Андрій Парубій: Енергетика Майдану – це пробудження колективного підсвідомого

Звідки у вас, парламентарія, стільки революційної романтики?

– У 17 років я зі "Спадщиною" свято вірив, що за Україну доведеться вести військову боротьбу. По горах і каньйонах вивчали переходи – під Парашкою, на Ґорґанах. Депутатство було щось таке смішне, – сміється.

 – Народний рух тоді, 1990 року, поставив мене на безнадійний для них округ, де було найбільше росіян. Там ішов керівник райкому Діденко. Я не мав грошей на клей, то ми вичисляли Діденкових агітаторів, ішли за ними, знімали їхні агітки й, доки свіжий клей, ліпили мої. В останню ніч нас трьох кинули в міліцію. Зранку зайшов керівник райвідділу: "Хто Парубій Андрій Володимирович? Прошу на вихід. Ви – депутат обласної ради". Я кажу: "Їх теж. То – мої довірені особи". Тепер, коли "падали" барикади 10 грудня (міліція зачистила дальні укріплення. – "Країна"), ці дві особи – Тарас Дацевич і Андрій Томашевський – приходили до мене з прапорами. Сотники.

У час помаранчевої революції Парубій був комендантом захопленого мітингарями Українського дому. Тоді, подібно теперішнім сотням Самооборони, створив Національні дружини.

Чим теперішній народний спротив відрізняється від попередніх українських?

– Ця революція динамічніша. Ми є мандрівний Майдан. Український Дім, майдан Незалежності, Михайлівська, Грушевського. 30 листопада я був шокований, наскільки після четвертої години стояння на Михайлівській площі все організувалося: по дворику монастиря стрілочки-вказівники – як заходити, де чай, де канапки, де одяг. Тільки туди навідався – зразу підбігають дівчата, що люди вже дають багато грошей, потрібна охорона для скриньки.

Енергетика цього Майдану – це пробудження колективного підсвідомого. Французький філософ Ле Бон перший довів, що гурт людей часом отримує набір якостей, не властивих жодному з них поодинці. Чим заряджений енергетичний струмінь, залежить від усіх. Тут – на ­Майдані – сума найкращих якостей кожного. Кожен намагається собі й іншим щось добре довести, тому добрі якості культивуються. Нема того до Майдану, нема поза ним і не буде після.

Так багато людей, як 1 грудня, на Майдан уже не прийдуть?

– Звичайно, людей зараз менше, ніж 1 грудня, коли вийшли мільйон. Зате більше, як у перші дні Майдану. Менше 10 тисяч не буває. Порахувати тих, що живуть у Профспілці, наметовому містечку, філармонії, Будинку архітектора – то вже виходить 7 тисяч. А в перші дні ночувати лишалося так мало, що о п"ятій ранку всі 150 людей між собою зналися. Тож коли приїхали 60 "спадщанців" (організація української молоді "Спадщина". – "Країна"), усі шаленіли з такої підмоги.

Головне – не кількість на Майдані, а те, що ми бачили в ніч на 11 грудня і біля ­Києво-Святошинського суду. Майдан – тільки штаб, база, що в потрібний момент швидко розростається. Киянам легше не стояти постійно, а за потреби за годину-півтори підтягнутися. Тому стан вважаю стабільно добрим. Буде загроза – залюдненість зросте в десятки разів. Не згоден, що зараз є стояння-вичікування. Їздили на Межигір"я, блокували Банкову, МВС. Робимо походи і б"ємо по найболючіших місцях Януковича й команди. Це не чекання, а постійні атаки. Найгірше – відмовитися від боротьби. Де б ми були, якби не стався Майдан? Я, маючи надійну інформацію, знаю: були би повноправним членом Митного союзу, втративши частину суверенітету. Повернулись би до стану після Переяславської угоди, і довго-довго пояснювали б онукам, як так сталося.

Тепер цього не буде?

– Не завжди, ідучи в бій, можна передбачити, яким буде його підсумок, – розводить руками. – Зараз протистоять два чинники: сила режиму Януковича й уособлення волі українців – Майдан.

Зараз значно важче усунути Януковича, ніж 2004-го, бо тоді були вибори. Останні два роки Янукович готувався до народних протестів, збільшуючи фінансування міліції та СБУ. Але 11 грудня вони побачили, що Майдан не взяти силою. За день до того відтіснили нас на дальніх барикадах, і вирішили, що ця тактика добра, щоб іти з нею на Майдан. Але тут людей більше, вони організованіші. Якщо дальні барикади ще були недосформованими структурами, то на Майдані детально продумані всі елементи оборони.

Мені треба зробити пару дзвінків. 5 хвилин буквально, – Парубій встає з-за столу й іде до ліфтів. На коридорі з ним вітається молодий чоловік.

– Без руки, у мене ушкоджена долоня, – вибачається депутат.

У перший день протистояння майданівців із міліцією на вулиці Грушевського осколки гранати розлетілися йому по ногах. Один попав у праву руку.

Дії "Правого сектора" корисні для революції чи несуть свої загрози?

– "Правий сектор" – брендова атмосферна річ. Субкультурна. Націоналісти, які назвалися "Правим сектором" – це передусім організація "Тризуб". Вона сумлінно входить у систему Самооборони, має достатньо навчених і підготованих людей. Не бачу з ними ніяких проблем. Я в них на п"ятому поверсі Будинку профспілок був, слухав, як читав вірші Артем Полежака, співала "Рутенія".

Як створилася Самооборона?

– Самооборона зродилася на Михайлівській площі, після побиття студентів. Оформилися і структуризувалися 1 грудня на Майдані. Із Михайлівської на Майдан ішли вже організованою групою. На Майдані почалося зведення барикад, і біля кожної з них була створена сотня. Я підходив до барикади: "Скільки вас? Старший є чи дати час, щоб ви його вибрали?" Добровольці Самооборони самостійно обирали своїх сотників. На Майдані значно більше самоорганізації, ніж організації. Барикади я одразу пронумерував. Перша сотня охороняла першу, друга – другу… Підручних засобів було достатньо – залізні парапети, що звезла міліція, низ для запланованої ковзанки. А далі почали зносити все, що бачили. Спочатку думали зробити просто перегородки, поскручувати дротами міліцейські парапети. Але коли взялись, отут почалась народна творчість. Ви бачили, як відновлювали барикади після штурму? Чудо якесь. Військові порадили: мішки з піском. Їх не зачепиш трактором і не потягнеш. Вони замахаються сотні мішків розбирати. Я дав доручення купувати мішки, виходжу – а барикади вже будуються. Люди стягли і зварювали лавки. Потім мішками все скріпили.

Перші сотні створювалися за функціями. Потрібна охорона сцени – сотня, прикрити перехід – сотня. Тепер їх 35. "Сотня" – то умовно. Було і по 350 в одній, бо підтягуються друзі друзів. Коли менше 50, добираємо туди добровольців. Намагаємося тримати до 150.

Люди від"їжджають і повертаються, – позирає на годинник на лівій руці. – Я на два дні їздив у Львів. П"ю каву в кав"ярні "Галка". Підходять троє: як ситуація? Я розказую і потім питаю хлопців, звідки вони. "Пане комендант, ми – перша сотня. Ми на ротації, цей тиждень удома, а з неділі знов на барикади".

У Самообороні об"єдналися люди, які до Майдану не займались не те що політикою, а навіть громадським життям. В одній сотні професор, в іншій – музикант Сашко Положинський. Рядовими чергують підприємці, що мають бізнес о-го-го! Вони просто розуміють відповідальність доби.

Як захистити людей, арештованих і побитих у Дніпропетровську, Запоріжжі?

– Формуємо списки і передаємо у правоохоронні органи, що люди мають бути відпущені. У Запоріжжі, Харкові багато наших хлопців, із Самооборони, вже на волі.

Хто викрадає людей?

– Наскільки відомо, кримінальні угруповання. Зараз виясняємо, за чиїм завданням вони діють.

Машини палили теж вони?

– Машини – нижчий рівень тієї ж вертикалі, узгодженої з Януковичем.

Важко тримати Майдан зібраним уже третій місяць?

– Люди приїжджають, бо розуміють, що потрібно. Дуже мотивовані. Вже не на мітинг, а надовго, екіпіровані. Навколо центру Києва зосереджена величезна кількість не тільки міліції, а й спортсменів, тітушок. Навіть привозять офіцерів МНС, перевдягають у цивільне і наказують бути готовими. Майдан – сильний, але й підрозділів противника навколо багато. Достатньо спалахнути сірнику в будь-якому куточку, і це може перерости в масштабне протистояння.

У Януковича є й голуби, й яструби. Одні схиляють до переговорів, другі нашіптують, що за 15 хвилин треба Майдан розігнати. Можливість атаки зараз розглядаємо як 50 на 50. Майдан тримається, бо єдиний у тому, що влада має виконати вимоги в односторонньому порядку. Ми вже домоглися початку звільнень заручників, відставки уряду, скасування законів 16 січня. Після повного виконання цих умов зможемо вести діалог про наступні кроки до врегулювання конфлікту.

Влада прагне всіляко затягувати процес.

– Ми не йтимемо на поступки, доки всі наші люди не будуть на волі. У тюрмах сидять від 300 до тисячі наших хлопців і дівчат. Більшість потрапили туди лише за те, що йшли по вулиці з синьо-жовтою стрічкою чи в шоломі. Вже в час перемир"я – коли ми не атакували, не брали приміщень, вони продовжували хапати людей.

Наступна наша вимога – це початок конституційної реформи. Є два шляхи. Або одним голосуванням у 226 голосів. Або, як каже влада, пройти всі етапи змін до Конституції. Ми вимагаємо, щоб це відбулося одним голосуванням. І, згідно з цією Конституцією, вибори президента повинні відбутися швидше.

Назбирається 226 голосів у Верховній Раді?

– Для повернення до Конституції 2004 року стільки голосів є. Це вирішить кілька питань. Знову буде пропорційна система виборів, бо мажоритарна себе дискредитувала. Друге – обмеження влади президента. Досвід з Януковичем показав, як легко узурпувати всю владу в країні одній людині. Третє – вибори президента мають відбутися восени 2014 року.

В Україні владу президента обмежують, як тільки ним має стати проєвропейський політик?

– Я – прихильник президентської форми правління, але дисбаланс між гілками влади зараз небезпечний для держави. Янукович став експериментом, який показав: ця зміна потрібна країні не тільки тактично, для вирішення теперішньої кризи, а й стратегічно. Парламент усе-таки врегульовує інтереси різних соціальних груп. Це більш компромісний майданчик для подолання проблем у державі.

Досягнення цих цілей буде перемогою Майдану, і люди задоволені розійдуться по домівках?

– Це буде виконанням вимог. Але не можна вже зараз це називати підставою згортати Майдан. Люди остерігаються, що як тільки розійдуться – влада почне хапати активістів.