- Відвідувань: 25
- Переглядів: 26
Мрійник
Світ:
14zadumka_mryynyka.jpg
Насамперед, поспішаю висловити подяку моєму давньому товаришеві Ігорю Каганцю: адже саме завдяки його статті "Юрій Немирич – лідер аріянства, полковник Богдана Хмельницького" (https://www.ar25.org/article/yuriy-nemyrych-lider-ariyanstva-polkovnyk-bogdana-hmelnyckogo.html) я звернув увагу на генерального писаря гетьмана Івана Виговського. Втім, засісти одразу ж за написання роману про Юрія Немирича було аж ніяк не можливо: ми з дружиною (і водночас моєю співавторкою) незадовго перед тим завершили роботу над романами "Пустоцвіт" (про Кирила Розумовського) і "Кинджал проти шаблі" (про Роксолану і Байду Вишневецького), вже накидали контури майбутнього роману "Шалені шахи" (про Василя Костянтина Острозького і Северина Наливайка). А тут - ще один сюжет!.. Забагато буде.
Коли ж нарешті витягнули відкладену на потім ідею з "портфеля", з'ясувалося, що того-таки 2012 року Іван Корсак, виявляється, вже випустив роман "Немиричів ключ":
Втім, розчарування від буцімто безнадійно втраченого сюжету минуло доволі швидко - варто було лише прочитати цей твір.
По-перше, Іван Корсак пише в історико-філософському ключі, приділяючи велику увагу прямому цитуванню історичних документів у тексті, а також намагаючись відтворити болісні роздуми своїх героїв про тяжку долю вітчизни. З нашої точки зору, це значно гальмує розвиток сюжету й не відповідає шаленому темпу життя на початку ХХІ століття. Тому ми з дружиною пишемо динамічні авантюрно-історичні романи, які цікаво читати людям різного віку, включно з дітьми та підлітками.
По-друге, Іван Корсак обрав доволі обмежений період життя Юрія Немирича, який постає в "Немиричевому ключі" одразу ж козацьким полковником - а на бік Богдана Хмельницького цей шляхтич перейшов буквально за пару тижнів до смерті гетьмана. Тобто, влітку 1657 року. Загинув же він чи то 30 серпня, чи навіть 1 вересня 1659 року. Епізоди з попереднього життя головного героя Іван Корсак подає лише спорадично - у вигляді згадок чи коротеньких ретроспекцій. Таким чином, письменник лишив поза сюжетом майже все життя (?!) свого головного героя:
- народження Юрія Немирича;
- його навчання в аріянській школі;
- його студіювання в Європі (де він, власне, й заразився республіканськими ідеями та написав філософічний трактат "Роздуми про війну з московитами");
- його одруження та народження старшого (улюбленого) сина;
- його кар'єра в мирний час;
- його участь в посполитому рушінні після початку Хмельниччини;
- його участь у Зборівській битві на боці поляків;
- безглузда трагічна загибель його старшого сина Томаса;
- його перехід на бік шведів під час Потопу;
- нарешті, сам момент переходу на бік українського козацтва.
З нашої точки зору, оминати настільки розлогий простір пригод аж ніяк не годиться. Юрій Немирич заслуговував не тільки на філософічні роздуми, але й на сучасний авантюрно-історичний роман. І ми його таки створили:
Звісно, оскільки йдеться про жанрову літературу, це наклало на наш твір певні обмеження. Ми не ставили за мету розбирати по кісточках аріянство (социніянство), писати про його переваги над православ'ям чи католицизмом - про це писав 3 роки тому Ігор Каганець (хоча онук Фаусто Паоло Соцціні й товариш юності Юрія Немирича - Андрій Вишоватий у нашому сюжеті фігурує). Ми не вдавались у розлогі філософствування, не виписували розлогі аллюзії із побудовою Вавилонської вежі - це зробив Іван Корсак. Ми ж написали пригодницький роман, дія якого розвертається наприкінці XVI - в першій половині XVII століть на українських теренах, бо хочемо показати людям, що наша історія - це таки наша історія, й вона не менш карколомна та багата на пригоди, ніж історія будь-якої іншої країни.
Тим паче, треба віддати належне Юрію Немиричу - справді видатній людині. Через його перехід від поляків до шведів, а згодом від шведів до козаків, а також через зміну аріянства на козацьке православ'я Немирича не любили ні поляки (бо польські історики вважали його зрадником), ані українці (бо за якихось 2 роки він так і не став для козацтва своїм, до того ж, на нього завжди падала тінь гетьмана Виговського, який буцімто прагнув здати Гетьманщину полякам).
Між тим, наситившись республіканськими ідеями ще під час студіювання в Нідерландах (зокрема, в Амстердамському університеті), Юрій Немирич прагнув перетворити Річ Посполиту на троїсту федерацію (а можливо, і конфедерацію) Королівства Польського, Великого князівства Литовського і Великого князівства Руського. Саме на останнє мала би перетворитися Гетьманщина, отримавши при цьому свого правителя, свій уряд, судову владу, армію та скарбницю:
Себе Немирич бачив великим канцлером нової федерації (конфедерації). Все це заклав до тексту Гадяцьких статей... І всі ці ідеї були "успішно" вичищені Сеймом! А от якби такого не сталося, Україна почала би розвиватися як самостійна європейська держава ще 355 років тому. Про більшу самостійність годі було і мріяти. Ті ж таки Нідерланди перебували під рукою принців Оранських, і нічого...
Просто таким був порядок у Середньовіччі: та чи інша земля мала належати до тієї чи іншої корони, а якщо ні - то "нічийну землю" мав повне право завойовувати будь-який монарх. Власне, саме цим порядком і були обумовлені всі зовнішньополітичні маневри українських гетьманів, бо вони могли пристати під владу або королівську, або таку, яку міжнародна дипломатія XVII-XVIII століть визнавали рівною королівській:
- під владу Речі Посполитої (польська корона);
- під владу Королівства Шведського;
- під владу Московського царства, а згодом Російської імперії;
- під владу Османської імперії.
Що ж до титулу верховного правителя Гетьманщини, то "Hetman" в перекладі з польської означає просто "воєначальник" (як і "гауптманн" в перекладі з німецької, на "НО" ця тема вже розглядалась). Це не малозрозумілий для європейців титул "князь" чи "великий князь". І не європейський "герцог", "граф", "барон" чи "віконт". Просто "воєначальник". Жодного натяку на королівську владу титул гетьмана не давав. Корона Данила Галицького - короля руського давно згинула з поля зору і перетворилась на подобу якогось міфу...
Отже, максимум, на який міг розраховувати Юрій Немирич - це підігнати "державотворчі" ознаки Гетьманщини під неписані європейські "стандарти". Що й давало у підсумку нове політичне утворення - Велике князівство Руське.
На жаль, не судилося... Але це аж ніяк не применшує заслуг Юрія Немирича перед історією та перед Україною!
P.S. Буктрейлер до нашого роману можна переглянути за оцим посиланням:
https://www.youtube.com/watch?v=HqmxR-46ihY
.
Зверніть увагу
Останні записи
Кращий коментар
Так, відійшов. Там дуже складна, сповнена особистого трагізму історія, що сталася практично одразу після Зборівської битви й виокремлення Гетьманщини, як самостійної адмінодиниці. Нагадую, Немирич тоді був на боці польського короля, тож для нього це стало жахливою суспільною катастрофою. А тут ще й особиста трагедія...
Його старший син Томас (улюблена дитина) безглуздо загинув під час навчання в Кисилинській аріянській школі - впав з коня і звернув в'язи. Абсолютно безглузда смерть, що називається, "на рівному місці"! Немирич же, фактично, ту школу заснував і підтримував фінансово. А тут - смерть сина... Звісно, у нього виникла підспудна думка: аріянські вчителі не вберегли його любого Томасика! Другий крок на розвиток цієї думки: аріянство - хибне вчення... Адже якби воно було вірним - Всемогутній Бог не дозволив би "чесним любельським месникам" (партія католиків з Любліна, які домагались ліквідації всього осередку аріян в Кисилині) взяти гору...
Але мало того, що Немирич спочатку охолонув до аріянства, а потім перейшов до православ'я козацького штибу. Ну, змінив віру - і сиди собі тишком-нишком. Але ж він написав два "серійних" листа до шляхетного панства!.. Перший лист - коли під час Потопу перейшов на бік Карла Шведського. Втім, так вчинило багато шляхтичів, тому лист із закликом переходити на бік шведів Немиричу сяк-так вибачили. Принаймні зробили вигляд, що нічого не сталося. А от коли князь Ромодановський ввів свій корпус на терени Гетьманщини й почав без жодних пояснень все тут громити (така собі "гібридна війна" XVII століття) - Немирич розіслав місцевій шляхті другий лист із закликом переходити в православ'я, ставати в лави козацтва та відбивати польську навалу всім разом! І от цієї витівки йому вже не вибачили. Бо в очах польської шляхти шведи - це було одне (теж шляхта, тільки шведська), а козацтво - геть інше (зарозуміла бунтівна голота).
Для Немирича цей другий лист обернувся відвертою ненавистю. Тим паче, в середовищі аріян - а там були дуже впливові шляхетські роди!
Коментарі
Вітаю, Тимуре, з гарною працею і чудесним плодом!
Давай ЩЕ!!! ))
П.С. Виставляй свої історичні книги на ярмарку НО. Чи всі вони видавництвом ФОЛІО видані? Знайшов такі - http://prntscr.com/8hnhhh
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Красно дякую!
UPD. Так, всі вони видані в "Фоліо" )))
На ярмарку?.. А хіба це тутешнім завсідникам цікаво?! У нас із дружиною - авантюрно-історичні романи, це - погляд назад, у минуле. Мета ж функціонування "НО", наскільки я зрозумів - це нова Україна, трансформація суспільства тощо. Себто, погляд у майбутнє.
То Ю. Немирич відійшов від аріанства?
Може, тому його і "вимкнули" Небесні Сили, що відійшовши від ПРАВильного, прямого шляху, він пішов по "кривому" шляху?
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Так, відійшов. Там дуже складна, сповнена особистого трагізму історія, що сталася практично одразу після Зборівської битви й виокремлення Гетьманщини, як самостійної адмінодиниці. Нагадую, Немирич тоді був на боці польського короля, тож для нього це стало жахливою суспільною катастрофою. А тут ще й особиста трагедія...
Його старший син Томас (улюблена дитина) безглуздо загинув під час навчання в Кисилинській аріянській школі - впав з коня і звернув в'язи. Абсолютно безглузда смерть, що називається, "на рівному місці"! Немирич же, фактично, ту школу заснував і підтримував фінансово. А тут - смерть сина... Звісно, у нього виникла підспудна думка: аріянські вчителі не вберегли його любого Томасика! Другий крок на розвиток цієї думки: аріянство - хибне вчення... Адже якби воно було вірним - Всемогутній Бог не дозволив би "чесним любельським месникам" (партія католиків з Любліна, які домагались ліквідації всього осередку аріян в Кисилині) взяти гору...
Але мало того, що Немирич спочатку охолонув до аріянства, а потім перейшов до православ'я козацького штибу. Ну, змінив віру - і сиди собі тишком-нишком. Але ж він написав два "серійних" листа до шляхетного панства!.. Перший лист - коли під час Потопу перейшов на бік Карла Шведського. Втім, так вчинило багато шляхтичів, тому лист із закликом переходити на бік шведів Немиричу сяк-так вибачили. Принаймні зробили вигляд, що нічого не сталося. А от коли князь Ромодановський ввів свій корпус на терени Гетьманщини й почав без жодних пояснень все тут громити (така собі "гібридна війна" XVII століття) - Немирич розіслав місцевій шляхті другий лист із закликом переходити в православ'я, ставати в лави козацтва та відбивати польську навалу всім разом! І от цієї витівки йому вже не вибачили. Бо в очах польської шляхти шведи - це було одне (теж шляхта, тільки шведська), а козацтво - геть інше (зарозуміла бунтівна голота).
Для Немирича цей другий лист обернувся відвертою ненавистю. Тим паче, в середовищі аріян - а там були дуже впливові шляхетські роди!
Без погляду в минуле, не можна зробити, наприклад, такий висновок:
Дуже вдале порівняння! Вітаю, Тимуре!
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Тимуре, а чи десь можна почитати текст цього листа?
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Складне запитання. Можливо, десь цей текст і можна відшукати. Але відтоді, як я став лежачим інвалідом, наші з дружиною пошукові можливості дещо звузились... Навіть до Парламентської бібліотеки чи до бібліотеки ім.Вернадського вибратися - це вже проблема.
Тому самого тексту ми не знайшли - знаємо лише, що такого листа Немирич писав. Розкопали також, що дружина Немирича - Ельжбета Слупецька намагалась бодай якось, на свій розсуд компенсувати неприємне враження, яке справила на аріянську шляхту зміна віри її чоловіком. Зрештою, такий вчинок Немирича кидав тінь на його сім'ю - на саму пані Ельжбету та їхніх дітей, дочку Барбару й молодшого сина Теодора. Це закономірно, зрештою...
Але нічого в неї не вийшло: переходу в козацьке православ'я Немиричу не вибачили, а його наглій смерті (нападники завдали йому 70 ран, закривавлене тіло загорнули в рогожу й кинули в болото - там воно й потонуло) всі відверто раділи.
Гаразд, а звідки вся ця інформація? Про зміст листа і "всі відверто раділи"? Давай джерело. Чи це літературна вигадка?
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Божечки, що ж ви всі такі недовірливі?! Річ у тім, що для написання нормального (а не на хіп-хап зробленого) твору треба перелопатити літературу, обсяг якої мінімум удесятеро (якщо не більше) перевищує обсяг власного опусу. Архів лише комп'ютерних чернеток - це, як правило, RAR-файл, в якому запаковано 150-200-250 документів різного формату. Не враховуючи паперових виписок...
Ще коли я був у літературі ніким, і звали мене ніяк, подібні архіви чернеток у мене вдома займали забагато місця. Й оскільки через цей "хлам" мама регулярно мила мені мізки пральним порошком, я придумав процедуру урочистого спалювання чернеток по завершенні роботи над твором. Відколи почав працювати на комп'ютері, стало простіше: натиснув клавішу DELETE - архів знищено! І можна переходити до наступного роману.
Отже, назвати Вам, дорогенький, саме ті джерела, в яких ми це вичитали, я не зможу. Одне лише скажу точно: то є польські джерела. Для прикладу, подивіться ось сюди:
Jerzy Niemirycz
Оригінал:
Gdy zdawało się, że w 1659 osiągnął swoje cele (ratyfikowano unię hadziacką, a Niemirycz został kanclerzem ruskim), Jerzy Niemirycz zginął w potyczce z Kozakami podczas zainspirowanego przez Moskwę buntu ruskiego chłopstwa (tzw. czerni) dla obalenia postanowień unii hadziackiej. Śmierć Niemirycza została przyjęta z zadowoleniem przez braci polskich, którzy uznali ją za „karę boską” za odstępstwo od arianizmu.
Мій переклад:
Коли здавалося, що в 1659 році його мети було досягнуто (Гадяцька угода була ратифікована, і Немирич став канцлером руським), Юрій Немирич загинув у сутичці з козаками під час повстання напученого Москвою руського селянства (т.зв. черні), що мало на меті повалиення положень Гадяцької угоди. Смерть Немирича вітали польські брати, які визнали її "божественним покаранням" для відступника від аріянства.
Прошу звернути увагу на підкреслений жирний фрагмент наприкінці - там йдеться про радість "польських братів" з приводу смерті Немирича, якого останні вважали відступником від аріянства. Вірте або ні, але проштудійовані нами польські джерела сповнені саме таких характеристик. Адже з точки зору поляків, Немирич прагнув пошматувати Річ Посполиту. Зокрема, "польські брати" (аріяни/социніяни - Bracia polscy) раділи через те, що віровідступника "покарав Бог".
Так само він був ворогом московитів, бо прагнув відірвати Гетьманщину від Московського царства.
P.S. Повірте, якщо я не надаю посилання на конкретне джерело, яким ми з дружиною користувалися під час роботи, це аж ніяк не означає, що все написане нами є літературною вигадкою! Ми вигадуємо, так - але значно менше, ніж видається читачеві. Просто не на всі джерела я можу дати посилання через різноманітні технічні складнощі.
P.S. До речі, знайшов непряму інформацію про цей лист Юрія Немирича в тій-таки польській Вікіпедії!!!
Джерело: Jerzy Niemirycz
Оригінал:
Aby ułatwić realizację tego planu, Niemirycz formalnie przyjął prawosławie i wezwał braci polskich i innych protestantów, aby uczynili to samo. Tym razem został uznany za zdrajcę przez wszystkich innowierców – żaden nie poszedł za jego przykładem. Samuel Przypkowski ostro skrytykował jego postępowanie. Niemirycz zyskał opinię cynicznego karierowicza i krypto-arianina (tym bardziej, że nie zamknął zborów ariańskich).
Мій переклад:
Для сприяння здійсненню цього свого плану, Немирич формально прийняв православ'я і закликав польських братів та інших протестантів, щоб вчинили так само. Того разу він вважався зрадником всіма інакомислячими - ніхто не наслідував його прикладу. Самуель Пжипковський різко критикував його поведінку. Немирич заробив репутацію цинічного кар'єриста і прихованого аріянина (тим паче, що не закривав церкви аріянські).
Знов-таки, зверніть увагу на жирне підкреслення...
Отже, як бачите, мав місце як сам заклик Немирича до аріян переходити у православ'я козацького тибу (а в якій формі цей заклик можна було зробити, як не викласти у листі-зверненні?..), так і вкрай негативна реакція польської аріянської шляхти на це його звернення.
Дякую, Тимуре! Я тільки звернув увагу на те, що раділи не всі.
Ми ж розуміємо, що Немирича ненавиділи католики, москалі і польські шовіністи, тому брехні щодо нього - неміряно. Можуть бути цілком вигадані документи, листи, свідчення неіснуючих свідків, навіть артефакти, - типу "Щоденника Гітлера" і бруска мила "з євреїв".
А цей лист Немирича дуже важливий, адже там мала бути аргументація, передусім релігійного характеру. Хто знає, чи він ще зберігся. Якщо й зберігся, то добряче захований.
До речі, те, що аріянина Немирича жорстоко вбили і знівечити його тіло, нагадує те, як убили аріянина Володимира Великого: його взагалі мало не порубали на шматки, тому частини тіла довелося загорнути у килим. Діти диявола діяли у своєму безумному стилі.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Ну, ясна річ, що загибелі Юрія Немирича не міг радіти той-таки гетьман Іван Виговський! Адже Немирич був у нього правою рукою. Загалом, утворювалася традиція: генеральний писар (практично - начальник гетьманської канцелярії) стає наступним гетьманом. Ця тенденція простежується аж до Пилипа Орлика, який був генеральним писарем при Івані Мазепі, а потім став гетьманом у вигнанні, хоча на виборах йому довелося конкурувати з родичем Мазепи - Андрієм Войнаровським.
Немирича не дуже любили і в козацькому середовищі: адже він представляв заможний магнатський рід, причому якщо за Зборівським договором його, кажучи сучасною мовою, "розкуркулили", то згодом Виговський повернув йому відібрані раніше землі. Низовому ("чорному") козацтву це аж ніяк не подобалось. З їхньої точки зору, козацька старшина "забуріла" й "оборзіла" (знов-таки, якщо висловлюватися сучасною мовою). А повернення Немиричу земель вони могли кваліфікувати лише як "зашкалювання борзометру".
Звісно, я б і сам хотів ознайомитися з тим листом. Але не думаю, що хтось із панів аріян, яким він був адресований, став би зберігати те послання - бо воно було просто огидним, з їхньої точки зору. Найшвидше, ті листи від Немирича або спалювали чи шматували в нападі гніву, або просто не приймали кур'єрів. Ну, а хто прочитав, той міг сказати щось на кшталт: "Цей негідник закликав мене зрадити чесній вірі аріянській і зробитися схизматиком, як те бунтівне бидло", - от і все... (((
Так, за рівнем жорстокості там коїлося щось непередаване! Ми з дружиною спочатку довго обговорювали, чим була спричинена ота жорстокість, чому деякі джерела називають точну цифру: 70 ран, - що символізує число "70" і т.ін. Адже хоча й рідко, проте число "70" фігурує, наприклад, в Біблії - отже, "70 ран" - це не простий образний вислів, тут є своя містика, свій прихований зміст... Особливий садизм проглядається і в тому, що тіло не закопали в землю, а загорнули в рогожу і кинули в болото, де воно поступово потонуло. Позбавити людину (та ще і шляхтича) нормальної могили - це не просто так!.. Є якась вища символічність і в тому, що Тиміш Цецюра (у нашому романі - агент московського Приказу таємних справ), який підняв повстання проти Немирича, під кінець життя був засланий до Сибіру на каторгу, звідки втік і... під час втечі також потонув у болоті!!! Містика, та й годі...
Володимир Пилат стверджує, що козаки були на 90% аріянами. Це до того, що між аріянством і козацькою вірою не було принципової різниці.
Немирич потерпів поразку з тієї ж причини, що й Володимир Великий і Павло Скоропадський - вони були шляхетними людьми, не готовими до протидії застосованій проти них підлій брехні та зраді.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Саме так )))
Втім, "Фоліо" - це сучасне світське видавництво України, а жанр нашого роману - авантюрно-історичний. Тому з'ясування того, наскільки православ'я козацького штибу збігається з аріянством, лишилося поза нашим сюжетом. Я хотів просто співставити козацький хрест бодай з мальтійським та кельтським:
- це вже давало би підстави показати, до чого насправді є наближеним "козацьке православ'я". Але це одразу загальмувало сюжет, тож ми вирішили не вносити подібні філософствування до сюжету.
Та ні, не відійшов. Просто змінив одну гілку аріянства (соціанство) на іншу - Руську Віру, яка мала як ознаки аріянства, так і ознаки православ'я. І, офіційно вважалася саме православ'ям. Тоді, як насправді, була саме аріянством. Бо, мала дуже характерні аріянскі риси - Братства та виборність вірянами духовенства. Ну, і ставлення до науки та освіти Руської Віри, також є дуже промовистим.
Якщо прагнеш чуда - створюй його!
Тепер хоч буду знати,що за письменник під ігровим прізвищем Бальзак!Дякую за статтю!Вона так і спонукає знайти і прочитати цей роман))
Змінися сам і світ зміниться навколо тебе!
Та й, думаю, не лише цей роман, а й інші!
Ось вони - Пустоцвіт, Шалені шахи, Орлі, син Орлика
Кинджал проти шаблі
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Дякую, Тимуре, за прекрасну "підводку" до прочитання Вашої нової книги!
Всім дякую за відгуки!
Радіймо )))
«Хрест Ноя», або «Сонце Правди» – козацький хрест з найдавнішого трипільського поселення Бернашівка.
Джерело: Ткачук Тарас. Знакові системи трипільсько-кукутенської культурно-історичної спільності (мальований посуд). – Вінниця: НОВА КНИГА, 2005. – 418 с. – Частина 1, с. 255. Бернашівка. Каталог знаків на посуді.
Зі статті: Аріянство – віра козаків
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Все вірно )))
Радіймо )))
Чому так:
Багато коментарiв, а переглядiв за лiчильником - 30?
Хай Буде!
Мене це також здивувало, але повірте: я лічильник назад не відкручував ))) Втім, якщо переглядів 30 - отже, нехай буде 30. Я не женусь за кількістю переглядів на лічильнику. Та й загалом не думав, що цей мій допис буде обговорюватися. Для мене це відвертий сюрприз і приємність поспілкуватися з інтелектуальною підготовленою аудиторією )))
Що до віросповідання запорозьких козаків.
http://www.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=2225
Дуже цікаво, дякую!!!
На жаль, не можу проголосувати за цю Вашу інформацію, але дякую за неї щиро!!!
Гарна стаття! Сагайдачного пора виводити на чисту воду - це ще один "ярослав мудрий".
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
До речі, про Сагайдачного! Я все підбурював дружину на написання роману про нього. Навіть назву вже придумав... Та як не дивно, роман чомусь не клеївся, сюжет розповзався під руками. Так ми й не взялися за цей твір. А тепер от прочитав цю статтю і теж подумав: ой, недарма у нас роман про Сагайдачного не склеївся!..
Друже Тимуре, вітаю з гарною публікацією. На тебе чекає презент з Кани Галілейської.
Красно дякую! Чекаю на презент )))
Гарна бесіда! Дякую, соколійці! ))
А все ж, мав би бути той, хто таки сприйняв заклик Немирича і, перейшовши за ним, зберіг того листа. Така в мене думка вигулькнула щойно.
П.С. Тимуре, обов'язково придбаю ваші книги! Історична література - моя улюблена з дитинства. А тут ще й відвертості автора про працю над нею!
Дуже дякую за дружбу!
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)
Заради справедливості ще раз підкреслюю, що це не історична література, а історична белетристика. Та й книги не історичні в традиційному ("фольклорному") розумінні, але авантюрно-історичні (або по-іншому - історично-пригодницькі). Як сказали про мене одного разу, "те, на неспішний опис чого граф Лев Толстой витратив би пару-трійку сторінок, Тимур Литовченко вкладає в коротенький абзац на 2-3 речення". Зате сюжет стає динамічним ))) І на початку ХХІ ст. вважаю такий підхід цілком виправданим )))
Чому вельмишановний письменник не звернеться за допомогою до Олександра Філатовича?
До того ж, в разі успіху - це буде ще одне підтвердження потужності дії Живого Слова.
Перепрошую, про яку допомогу йдеться?
Лікування Живим Словом.
Ви писали, що у Вас проблеми із здоров'ям.
Для початку треба почати поступовий перехід на живу їжу і читання універсальних форм, починаючи з базового курсу.
Водночас варто зателефонувати в Центр Живого Слова (410-77-50) і запитати, чи можливе відновлення суглобів. Іноді там роблять справжні чудеса.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Друзі! Мені дуже приємно, що ви аж так переймаєтесь станом мого здоров'я, але... ви просто не в курсі, що відбувається зі мною. А я в курсі. Тому й не поспішаю звертатися до Центру Живого Слова...
А щоб ви зайвий раз не переймалися, спробую бодай на пальцях пояснити, що зі мною вже сталося.
Для початку - про ноги. Наприкінці жовтня чи на початку листопада 2011 року я зламав гомілку правої ноги. Оскільки мені треба було ходити за хворою після трансмурального інфаркту матір'ю, я ні на що не звертав уваги і свій перелом просто "переходив": він зрісся, як хотів, й у мене почався деформуючий артроз правого гомілкостопа. Його ледь вдалось зупинити, як на початку жовтня 2012 року інвестор, який розселяв наш старий будинок, купив нам нову квартиру, в яку ми мали в'їхати до 1.01.2013. Моя дружина - інвалід ІІ групи (протезоване ліве коліно), у мене вже почав руйнуватися суглоб на правій нозі... Але нічого не вдієш: без відриву від роботи ми відремонтували нову квартиру і переїхали. Бо це - дах над головою. Й як не берегла мене дружина - у мене почалось загострення, причому вже на обох ногах - і на здоровій також. Загострення з такою швидкістю, що лікарі не могли її пояснити.
Коротше, ще влітку 2013 року мені мали відрізати праву ногу, ліва була під питанням. Лише один лікав в Інституті ортопедії взявся порятувати мені ноги і в 3 операції, з вересня 2013 по березень 2014 провів артродезування обох моїх гомілкостопів:
Пояснюю. Всередину великої гомілкової кістки вводиться титановий телескопічний стрижень, він пропускається через суглоб і знерухомлює його. Кістки припиняють тертися одна об одну, запалення вщухає, суглоб остаточно костеніє. Отак тепер виглядають мої ноги. Обидва гомілкостопи. Друже Миро Продум, скажи: чи перетворять будь-які процедури чи лікування метал на живу кістку?! А якщо ні - немає сенсу і в самих процедурах...
Але головне полягає в тому, що лікарі не можуть пояснити, що зі мною загалом відбувається. У мене в організмі процеси йдуть із вражаючою всіх швидкістю і в непередбачуваних напрямах. Я підозрюю (хоча в цьому зі мною згідна лише родина і буквально пара лікарів, інші це заперечують), що все це - через мою арахноїдальну кісту головного мозку. Виглядає вона приблизно отак:
- тільки у мене вона на іншій (правій) півкулі й більша за розмірами. Приблизно 10х9х4 см. Те, що на цій фотці - лише бліда подоба моєї кісти. У мене від народження практично немає половини правої півкулі мозку. І коли це виявили (а на той момент мені було майже 48 років) - лікарі знов-таки не змогли пояснити, як я загалом живу з отаким ураженням мозку. А кіста ця неоперабельна, й нічого з нею зробити не можна. Зрозуміло одне: через ураження функції різних відділів мого мозку якось перерозподілилися... а от як?! Одному Богу відомо.
Отже, те, що відбулося з моїми ногами - це лише один з наслідків того, що зі мною відбувалося з дитинства. Й навіть якщо зайнятися кістою - невідомо, як на це відреагує мозок. Тому найпершу інвалідність мені дали ще у 2011 році - бо тоді через струс мозку (жовтень 2010) кіста в моїй голові змістилася на 3 мм ліворуч, її звична дія на мозок змінилася новою дією на інші його ділянки, й почався новий перерозподіл функцій різних ділянок мого мозку...
Вихід з цього був один-єдиний:
Отже, зі мною вже все відбулося: мозок і кіста стабілізувалися в новому положенні, при цьому я відбувся артродезуванням обох гомілкостопних суглобів. Але проблема у мене, повторюю, не в суглобах. Це лише наслідок проблем з мозком. А намагатися перетворити титанові стрижні на живу костну тканину - справа марна. Й обирати мені вже немає з чого: вибір я робив у серпні 2013 року - то була альтернатива між ампутацією кінцівок та артродезуванням. Я обрав друге - от тепер і ходжу на протезованих ногах...
Тим не менш, дорогий друже Миро Продум, дуже вдячний тобі за телефон ЦЖС! Мені треба вирішити деякі інші питання зі здоров'ям, зокрема і ті, що стосуються дієти та правильного харчування. Тому зателефоную в ЦЖС обов'язково.
Радiймо!
Ось саме Ваша тема:
http://filatovich.org/likuvannya-kistok-ta-suglobiv
Тут перелiк усiх напрямкiв:
http://filatovich.org/medichni-napryamki
Iз повагою,
Майстер Йода
Хай Буде!
Чи захотіли б поляки в сучасних геополітичних умовах з доброї волі укладати союз з українською державою? Не думаю. Навіть якщо б над ними нависла серйозна загроза, вони б не переступили через свою гордість заради спілки з Україною.
Здається, кожен другий поляк ніколи не вибачить українцям Волинську різню (ми називаємо "трагедія"). В деяких радикальних польських колах українців сприймають як найбільших злочинців в польській історії. Поляки не вибачать Україні SS Galizien, вони не вибачать недавню ухвалу Порошенка про вшанування пам'яті ветеранів УПА. Полякам не докажеш, що УПА теж була не монолітною організацією і що вона керувалася подекуди різними ідеологіями. Поляки не зрозуміють православ'я і скоріше послухаються Папу Римського, ніж спільний голос України. Поляки скоріше послухаються своїх адміністративних хазяїнів з Брюсселя та духовних з Ватикану про те, що Україна це відстала корумпована держава, ніж самі приїдуть до України і не подивляться на все на власні очі. Поляки завжди ніби жартома нагадуватимуть українцям про їхню цивілізаційну запущеність і українці для них - це просто росіяни (а так воно і є - кирилиця, православ'я і російська мова - всі ознаки Росії проявлені в Україні найкраще, ніж будь-де).
Звісно, не ВСІ такі поляки, певно є меншість, які розуміють Україну і знають її народ, але більшість саме такі, як описано зверху. Є поляки, які цікавляться Україною і люблять наш народ. Але більшість скаже - "українець мені не брат" або "українці - ворожа кров". Для них брати - це угорці, може словаки і чехи, але українці в більшості - це "голота на заробітках". На додачу - питання "відібраних" польських земель - Львів, Вільно, Брест. Українці ніби проти Сталіна, а саме він відібрав в Польщі Галичину і приєднав до України. Поляків це дуже болить.
Поляки не вибачать того, що їх не запросили на недавні зустрічі в Мінську в справі війни на Донбасі. Поляки свято вірять, що на Донбасі воюють "фашисти", тобто добровольчі батальйони, такі як "Азов" наприклад.
Не знаю, яка колосальна спільна польсько-українська праця має бути зроблена, щоб примирити всі ці та багато інших антагонізмів. Але видається, що Польщею, як і Україною керують сили зацікавлені в такому протистоянні.
Миролюбність і озброєність!