Так звана мирна пропозиція Китаю демонструє, до якої міри Пекін і Москва залишаються в повній координації. У поєднанні з можливим постачанням Китаєм зброї Росії та нещодавніми викриттями китайських розвідувальних польотів у повітряному просторі США стає очевидним, що Китай вважає, що нинішня війна просуває його інтереси, – перемога Росії цілком відповідає китайській стратегії.
Американським політикам слід звернути увагу на ретельно відкалібровану мову Китаю, спрямовану на те, щоб у довгостроковій перспективі поглибити розкол між США та їхніми західноєвропейськими союзниками, пише Сет Кропсі (Seth Cropsey) у виданні The Hill.
Він є президентом Йорктаунського інституту США. На його думку, США повинні відмовитися від ілюзії про певну "китайську карту" для стримування РФ, оскільки Пекін не має бажання висувати справжні мирні пропозиції та бути посередником у завершенні війни в Україні.
Китай вважає, що поточна війна сприяє його інтересам, тобто перемога Росії повністю відповідає стратегії Китаю, пише Кропсі. Він пише:
"Китайську пропозицію не можна назвати нещирою. Так здається на перший погляд, коли Китай зобов'язується "поважати суверенітет усіх країн", включно з "територіальною цілісністю", використовуючи формулювання Статуту Організації Об'єднаних Націй. Вторгнення Росії у 2014 році, безперечно, порушило територіальну цілісність України, так само як і вторгнення 24 лютого 2022 року. Однак Китай не бере участі у визначенні кордонів; "територіальна цілісність" України змінилася з анексією Росією Криму, Запорізької, Херсонської областей та Донбасу. Китай не займає жодної позиції щодо українських чи російських кордонів, окрім нечітких жестів у бік суверенної рівності між державами, незалежно від їхньої могутності та багатства.
Проте саме другий пункт китайського плану пояснює перший, і навіть всі наступні пункти документа. Китай виступає проти "менталітету холодної війни", зокрема, проти "зміцнення або розширення військових блоків", за допомогою яких держави домагаються "власної безпеки шляхом безпеки інших". Це не спрямовано проти Росії, як може здатися на перший погляд. Це спрямоване проти НАТО, першого військового блоку часів холодної війни, який передував Варшавському договору більш ніж на шість років.
Визначальною рисою НАТО є його не євразійський характер. Європейські, азійські та близькосхідні держави завжди укладали та розривали союзи під час стратегічної конкуренції. Деякі з цих альянсів були справді євразійськими – середньовічна Франція, наприклад, укладала союзи з Аббасидським халіфатом, Монгольською імперією та Османським султанатом на різних етапах; британці уклали союз з Японією в 1902 році, зв'язавши дві ізольовані держави Євразії.
Євразійський елемент, який використовується в китайському тексті, має вирішальне значення. Міжнародна конкуренція була євразійською приблизно з 17-го століття; лише перевага Європи до 1945 року маскувала цей факт. Мета міжнародного суперництва – контролювати євразійську торгівлю, маніпулюючи співвідношенням між виробничими потужностями серцевини Євразії та її морськими вузькими місцями на периферії.
Холодна війна 20-го століття залишилася євразійською. Центром американсько-радянського суперництва була Європа, а ставками стратегічного контролю були європейський, близькосхідний та азійський регіони. Але визначальним стратегічним фактором холодної війни була американська участь. Радянська Росія заперечувала те, щоб Америка – неєвропейська держава – виступала головною стратегічною силою в європейських справах через НАТО, підкріплену військовою силою США. Аналогічно, звинувачення Китаю в ментальності холодної війни не може стосуватися Росії, оскільки, за визначенням, Росія є євразійською державою. Це стосується лише Америки, не євразійської держави, яка все ще проявляє інтерес – невиправданий, на думку Китаю, – до євразійських стратегічних справ".
На думку Кропсі, кожна наступна пропозиція в китайському "мирному плані" випливає з цієї передумови. Суть кожної рекомендації – чи то мирні переговори, захист атомних електростанцій, продовження експорту зерна – передбачає що всі сторони повинні залишити євразійські питання для вирішення євразійцям.
Таким чином Китай продемонстрував свою повну підтримку Росії.
Кремль розпочав цю війну, щоб підкорити Україну і, своєю чергою, використати її завоювання як плацдарм для відродження імперської системи радянського зразка з ресурсами, населенням, економічним потенціалом і стратегічною глибиною, щоб кинути прямий виклик підтримуваному США порядку безпеки. Довгостроковою метою Росії залишається витіснення США з європейської системи безпеки, зокрема, через розпад НАТО.
Китай щиро підтримує цю мету, оскільки прагне досягти тієї ж мети в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вплив США пронизує Європу, Азію і Близький Схід. Якщо Китай хоче досягти своєї мети в Індо-Тихоокеанському регіоні, розбивши азійські альянси США, то він повинен підірвати владу США в Євразії в цілому.
Китай і Росія збігаються у своїх бажаних в кінцевих цілях.
По-перше, Китай озброїть Росію, можливо, не традиційною військовою технікою, але, як мінімум, безпілотниками та запчастинами для посилення її боєздатності.
По-друге, Китай не має жодного бажання висувати справжній мирний план або бути співрозмовником для припинення цієї війни. Сполучені Штати плекають ілюзію, шукаючи "китайську карту" для стримування або модифікації Росії. США повинні відмовитися від будь-яких сподівань на "російську карту" для поліпшення своїх стратегічних позицій в Азії. Принаймні, в осяжному майбутньому. У якийсь момент Москва і Пекін розійдуться, оскільки неминуче посиляться тертя в Центральній Азії, і Кремлю не подобається бути молодшим партнером у танці з Китаєм.
По-третє, "мирний план" Китаю є "оливковою гілкою" для Європи тією ж мірою, якою він є заявою про підтримку РФ. Росія вважає інтереси безпеки України нелегітимними, оскільки вважає їх такими, що приносять користь американським інтересам безпеки.
Своєю чергою, європейці отримують сигнал: Німеччина та Європейський Союз загалом мають місце в постамериканській Євразії, якщо вони визнають китайське лідерство і приєднаються до Росії, відмовляючись від не євразійської участі. Китай залишає простягнутою руку до осі Берлін-Брюссель-Париж, дає зрозуміти, що певна стратегічна автономія залишається життєздатною.
Чи приймуть європейські держави китайську пропозицію, залежить лише від одного фактору в найближчому майбутньому – відносного балансу сил в Європі та Азії. США повинні підтримати Україну і забезпечити перемогу України в цій війні, і таким чином стримати Китай від просування на Тайвань. Якщо вони не зможуть це зробити, то європейська міць трісне.
Наші інтереси:
Українсько-російська війна впливає на весь світ. Україні потрібно вийти з цієї війни сильнішою і стати політичним гравцем. Розгромити РФ та зупинити потуги Китаю у його прагненні світового домінування.
Пряма і точна цитата з Гіперборійської інструкції про здобуття керованої молодості є майже в кожній українській родині. Саме з неї починається вчення Ісуса Хреста про перенародження та вічне життя...
Китайський "мирний план" для України – троянський кінь Пекіна і Москви
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Так звана мирна пропозиція Китаю демонструє, до якої міри Пекін і Москва залишаються в повній координації. У поєднанні з можливим постачанням Китаєм зброї Росії та нещодавніми викриттями китайських розвідувальних польотів у повітряному просторі США стає очевидним, що Китай вважає, що нинішня війна просуває його інтереси, – перемога Росії цілком відповідає китайській стратегії.
19121001-2.jpg
Американським політикам слід звернути увагу на ретельно відкалібровану мову Китаю, спрямовану на те, щоб у довгостроковій перспективі поглибити розкол між США та їхніми західноєвропейськими союзниками, пише Сет Кропсі (Seth Cropsey) у виданні The Hill.
Він є президентом Йорктаунського інституту США. На його думку, США повинні відмовитися від ілюзії про певну "китайську карту" для стримування РФ, оскільки Пекін не має бажання висувати справжні мирні пропозиції та бути посередником у завершенні війни в Україні.
Китай вважає, що поточна війна сприяє його інтересам, тобто перемога Росії повністю відповідає стратегії Китаю, пише Кропсі. Він пише:
"Китайську пропозицію не можна назвати нещирою. Так здається на перший погляд, коли Китай зобов'язується "поважати суверенітет усіх країн", включно з "територіальною цілісністю", використовуючи формулювання Статуту Організації Об'єднаних Націй. Вторгнення Росії у 2014 році, безперечно, порушило територіальну цілісність України, так само як і вторгнення 24 лютого 2022 року. Однак Китай не бере участі у визначенні кордонів; "територіальна цілісність" України змінилася з анексією Росією Криму, Запорізької, Херсонської областей та Донбасу. Китай не займає жодної позиції щодо українських чи російських кордонів, окрім нечітких жестів у бік суверенної рівності між державами, незалежно від їхньої могутності та багатства.
Проте саме другий пункт китайського плану пояснює перший, і навіть всі наступні пункти документа. Китай виступає проти "менталітету холодної війни", зокрема, проти "зміцнення або розширення військових блоків", за допомогою яких держави домагаються "власної безпеки шляхом безпеки інших". Це не спрямовано проти Росії, як може здатися на перший погляд. Це спрямоване проти НАТО, першого військового блоку часів холодної війни, який передував Варшавському договору більш ніж на шість років.
Визначальною рисою НАТО є його не євразійський характер. Європейські, азійські та близькосхідні держави завжди укладали та розривали союзи під час стратегічної конкуренції. Деякі з цих альянсів були справді євразійськими – середньовічна Франція, наприклад, укладала союзи з Аббасидським халіфатом, Монгольською імперією та Османським султанатом на різних етапах; британці уклали союз з Японією в 1902 році, зв'язавши дві ізольовані держави Євразії.
Євразійський елемент, який використовується в китайському тексті, має вирішальне значення. Міжнародна конкуренція була євразійською приблизно з 17-го століття; лише перевага Європи до 1945 року маскувала цей факт. Мета міжнародного суперництва – контролювати євразійську торгівлю, маніпулюючи співвідношенням між виробничими потужностями серцевини Євразії та її морськими вузькими місцями на периферії.
Холодна війна 20-го століття залишилася євразійською. Центром американсько-радянського суперництва була Європа, а ставками стратегічного контролю були європейський, близькосхідний та азійський регіони. Але визначальним стратегічним фактором холодної війни була американська участь. Радянська Росія заперечувала те, щоб Америка – неєвропейська держава – виступала головною стратегічною силою в європейських справах через НАТО, підкріплену військовою силою США. Аналогічно, звинувачення Китаю в ментальності холодної війни не може стосуватися Росії, оскільки, за визначенням, Росія є євразійською державою. Це стосується лише Америки, не євразійської держави, яка все ще проявляє інтерес – невиправданий, на думку Китаю, – до євразійських стратегічних справ".
На думку Кропсі, кожна наступна пропозиція в китайському "мирному плані" випливає з цієї передумови. Суть кожної рекомендації – чи то мирні переговори, захист атомних електростанцій, продовження експорту зерна – передбачає що всі сторони повинні залишити євразійські питання для вирішення євразійцям.
Таким чином Китай продемонстрував свою повну підтримку Росії.
Кремль розпочав цю війну, щоб підкорити Україну і, своєю чергою, використати її завоювання як плацдарм для відродження імперської системи радянського зразка з ресурсами, населенням, економічним потенціалом і стратегічною глибиною, щоб кинути прямий виклик підтримуваному США порядку безпеки. Довгостроковою метою Росії залишається витіснення США з європейської системи безпеки, зокрема, через розпад НАТО.
Китай щиро підтримує цю мету, оскільки прагне досягти тієї ж мети в Індо-Тихоокеанському регіоні. Вплив США пронизує Європу, Азію і Близький Схід. Якщо Китай хоче досягти своєї мети в Індо-Тихоокеанському регіоні, розбивши азійські альянси США, то він повинен підірвати владу США в Євразії в цілому.
Китай і Росія збігаються у своїх бажаних в кінцевих цілях.
Це не повинно дивувати, враховуючи російсько-китайський меморандум "Безмежного партнерства" від 4 лютого 2022 року, в якому зазначені ті ж самі пункти, і перед яким Китай, безсумнівно, був поінформований про майбутнє вторгнення в Україну.
На думку Кропсі, з цього випливають три наслідки.
По-перше, Китай озброїть Росію, можливо, не традиційною військовою технікою, але, як мінімум, безпілотниками та запчастинами для посилення її боєздатності.
По-друге, Китай не має жодного бажання висувати справжній мирний план або бути співрозмовником для припинення цієї війни. Сполучені Штати плекають ілюзію, шукаючи "китайську карту" для стримування або модифікації Росії. США повинні відмовитися від будь-яких сподівань на "російську карту" для поліпшення своїх стратегічних позицій в Азії. Принаймні, в осяжному майбутньому. У якийсь момент Москва і Пекін розійдуться, оскільки неминуче посиляться тертя в Центральній Азії, і Кремлю не подобається бути молодшим партнером у танці з Китаєм.
По-третє, "мирний план" Китаю є "оливковою гілкою" для Європи тією ж мірою, якою він є заявою про підтримку РФ. Росія вважає інтереси безпеки України нелегітимними, оскільки вважає їх такими, що приносять користь американським інтересам безпеки.
Своєю чергою, європейці отримують сигнал: Німеччина та Європейський Союз загалом мають місце в постамериканській Євразії, якщо вони визнають китайське лідерство і приєднаються до Росії, відмовляючись від не євразійської участі. Китай залишає простягнутою руку до осі Берлін-Брюссель-Париж, дає зрозуміти, що певна стратегічна автономія залишається життєздатною.
Чи приймуть європейські держави китайську пропозицію, залежить лише від одного фактору в найближчому майбутньому – відносного балансу сил в Європі та Азії. США повинні підтримати Україну і забезпечити перемогу України в цій війні, і таким чином стримати Китай від просування на Тайвань. Якщо вони не зможуть це зробити, то європейська міць трісне.
Українсько-російська війна впливає на весь світ. Україні потрібно вийти з цієї війни сильнішою і стати політичним гравцем. Розгромити РФ та зупинити потуги Китаю у його прагненні світового домінування.
Зверніть увагу
Мова Сенсар – головний інструмент заснування нового світу. З чого почнемо формування словника?