4 квітня 2012 року у Києво-Могилянській Бізнес Школі [kmbs] відбулася подія досить незвичного формату – публічні читання*книги Айн Ренд «Атлант розправив плечі». Роман справді заслуговує як на жваве обговорення, так і на серйозну рефлексію: на підтвердження цього варто згадати хоча б те, що це друга після Біблії книга, яка призвела до найбільших змін у моральному світогляді американських читачів. Модератору публічних читань Михайлу Винницькому вдалося влаштувати гостру та цікаву дискусію, яка не залишила жодного байдужим: учасники події висловлювали різноманітні (а інколи й абсолютно протилежні) погляди на одну й ту ж проблему.

Переглянути фотогалерею події

Справжнє ім’я авторки книги – Аліса Розенбаум. Вона народилася в 1905 році у Санкт-Петербурзі, а до Америки переїхала у 1926-ому. «Атлант розправив плечі» – її четвертий, останній та найдовший роман, вперше надрукований в 1957 році. На його написання пішло цілих 12 років. Кажуть, одну лише промову Джона Ґолта, з якою він звертається до народу в третій книзі роману, Айн Ренд писала 5 років. І в це досить легко повірити: «Атлант…»  є найбільш повним викладом створеної письменницею філософії об’єктивізму.

«Існує лише один клан людей, що жодного разу не страйкували  в людській історії. Ті, хто ніс світ на плечах, не даючи йому загинути. Тепер настала їхня черга. Це страйк людей розуму».

Айн Ренд називають філософом не лише об’єктивізму, але й егоїзму та капіталізму. Головна інтрига її роману полягає в тому, що провідні промисловці та підприємці США відмовляються від спроб уряду використовувати їхню працю задля «суспільного блага». Позитивні герої, які є втіленням духу вільного підприємництва, один за одним ідуть зі сцени, залишаючи заводи, шахти і свердловини, чим спричиняють руйнівні процеси у суспільстві.

І в цьому сенсі таких розумних людей та сильних особистостей начебто можна назвати егоїстами. Цю думку підсилює і головне кредо Айн Ренд, вкладене у вуста Джона Ґолта:«Клянуся своїм життям і любов'ю до нього, що ніколи не буду жити для когось іншого і не проситиму когось іншого жити заради мене». Втім, в аудиторії знайшлося немало людей, які зовсім не вважають цю клятву показником егоїзму: для них егоїзм – це якраз очікування людини, що хтось житиме заради неї. Деякі учасники події сприймають цю клятву так: «Я ніколи не нестиму відповідальності за когось іншого і не дозволю, щоб хтось був відповідальним за мене». Однак для Михайла Винницького подібні пояснення здаються недостатньо переконливими: невже і справді можна постійно жити, неухильно дотримуючись цієї клятви? Здається, навіть Айн Ренд не змогла цього зробити попри усі свої намагання.

Тим не менше, роман «Атлант розправив плечі» став популярним саме тому, що клятва Джона Ґолта визначає моральні правила. В цьому сенсі книга Айн Ренд – не стільки про бізнес, скільки про мораль. І саме з цієї причини Михайло Винницький долучає до обговорення моральний концепт – любов.

Греки поділяли любов на 4 види: сторґе, філію, ерос та аґапе. Сторґе, грубо кажучи, є найнижчим рівнем любові та виявляється у звичайній ввічливості. Люди, пов’язані цим почуттям, аж ніяк не зобов’язані жити один заради одного. Тож така любов зовсім не суперечить клятві Джона Ґолта. А ось філія (дружба), ерос (кохання) та аґапе (беззастережна, вольова, безкорислива, жертовна любов) вже не повністю з нею узгоджуються.  Михайло Винницький вважає, що чим вищий рівень любові – тим більша проблема з клятвою. Проте під час обговорення в нього з’явилося багато опонентів, які не бачать у цій ситуації жодної суперечності: мовляв, той, хто дотримується клятви, може робити для когось іншого найблагородніші вчинки, але не через обов’язок, не через очікування віддачі, а через власне бажання та вольове рішення.

«Власність – це те, чим я ні з ким не ділюся».

Справді, для Айн Ренд людина – істота вольової свідомості. Вона любить життя і йде до своєї мети. Результатом її діяльності є власність. Її можна трактувати і як відповідальність людини за своє життя та свої вчинки (і тут варто підкреслити, що у книзі втратили свою власність лише ті люди, які розпоряджалися нею без почуття відповідальності).

Право власності – святе. Саме тому між героями роману можуть відбуватися діалоги на кшталт наступного: «Чому ви хочете важкими зусиллями протягом років видавлювати свій прибуток по центу, а не отримати за свій сплав одразу ціле багатство? Чому?». – «Тому що він – мій».

Переважна більшість в аудиторії погодилася з тим, що діяльність вільних підприємців автоматично приносить користь суспільству – навіть якщо інколи це просто «побічний ефект». У Ренд немає бізнесів заради грошей; існують лише бізнеси, які створюють блага. І в такому випадку варто ґрунтовно переглянути традиційне уявлення про власника як про експлуататора – адже коли система розподіляє створені ним блага на всіх, він, навпаки, опиняється у становищі експлуатованого.

Михайло Винницький влучно помітив, що філософію Айн Ренд можна використати і для того, щоб легітимізувати діяльність українських олігархів – мета їхньої діяльності - теж не суспільні блага, однак вона автоматично приносить людям певну користь. Втім, відповідь аудиторії на цю тезу виявилась не менш вдалою: у цьому випадку треба зважати й на те, що жоден з героїв Айн Ренд не отримав свою власність злочинним шляхом.

«Ми – двигуни цього світу, і врятуємо його теж тільки ми».

Настав час перейти до питання, чи має відповідальність позитивних героїв роману поширюватися і на решту суспільства? Адже люди вольової свідомості знають: якщо вони підуть, то зруйнують те середовище, яке залишили. Тож як треба ненавидіти цей світ, щоб себе з нього екстраполювати? Тут можна поставити ще одне слушне запитання, яке є іншою стороною медалі: чи може людина, яка дотримується клятви Джона Ґолта, бути щасливою сама у товаристві таких же одинаків?

Якщо застосувати філософію Айн Ренд до сучасних реалій в Україні, ми змушені будемо обирати відповідь: як ми любимо свою країну - «за розрахунком» чи інакше? Чи любимо ми її «ввічливо» чи сильніше? І якщо сильніше – маємо відповідати не лише за себе. Книга «Атлант розправив плечі» – не тільки про бізнес і мораль, але й про нас у ширшому середовищі. А ширше середовище – це наша країна.

Джон Ґолт та йому подібні здійснили втечу – начебто для того, щоб потім побудувати щось нове на руїнах залишеного ними світу. Ми – люди вольової свідомості, які приймають рішення відповідно до своїх моральних цінностей, відповідно до того, що ми любимо. Ми можемо втекти, сказавши цим «Я не люблю», а можемо робити те, що Шумпетер колись називав «творчим руйнуванням». Не обов’язково руйнувати світ, а потім будувати щось на руїнах. Ми маємо приймати рішення творити. На думку Михайла Винницького, саме важливість творчого руйнування – головний меседж книги Айн Ренд.

Інколи іронічний, а інколи й провокативний підхід Михайла Винницького зробив обговорення справді вартісним: він спонукав до переосмислення усталених стереотипів і поставив перед собою багато нових запитань. Та й сама книга помітно впливає як на хід думок, так і на емоції: недарма критики називають Айн Ренд майстром перебільшень. У її романі – радикальні опозиції: біле і чорне; розумні й нерозумні; ті, хто йде проти системи, і ті, хто підтримує її. Читач гостро відчуває цю «монохромність», відсутність компромісів та неоднозначних моментів – і, мабуть, саме це є найбільшим стимулом до рефлексії. «Є над чим подумати», – таким був відгук однієї з учасниць події, який чи не найкраще ілюструє атмосферу публічних читань. Обговорення книги «Атлант розправив плечі» переконливо довело, що дискусійний формат події дозволяє кожному учаснику поглянути на знайому книгу з іншого боку та знайти у ній нові цікаві грані.

* Публічні читання kmbs - новий старий формат обговорення книг, що надихають та змінюють світогляд. Усі ми звикли читати книги на самоті. Процес цей досить інтимний і припускає участь лише двох - читача і книги. Але, як виявилося, обговорення книги після прочитання разом з іншими цікавими людьми дає можливість порефлексувати і ще більше заглибитися у викладені автором ідеї.

Підготувала Валентина Кучинська

Фото: gordonandthewhale.com