Прем’єр-міністр Японії Фуміо Кішіда 21 березня побував у Києві. Візит цього закордонного лідера був особливо довгоочікуваним. І через те, що у січні 2023 року Японія розпочала головування у G7, а японський прем’єр був єдиним із країн «групи семи», хто не відвідав України з початку повномасштабного вторгнення. І через безпрецедентні безпекові обмеження – фактично заборону – для громадян Японії відвідувати наразі нашу країну.
Окрім того, після нещодавнього оприлюднення наміру Токіо надати Україні значну фінансову допомогу в 5,5 млрд доларів імовірність швидкого візиту виглядала ще більш примарною, пише у своїй статті на ZN.UA Альона Гетьманчук.
Що важливо розуміти про позицію Токіо та двосторонні відносини у контексті нинішнього візиту, і як зробити, щоб японське головування у G7 стало поштовхом до переходу двосторонніх відносин між Києвом і Токіо на суттєво новий рівень?
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало потужним тригером важливих змін як у безпековій політиці Японії, так і в її підходах до відносин із Росією та Україною.
Офіційно японські високопосадовці, на відміну від канцлера Німеччини Олафа Шольца, не оголошували «поворотного моменту» (zeitenwende), який мав би означати відмову від багаторічної політики пацифізму та збільшення оборонних витрат. Однак елементи такого поворотного моменту почали простежуватися в діях японського уряду, зокрема, коли Японія вперше після Другої світової війни надала нелетальну військову допомогу подібного цільового призначення і в такому обсязі іншій країні, а саме – Україні. А також коли наприкінці минулого року затвердила нові стратегічні безпекові документи з наміром збільшити оборонні витрати до 2% – а в японському контексті це означає вдвічі – до 2027 року, що перемістить Японію з нинішньої дев’ятої позиції у світі за витратами на оборону відразу на третє місце, після США та Китаю.
Яке значення ці зміни мають для України? У короткостроковій перспективі – дуже обмежене, оскільки для можливостей Токіо надавати військову допомогу потрібна чергова, після 2014 року, зміна трьох принципів, на яких базується політика експорту озброєнь і технологій. Зокрема, зміна основного принципу – що Японія не може експортувати озброєння країнам, які перебувають у військовому конфлікті.
Отож, якщо порівнювати японський поворотний момент з німецьким з погляду безпекової політики, то пацифістські настрої в японському політикумі та суспільстві залишаються сильнішими. Японія роками вибудовувала, зокрема, і на рівні певних політик і стратегічних документів, образ «країни, що любить мир». Цей образ став частиною повоєнної ментальності японців.
Тому навіть у разі більших військових спроможностей Японії супротив самій ідеї військової допомоги Україні тут був би помітніший. Навіть при тому, що партія прем’єра Кішіди доволі відкрита до такої підтримки. Наразі Японія могла б робити більше у контексті нелетальної військової допомоги, а в майбутньому Україна могла б скористатися з програми переозброєння Токіо.
На відміну від деяких європейських країн, симпатіям до України та українців було дещо легше прорости в японському суспільстві, оскільки воно вже до початку повномасштабного вторгнення було доволі скептично налаштоване до Росії та президента Путіна. Сьогодні недовіра до РФ сягнула в японському суспільстві рекордної позначки – 94% жителів країни «почуваються недружньо налаштованими» до Росії.
Якщо до повномасштабного вторгнення й особливо за прем’єр-міністра Абе політика пошуку діалогу з Москвою для розв'язання питання Північних територій зв’язувала руки японському уряду в його діях щодо України, то повномасштабне вторгнення змінило це. Уряди Японії перестали плекати ілюзії стосовно конструктивних переговорів з Росією у питанні повернення Північних територій з 2020 року – моменту, коли було внесено поправку в Конституцію РФ, яка забороняє «відчуження частин території Російської Федерації».
Розпочата велика війна РФ з Україною лише поглибила серед японських політичних еліт скепсис щодо розв'язання територіального питання з Москвою. Саме тому погрози російського керівництва у перші місяці війни припинити переговори щодо Північних територій у разі підтримки Японією України не були ефективними, – японське керівництво дало чітко зрозуміти, що не збирається відмовитися від підтримки України в обмін на чергові обіцянки провести переговори.
Логіка такого підходу дуже проста, і її найчіткіше сформулював нинішній прем’єр Японії Фуміо Кішіда: «Україна сьогодні – може бути Східна Азія завтра». У японській столиці, на відміну від багатьох інших столиць світу, дуже чітко бачать взаємозалежність між динамікою війни РФ проти України та безпековою ситуацією в Східній Азії. Паралелі, які в Токіо почали проводити ще 2014 року по лінії «український Крим – японські острови Сенкаку», суттєво поглибилися через зростання загрози вторгнення Китаю у Тайвань, а також через ракетні провокації з боку Північної Кореї.
Україна сьогодні є найбільш замінованою країною світу, а Японія має унікальний досвід роботи в іншій колись найбільш замінованій країні світу – Камбоджі. Не дивно, що співпраця у сфері розмінування вже розпочалася і саме у тристоронньому форматі – Україна, Японія, Камбоджа.
Що стосується планів на повоєнну відбудову, то фактично в усіх ключових корпораціях Японії створені робочі групи або підрозділи, які опікуються питаннями України загалом і відбудови зокрема. Деякі корпорації підготували дискусійні записки щодо можливої участі у цьому процесі. Такий ентузіазм у питаннях відбудови, попри активну фазу війни, – непрямий доказ того, що в Японії вірять у перемогу України у війні, причому не в довгостроковій перспективі.
Процес відбудови України – серйозна можливість для Японії перетворитися з важливого донора України, яким вона була впродовж багатьох десятиріч, на не менш важливого інвестора. Багато японських компаній могли б запропонувати чимало унікального вже на етапі швидкого відновлення – як-то тимчасові мости, які зводяться за 72 години, чи єдині у світі трактори-роботи, що можуть працювати на потенційно замінованих сільськогосподарських землях.
У Токіо переконані: після Другої світової війни було лише два справді успішні кейси відбудови країн – План Маршалла для Європи та повоєнна відбудова власне Японії. Однак це не єдиний привід, чому в японській столиці вважають, що Японія може сказати важливе слово у відбудові України. Є ще як мінімум дві причини.
Перша – це активна участь Японії у відбудові інших повоєнних або ж постконфліктних країн: Іраку, Афганістану, Боснії та Герцеговини. Важливо зауважити, що Японія була контрибутором №1 невійськової допомоги Афганістану.
Друга причина – Японія є країною, яка мала досвід не лише відбудови після Другої світової війни (включно з унікальним досвідом відбудови міст після ядерного удару), а й відновлення цілих населених пунктів після руйнівних цунамі, що регулярно відбувалися. Особливо цінним цей досвід був після масштабного цунамі 2011 року.
Отож Японія може зробити дуже важливий внесок у перемогу України (зокрема фінансовий), але ще більший внесок вона може зробити у майбутній розвиток нашої країни. І його теж потрібно правильно запрограмувати вже сьогодні.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Як війна Росії змінює відносини між Києвом і Токіо. 94% японців «почуваються недружньо налаштованими» до Росії
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Прем’єр-міністр Японії Фуміо Кішіда 21 березня побував у Києві. Візит цього закордонного лідера був особливо довгоочікуваним. І через те, що у січні 2023 року Японія розпочала головування у G7, а японський прем’єр був єдиним із країн «групи семи», хто не відвідав України з початку повномасштабного вторгнення. І через безпрецедентні безпекові обмеження – фактично заборону – для громадян Японії відвідувати наразі нашу країну.
23032203.jpeg
Окрім того, після нещодавнього оприлюднення наміру Токіо надати Україні значну фінансову допомогу в 5,5 млрд доларів імовірність швидкого візиту виглядала ще більш примарною, пише у своїй статті на ZN.UA Альона Гетьманчук.
Що важливо розуміти про позицію Токіо та двосторонні відносини у контексті нинішнього візиту, і як зробити, щоб японське головування у G7 стало поштовхом до переходу двосторонніх відносин між Києвом і Токіо на суттєво новий рівень?
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало потужним тригером важливих змін як у безпековій політиці Японії, так і в її підходах до відносин із Росією та Україною.
Офіційно японські високопосадовці, на відміну від канцлера Німеччини Олафа Шольца, не оголошували «поворотного моменту» (zeitenwende), який мав би означати відмову від багаторічної політики пацифізму та збільшення оборонних витрат. Однак елементи такого поворотного моменту почали простежуватися в діях японського уряду, зокрема, коли Японія вперше після Другої світової війни надала нелетальну військову допомогу подібного цільового призначення і в такому обсязі іншій країні, а саме – Україні. А також коли наприкінці минулого року затвердила нові стратегічні безпекові документи з наміром збільшити оборонні витрати до 2% – а в японському контексті це означає вдвічі – до 2027 року, що перемістить Японію з нинішньої дев’ятої позиції у світі за витратами на оборону відразу на третє місце, після США та Китаю.
Яке значення ці зміни мають для України? У короткостроковій перспективі – дуже обмежене, оскільки для можливостей Токіо надавати військову допомогу потрібна чергова, після 2014 року, зміна трьох принципів, на яких базується політика експорту озброєнь і технологій. Зокрема, зміна основного принципу – що Японія не може експортувати озброєння країнам, які перебувають у військовому конфлікті.
Отож, якщо порівнювати японський поворотний момент з німецьким з погляду безпекової політики, то пацифістські настрої в японському політикумі та суспільстві залишаються сильнішими. Японія роками вибудовувала, зокрема, і на рівні певних політик і стратегічних документів, образ «країни, що любить мир». Цей образ став частиною повоєнної ментальності японців.
Тому навіть у разі більших військових спроможностей Японії супротив самій ідеї військової допомоги Україні тут був би помітніший. Навіть при тому, що партія прем’єра Кішіди доволі відкрита до такої підтримки. Наразі Японія могла б робити більше у контексті нелетальної військової допомоги, а в майбутньому Україна могла б скористатися з програми переозброєння Токіо.
На відміну від деяких європейських країн, симпатіям до України та українців було дещо легше прорости в японському суспільстві, оскільки воно вже до початку повномасштабного вторгнення було доволі скептично налаштоване до Росії та президента Путіна. Сьогодні недовіра до РФ сягнула в японському суспільстві рекордної позначки – 94% жителів країни «почуваються недружньо налаштованими» до Росії.
Якщо до повномасштабного вторгнення й особливо за прем’єр-міністра Абе політика пошуку діалогу з Москвою для розв'язання питання Північних територій зв’язувала руки японському уряду в його діях щодо України, то повномасштабне вторгнення змінило це. Уряди Японії перестали плекати ілюзії стосовно конструктивних переговорів з Росією у питанні повернення Північних територій з 2020 року – моменту, коли було внесено поправку в Конституцію РФ, яка забороняє «відчуження частин території Російської Федерації».
Розпочата велика війна РФ з Україною лише поглибила серед японських політичних еліт скепсис щодо розв'язання територіального питання з Москвою. Саме тому погрози російського керівництва у перші місяці війни припинити переговори щодо Північних територій у разі підтримки Японією України не були ефективними, – японське керівництво дало чітко зрозуміти, що не збирається відмовитися від підтримки України в обмін на чергові обіцянки провести переговори.
Логіка такого підходу дуже проста, і її найчіткіше сформулював нинішній прем’єр Японії Фуміо Кішіда: «Україна сьогодні – може бути Східна Азія завтра». У японській столиці, на відміну від багатьох інших столиць світу, дуже чітко бачать взаємозалежність між динамікою війни РФ проти України та безпековою ситуацією в Східній Азії. Паралелі, які в Токіо почали проводити ще 2014 року по лінії «український Крим – японські острови Сенкаку», суттєво поглибилися через зростання загрози вторгнення Китаю у Тайвань, а також через ракетні провокації з боку Північної Кореї.
Україна сьогодні є найбільш замінованою країною світу, а Японія має унікальний досвід роботи в іншій колись найбільш замінованій країні світу – Камбоджі. Не дивно, що співпраця у сфері розмінування вже розпочалася і саме у тристоронньому форматі – Україна, Японія, Камбоджа.
Що стосується планів на повоєнну відбудову, то фактично в усіх ключових корпораціях Японії створені робочі групи або підрозділи, які опікуються питаннями України загалом і відбудови зокрема. Деякі корпорації підготували дискусійні записки щодо можливої участі у цьому процесі. Такий ентузіазм у питаннях відбудови, попри активну фазу війни, – непрямий доказ того, що в Японії вірять у перемогу України у війні, причому не в довгостроковій перспективі.
Процес відбудови України – серйозна можливість для Японії перетворитися з важливого донора України, яким вона була впродовж багатьох десятиріч, на не менш важливого інвестора. Багато японських компаній могли б запропонувати чимало унікального вже на етапі швидкого відновлення – як-то тимчасові мости, які зводяться за 72 години, чи єдині у світі трактори-роботи, що можуть працювати на потенційно замінованих сільськогосподарських землях.
У Токіо переконані: після Другої світової війни було лише два справді успішні кейси відбудови країн – План Маршалла для Європи та повоєнна відбудова власне Японії. Однак це не єдиний привід, чому в японській столиці вважають, що Японія може сказати важливе слово у відбудові України. Є ще як мінімум дві причини.
Перша – це активна участь Японії у відбудові інших повоєнних або ж постконфліктних країн: Іраку, Афганістану, Боснії та Герцеговини. Важливо зауважити, що Японія була контрибутором №1 невійськової допомоги Афганістану.
Друга причина – Японія є країною, яка мала досвід не лише відбудови після Другої світової війни (включно з унікальним досвідом відбудови міст після ядерного удару), а й відновлення цілих населених пунктів після руйнівних цунамі, що регулярно відбувалися. Особливо цінним цей досвід був після масштабного цунамі 2011 року.
Отож Японія може зробити дуже важливий внесок у перемогу України (зокрема фінансовий), але ще більший внесок вона може зробити у майбутній розвиток нашої країни. І його теж потрібно правильно запрограмувати вже сьогодні.
Співпраця України з Японією.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков