А в мене завжди було навпаки: я ніколи ні перед ким не хвалився, навіть коли справді варто було б розповісти про добру справу чи якийсь свій успіх. Завжди думав, що це зайве люди самі якось дізнаються. А тепер он воно що: потрібне ритуальне самовиховання.
Мене не так турбує, ні як минуле, ні як майбутнє, так сьогодення. Якщо ми вже стали на шлях лебедів. то будь яка подія (чи позитивна, чи негативна) веде нас по тому самому ельфійському шляхові. Тепер з нами постійно мають бути і керована молодість, і інноваційність, і удача, тобто, нема за що турбуватись, залишатись спокійно та постійно щасливими.
За це, власне, я і турбуюсь. Може не варто залишатись у спокої, а світотворити будь що. Чи правий я?
Цікава та надихаюча розповідь. Мені сподобалося, що Оксана була твердо впевнена, що місце на посадку з'явиться, навіть якщо троє працівників сказали, що його нема. Я так розумію, така тверда впевненість у своєму варіанті розвитку подій, без найменшого сумніву, і є тим самим механізмом, який змінює реальність і творить чудеса. Можливо, це і є та сама віра?
Кацапи пишуть, що завод зупинив роботу. Він був другим по обсягам переробки нафти в кацапстані