Час дорослішати! Або про стереотипи і неправильні установки з... радянського минулого

— З якими психологічними проблемами стикається сучасний українець? Чи є рецепти подолання?

— Сьогодні люди більшою мірою заточені на споживання. Людина, яка може собі дозволити все з додатком «круто», «дорого» і «солідно», сприймається як соціально реалізована, і, на помилкову думку соціуму, саме вона — щаслива. У протилежному випадку настає депресія, паніка. Людина думає про те, що вона — не здатна, вона ніколи не зможе це придбати, щось зробити, а значить, вона нікчемна. І таким чином людина занижує рівень своєї самооцінки.

Суспільство здебільшого складається з тих людей, які, як вони вважають, не відповідають стандартам, і це робить їх «маленькими», безпорадними. Завжди був невеликим відсоток людей, які усвідомлюють, що вони є в цьому житті, і, хоча й перебувають у соціальних рамках, вони не чекають від соціуму, суспільства і держави чогось, у них немає установки, що їм хтось щось повинен. Такі люди розраховують на власні сили, приймають рішення і відповідають за свої вчинки. Адже набагато простіше, з психологічної точки зору, звинуватити когось, більш того — чекати від когось чогось. Але якщо кожен почне вирішувати власні питання і виводити своє життя на більш високий рівень, то, відповідно, і суспільство в цілому почне виходити на новий рівень якості життя.

— Є такий вислів: у радянської людини — «перегородки в голові». Наскільки психологічні обмеження, які заважають нам рухатися вперед, спровоковані радянською спадщиною?

— У Радянському Союзі існували певні гасла, які були своєрідним «захистом». Наприклад, «вся влада — Радам», «Плани партії — плани народу», «Слава КПРС». А було й негласне переконання, що багатим бути погано, що всі багаті — злодії, бандити й ошуканці. І певним чином ці стереотипи вселяли віру в те, що за тебе відповідає держава, що ти є лише гвинтиком у цій системі, і від тебе мало що залежить, тобою управляють. І ці люди виховували дітей зі своїми сталими переконаннями, тому багато хто й зараз так само розмірковує. Вони, як і раніше, впевнені, що їм — зобов’язані. Але сьогодні батьки дедалі менше уваги приділяють своїм дітям. Зараз у центрі — споживання, і батьки зайняті тим, щоб заробити головну, як прийнято сьогодні вважати, цінність — гроші. Діти кинуті напризволяще. І вони вже починають у вільному польоті реалізовувати себе. Наразі молодь стає більш самостійною, яка дедалі менше чекає від когось чогось.

— Ще 1999 року соціолог Юрій Саєнко сказав, що на визначення «совка» є більш точне формулювання — «радянський раб». Наскільки цей типаж актуальний?

— Що стосується рабського стану, то кожен у житті сам робить свій вибір. Яким би не був соціальний лад, вільну людину важко зробити рабом. Насамперед рабство виникає не в соціальному середовищі, а всередині людини. Так, є люди, які схильні до зовнішнього, але мало хто приходить до психолога і говорить про те, що його примушують і у нього немає виходу. Коли людина звертається по допомогу, вона приходить із дозрілим бажанням і готовністю змінити життя на краще.

Часто люди починають «згорати», тому що займаються не тим, що хочуть робити. Як знайти своє покликання, справу свого життя — це актуальні питання. І з того, що їх часто ставить молодь, я роблю висновок: люди дедалі більше стають вільними.

— Які найпоширеніші неправильні установки радянської доби?

— Що про мене подумають люди? Яку оцінку дадуть сусіди і колеги? Це і є одна з «перегородок», яка нам заважає реалізувати себе. Адже коли людина схильна до думки інших, вона починає грати кого завгодно, тобто жити не своїм життям. Насправді для нас важлива думка інших людей, тому що людина — істота соціальна. Але вона не повинна домінувати.

І другий момент — це очікування того, що хтось щось для тебе повинен зробити. Коли очікування не справджуються, відбувається розчарування й образи. Чекати і робити — це два різні стани.

Можна також говорити про відповідальність. Вона дуже пов’язана з очікуваннями. Коли ви від когось чогось чекаєте, виходить, що ви йому передали певний відсоток відповідальності за своє життя і сидите й чекаєте, що за вас усе зроблять. У такому разі людина не відповідає за те, чого вона чекає. Відповідальність — це характеристика дорослих людей, а розчарування, образи і звинувачення властиві дітям. Це відбувається і в нашій політиці, і в суспільстві. Всі когось звинувачують. Але якщо кожен відповідатиме за свої думки, дії і результати, то говорити комусь, що він зробив щось не так, просто не буде потреби.

— Інколи доводиться чути вислови «ініціатива карається». Це закономірність чи теж неправильна установка?

— Це девіз того, кому не вдалося чогось досягти. Того, хто спробував щось зробити, але у нього не вийшло, і він склав руки. Будь-яка ініціатива — це рух, вихід за рамки сталого. А рух — це розвиток. А безініціативні люди — це якраз ті, хто знаходиться на одному місці і постійно чекає, що за нього приймуть рішення. Тому ініціатива якраз на сьогодні — один із важливих моментів, який рухає людьми і дає їм енергію пізнавати щось нове і досягати бажаних результатів.

— За часів Радянського Союзу виховували з установкою «будь як усі». Чим загрожує стереотип «не виділяйся»?

— Бути як усі — це відсутність свободи. І відсутність логіки, бо якщо навіть сильно захочу, я не зможу бути таким, як хтось, а тим більше, як усі. Тому девіз сучасної людини — бути самим собою. Треба навчитися чути самого себе, спостерігати за собою.

За великим рахунком, будь-яка держава у всі часи переслідує завдання зробити населення керованим. Добре, коли все спокійно і всі однакові. Але якщо річка перестає текти, то вона перетворюється на болото. Так от спокій — це якраз стан застою. Коли ми приймаємо позицію «бути самим собою», тоді кожна людина займається різними речами, і тоді суспільство стає демократичним, таким, що розвивається, і багатогранним. Треба ставати дорослими, тому що доросле суспільство — це товариство людей, які самі приймають рішення і відповідають за свої дії.

— Скажіть, а як бути з принципом «те, що є у сусіда, має бути й у мене»?

— Можливо, що комусь це необхідно, і він купує те, що є у сусіда, а можливо — це проста і банальна заздрість і бажання відповідати, а точніше — бути не гіршим за когось. Але й у цьому психологічному аспекті теж можна знайти коріння в радянському минулому. Тому що коли всі умовно зрівняні, і серед сірої маси є, припустимо, директор, а у нього — не як у всіх — «Москвич» або «Жигулі», а «Волга», то сіра маса на нього дивитиметься, як на білу ворону. Цей стан частково є показником менталітету країни в цілому і водночас він властивий людині в будь-які часи і за будь-якого ладу.

І тоді, і зараз були і залишаються люди, які переконані, що від них нічого не залежить. І якщо таке переконання у людини є, то вона і живе, як пішак. Але сьогодні молодь здебільшого стверджує інакше: мені цікаво, і я хочу розвиватися, він не погоджується з тим, що він — ніхто. Ці дві позиції були й існуватимуть. Людина повинна зрозуміти: кожен отримує те, що він хоче.

— Які «ліки» від неправильних психологічних установок?

— Треба почати з себе. Перестати звинувачувати когось у своїх невдачах. Стати чесним насамперед — перед самим собою. Брати відповідальність за свої дії на себе й усвідомлювати це. Треба перестати бути дитиною, яка ображається на всіх і чекає, коли її нагодують, переодягнуть і дадуть іграшку. Постежити за своїм лексиконом і такими фразами, як: «я не вмію», «я не зможу», «мені ліньки», «коли-небудь», «завтра», «а може бути», «а якщо»... Частіше говоріть зворотне: «так, я це зроблю», «я спробую», «я це проаналізую і прийму рішення», «це мій вибір», «я навчуся», «я зможу». Повторюю: час дорослішати. І країні — зокрема. 

 ¹ метод трансформації свідомості, який допомагає людині усвідомити можливість керування своїм мисленням, діями і результатом для повної реалізації свого унікального життя.