Гаслом поточного етапу війни стала латинська фраза contra spem spero – без надії сподіваюсь. Наразі можна або вперто не дивитись на небо, або свято вірити Президенту (ворожкам, астрологам, телемарафону – оберіть потрібне), або стоїчно сподіватись всупереч безнадії.
Безнадія – наш головний ворог. Втративши віру в краще майбутнє країни, люди припиняють будувати в ній домівки, народжувати дітей, інвестувати та врешті-решт жити у ній. І тут винувата не війна, точніше, – не тільки війна, пише правник і засновник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко.
Він спеціально дослідив, в яких країна світу населення у 2023 році скоротилося проти 1950-го, коли світ почав оговтуватись від Великої війни. Таких країн зовсім небагато – і всі вони лежать у Східній та Центральній Європі: Болгарія, Боснія і Герцеговина, Латвія. Найбільше людей за цей період втратила Україна – її населення скоротилось від 36,5 до 29 (за песимістичними) чи 34 (за оптимістичними) оцінками.
Що ж змушує громадян залишати свою країну, причому як Україну, та Боснію і Герцеговину, що пережили трагедію війни, так і Болгарію та Латвію, які війни за цей період не знали?
Відповідь одна – відносна легкість виїзду у більш благополучні держави та зневіра у кращому майбутньому для своїх країн. І Болгарія і Латвія застрягли в транзиті. Україна забуксувала у війні. БіГ – досі клаптикова конфедерація, яка не може дати собі ради...
Війни, навіть спустошливі, не призводять до демографічної катастрофи. Населення Вʼєтнаму, Кореї, Афганістану, Ірану, Іраку, які пережили страшні війни, а також Руанда, що пережила страшний геноцид, зросло у рази. Населення повоєнного СРСР зросло майже вдвічі. І це не тому, що в СРСР, Афганістані чи Афганістані так добре жити – просто скрізь місцеве населення подеколи геть наївно вірило у краще майбутнє. Плюс залізні завіси звичайно грали свою роль.
В українців цю надію забрали. Майже. Тому вони правдами-неправдами залишають країну, відмовляються народжувати в ній дітей та інвестувати в довгі проекти, вважає Геннадій Друзенко.
І ця зневіра – від відмови влади серйозно і відверто розмовляти з суспільством, від відсутності бачення, за що ми ведемо цю кровопролитну війну. Автор допису вважає, що мало, хто готовий платити таку страшну ціну за повернення жовто-блакитних стовпчиків на кордони Української РСР. Нам би з 30 мільйонами якось дати раду тим територіям, які наразі контролює Україна.
А за що ми тоді воюємо? За те, щоб Україну грабували українці? Щоб олігархів звали ахметов та пінчук, а не ротенберг чи дерипаска?
Звичайно, на ці питання є дуже сильна відповідь – ми воюємо з ордою за право бути собою. Говорити своєю мовою, вшановувати своїх героїв, за право самим обирати свою долю. Але хіба такої долі ми хотіли для України? Хіба про таку Україну ми мріяли? Хіба в такій хотіли ростити своїх дітей та онуків? – запитує автор і визнає, що звичайно вона краща за росію чи тимчасово окуповані українські землі, але як же вона далека від України наших мрій!!!
І ця мрія має бути не про таємний "план перемоги", який покажуть тільки Байдену, Трамп і Гарріс, – і триматимуть в секреті від тих, хто по ідеї мав би його втілити у життя, зауважує Друзенко.
Багато хто з нас нещасний через наші економічні проблеми, що стають дошкульнішими, через перманентну атмосферу кризи в нашій зовнішній політиці, через падіння нашого престижу у світі, через слабкість нашої економічної та безпекової політики, які загрожують глобальному миру, через брак потужного та щирого лідерства.
Автор висловлює віру в те, що ми спроможні започаткувати нову еру національного оновлення. Еру, яка змінить взаємини між громадянами та владою, яка зробить уряд відповідальним перед людьми, наші приватні та незалежні інституції відновляться. Ці інституції завжди слугували як буфер та міст між індивідуумами та державою, і саме ці інституції, а не органи влади, є справжнім джерелом нашого економічного та соціального прогресу.
На третьому році війни вже треба чесно говорити та казати правду, а не гратися в телемарафони, займатися ручним управлінням та красти державні кошти. За 2 з половиною роки війни влада, на жаль, не зробила усього того, що потрібно було зробити. Пора зняти псевдомілітарний одяг і припинити пафосну брехню та списування усіх проблем на вороже ІПСО.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Повернути надію українцям в Україні – влада повинна серйозно і відверто розмовляти з суспільством
Категорія:
Світ:
Гаслом поточного етапу війни стала латинська фраза contra spem spero – без надії сподіваюсь. Наразі можна або вперто не дивитись на небо, або свято вірити Президенту (ворожкам, астрологам, телемарафону – оберіть потрібне), або стоїчно сподіватись всупереч безнадії.
24091803.jpg
Безнадія – наш головний ворог. Втративши віру в краще майбутнє країни, люди припиняють будувати в ній домівки, народжувати дітей, інвестувати та врешті-решт жити у ній. І тут винувата не війна, точніше, – не тільки війна, пише правник і засновник Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Миколи Пирогова Геннадій Друзенко.
Він спеціально дослідив, в яких країна світу населення у 2023 році скоротилося проти 1950-го, коли світ почав оговтуватись від Великої війни. Таких країн зовсім небагато – і всі вони лежать у Східній та Центральній Європі: Болгарія, Боснія і Герцеговина, Латвія. Найбільше людей за цей період втратила Україна – її населення скоротилось від 36,5 до 29 (за песимістичними) чи 34 (за оптимістичними) оцінками.
Що ж змушує громадян залишати свою країну, причому як Україну, та Боснію і Герцеговину, що пережили трагедію війни, так і Болгарію та Латвію, які війни за цей період не знали?
Відповідь одна – відносна легкість виїзду у більш благополучні держави та зневіра у кращому майбутньому для своїх країн. І Болгарія і Латвія застрягли в транзиті. Україна забуксувала у війні. БіГ – досі клаптикова конфедерація, яка не може дати собі ради...
Війни, навіть спустошливі, не призводять до демографічної катастрофи. Населення Вʼєтнаму, Кореї, Афганістану, Ірану, Іраку, які пережили страшні війни, а також Руанда, що пережила страшний геноцид, зросло у рази. Населення повоєнного СРСР зросло майже вдвічі. І це не тому, що в СРСР, Афганістані чи Афганістані так добре жити – просто скрізь місцеве населення подеколи геть наївно вірило у краще майбутнє. Плюс залізні завіси звичайно грали свою роль.
В українців цю надію забрали. Майже. Тому вони правдами-неправдами залишають країну, відмовляються народжувати в ній дітей та інвестувати в довгі проекти, вважає Геннадій Друзенко.
І ця зневіра – від відмови влади серйозно і відверто розмовляти з суспільством, від відсутності бачення, за що ми ведемо цю кровопролитну війну. Автор допису вважає, що мало, хто готовий платити таку страшну ціну за повернення жовто-блакитних стовпчиків на кордони Української РСР. Нам би з 30 мільйонами якось дати раду тим територіям, які наразі контролює Україна.
А за що ми тоді воюємо? За те, щоб Україну грабували українці? Щоб олігархів звали ахметов та пінчук, а не ротенберг чи дерипаска?
Звичайно, на ці питання є дуже сильна відповідь – ми воюємо з ордою за право бути собою. Говорити своєю мовою, вшановувати своїх героїв, за право самим обирати свою долю. Але хіба такої долі ми хотіли для України? Хіба про таку Україну ми мріяли? Хіба в такій хотіли ростити своїх дітей та онуків? – запитує автор і визнає, що звичайно вона краща за росію чи тимчасово окуповані українські землі, але як же вона далека від України наших мрій!!!
І ця мрія має бути не про таємний "план перемоги", який покажуть тільки Байдену, Трамп і Гарріс, – і триматимуть в секреті від тих, хто по ідеї мав би його втілити у життя, зауважує Друзенко.
Багато хто з нас нещасний через наші економічні проблеми, що стають дошкульнішими, через перманентну атмосферу кризи в нашій зовнішній політиці, через падіння нашого престижу у світі, через слабкість нашої економічної та безпекової політики, які загрожують глобальному миру, через брак потужного та щирого лідерства.
Автор висловлює віру в те, що ми спроможні започаткувати нову еру національного оновлення. Еру, яка змінить взаємини між громадянами та владою, яка зробить уряд відповідальним перед людьми, наші приватні та незалежні інституції відновляться. Ці інституції завжди слугували як буфер та міст між індивідуумами та державою, і саме ці інституції, а не органи влади, є справжнім джерелом нашого економічного та соціального прогресу.
Нещодавно ми писали, що за даними ЦРУ, Україна має найвищий рівень смертності та найнижчу народжуваність у світі.
На третьому році війни вже треба чесно говорити та казати правду, а не гратися в телемарафони, займатися ручним управлінням та красти державні кошти. За 2 з половиною роки війни влада, на жаль, не зробила усього того, що потрібно було зробити. Пора зняти псевдомілітарний одяг і припинити пафосну брехню та списування усіх проблем на вороже ІПСО.
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь