У період безладдя завжди починається пошук привабливішої системи керування. Потребує її й сьогоднішня Україна. Але заклики до “демократизації”, які лунають і з лівого, і з правого політичних секторів, часто-густо нагадують пусті ритуальні промови. Тим більше, що їхні автори розуміють під “демократизацією” зовсім різні речі. А що говорить про системи управління сучасний менеджмент?
Перш ніж дати відповідь на запитання, яка система управління краща, необхідно розібратись, що таке процес управління і які бувають моделі управління.
У численній літературі з менеджменту, яка останнім часом заповнила наші книгарні, як правило виокремлюють три моделі управління: тоталітарну (директивну), демократичну та ліберальну (рос. — “попустительскую”). При цьому більшість авторів змішують в одну купу авторитарну й тоталітарну моделі, звідки й така поляризація оцінок — від захоплення до повного неприйняття.
Щоб вияснити, в чому ж полягає помилка, спробуймо виділити специфіку кожної моделі на прикладі процесу прийняття управлінського рішення, що умовно складається з чотирьох етапів:
1) виникнення проблемно-конфліктної ситуації;
2) пошук ідеї і випрацювання управлінського рішення;
3) оформлення управлінської дії у конкретний спосіб;
4) реалізація управлінського акту і контроль його ефективності.
Ліберальний тип управлінських систем характеризується цінностями вільної самореалізації індивідуальних і групових соціальних суб’єктів. У реальності це втілюється в різних формах стихійної реалізації індивідуальних інтересів, тобто у виді боротьби, конкуренції, змагальності. Насправді ж ця свобода стає свободою в лапках, а саме стихійним обмеженням соціальними суб’єктами свобод і можливостей один одного. При такому типі управлінської системи всі етапи ухвалення управлінського рішення найчастіше не є окремо виділеними процесами. Так, етап виявлення проблемності виникає на чисто зовнішніх, випадкових підставах, або коли на перший план стихійно виходить невідповідність індивідуальних інтересів когось з учасників групової спільності (тобто виявляється неприхована конфліктність). У пошуку й виробленні управлінського рішення велику роль грають фактори взаємного емоційного та інтелектуального “зараження”, тиску, стихійної конкуренції індивідуальних цілей, думок, тому в результаті воно може і не знімати проблемності первинної ситуації. Реалізація й контроль виробленого рішення залежить від самостійного прийняття відповідальності на себе найбільш зацікавленими в ньому особами, тому що реального механізму наділення відповідальністю в розглянутому типі управлінської системи немає.
Тоталітарна система керування є антиподом ліберальної. Вона основана на цінностях стабільності, надійності, визначеності, колективної сили, персоніфікованої (втіленої) у конкретній особі лідера. Це реалізується за рахунок пріоритету загальногрупових цілей над індивідуальними (асиміляції індивіда групою) і чіткої ієрархічності керування. В тоталітарній системі керування проблемна ситуація виникає як розрив у функціонуванні організації і пред’являється вищестоячими керівниками нижчестоячим. Рішення її у формі наказу підлеглим пропонує керівник, у компетенцію якого входить ця проблема, він, як правило, здійснює і жорсткий контроль за його виконанням. Ця система характеризується твердою ієрархією керування, чітким поділом управлінських функцій, міцною системою контролю, високою технологізованістю управлінських відносин. Це надає можливість організації надійно функціонувати, швидко вирішувати виникаючі проблеми, але не залишає простору для її саморозвитку і гнучкого реагування на швидкоплинні зміни навколишнього середовища, тому що розвиток і жорстка технологізованість погано сумісні.
Демократична система керування базується на цінностях рівних прав і можливостей для всіх індивідів. Демократичне керування являє собою пухку систему, кожен член якої має рівні права постановки проблем і пропозиції рішень у своїй організації. Рішення приймаються більшістю голосів, у цій процедурі може виявлятися явне чи приховане насильство більшості над меншістю, можливе маніпулювання думкою колег і жорстка боротьба за спільників. Оскільки вся увага звернена на процес прийняття рішень, те немає чітких механізмів їхньої реалізації, тож на рівні реального функціонування організації часто панує стихія й анархія, що зближує демократичну систему керування з ліберальною.
Передові фахівці сучасного менеджменту пропонують четверту СПІВТВОРЧУ модель управління, яка переборює негативний і вбирає в себе позитивний потенціал описаних вище управлінських типів — а саме
1) можливість індивідуального самовираження (ліберальний тип),
2) створення надійних і стійких засобів керування (тоталітарний тип),
3) наявність механізмів, що забезпечують рівність можливостей усіх (демократичний тип).
Метою цього типу є забезпечення умов для позитивного саморозвитку як організації, так і кожного її члена. Постановка проблем при співтворчому типі керування відбувається в результаті так званої “перспективної рефлексії”, тобто проблемні ситуації прогнозуються й виникають як приховані можливості розвитку. Ініціатором цього процесу може бути кожен співробітник. Проект рішення народжується в результаті реалізації принципу полілогічності, тобто можливості рівного і, одночасно, співмірного з рівнем компетентності участі кожного й усіх. Для оформлення й реалізації проекту рішення управлінські повноваження й відповідальність делегуються визначеним особам. Функція контролю здійснюється разом із функцією підтримки реалізації проекту, що забезпечує максимум ефективності. Організація розглядається як соціальна система, об’єднана єдиною історією, культурою, загальними цінностями, цілями. Таким чином, співтворчий тип керування створює умови для повноцінного розвитку і реалізації творчого професійного потенціалу кожного співробітника організації та організації у цілому.
У своєї роботі “Авторитарна модель: мистецтво неможливого” Олександр Шморгун описує саме співтворчу модель управління, називаючи її авторитарною. І дуже вірно робить наголос на тому, що не можна змішувати тоталітарну й авторитарну моделі. У співтворчій системі кожен обіймає посаду відповідно до рівня своєї компетентності і має відповідний набір повноважень. А найвищу посаду обіймає найбільш компетентна і авторитетна особа. Це поєднання компетентності й авторитету і роблять керівника справжнім авторитарним лідером.
В той же час у тоталітарній системі авторитет керівника створюється штучно, для чого йому приписують досягнення, до яких він не має відношення; його оголошують другом дітей, інвалідів, балерин, шахтарів, жінок тощо, організують велику кількість заходів “під патронатом САМОГО”. Тоталітарний керівник бере “під особистий контроль” таку кількість справ, що знаходиться за межами його фізичних можливостей. У такий спосіб створюється ілюзія надкомпетентності тоталітарного керівника. Так, наприклад, деякі літні люди досьогодні впевнені, що Сталін по ночах не спав, а думав про кожного з них особисто. Подібна ситуація, тільки в дещо пародійному вигляді, спостерігається нині в Україні.
Напевно, найнадійнішим індикатором авторитарної системи є наявність механізму відповідальності керівника. Авторитарний лідер чесно може сказати: “Я вами керую, я відповідатиму за все”. Тоталітарний же може вимовити лише першу половину цього виразу. В тоталітарній системі винні й відповідальні всі, окрім головного керівника, який керує всім і не відповідає ні за що. Причому рівень вини кожного залежить від особистої примхи керівника. В той же час у співтворчій системі кожен несе відповідальність згідно з рівнем повноважень. Цей рівень залежить від компетентності працівника. А найвища особа, що має найбільші повноваження, несе найбільшу відповідальність. Так, наприклад, у Франції Де Голя в Конституції було чітко прописано механізм імпічменту, а в сучасному українському законодавстві такого механізму немає.
Авторитарна співтворча модель управління має великій потенціал. Україна очікує на авторитарного лідера – справжнього Провідника нації. Але щоб авторитарний лідер не перетворився на диктатора, необхідно розробити і ввести до законодавства чіткі критерії оцінки діяльності першої особи держави й механізм відповідальності за наслідки. В якості чорнового варіанта такого механізму пропоную оцінювати роботу першої особи держави за динамікою Індексу людського розвитку. Нагадаю, що це показник, що активно використовується соціологами, який вираховується на основі трьох базових показників: індексу тривалості життя, індексу досягнутого рівня освіти та індексу реального валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення. Якщо за час президентства цей Індекс виріс – лідер нації своє завдання виконав. Якщо Індекс залишився на тому ж рівні – роботу можна визнати задовільною. Якщо Індекс знизився – то робота Президента була незадовільною. Він не буде мати привілеїв, а рівень пенсії буде дуже низьким, відповідно до зниження рівня Індексу. Якщо ж відбулось значне зниження Індексу людського розвитку – то такого керівника нації очікує карне переслідування й суд. Тільки наявність відповідальності авторитарного керівника за свої дії може зберегти авторитарну систему керування від небезпеки переродження в тоталітарну.
Стратегія палінгенезії полягає не в тому, щоб поборювати старий світ, а в тому, щоб використовувати його як ресурс для власного розвитку. Чеснота милосердя дозволяє вчитися у ворогів і...
Авторитарна модель управління з точки зору сучасного менеджменту
Категорія:
Світ:
Спецтема:
У період безладдя завжди починається пошук привабливішої системи керування. Потребує її й сьогоднішня Україна. Але заклики до “демократизації”, які лунають і з лівого, і з правого політичних секторів, часто-густо нагадують пусті ритуальні промови. Тим більше, що їхні автори розуміють під “демократизацією” зовсім різні речі. А що говорить про системи управління сучасний менеджмент?
foto-4x5-.JPG
Перш ніж дати відповідь на запитання, яка система управління краща, необхідно розібратись, що таке процес управління і які бувають моделі управління.
У численній літературі з менеджменту, яка останнім часом заповнила наші книгарні, як правило виокремлюють три моделі управління: тоталітарну (директивну), демократичну та ліберальну (рос. — “попустительскую”). При цьому більшість авторів змішують в одну купу авторитарну й тоталітарну моделі, звідки й така поляризація оцінок — від захоплення до повного неприйняття.
Щоб вияснити, в чому ж полягає помилка, спробуймо виділити специфіку кожної моделі на прикладі процесу прийняття управлінського рішення, що умовно складається з чотирьох етапів:
1) виникнення проблемно-конфліктної ситуації;
2) пошук ідеї і випрацювання управлінського рішення;
3) оформлення управлінської дії у конкретний спосіб;
4) реалізація управлінського акту і контроль його ефективності.
Ліберальний тип управлінських систем характеризується цінностями вільної самореалізації індивідуальних і групових соціальних суб’єктів. У реальності це втілюється в різних формах стихійної реалізації індивідуальних інтересів, тобто у виді боротьби, конкуренції, змагальності. Насправді ж ця свобода стає свободою в лапках, а саме стихійним обмеженням соціальними суб’єктами свобод і можливостей один одного. При такому типі управлінської системи всі етапи ухвалення управлінського рішення найчастіше не є окремо виділеними процесами. Так, етап виявлення проблемності виникає на чисто зовнішніх, випадкових підставах, або коли на перший план стихійно виходить невідповідність індивідуальних інтересів когось з учасників групової спільності (тобто виявляється неприхована конфліктність). У пошуку й виробленні управлінського рішення велику роль грають фактори взаємного емоційного та інтелектуального “зараження”, тиску, стихійної конкуренції індивідуальних цілей, думок, тому в результаті воно може і не знімати проблемності первинної ситуації. Реалізація й контроль виробленого рішення залежить від самостійного прийняття відповідальності на себе найбільш зацікавленими в ньому особами, тому що реального механізму наділення відповідальністю в розглянутому типі управлінської системи немає.
Тоталітарна система керування є антиподом ліберальної. Вона основана на цінностях стабільності, надійності, визначеності, колективної сили, персоніфікованої (втіленої) у конкретній особі лідера. Це реалізується за рахунок пріоритету загальногрупових цілей над індивідуальними (асиміляції індивіда групою) і чіткої ієрархічності керування. В тоталітарній системі керування проблемна ситуація виникає як розрив у функціонуванні організації і пред’являється вищестоячими керівниками нижчестоячим. Рішення її у формі наказу підлеглим пропонує керівник, у компетенцію якого входить ця проблема, він, як правило, здійснює і жорсткий контроль за його виконанням. Ця система характеризується твердою ієрархією керування, чітким поділом управлінських функцій, міцною системою контролю, високою технологізованістю управлінських відносин. Це надає можливість організації надійно функціонувати, швидко вирішувати виникаючі проблеми, але не залишає простору для її саморозвитку і гнучкого реагування на швидкоплинні зміни навколишнього середовища, тому що розвиток і жорстка технологізованість погано сумісні.
Демократична система керування базується на цінностях рівних прав і можливостей для всіх індивідів. Демократичне керування являє собою пухку систему, кожен член якої має рівні права постановки проблем і пропозиції рішень у своїй організації. Рішення приймаються більшістю голосів, у цій процедурі може виявлятися явне чи приховане насильство більшості над меншістю, можливе маніпулювання думкою колег і жорстка боротьба за спільників. Оскільки вся увага звернена на процес прийняття рішень, те немає чітких механізмів їхньої реалізації, тож на рівні реального функціонування організації часто панує стихія й анархія, що зближує демократичну систему керування з ліберальною.
Передові фахівці сучасного менеджменту пропонують четверту СПІВТВОРЧУ модель управління, яка переборює негативний і вбирає в себе позитивний потенціал описаних вище управлінських типів — а саме
1) можливість індивідуального самовираження (ліберальний тип),
2) створення надійних і стійких засобів керування (тоталітарний тип),
3) наявність механізмів, що забезпечують рівність можливостей усіх (демократичний тип).
Метою цього типу є забезпечення умов для позитивного саморозвитку як організації, так і кожного її члена. Постановка проблем при співтворчому типі керування відбувається в результаті так званої “перспективної рефлексії”, тобто проблемні ситуації прогнозуються й виникають як приховані можливості розвитку. Ініціатором цього процесу може бути кожен співробітник. Проект рішення народжується в результаті реалізації принципу полілогічності, тобто можливості рівного і, одночасно, співмірного з рівнем компетентності участі кожного й усіх. Для оформлення й реалізації проекту рішення управлінські повноваження й відповідальність делегуються визначеним особам. Функція контролю здійснюється разом із функцією підтримки реалізації проекту, що забезпечує максимум ефективності. Організація розглядається як соціальна система, об’єднана єдиною історією, культурою, загальними цінностями, цілями. Таким чином, співтворчий тип керування створює умови для повноцінного розвитку і реалізації творчого професійного потенціалу кожного співробітника організації та організації у цілому.
У своєї роботі “Авторитарна модель: мистецтво неможливого” Олександр Шморгун описує саме співтворчу модель управління, називаючи її авторитарною. І дуже вірно робить наголос на тому, що не можна змішувати тоталітарну й авторитарну моделі. У співтворчій системі кожен обіймає посаду відповідно до рівня своєї компетентності і має відповідний набір повноважень. А найвищу посаду обіймає найбільш компетентна і авторитетна особа. Це поєднання компетентності й авторитету і роблять керівника справжнім авторитарним лідером.
В той же час у тоталітарній системі авторитет керівника створюється штучно, для чого йому приписують досягнення, до яких він не має відношення; його оголошують другом дітей, інвалідів, балерин, шахтарів, жінок тощо, організують велику кількість заходів “під патронатом САМОГО”. Тоталітарний керівник бере “під особистий контроль” таку кількість справ, що знаходиться за межами його фізичних можливостей. У такий спосіб створюється ілюзія надкомпетентності тоталітарного керівника. Так, наприклад, деякі літні люди досьогодні впевнені, що Сталін по ночах не спав, а думав про кожного з них особисто. Подібна ситуація, тільки в дещо пародійному вигляді, спостерігається нині в Україні.
Напевно, найнадійнішим індикатором авторитарної системи є наявність механізму відповідальності керівника. Авторитарний лідер чесно може сказати: “Я вами керую, я відповідатиму за все”. Тоталітарний же може вимовити лише першу половину цього виразу. В тоталітарній системі винні й відповідальні всі, окрім головного керівника, який керує всім і не відповідає ні за що. Причому рівень вини кожного залежить від особистої примхи керівника. В той же час у співтворчій системі кожен несе відповідальність згідно з рівнем повноважень. Цей рівень залежить від компетентності працівника. А найвища особа, що має найбільші повноваження, несе найбільшу відповідальність. Так, наприклад, у Франції Де Голя в Конституції було чітко прописано механізм імпічменту, а в сучасному українському законодавстві такого механізму немає.
Авторитарна співтворча модель управління має великій потенціал. Україна очікує на авторитарного лідера – справжнього Провідника нації. Але щоб авторитарний лідер не перетворився на диктатора, необхідно розробити і ввести до законодавства чіткі критерії оцінки діяльності першої особи держави й механізм відповідальності за наслідки. В якості чорнового варіанта такого механізму пропоную оцінювати роботу першої особи держави за динамікою Індексу людського розвитку. Нагадаю, що це показник, що активно використовується соціологами, який вираховується на основі трьох базових показників: індексу тривалості життя, індексу досягнутого рівня освіти та індексу реального валового внутрішнього продукту (ВВП) на душу населення. Якщо за час президентства цей Індекс виріс – лідер нації своє завдання виконав. Якщо Індекс залишився на тому ж рівні – роботу можна визнати задовільною. Якщо Індекс знизився – то робота Президента була незадовільною. Він не буде мати привілеїв, а рівень пенсії буде дуже низьким, відповідно до зниження рівня Індексу. Якщо ж відбулось значне зниження Індексу людського розвитку – то такого керівника нації очікує карне переслідування й суд. Тільки наявність відповідальності авторитарного керівника за свої дії може зберегти авторитарну систему керування від небезпеки переродження в тоталітарну.
В тему:
Варнова самоорганізація і принцип Пітера
Три прозріння антифашизму: 100% позитиву!
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь