Старт року «леніноповалу» було дано 8 грудня, коли десятки активістів Євромайдану повалили та розбили пам’ятник Леніну на Бессарабській площі в Києві. Хоч знищення ідолів Леніну в Україні триває давно, та саме з кінця минулого року розпочалася їх масова ліквідація. Повідомлення про випадки санкціонованого та самовільного руйнування монументів з'являються нині щотижня. Ось лише кілька тому прикладів.
27 грудня 2013 року у селі Побережне Вінницького району біля сільської ради невідомі патріоти обезголовили пам'ятник Леніну та зробили написи: «Комуняку на гілляку», «Кат України», «Слава Україні», «Серп і молот – смерть і голод». Це повідомлення на сайті Вінницького осередку ВО «Свобода» вже розповсюдили десятки мас-медіа.
Рідіють численні ряди монументів Леніну і на Одещині. Вже наступної ночі після падіння пам’ятника Іллічу на Бессарабці втратив голову і залізобетонний Ленін, який стовбичив у парку біля клубу залізничників у місті Котовську. Невідомі фактично відірвали весь бюст вождя, і тепер на постаменті лишилася лише його нижня частина. А серед уламків можна ще бачити його вказуючу правицю. Упираючись перстом у землю, Ілліч тепер ніби указує туди своїм соратникам - комуністам.
Нежартівлива детективна історія розгорілася на початку січня цього року в Миколаївському районі Одеської області. Там на ранок 4 січня в парку села Андрієво-Іванівка було виявлено, що Ілліч звалився із двометрового постаменту на землю і розколовся навпіл. Слідством було негайно розпочато кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.298 КК України (нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури). Та невдовзі з’ясувалося, що звинувачувати можна хіба що матінку природу, яка в такий спосіб очищає нашу землю від усілякого непотребу. Як засвідчили експерти, ніяких ознак умисного знищення, руйнування чи псування монумента не виявлено. Просто цей Ленін, виготовлений з суміші гіпсу і склеєний із трьох частин, став таким ветхим, що вирішив за краще «покінчити із собою». На грані такої самоліквідації перебувають й інші пам’ятники «вічно живому» Іллічу.
Ще один повалений Ленін був виявлений шостого січня на території школи у Бердичеві Житомирської області. Двометрового зросту бетонний ідол лежав, утнувшись носом у землю, зі шматком мотузки, із допомогою якої невідомі стягли його з п’єдесталу. Міліція вважає, що самотужки звалити таку махину одна особа навряд чи змогла б, тож доводиться шукати цілу групу зловмисників. Попередня правова кваліфікація – ч.1 ст.296 (хуліганство) Кримінального кодексу України.
А ось у рідному місті президента Віктора Януковича – Єнакієвому монументальне мозаїчне панно з портретом вождя пролетаріату Леніна, яке прикрашало глуху стіну п’ятиповерхівки, комунальники замурували утеплювачем. «Панно знищили без волань про вандалізм, без істерики, коли утеплювали всі будинки у центрі Єнакієвого, - повідомив однин із місцевих блогерів. – Жоден комуніст не виступив із протестом, жоден регіонал не обурився, жоден робітничий колектив не влаштував пікет, промовчали користувачі соціальних мереж і навіть Петро Симоненко». Схоже, що нині образ Ілліча вже нікого не гріє.
Своє ставлення до пам’ятників Леніну-Бланку люди виражають у різний спосіб – то покладанням вінків із колючого дроту, то написами «Кат українського народу» чи зображенням на ньому зірки Давида, то обливаючи їх фарбою чи закидаючи яйцями. Так у ніч на 26 грудня 2013 року в Дніпродзержинську монументальний Ілліч змінив колір на фіолетовий. В районному центрі Березівка Одеської області 5 січня невідомі облили пам’ятник Леніну чорною фарбою. Схоже, що в такий спосіб невідомі «мітять» чергові об’єкти для «леніноповалу».
Його годилося б давно провести на державному рівні. Адже це безглуздість, що на 23-у році незалежності в Україні ще бовваніє за різними підрахунками від однієї тисячі до двох з половиною тисяч ідолів Леніна. Найбільше їх ще збереглося на сході, півдні та в центральній частині країни. Чи не пора вже їх позбутися?
Комуністи категорично проти, бо, мовляв, на їх сторожі стоїть закон «Про охорону культурної спадщини». Минулого року, посилаючись саме на нього, Приморський районний суд Одеси задовольнив позов червоних до міськвиконкому і скасував його рішення про перенесення 10-метрового монумента Ілліча з Куликового поля в парк Ленінського комсомолу, де розміщено своєрідний пантеон кам’яних ідолів тоталітарної доби. Остільки вердикт суду ніхто не оскаржив, то він вступив у силу, й комуністи збираються реставрувати й повернути пам’ятник у центр міста. Водночас майже повсюдно, де при владі регіонали, місцеві органи влади під тиском своїх поплічників з КПУ взяли пам’ятники Леніну під охорону.
Націоналісти й представники опозиційних партій одностайно наполягають на демонтажі всіх пам’ятників діячам колишнього СРСР. О ось позафракційний депутат Верховної Ради Віктор Балога дотримується більш поміркованої точки зору. «По-перше, слід заборонити спорудження нових пам’ятників ульяновим-сталіним, як ворогам не лише українців, а й усього світу. По-друге, прийняти виважене рішення щодо пам’ятників, які являють якусь там незрозумілу «архітектурну цінність». Їх залишити для історії, а все інше - демонтувати. І чім скоріше, тим краще, - зазначив нардеп на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook. – Водночас треба запровадити жорстоку карну відповідальність за зруйнування пам’ятних знаків, незалежно від того, кому вони присвячені. Тому що виходить так – коли хтось руйнує пам’ятник на Сході, то винна «Свобода» і націоналістам шиють кримінал. А коли на Заході знищують пам’ятники борцям за Україну - крайніх немає».
Коли ж газетярі поцікавилися думкою Віктора Балоги щодо знесення пам’ятника Леніну в Києві, він відповів: «Це лише квіточки… Народ радикалізується. Президенту потрібно дослухатися до свого народу, до ініціативи групи «Першого грудня», моральних авторитетів нації, припинити ігнорувати реалії й грати в мовчанку».
Реалією сьогодення є і «леніноповал», адже це теж своєрідне волевиявлення українського народу. Патріоти вважають, що лише перетворившись на купу каміння колишній вождь остаточно втрачає свою владу над підданими та поступово зникає з їхньої пам’яті. Руйнуючи ідолів Леніна вони керуються законом «Про демонтування пам’яток тоталітарному комуністичному режимові», схваленим за президентства Віктора Ющенка. Хоч цей закон ніхто не відміняв, але сьогодні його ніхто й не застосовує. Тож і доводиться борцям із пам’ятниками маневрувати. Так керівник аналітичної служби ВО «Свобода» Юрій Левченко радить своїм однопартійцям в першу чергу звернути увагу на ті пам’ятники радянського періоду, що не потрапили до держреєстру, а отже, немає підстав і для притягнення до відповідальності за їх руйнування. Тож не виключено, що найближчим часом постраждають саме «безгоспні Леніни».
Наостанок хочу зауважити, що пам’ятники Іллічу та інші артефакти комуністичного періоду – то своєрідний і досить цінний матеріал для експозицій виставок та музеїв просто неба, різноманітних історичних інсталяцій. Колекціонери вже давно полюють за такими оригінальними експонатами для своїх збірок. Так харківський підприємець Володимир Лінивий виставив пам'ятники радянським вождям у дворі своєї майстерні. Він пропонує державі підійти до питання професійно. Відправити на звалище реальний мотлох, а історичні пам'ятники, художню цінність яких повинні підтвердити експерти, зберегти.
Та мабуть найпривабливішим місцем для любителів екзотики комуністичної доби є етносело Фрамушика-Нова на Одещині, яке створила на землях колишнього військового полігону родина підприємця Олександра Паларієва. Там є не лише обжиті українські, німецькі, молдавські, гагаузькі, російські, болгарські, єврейські садиби, типовий будинок радянського колгоспника, церкви, майстерні, корчма, вівцеферма, пасіка, фазанарій, а ще й цілий парк скульптур вождів світової революції. На одній з галявин можна бачити своєрідний «серпасто-молоткастий» Стоунхендж, де навколо Ілліча у повний зріст по колу стоять його бюсти. Розташований за 200 кілометрів від Одеси цей «Парк радянського періоду» став надзвичайно привабливим об’єктом для зарубіжних і вітчизняних туристів.
Тим, хто звинуватить мене у заохоченні масового «леніноповалу», хочу сказати, що мені особисто імпонує, так би мовити, гуманне ставлення до пам’ятників Іллічу, яке демонструють наші колекціонери. А ось тих безбарвних, штампованих ідолів, яких наділена совковою ментальністю місцева влада все ще зберігає не в музеях, як належить, а у центрах міст і сіл, мені не буде шкода, коли українські патріоти їх зруйнують.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Чи стане 23-й рік незалежності України роком «леніноповалу»?
Світ:
Старт року «леніноповалу» було дано 8 грудня, коли десятки активістів Євромайдану повалили та розбили пам’ятник Леніну на Бессарабській площі в Києві. Хоч знищення ідолів Леніну в Україні триває давно, та саме з кінця минулого року розпочалася їх масова ліквідація. Повідомлення про випадки санкціонованого та самовільного руйнування монументів з'являються нині щотижня. Ось лише кілька тому прикладів.
13120802r.jpg
27 грудня 2013 року у селі Побережне Вінницького району біля сільської ради невідомі патріоти обезголовили пам'ятник Леніну та зробили написи: «Комуняку на гілляку», «Кат України», «Слава Україні», «Серп і молот – смерть і голод». Це повідомлення на сайті Вінницького осередку ВО «Свобода» вже розповсюдили десятки мас-медіа.
Рідіють численні ряди монументів Леніну і на Одещині. Вже наступної ночі після падіння пам’ятника Іллічу на Бессарабці втратив голову і залізобетонний Ленін, який стовбичив у парку біля клубу залізничників у місті Котовську. Невідомі фактично відірвали весь бюст вождя, і тепер на постаменті лишилася лише його нижня частина. А серед уламків можна ще бачити його вказуючу правицю. Упираючись перстом у землю, Ілліч тепер ніби указує туди своїм соратникам - комуністам.
Нежартівлива детективна історія розгорілася на початку січня цього року в Миколаївському районі Одеської області. Там на ранок 4 січня в парку села Андрієво-Іванівка було виявлено, що Ілліч звалився із двометрового постаменту на землю і розколовся навпіл. Слідством було негайно розпочато кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.2 ст.298 КК України (нищення, руйнування чи псування пам'яток історії або культури). Та невдовзі з’ясувалося, що звинувачувати можна хіба що матінку природу, яка в такий спосіб очищає нашу землю від усілякого непотребу. Як засвідчили експерти, ніяких ознак умисного знищення, руйнування чи псування монумента не виявлено. Просто цей Ленін, виготовлений з суміші гіпсу і склеєний із трьох частин, став таким ветхим, що вирішив за краще «покінчити із собою». На грані такої самоліквідації перебувають й інші пам’ятники «вічно живому» Іллічу.
Ще один повалений Ленін був виявлений шостого січня на території школи у Бердичеві Житомирської області. Двометрового зросту бетонний ідол лежав, утнувшись носом у землю, зі шматком мотузки, із допомогою якої невідомі стягли його з п’єдесталу. Міліція вважає, що самотужки звалити таку махину одна особа навряд чи змогла б, тож доводиться шукати цілу групу зловмисників. Попередня правова кваліфікація – ч.1 ст.296 (хуліганство) Кримінального кодексу України.
А ось у рідному місті президента Віктора Януковича – Єнакієвому монументальне мозаїчне панно з портретом вождя пролетаріату Леніна, яке прикрашало глуху стіну п’ятиповерхівки, комунальники замурували утеплювачем. «Панно знищили без волань про вандалізм, без істерики, коли утеплювали всі будинки у центрі Єнакієвого, - повідомив однин із місцевих блогерів. – Жоден комуніст не виступив із протестом, жоден регіонал не обурився, жоден робітничий колектив не влаштував пікет, промовчали користувачі соціальних мереж і навіть Петро Симоненко». Схоже, що нині образ Ілліча вже нікого не гріє.
Своє ставлення до пам’ятників Леніну-Бланку люди виражають у різний спосіб – то покладанням вінків із колючого дроту, то написами «Кат українського народу» чи зображенням на ньому зірки Давида, то обливаючи їх фарбою чи закидаючи яйцями. Так у ніч на 26 грудня 2013 року в Дніпродзержинську монументальний Ілліч змінив колір на фіолетовий. В районному центрі Березівка Одеської області 5 січня невідомі облили пам’ятник Леніну чорною фарбою. Схоже, що в такий спосіб невідомі «мітять» чергові об’єкти для «леніноповалу».
Його годилося б давно провести на державному рівні. Адже це безглуздість, що на 23-у році незалежності в Україні ще бовваніє за різними підрахунками від однієї тисячі до двох з половиною тисяч ідолів Леніна. Найбільше їх ще збереглося на сході, півдні та в центральній частині країни. Чи не пора вже їх позбутися?
Комуністи категорично проти, бо, мовляв, на їх сторожі стоїть закон «Про охорону культурної спадщини». Минулого року, посилаючись саме на нього, Приморський районний суд Одеси задовольнив позов червоних до міськвиконкому і скасував його рішення про перенесення 10-метрового монумента Ілліча з Куликового поля в парк Ленінського комсомолу, де розміщено своєрідний пантеон кам’яних ідолів тоталітарної доби. Остільки вердикт суду ніхто не оскаржив, то він вступив у силу, й комуністи збираються реставрувати й повернути пам’ятник у центр міста. Водночас майже повсюдно, де при владі регіонали, місцеві органи влади під тиском своїх поплічників з КПУ взяли пам’ятники Леніну під охорону.
Націоналісти й представники опозиційних партій одностайно наполягають на демонтажі всіх пам’ятників діячам колишнього СРСР. О ось позафракційний депутат Верховної Ради Віктор Балога дотримується більш поміркованої точки зору. «По-перше, слід заборонити спорудження нових пам’ятників ульяновим-сталіним, як ворогам не лише українців, а й усього світу. По-друге, прийняти виважене рішення щодо пам’ятників, які являють якусь там незрозумілу «архітектурну цінність». Їх залишити для історії, а все інше - демонтувати. І чім скоріше, тим краще, - зазначив нардеп на своїй сторінці в соціальній мережі Facebook. – Водночас треба запровадити жорстоку карну відповідальність за зруйнування пам’ятних знаків, незалежно від того, кому вони присвячені. Тому що виходить так – коли хтось руйнує пам’ятник на Сході, то винна «Свобода» і націоналістам шиють кримінал. А коли на Заході знищують пам’ятники борцям за Україну - крайніх немає».
Коли ж газетярі поцікавилися думкою Віктора Балоги щодо знесення пам’ятника Леніну в Києві, він відповів: «Це лише квіточки… Народ радикалізується. Президенту потрібно дослухатися до свого народу, до ініціативи групи «Першого грудня», моральних авторитетів нації, припинити ігнорувати реалії й грати в мовчанку».
Реалією сьогодення є і «леніноповал», адже це теж своєрідне волевиявлення українського народу. Патріоти вважають, що лише перетворившись на купу каміння колишній вождь остаточно втрачає свою владу над підданими та поступово зникає з їхньої пам’яті. Руйнуючи ідолів Леніна вони керуються законом «Про демонтування пам’яток тоталітарному комуністичному режимові», схваленим за президентства Віктора Ющенка. Хоч цей закон ніхто не відміняв, але сьогодні його ніхто й не застосовує. Тож і доводиться борцям із пам’ятниками маневрувати. Так керівник аналітичної служби ВО «Свобода» Юрій Левченко радить своїм однопартійцям в першу чергу звернути увагу на ті пам’ятники радянського періоду, що не потрапили до держреєстру, а отже, немає підстав і для притягнення до відповідальності за їх руйнування. Тож не виключено, що найближчим часом постраждають саме «безгоспні Леніни».
Наостанок хочу зауважити, що пам’ятники Іллічу та інші артефакти комуністичного періоду – то своєрідний і досить цінний матеріал для експозицій виставок та музеїв просто неба, різноманітних історичних інсталяцій. Колекціонери вже давно полюють за такими оригінальними експонатами для своїх збірок. Так харківський підприємець Володимир Лінивий виставив пам'ятники радянським вождям у дворі своєї майстерні. Він пропонує державі підійти до питання професійно. Відправити на звалище реальний мотлох, а історичні пам'ятники, художню цінність яких повинні підтвердити експерти, зберегти.
Та мабуть найпривабливішим місцем для любителів екзотики комуністичної доби є етносело Фрамушика-Нова на Одещині, яке створила на землях колишнього військового полігону родина підприємця Олександра Паларієва. Там є не лише обжиті українські, німецькі, молдавські, гагаузькі, російські, болгарські, єврейські садиби, типовий будинок радянського колгоспника, церкви, майстерні, корчма, вівцеферма, пасіка, фазанарій, а ще й цілий парк скульптур вождів світової революції. На одній з галявин можна бачити своєрідний «серпасто-молоткастий» Стоунхендж, де навколо Ілліча у повний зріст по колу стоять його бюсти. Розташований за 200 кілометрів від Одеси цей «Парк радянського періоду» став надзвичайно привабливим об’єктом для зарубіжних і вітчизняних туристів.
Тим, хто звинуватить мене у заохоченні масового «леніноповалу», хочу сказати, що мені особисто імпонує, так би мовити, гуманне ставлення до пам’ятників Іллічу, яке демонструють наші колекціонери. А ось тих безбарвних, штампованих ідолів, яких наділена совковою ментальністю місцева влада все ще зберігає не в музеях, як належить, а у центрах міст і сіл, мені не буде шкода, коли українські патріоти їх зруйнують.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта