«Якщо Україна впаде, то її кров буде на руках Байдена» - New York Post

В газеті New York Post вийшла стаття з промовистою назвою «Якщо Україна впаде, то її кров буде на руках Байдена». Ця стаття є своєрідною відповіддю на статтю «стенографістки адміністрації Байдена» журналіста Девіда Ігнатіуса, який опублікував у «Washington Post» статтю, де намагається «зберегти обличчя» адміністрації Байдена, яка постійно гальмує з постачанням Україні так необхідної зброї.

«Стратегічна витримка залишається найкращою зброєю проти російського президента Володимира Путіна…» – пише Ігнатіус. Ви серйозно?! Найкращою зброєю проти Путіна є саме зброя. Багато сучасної зброї, яку необхідно передати Україні.

Авторка статті Келлі Джейн Торранс закликає слухати військових і по-справжньому допомагати Україні зброєю. Не розтягувати у часі цю допомогу, а негайно дати саме те, що потребують українські військові. Які навіть в умовах нестачі ресурсів все одно примудряються протистояти російському монстрові й навіть йти у наступ.

«Неназвані офіційні особи сказали Ігнатіусу, що «літо було певним чином, розчаровуючим», оскільки контрнаступ України триває вже 2,5 місяці, але на їхню думку, Сполучені Штати не можуть залишити свого союзника».

Так чому б тоді, запитує пані Келлі, не збільшити допомогу своєму союзнику?!

Своєрідним «підсумком» для команди Байдена, пише Ігнатіус, є «продовження цієї виснажливої війни до 2024 року та далі, а також продовження важких жертв і емоційних травм для обох сторін».

Обох сторін?! – запитує Келлі. – Що б сказали демократи та їхні медійні лакеї, якби республіканці на найвищому рівні були стурбовані «емоційною травмою» Росії в конфлікті, який вона сама ж і розпочала?

Влітку пані Келлі була в Україні й спілкувалася з багатьма українцями. Майже кожного вона питала: що США і Захід в цілому можуть зробити для України? І отримувала тільки два варіанти відповідей: «Зброя» і «F-16», що в принципі теж саме.

Ще пані Келлі відмічає, що українці, які відмічають нестачу постачання зброї, при тому залишаються більш дипломатичними й чемними до американської адміністрації, ніж вона сама. Українці чемно дякують Сполученим Штатам за те, «що вони є лідером в активізації військової підтримки України з боку наших міжнародних партнерів і за те, що вони надають Україні життєво важливу військову підтримку».

Сама ж пані Келлі різко висловлюється на адресу «тихохідної американської адміністрації» і пише, що замість того, щоб давати Україні всю необхідну зброю, представники адміністрації Байдена, «відверто обговорювали з Києвом те, що вони вважають «засвоєними уроками», з великою кількістю «критики того, як українські командири вели контрнаступ». Тобто, команда Байдена вважає, що вона знає краще, що робити, ніж ті люди, які реально вже півтора року тримають монстра.

Взагалі, якщо відірватися від цієї статті пані Келлі, то я хочу зауважити наступне. За останні півтора року я вже неодноразово згадував статті та інтерв’ю американських військових експертів, аналітиків, політиків, які зверталися до адміністрації Байдена із закликами дати Україні більше зброї. І реально не розуміли, чому ця адміністрація так гальмує у цьому питанні.

Останнім часом кількість таких закликів зростає (хоча деякі журналісти переконують нас, що нібито американці втомлюються від цієї війни та підтримки України). І як нас вчить філософія, має нарешті відбутися перехід кількісних змін в якісні. Тобто нарешті вони повинні почати усвідомлювати, що зволікання з передачею необхідної зброї Україні – це свідома стратегія цієї адміністрації. Надаючи зброю потроху, адміністрація Байдена досягає мети «диригувати» ходом цієї війни, так, щоб яскраві перемоги Україна отримувала незадовго до виборів у США. І щоб при тому РФ не програла завчасно, щоб війна не закінчилася раніше того часу, коли адміністрації Байдена буде потрібна яскрава перемога України.