В літературно-меморіальному музеї Ол. Неприцького-Грановського у с. Великі Бережці Кременецького району Тернопільської області діє виставка про життєдіяльність старійшини української «Просвіти» Антона Захаровича Семенюка.
Антін Захарович Семенюк народився 2 листопада 1908 року у селі Великі Бережці Кременецького повіту Волинської губернії в багатодітній селянській родині.
З 1942 року він – член Товариства «Просвіта» в Бережцях, а ще з 1926 року – член «Просвіти» у м. Кременці, де Антін навчався у ліцеї. Працював заступником механіка кременецької електростанції (електровні).
Згодом за кошти ліцею був скерований на курси механізації сільського господарства у м. Львів. На курсах спеціалізувався на застосуванні в сільському господарстві тракторів, після закінчення яких прийшов працювати в сільськогосподарський відділ Кременецького ліцею.
Перебуваючи у Львові, юнак знайомиться з патріотично налаштованими львів’янами. Разом вони створюють демократичну організацію української поступової молоді, яка взяла назву від знаменитої поеми Івана Франка «Каменярі».
«…До тої групи молодих людей належав і я. і на перших Загальних Зборах мене вибрано головою цієї організації. Від того часу почалася енергійна праця, організовано футбольну дружину під тою самою назвою та інші спортові відділи, організовано доповіді на різні теми, прогульки та інші імпрези. На цьому становищі я перебував до 1937 року, тобто до свого повороту на Крем’янеччину на Волині», - згадує А.Семенюк у своїх спогадах.
1929 року А.Семенюк був мобілізований до Війська Польського. Під час служби закінчив з відзнакою дві під старшинські школи (хоча зазвичай українців до старшинських шкіл тоді не приймали!).
За його спогадами, у війську разом з земляками-українцями вони поставили собі за мету добре опанувати військове ремесло, навички якого, можливо, пригодяться у майбутніх національно-визвольних змаганнях. Поза службою земляки розмовляли виключно українською мовою, співали українських пісень. Командуванню це було не до вподоби, і «жовнєжи» одержували усілякі дисциплінарні стягнення.
Два Антонові старші брати Михайло та Анастасій брали активну участь в українському патріотичному русі, за що переслідувалися царськими, а пізніше польськими властями. Брат Михайло за те, що він входив до партії РУП, був запроторений царськими властями до буцегарні. Він – учасник усіх українських військових з’їздів. В часи Гетьманщини – начальник міліції на території трьох волостей. Михайло очолював «Просвіту» у Бережцях.
З осені 1941 року А.Семенюк працює директором повітового Союзу млинів, який розташовувався в м. Кременці. Про умови праці в тодішніх млинах під час окупації пан Семенюк згадує так: «…Виплати в млинах частково нелегально відбувалися мукою, і робітники з цього були дуже раді, бо гроші в цьому часі не мали великої вартості.. Це була неписана умова, про яку німці нічого не знали, морально це було виправдано тим, що німці нас грабують, забирають все і в заміну нашої праці не дають нічого. І тут з приємністю можна підкреслити, що до кінця німецької окупації ніхто німцям цієї таємниці не видав…»
Далі він згадує: «Ми, українські демократи, не тільки тепер, але ще далеко до німецького приходу в Україну не вірили і писали на цю тему, що від німців не можна надіятись добра, бо всі ми повинні були знати давню мрію німців про «драг нах Остен» (похід на Схід) для розширення свої території, а тим більше після приходу до влади Гітлера з його звироднілою расовою політикою…»
Лебідь – це справжня назва державного герба України. Найважливіше, що це символ ельфійської трансформації. Символ-магніт. Магічний символ української ультранації!
«Антін Семенюк – старійшина української «Просвіти»
Світ:
semen_20111025.jpg
З 1942 року він – член Товариства «Просвіта» в Бережцях, а ще з 1926 року – член «Просвіти» у м. Кременці, де Антін навчався у ліцеї. Працював заступником механіка кременецької електростанції (електровні).
Згодом за кошти ліцею був скерований на курси механізації сільського господарства у м. Львів. На курсах спеціалізувався на застосуванні в сільському господарстві тракторів, після закінчення яких прийшов працювати в сільськогосподарський відділ Кременецького ліцею.
Перебуваючи у Львові, юнак знайомиться з патріотично налаштованими львів’янами. Разом вони створюють демократичну організацію української поступової молоді, яка взяла назву від знаменитої поеми Івана Франка «Каменярі».
«…До тої групи молодих людей належав і я. і на перших Загальних Зборах мене вибрано головою цієї організації. Від того часу почалася енергійна праця, організовано футбольну дружину під тою самою назвою та інші спортові відділи, організовано доповіді на різні теми, прогульки та інші імпрези. На цьому становищі я перебував до 1937 року, тобто до свого повороту на Крем’янеччину на Волині», - згадує А.Семенюк у своїх спогадах.
1929 року А.Семенюк був мобілізований до Війська Польського. Під час служби закінчив з відзнакою дві під старшинські школи (хоча зазвичай українців до старшинських шкіл тоді не приймали!).
За його спогадами, у війську разом з земляками-українцями вони поставили собі за мету добре опанувати військове ремесло, навички якого, можливо, пригодяться у майбутніх національно-визвольних змаганнях. Поза службою земляки розмовляли виключно українською мовою, співали українських пісень. Командуванню це було не до вподоби, і «жовнєжи» одержували усілякі дисциплінарні стягнення.
Два Антонові старші брати Михайло та Анастасій брали активну участь в українському патріотичному русі, за що переслідувалися царськими, а пізніше польськими властями. Брат Михайло за те, що він входив до партії РУП, був запроторений царськими властями до буцегарні. Він – учасник усіх українських військових з’їздів. В часи Гетьманщини – начальник міліції на території трьох волостей. Михайло очолював «Просвіту» у Бережцях.
З осені 1941 року А.Семенюк працює директором повітового Союзу млинів, який розташовувався в м. Кременці. Про умови праці в тодішніх млинах під час окупації пан Семенюк згадує так: «…Виплати в млинах частково нелегально відбувалися мукою, і робітники з цього були дуже раді, бо гроші в цьому часі не мали великої вартості.. Це була неписана умова, про яку німці нічого не знали, морально це було виправдано тим, що німці нас грабують, забирають все і в заміну нашої праці не дають нічого. І тут з приємністю можна підкреслити, що до кінця німецької окупації ніхто німцям цієї таємниці не видав…»
Далі він згадує: «Ми, українські демократи, не тільки тепер, але ще далеко до німецького приходу в Україну не вірили і писали на цю тему, що від німців не можна надіятись добра, бо всі ми повинні були знати давню мрію німців про «драг нах Остен» (похід на Схід) для розширення свої території, а тим більше після приходу до влади Гітлера з його звироднілою расовою політикою…»
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Ельфи Ісуса Хреста та їх символіка на гербі української ультранації (аудіо)