Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 0
  • Переглядів: 0

Табачник відкрив у Києві гімназію, яка видаватиме випускникам два атестати – українського та російського зразку

Світ:

Наприкінці минулого тижня відбулося урочисте відкриття російсько-української гуманітарної гімназії (зверніть увагу: не українсько-російської, як це подали більшість ЗМІ). Власно, працює вона з першого вересня, як годиться. Чому ж з урочистостями забарились?  А все просто: віп-гостей був некомплект. А без них – як?

У відкритті взяли участь, окрім Табачника, його російські колеги і однодумці – міністр освіти РФ Дмитро Ліванов, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, голова Внєшекономбанка Володимир Дмітрієв. Саме ця контора через своє дочірнє підприємство – Промінвестбанк України – виступила спонсором будівництва нової школи, вгативши у нього більше 100 мільйонів гривень. І це без вартості землі, оскільки навчальний комплекс споруджували  на базі одного з відділень вказаного банку на Троєщині.

Школа розрахована на 200 осіб. У кожному класі – по 10-12 дітей. Оплата – 45 тисяч гривень на рік. Це близько 5 тисяч в місяць. Очевидно, що за такі гроші щасливі батьки вправі вимагати, щоб їхнім чадам підтирали зад. Не знаю, чи існує в гімназії така послуга, але гроші дерти, очевидно, є за що – матеріальна база таки потужна. Тренажерний зал, стадіон, два басейни – великий і «лягушатник»,  ігрові кімнати, майстерні, кімнати для відпочинку, в класах – інтерактивні дошки, ортопедичні меблі, комп’ютери із ліцензійним обладнанням. І головне – 170 (!!!) відеокамер, за допомогою яких батьки у будь-який момент можуть подивитися, що відбувається в класі, в коридорах, у спортзалі, і навіть (маю таку підозру),  в туалетах. (Як при цьому почуватимуться діти, які знатимуть, що вони весь час як на долоні – то вже інше питання). Ну що ж, вражає. Особливо на тлі «бидляцьких» українських шкіл, де подекуди немає навіть теплого сортиру.  

Власне, головна фішка нової гімназії – не її навороченість. В Україні, і зокрема у столиці є багато приватних шкіл, де умови не набагато гірші, а вартість  навчання приблизно та ж сама. (Хоча голова Внєшекономбанку  стверджує, що ця школа – найбільш комфортабельна в Україні). Унікальність нової гімназії, за словами її ж засновників – в ексклюзивному  освітньому продукті, розробленому російськими та українськими фахівцями спеціально для цього  навчального закладу.

Это прямая дорога для поступления в любой вуз Украины и России. Ученики могут сдать единый государственный экзамен и пройти внешнее независимое оценивание”,— світився радістю міністр недоукраїнської освіти під час відкриття гімназії.  До речі, одна третина її викладачів – громадяни Російської Федерації.

Ось що написано на гімназійному сайті (мовою оригіналу): «Обучение в гимназии проходит на русском языке по уникальной программе, разработанной с учётом требований образовательных стандартов Украины и России. Программа предполагает обязательное изучение дисциплин в предусмотренном объёме… За годы учёбы в Российско-Украинской гуманитарной гимназии ребёнок пройдёт через несколько обязательных тестирований, принятых в Украине и России и получит подтверждение уровня своих знаний по версии каждой из стран. Выпускники гимназии получают 2 аттестата о среднем образовании – украинский и российский и могут помимо ВНО/ЗНО пройти процедуру российского Единого государственного экзамена (ЕГЭ)».

Цікаво, а як виглядатиме навчання за сумісною російсько-українською програмою? Це ще можна було б зрозуміти, якби новий навчальний заклад мав фізико-математичний ухил. Точні науки – вони універсальні. Але гімназія – гуманітарна. Що робити, наприклад, із гострими сторінками спільної історії, які у версіях двох країн дещо різняться між собою, а то й взагалі виглядають діаметрально протилежно? Як вивчати, припустимо, період громадянської війни?  Як бути з голодомором, якого, за думкою російських істориків, в Україні не було? Як визначати діяльність УПА, що робити з Бандерою і Шухевичем?

Ані розробники унікальної програми, ані Дмитро Табачник навіть не натякнули, чия версія все-таки лежатиме в основі тієї ж програми з історії та за чиїми підручниками навчатимуться гімназисти – українськими чи російськими? І, перепрошую, де друкуватимуться атестати російського зразку?..  Ні, все-таки натякнули, причому досить прозоро: «Осенью 2013 года гимназия проходит аккредитацию и лицензирование в российской системе среднего образования».  У такому разі питання знімаються. І з атестатами, і з програмами все зрозуміло. А щодо ЗНО – дуже схоже на те, що його, коли підійде час, випускники гімназії не складатимуть взагалі. За непотрібністю. На двох стільцях сидіти неможливо.

Тут у будь-якого притомного українця природно виникає запитання: звідки ростуть ноги цього великодержавного російського бєспрєдєлу? Невже таки з українофоба Табачника, який вже геть сорому не йме? Не зовсім. Дмитро Володимирович – лише вправний менеджер. Без посередництва якого, тим не менше, нічого б не освятилося. Ось знов-таки інформація з сайту гімназії:

«Инициатором создания в Киеве Российско-Украинской гуманитарной гимназии выступила российская государственная корпорация Внешэкономбанк, владеющая ПАО «Проминвестбанк», одним из крупнейших коммерческих банков в Украине. Инициатива поддержана Россотрудничеством, оказывающим проекту системную поддержку. В сентябре 2012 года министром образования и науки Российской Федерации Д.Ливановым, министром образования и науки, молодежи и спорта Украины Д.Табачником и председателем правления ПАО «Проминвестбанк» В.Башкировым был подписан трёхсторонний  «Меморандум о взаимопонимании по развитию и углублению сотрудничества в области общего среднего образования на 2012-2014 годы».

Взаєморозуміння, як бачимо, досягнуто. Причому на найвищому рівні. До речі, цією темою жваво цікавився прем’єр-міністр України Микола Азаров. Ще в серпні він завітав до гімназії, яка готувалася прийняти перших учнів. І сказав історичну фразу (теж мовою оригіналу): «Я рассматриваю это, как очень серьезный, может быть, даже символический жест для укрепления украино-российских взаимоотношений».

Символізм тут справді присутній. Але на відміну від Азарова і Табачника, у нас, приміром, це захоплення не викликає. Бо «зміцнення україно-російських стосунків» в інтерпретації цих двох діячів нагадує відому позу, не надто приємну для пасивної сторони.  І, до речі, огидним лицемірством відгонить від апеляції голови Внєшэкономбанка Володимира Дмітрієва до «багатих українців», котрі теж могли б «позаботиться о том, чтобы школа с преподаванием на украинском языке появилась и в Москве». А також – від оптимізма Миколи Яновича, який «простодушно» висловив надію, що в Росії таки з’явиться російсько-українська школа, «построенная по нашим принципам».

Не з’явиться. Бо вона нікому там не потрібна. І обидва добродії це знають. Тому що для того, щоб відкрити українську школу або навіть клас в Москві, де офіційно живе 260 тисяч українців (а неофіційно, в якості гастарбайтерів  – то взагалі «туєва хуча»), потрібні заяви батьків. А їх немає. Попри те, що активісти українських організацій постійно піднімають це питання. За словами Надзвичайного і Повноважного посла в Україні Володимира Єльченка, незважаючи на активну інформаційну кампанію, перед початком цього навчального року в Москві поступила лише одна заява від батьків про навчання в українському класі.

А для того, аби побудувати російську школу в Києві, не потрібно було ніяких батьківських заяв. Вистачило, нагадаю, ініціативи  Внєшекономбанку Росії. Державної корпорації, чиєю метою є реалізація економічних інтересів «Ерефії» за кордоном.  А які економічні інтереси можуть бути у відкритті  в столиці України російської гімназії?  А інтерес прямий. Хоча і в довгостроковій перспективі.  Якщо в двох словах, то це – виховання  в Києві не надто численної, але потужної еліти, яка не лише говоритиме, але і мислитиме по-російськи. А ще точніше – по-імперськи.

Хтось може подумати, що  автор надто ускладнює і драматизує. Мовляв, що вже такого поганого в атестаті російського зразка? Поганого нічого. Окрім того, що в нашому  випадку це не ціль, а засіб. Насправді російський атестат можна купити цілком легально через інтернет – за ціною близько 300 доларів.  (До речі, Міністерство освіти, за бажання, могло б очолити цей бізнес. У плані поставки бланків, печатей, підписів і т. д.) Але в тому-то і справа, що основна задача – не задоволення попиту на російські атестати (якого на українському ринку освітньо-комерційних послуг, до слова, і не спостерігається). Головне - виховання  у відповідному дусі. Вирощування просунутої, але проросійськи налаштованої молоді, яка через 10-15 років закінчить московські й пітерські виші. І повернеться в Україну таким собі троянським конем, що якраз і відстоюватиме економічні, а згодом, і політичні інтереси Російської Федерації. Причому еліта ця, на відміну від «отприсков» найгустіших вершків суспільства, не буде надто відірваною від народу.

Тут треба розуміти ще таку річ: ця гімназія побудована насправді не для віпів, а скоріше, для «підвіпків».  Бо справжні віпи вчать дітей у навчальних закладах на кшталт Британської школи або одразу в Лондоні. І вищу освіту планують здобувати в Європі, а не, перепрошую, в Азії. Російські виші їх не приваблюють. Не говорячи вже про те, що ніхто не повезе дитину з Печерська чи Оболонських липок на Троєщину.  Тутешній контингент батьків – це успішні представники малого або середнього бізнесу, сисокооплачувані ІТ-спеціалісти або оборотисті місцеві рагулі з напханими грошима кишенями. Ті, хто Європу собі дозволити не може (та і внутрішньої потреби у цьому немає), а віддати дитину у престижну школу хочеться, аж пече. Причому чим дорожче – тим краще. Російсько-українська гімназія з усіма можливими наворотами (та й ще з дипломом російського зразка, вау!) у цьому плані – саме те.

 

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Френк Герберт: Ну як вам друге дно Вулика Геллстрома?

«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта

«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Що тут скажеш... хіба, що він редиска!
Влучно сказав Є.Дудар "За Україну завжди були Тютюнники, а проти - табачники".

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)

Коментарі

Зображення користувача Арсен Дубовик.
0
Ще не підтримано

Що тут скажеш... хіба, що він редиска!
Влучно сказав Є.Дудар "За Україну завжди були Тютюнники, а проти - табачники".

"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)