Телевізор калічить дітей

Адже в мозку, що «дозріває», на відміну від «зрілого», ідуть зовсім інші процеси. Доросла людина оцінює, фільтрує, аналізує й переробляє інформацію на основі «підсвідомої» настановчої «бази даних», надбаної у дитинстві. А маля такої «бази» не має, воно її тільки формує. І якщо у визначений природою час не сформує, то надалі залишиться у буквальному розумінні цих слів неповноцінним. Ви чули про долю «мауглі» — дітей, викрадених дикими звірми, а потім повернутими до людського суспільства? Спілкуючись у перші роки життя тільки з тваринами, жоден із них не став соціальною людиною. Навчити їх чомусь було неможливо, і жити серед людей вони вже не могли — гинули...

Формування і закріплення у дітей найважливіших настанов — на все подальше життя — відбувається пропорційно вікові й дозріванню мозку. Орієнтовний графік розвитку мозку є таким: у 4 роки — 80 %, у 6 — 90, у 10 — 97, у 18 років — майже 100 %. Зі сказаного ясно, що безперервний потік образів і звуків, який лине з телевізора, на все життя формує у дитини «базу даних», провідною настановою якої є пасивне сприйняття дійсності, а звідси — байдужість і неробство. «Ящик» незворотно виховує особистість із низькою трудовою активністю і творчим потенціалом — телеінвалида. Він імітує працю чи виконує «з-під палиці» примітивну роботу, сидячи в охороні або мляво торгуючи на речовому ринку. У «щонайліпшому» разі він накачує м’язи та «зав’язує шнурки» лідерам злочинних угруповань. Він легко може стати безробітним, злодієм, бомжем...

Дослідженнями доведено, що благополучні, «нормально» працюючі юнаки і дівчата в ранньому дитинстві дивилися телевізор не більше години на тиждень, а деякі росли в сім’ях, де «ящика» взагалі не було. Більш-менш задовільно пристосувалися до життя ті, хто в дитинстві «спілкувався» з телевізором не більше півгодини на день. За оцінкою експертів, 10 годин телевізійних сеансів на тиждень зменшують творчий потенціал дитини на чверть, 2 години на день — майже наполовину. Якщо в дошкільному віці дивитися телевізор більше трьох годин на день, можна втратити 90 % соціальної активності.

Близько 20 років тому я гостював у знайомих у Ленінграді. Їхня маленька дочка усі вечори просиджувала перед телеекраном, але на мої застереження батьки не звертали уваги. Дівчина закінчила школу, та надалі вже не вчилася і не працювала: «друзі», наркотики...

Більшість із мало не 20 мільйонів безробітних Європи — телеінваліди. Така ж доля очікує і на багатьох випускників наших міських шкіл. Як показують соціологічні дослідження, у недалекому майбутньому творчий потенціал «людського чинника» в Україні зменшиться наполовину. Це негативно вплине на економіку, безпеку країни, демографію.

А що ж Америка, запитаєте ви? Адже там діти довго дивляться телевізор, а країна процвітає! Я переконаний, що розвиток телебачення і відеозасобів знижує й без того невисокий рівень масової шкільної освіти американців. Стрілянина та убивства в їхніх школах також не виникають на рівному місці. А творчу потугу наддержави підтримує притік творчо активних працівників з інших країн світу.

Знайомий солідний бізнесмен із США, українець за походженням, якось сказав мені: “Ми живемо разом із дітьми, і тому у нас телевізора не було і не буде. Адже спочатку — малята і телевізор, потім — дорослі злочинці”.

Психологи рекомендують, щоб дитина до 4-х років (повторю — період дозрівання 80 % структур мозку) не дивилася телепередач. Після 6-ти років (90 %) спілкуватися з «ящиком» можна не більше однієї години на тиждень, після 10-ти років — не більш 2—3-х годин на тиждень. Після 16-ти років обмеження знімаються — дитина стає майже дорослою. Батьки повинні зробити вибір між невдоволенням дитини і свідомо заподіяною їй шкодою.