Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Майдан - виклик для України, Росії та Заходу

Після того, як 6 грудня на шляху з Китаю Віктор Янукович заїхав в Сочі для зустрічі з Володимиром Путіним, не залишилося сумнівів, що цей візит був символічним. Янукович показав, що він свій вибір зробив. Українські події незалежно від того, чим вони завершаться, оголюють низку викликів, які стоять не тільки перед Україною. 

Так, сьогодні Україна підтверджує вичерпаність пострадянської моделі розвитку, яка поширилася на просторі колишнього СРСР, в тому числі і в Росії. При її національних варіаціях ця модель спирається на персоналістичну владу і патерналістську державу. Але, мабуть, не менш важливо те, що ця модель функціонує за рахунок паразитування на радянській спадщині, починаючи від рудиментів радянської економіки і закінчуючи совковими міфами, стереотипами і звичками.

Так от в Україні за останні двадцять років сформувався численний прошарок суспільства, готовий відкинути «постсоветізм» і покінчити з борсанням в минулому. Конфлікт Нової України з частиною еліти, яка намагається консолідувати традиційний електорат і залишитися в совковій комірчині, визначить майбутній вектор цієї країни.

Українські події підтвердили, що якщо у пострадянської держави вичерпуються ресурси і немає можливості звернутися до сировинної «подушки» (за рахунок чого живуть Азербайджан, Казахстан, Туркменістан), то основним джерелом виживання влади стає обмін суверенітету на підтримку Кремля. Такий відвертий обмін зробили білоруський і вірменський режими, погодившись на напівколоніальну залежність своїх країн від Москви. В Україні такий сценарій чреватий соціальним і політичним вибухом. Але подальше існування України за рахунок дрейфу з поперемінними поворотами то в бік Москви, то в бік Європи, який намагалися здійснювати Кучма і Янукович, більше неможливо. І тому, що Кремль вимагає визначитися, погрожуючи санкціями за будь-які коливання, і тому, що нове українське суспільство вимагає руху «до Європи».

У ході «помаранчевої революції» 2004 року в Україні стояла проблема чесних правил в рамках пострадянської моделі. Сьогодні там стоїть інша проблема - зміни самої моделі. Якою конкретно вона має бути і яким повинен бути перехід до неї - українці все ще відчувають смутно. Але важливо те, що вони пов'язують цю модель з інтеграцією в Європу. Це означає і готовність поділитися з Європою частиною свого суверенітету. Зауважте: українці готові віддати його Європі, але не Росії! Тому мова в Україні йде не про геополітичний вибір. Йдеться про цивілізаційний вибір - виборі нової організації влади і держави.

На жаль, українська опозиція виявилася не готовою до масового пориву суспільства. Ми бачимо той випадок, коли народ випереджає свою еліту! Сьогодні прорив України в майбутнє вимагає відходу з політичної сцени не тільки застряглого в минулій епосі лідера, а й вчорашньої «помаранчевої» опозиції. Якщо Україна, найбільша після Росії і найближча до Росії по ментальному і політичному коду слов'янська держава, зробить вибір на користь правової держави, це буде важким ударом не тільки по зовнішньополітичній доктрині Путіна, а й по російському самодержавству.

Між тим, ми спостерігаємо цікаве явище, яке можна визначити як «закон компенсації». Не тільки деякі нові незалежні держави звертаються назовні по вичерпанні внутрішніх джерел підтримки пострадянської моделі, а й путінська Росія робить те ж саме. Тільки якщо перші погоджуються на роль сателітів, то остання повинна закріпити за собою роль центру нової галактики. Державництво стає найважливішим ресурсом російської влади. А тому ясно, наскільки важлива роль України у відтворенні нашого самодержавства.

Україна для Кремля зовсім не міжнародний суб'єкт. Україна - фактор внутрішньої стійкості російського режиму. Тому спроби Кремля зберегти Україну або її частину (!) На орбіті Росії триватимуть. Але до чого вони ведуть ?

Російський тиск став імпульсом, який прискорює процес формування української національної свідомості і появи націоналізму, орієнтованого на Європу. Доводиться констатувати, що зміцнення української самосвідомості відбувається за рахунок відштовхування української нації від Росії. У цьому «заслуга» передусім Кремля. Хоча формування національної ідентичності колишніх колоній завжди відбувається за рахунок їх розмежування з метрополією - і з цим доводиться рахуватися. Кремлю потрібно, однак, усвідомити, що відтепер російська підтримка буде тільки дискредитувати тих українських лідерів, які захочуть спиратися на Росію.

Але справедливості заради варто помітити, що Кремль все ж таки не був єдиним фактором, який змусив Януковича відмовитися від підписання угоди про асоціацію України з ЄС. Хоча багато хто, включаючи Януковича, покладають відповідальність за «розворот» саме на Кремль і особисто Путіна. Але давайте поміркуємо: невже не можна було заздалегідь припустити, наскільки важлива Україна для російської влади, і передбачати, що Кремль буде боротися за Україну? А раз так, то можна було до цього підготуватися - і Києву, і західним столицям. Важко уникнути враження, що Янукович навмисно намагається зіграти роль жертви згвалтування. Тим часом, цей хитруватий, але при цьому нехитрий донецький мужичок навряд чи був готовий рухатися в бік Європи не тільки тому, що цей рух супроводжувалося економічними ризиками, і не тільки тому, що звик торгуватися. Були й інші причини зигзагів українського президента: звичайно, він боявся перед президентськими виборами, втратити традиційний електорат; але одночасно - побоювався втягнутися в європейську колію, яка в якийсь момент могла підірвати його єдиновладдя.

Втім, Європа виявилася не готовою допомогти Україні. Відсутність політичної волі і бачення у тих, хто є колективним «обличчям» Європи, давно не новина. Більш істотно те, що європейський лідер - Німеччина - не спробувала ні реально вплинути на Януковича, ні протидіяти пресингу Кремля (запобігти його неможливо!). Ще важливіше те, що Європа відмовилася від нормативного виміру у своїй зовнішній політиці. Це підтвердив європейський проект Східного партнерства, який, незважаючи на благі наміри його ініціаторів - Польщі та Швеції - після проходження через бюрократичні лабіринти ЄС виявився настільки вихолощеним і безтілесним, що цілком влаштовує навіть жорсткі авторитарні режими. У всякому разі, Ільхама Алієва Східне партнерство явно влаштовує. А Лукашенко і не думає виходити з Партнерства.

Східне партнерство дозволяє ЄС дружити з авторитарними режимами і не містить в собі загрозливих для них вимог. Зовсім навпаки - цей проект дозволяє авторитарним лідерам виглядати пристойно і насолоджуватися європейською компанією, як це робив той же Алієв на Вільнюському саміті.

Україна та підтримка українським суспільством асоціації зробили Східне партнерство тим, чим воно не є - фактором цивілізаційного розмежування. Ймовірно, викликавши шок серед євробюрократії, яка не була готова до тих пристрастей, які розгорнулися навколо Вільнюса. Адже, власне, в розумінні Брюсселя йдеться всього лише про зону вільної торгівлі. Ні про яку реальну інтеграцію України в ЄС і натяку немає! А українці зробили Вільнюс точкою відліку свого нового життя. Адже ось яке прагнення цієї нації вирватися з загниваючою пострадянської реальності ...

Тепер Європа опинилася в делікатному становищі. Вона повинна або підтримати європейський вибір частини українського суспільства, або відійти в тінь, давши зрозуміти, що Європа не має відносно України амбітних планів. Брюссель повинен сказати, що не має наміру створювати механізм, який би пом'якшив для України біль виходу з пострадянського гетто. Перший варіант міг би означати для Європи її повернення до втраченої місії. Другий - визнання того, що параліч великого інтеграційного проекту триває. Багато що говорить, що скептики праві, колиі твердять: забудьте про європейської експансії! Старенькій Європі зараз не до цього! Начебто вони праві. Тим більше коли уходить в себе Америка, яка завжди трясла Європу, не даючи їй дрімати.

Звичайно ж євробюрократія вітатиме пресинг Москви, який виправдовує її власну пасивність. Європейські бюрократи будуть продовжувати співати мантру про те, що Східне партнерство не суперечить завданням Євразійського союзу і взагалі добре б усім дружити! І це якраз в момент, коли Кремль каже: або ви з нами, або ви проти нас!

І все ж ... поки рано співати реквієм по Європі. Адже крім лідерів паралізованої «старої Європи» є й інші держави, готові взяти на себе місію. Це передусім Польща, Швеція і Литва. Є й європейська громадська думка, і європейські незалежні медіа. Подивимося, чи зможуть вони розбудити стареньку Європу...

Теоретично у Заходу є інструменти впливу на український правлячий клас, щоб утримати його від дій, які можуть призвести до силової конфронтації із суспільством і змусити Януковича сісти за стіл переговорів з Майданом. Але чи вистачить у Заходу розуміння важливості і трагізму історичного моменту? І де ті лідери, які колись були уособленням драйву і мощі ліберальних демократій?!
А час іде, і неясно, скільки ще буде стояти Майдан... 

Переклад і виділення в тексті мої, О.К. 

З думкою авторки про те, що "Україна найбільша після Росії і найближча до Росії по ментальному і політичному коду слов'янська держава..." не згодна, але з тексту не вирізала.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Передчуття Великого джигаду

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Зоріна Небокрай.
0
Ще не підтримано

Тут може розумітися (стосовно останньої репліки), що все-таки, ми є добре перемішані, довго знайомі, вивчили повадки, а може і перейняли їх. Тепер треба очистити це, українців же багато і всього хватає.

Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!

Коментарі

Зображення користувача Зоріна Небокрай.
0
Ще не підтримано

Тут може розумітися (стосовно останньої репліки), що все-таки, ми є добре перемішані, довго знайомі, вивчили повадки, а може і перейняли їх. Тепер треба очистити це, українців же багато і всього хватає.

Від Землі, сили народження, святою водою благословляю!

Зображення користувача ДЗен ДЗелень.
0
Ще не підтримано

Так, пора зав'язувати з пияцтвом. Адже горілка - це національний символ Московії.

Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)