмовившись від пестицидів та меліорації, австрієць зосередився на тому, щоб навчитися розуміти природу і помічати, чого їй не вистачає.

На перший погляд, це історія про чергового хіпі: «Геть науку й автоматизацію! Продамо усі трактори і будемо пасти диких кіз серед альпійських луків!» Але ні, підхід Хольцера не такий простий, як може здатися. Він не відлюдник, який живе серед дикої природи, живлячись корінцями і лісовими ягодами. Він, скоріше, експериментатор, такий собі Томас Едісон від світу природи. Не маючи можливості дізнатися, як потрібно господарювати у специфічних умовах, йому довелося шляхом спроб та помилок винайти підхід, при якому навіть теплолюбні культури успішно виростають на кам'янистих схилах, що обдуваються свіжим гірським повітрям.

Філософія Хольцера 

У чому ж особливість підходу австрійського фермера? Для Хольцера кожна рослина – жива. Як би не дивно це звучало, він намагається зрозуміти, що відчуває те чи інше дерево або кущ, почути його. Зепп Хольцер не божевільний хлопець, який веде з деревами задушевні бесіди. Він просто вчиться розуміти потреби інших, дивитися на світ під різними кутами.

Такий підхід породив у Хольцера несприйняття деяких сучасних методів ведення сільського господарства. За словами австрійця, головна проблема багатьох фермерів – захоплення монокультурою:

«Монокультура – це протистояння; боротьба, де усім рослинам потрібні ті ж самі поживні речовини. А природа їх не має. Тому доводиться вносити (поживні речовини); рослини починають хворіти, виникає залежність. Потім починається обприскування, знову боротьба…

Все це замість того, щоб зрозуміти: якщо у мене налагоджена взаємодія, то рослини здорові і забезпечують одна одну. Фермеру не доводиться стільки морочитися, і рослини стають міцними.

У природі все злагоджено працює і без нас. Це тільки людина працює неідеально, бо думає, що вона розумніша за інших, розумніша від природи. Упевнена, що може щось поліпшити, а насправді приносить величезну шкоду» – стверджує Зепп Хольцер. 

Це, певно, і є основний його посил. Він не розуміє і не приймає ідею постійного протистояння. У поті чола людина намагається виростити якусь одну культуру, докладаючи чималих зусиль для пригнічення інших. Боротьба з комахами, з іншими рослинами, з природними та погодними умовами – усе це аж ніяк не надихає, а лише виснажує. 

Втім, сам Хольцер не пропонує замість поливу і прополювання зайнятися медитацією або скупатись у росі. Він направляє кропітку повсякденну працю на створення продуманих гідросистем, теплових пасток або розподілу сонячного світла. Він створює системи, в яких тварини і рослини гармоніюють одне з одним, а не борються за місце під сонцем. Це і є так звана пермакультура.

Перманентне сільське господарство 

Пермакультура – це набір пов'язаних між собою природних екосистем. Не варто плутати такий підхід з незайманою дикою природою: пермакультура не є антиподом наукового прогресу або ідейним противником традиційного сільського господарства. Вона передбачає розумне проектування замкнутих систем, які поліпшують і доповнюють одна одну, зводячи до мінімуму необхідне втручання людини.

Звичайно, такий підхід не дозволить зібрати рекордний урожай кукурудзи або сої. Але пермакультура – це не про рекордні врожаї. Пермакультура дозволяє мінімізувати витрати енергії та шкоду, що завдається навколишньому середовищу.

Замість того, щоб витравити все живе і наситити ґрунт мікроелементами, необхідними для кукурудзи, пермакультура запропонує рішення, у якому серед кукурудзяних стебел будуть витися бобові стебла. Правда, не заради врожаю квасолі, а для свинок, котрі полюбили використовувати це місце для відпочинку і вже поспішають розпушити землю в пошуках свіжих ласощів. І вже на наступний рік ця місцевість стане чудовим місцем для посадки яблунь. Це досить спрощений приклад, адже створення таких систем вимагає неслабих знань і розуміння природи. І Зепп Хольцер є одним з кращих знавців у цій сфері. 

Втім, пермакультура зачіпає не тільки вирощування рослин або розведення тварин. У загальний дизайн таких екосистем необхідно інтегрувати всю інфраструктуру і будови, які використовуються людьми. Пермакультура – це не просто зелені насадження, розміщені на даху будівлі або зграя індичок, що мешкає у соняшниках. Це вигідний симбіоз усіх елементів, який не вимагає постійного контролю і підтримки з боку людини.

Створення таких систем є цілком осмисленим процесом, ніхто не пропонує сліпо довіритися природі. Щоб принципи пермакультури запрацювали, для них потрібно створити певні умови. І одним з найважливіших факторів є наявність води.

Пийте воду життя задарма 

Кліматичні умови на альпійських схилах схожі на умови у Сибіру. Щоб успішно вирощувати в такій місцевості різноманітні культури, життєво необхідна велика кількість водних ресурсів. На кам'янистих терасах Хольцера розкидано більше 70 озер і водоймищ. Будь-яка нерівність або поглиблення перетворюється в місце для збору дощової води, а система трубопроводів направляє живлющу вологу з цих калюж у ставки. Таким чином, дощі не вимивають поживні речовини з ґрунту.

Багато водоймищ з'єднані між собою. Вода перетікає з однієї водойми до іншої, спричинюючи рух лопатей генератора, який виробляє екологічно чисту електроенергію. І це ще одна перевага розташування озер у вигляді терас. Втім, навіть на рівнинній місцевості водойми створять більш вологий мікроклімат і стануть природними дзеркалами, які відбивають сонячні промені на прилеглі схили. Це відмінний компенсатор на випадок посушливого літа або нестачі тепла.

Теплові пастки з каменю 

На своїй фермі Зепп Хольцер створює спеціальні пастки для збереження тепла і захисту від вітру. Великі камені або скелі використовуються як кліматичні пастки. Вони акумулюють сонячне проміння, щоб пізніше віддати збережене тепло. В результаті виходить ефект «голландської печі», який забезпечує життя теплолюбних рослин навіть на схилах Альп.

Кам'яні валуни також накопичують вологу. Навіть у період посухи під великим каменем земля завжди лишається вологою. Камені не завадять і в ставках – вони швидше нагріють воду, що особливо актуально в холодному кліматі.

Звичайно, у деяких умовах організувати систему ставків дуже складно, і таке завдання вимагає допомоги фахівців. Проте, Хольцер впевнений, що система водойм є невід'ємним атрибутом пермакультури. При інтенсивному випаровуванні води використовуються спеціальні глиняні накопичувачі вологи, які перешкоджають пересиханню ставків. А дамби захищають озера від видування вітром.

Свободу папугам! Безприв'язне господарство 

В облаштуванні господарства Зепп Хольцер дотримується трьох основних принципів: 

• Нікого не копіювати; 
• Домогтися максимальної схожості з живою природою; 
• Дотримуватися відкритого вигону тварин. 

Тому всі тварини живуть не в закритих вольєрах, а практично безперешкодно пересуваються по фермі. Повторимося – це складна і продумана система. Якщо вигнати усіх тварин на спільний простір, навряд чи з цього вийде щось хороше. Але на фермі у Хольцера кожен мешканець має особистий простір, за необхідності захищений природними умовами.

Наприклад, качки відпочивають у будиночку посеред ставу. Вхід туди знаходиться під водою, тому хижаки, які не вміють плавати або пірнати, туди не потраплять. У той же час хатина на озері розташована в місці, де постійно циркулює вода, тому вона не скута кригою навіть під час сильних морозів.

Окреме місце у господарстві Хольцера відведене свиням. Трохи корму, і свині з задоволенням зорють будь-яку ділянку землі, залишивши після себе не тільки розпушений грунт, а й натуральні добрива. Для підгодовування використовується насіння рослин – одна частина затопчеться у землю, а друга посіється разом з екскрементами. До того ж насіння потрапить вже у м'яку, спушену на 20 – 30 см землю. 

Монокультура чи різноманіття 

Мабуть, перша думка, яка з'являється при поверхневому ознайомленні з методами Зеппа Хольцера: нічого доброго з цього не вийде. Тварини розбіжаться або затопчуть корисні рослини, а те, що виживе, заросте бур'янами. Сам австрієць спокійно відповідає, що якщо все поросло бур'янами, значить, в процесі посіву була допущена помилка, пов'язана, швидше за все, з монокультурою. Зазвичай, він засіває 40 – 50 різноманітних видів насіння, серед яких овочі, трави, злакові та квіти. Їх популяція регулюється природним чином. І навіть польові миші або бур'яни виконують певну роль: наприклад, розпушують або аерують ґрунт. Головне – уникнути переваги однієї культури або популяції над іншими. 

«Якщо на вашому полі виникає мультипопуляція, раптом з'являється велика кількість бур'янів та комах, значить, ви щось зробили неправильно» – стверджує Зепп Хольцер.

Зрозуміло, збір врожаю за таких умов виглядає дещо комічно. Усі овочі ростуть упереміш, і збір врожаю більше схожий на похід по гриби. Але, як запевняють любителі правильного харчування, смакові якості та корисні властивості таких овочів перевершують будь-яку похвалу.

Безумовно, пермакультура – це не масова історія, а, скоріше, нішеве мистецтво. Як авторське кіно для поцінувачів. Хоча в умілих руках і такий підхід може бути комерційно успішним, що й доводить ферма Хольцера.

Один за всіх та всі за одного 

На перший погляд може здатися, що пермакультура Зеппа Хольцера – це якась анархістська ідея, мовляв, природа сама все розставить по своїх місцях. Але насправді це не так. Облаштування ферми по згаданим принципам вимагає глибоких знань і ретельного планування. Цим повинен займатися фахівець, який зможе продумати, як будуть взаємодіяти рослини й тварини, щоб уживатися разом і покращувати симбіоз.

Необхідно розуміти, яку роль відіграє кожна рослина. Навіть отруйні трави можуть виявитися важливими для здоров'я ґрунту чи тварин: мешканці ферми повинні отримувати все необхідне в аптеці живої природи. Задача фермера – забезпечити симбіотичний природний процес. Разом легше, ніж поодинці. У природі це спостерігається всюди.