БРахМа, або що робити без авторитетних першоджерел (+аудіо)

Аудіоверсія: БРахМа, або що робити без авторитетних першоджерел

Сталий розвиток народу визначається його традицією (звичаєм, культурою), тобто перевіреним на практиці колективним життєвим досвідом і уявленнями про життя. З другого боку, цей же досвід є стримуючим чинником і навіть перешкодою для розвитку.

– Як співвідносяться розвиваючий і стримуючий аспекти традиції?

Традиція: розвиток і гальмування

Традиція розвивається разом з її носіями – народами, громадами, корпораціями, братствами. Тому для життя традиції властива циклічність. Кожен новий цикл починається Золотою ерою (Сатья-югою, тобто фазою святості), а закінчується Залізним віком (Калі-югою, тобто фазою пітьми). На початковому етапі традиції домінує її розвиваючий аспект, а на кінцевому – стримуючий. Фаза пітьми триває приблизно 1/10 тривалості циклу. Вона завершується або смертю традиції, або її оновленням, перенародженням, воскресінням.

– Яким чином відбувається перехід від фази вмирання до фази перенародження?

Це відбувається шляхом системного перевертання, тобто тотальної революції – світогляду, організації, технологій. Оскільки стара фаза доходить до збочень, маразму і абсурду, то нова фаза заперечує усе це і зносить стару систему. Такий механізм діалектичного заперечення і циклічного відтворення яскраво проявляється при переході від однієї суспільно-економічної формації до наступної.

Три принципи циклічності

Перехід до нового циклу розвитку традиції описується трьома системними принципами.

• Принцип протилежності: Цінності початкової фази нового циклу (Золотої ери) є запереченням і революційним перевертанням цінностей попередньої фази (Залізного віку).
• Принцип повторюваності: Нова Золота ера є відтворенням в нових історичних реаліях попередньої Золотої ери.
• Принцип цілісності: Усі компоненти кожної фази щільно припасовані один до одного – «подібне притягується до подібного». Відтак світогляд, культура, організація, технології зливаються в єдиний конгломерат.

З цього випливає, що оновлення традиції відбувається шляхом заперечення вартостей Залізного віку і рішучої заміни їх вартостями Золотої ери.

Для пересічного спостерігача це виглядає як заперечення всієї традиції в цілому. Насправді ж відбувається оновлення і утвердження традиції на новому колі еволюційної спіралі.

Проблема літературних джерел

З появою книгодрукування розвиток традиції тримається не на усних переказах, а на текстових джерелах. Для сучасної людини вони є дуже важливими і сприймаються як авторитетні відомості про те, як колись було і як треба діяти тепер.

Дедалі більша важливість текстів спричинена передусім тим, що відбувається забування традиції: вона покидає щоденну практику, а тому необхідно її записувати.

Скажімо, людина, яка постійно читає певну молитву, не потребує її записувати, бо знає напам’ять. Але якщо вона припиняє регулярну молитовну практику, то через певний час почне забувати молитву. Для збереження цієї «традиції» їй доведеться записати молитву. Проблема в тому, що зазвичай записувати починають тоді, коли зрозуміли, що вже дещо забули.

Скажімо, тексти буддизму з’явилися через три століття після Будди. Тож уявіть собі, що до них могло увійти? І чи зміг би сам Будда упізнати в цих текстах своє вчення?

Але навіть коли тексти записуються «по гарячих слідах», вони можуть бути спотвореними до невпізнання. Характерний приклад – Євангеліє, автентична назва – «Добра Новина Ісуса Хреста, Сина Божого». Цей документ було записано у 31 чи 32 роках, але вже до 70 року його просто нашпигували вставками. Загальний обсяг фальшивих вставок перевищує обсяг оригінального тексту.  

Реконструкцію первинного тексту вдалося зробити тільки завдяки тому, що Євангеліє з самого початку писалося у формі, захищеній від фальсифікацій: для цього воно було свідомо розділене на 4 компоненти, написані різними євангелістами. В самому тексті Євангелія було дано попередження, що тест буде сфальсифіковано – у притчі про пшеницю і кукіль. Завдяки комп’ютеризованому аналізу вдалося вилучити «кукіль» (ворожі вставки), після чого чотири тексти Євангелія, наче пазли, легко склалися в цілісну, логічну, прекрасну картину.

Надмірні сподівання на першоджерела

Насправді першоджерел не існує: всі стародавні тексти – це копії, зроблені з інших копій. Найбільше, що ми можемо зробити, то це приблизно реконструювати первинний текст на основі його комплексного аналізу, а також розуміння історичного контексту і мотивів його фальсифікаторів.

Добре, що Євангеліє було захищене від спотворень. Але ж це унікальний випадок. Будь-який інший стародавній текст можна спотворити як завгодно і приписати кому завгодно. Понад те – існують повністю вигадані «першоджерела», написані на вигаданих мовах. Наприклад, «Біблія Вульфили», написана так званою «готською» мовою. Нині точно відомо, що це 100% фальшивка, а її мова не має з реальними готами нічого спільного. Проте це не заважає цілком серйозно викладати оснований на ній предмет «Готська мова» в університетах. Вже краще викладати ельфійські мови з «Володаря перснів» Джона Толкіна – принаймні, там усе чесно.

З причини такої ненадійності літературних джерел ставитися до них треба критично і обережно, особливо в плані практичного застосування. Але навіть якщо джерело не зазнало спотворень, то треба враховувати стан свідомості автора, а також те, для кого він писав і які завдання ставив перед собою.

По-перше, текст міг давати рекомендації для конкретної ситуації, яка може бути далекою від теперішньої.

По-друге, автор міг писати у жанрі фантастики або гумору (наприклад, Гомер про пригоди Одіссея – античного «остапа бендера»).

По-третє, автор міг бути духовно хворим або навіженим.

По-четверте, автор писав з метою дезінформації. Так, у 4 ст. палкий противник аріянства Аполінарій Лаодикійський та його учні створили великий корпус «псевдоепіграфів», які опублікували під іменами великих отців Церкви 3–4 ст. і які потім почали масово цитуватися в іншій іудохристиянській літературі. Інший приклад – Міф про гоніння християн.  

По-п’яте, автор міг щиро помилятися, і так далі.     

У ситуації, коли будь-яке джерело може виявитися фальсифікатом, доводиться покладатися не на його уявну авторитетність, а на реальний сенс викладеної в ньому інформації. 

– Як відрізнити правдиву інформацію від облудної?

Усе розмаїття уявлень про світ врешті-решт зводиться до двох фундаментальних ідей. Вони є діаметрально протилежними і між ними не може бути компромісу.

Арійська ідея

Слово «арійський» означає «шляхетний», «сонячний». Арій (ар'я) – це шляхетна людина, в душі якої світить божественне Сонце. 

Сенс арійської ідеї сконцентрований у формулі «БРахМа – Вишній і Святий». В індуїзмі після тисячолітніх спотворень вона перетворилася на трійцю богів: Брахма, Вішну (Вісну),  Шива (Сіва), мовляв Брахма займається творенням, Вишну утриманням, а Шива – руйнуванням. Проте первинний сенс цієї формули кристально чистий і простий:

1. Сакральне скорочення «Б - Ра - х - Ма» означає «Бог небесного (Ра) і земного (Ма)», видимого і невидимого, божественного і матеріального. Руна «Х» (хебо) означає гармонійне поєднання, примноження і синергію. Його сенс в тому, що небесне і земне посилюють, розвивають, розкривають одне одного. А все тому, що люди – це втілені божественні сутності. Приходячи у земний світ, вони його одухотворюють і обожествлюють, отримуючи за це новий досвід і радість творчості.  

2. «Вишній» (Найвищий, Верховний), означає, що Творець є найвищою силою і найвищою владою у сотвореному ним Всесвіті. Оскільки людина – це втілена частинка Творця Всесвіту, то потенційно вона є всемогутньою. Що більше людина розвиває в собі духовну і божественну свідомість, то більше керує своїм життям. Арійська людина усвідомлює себе творцем своєї долі. Причини своїх перемог і поразок вона шукає передусім у собі.  

3. «Святий» означає, що Творець Всесвіту – незрівнянно добрий, люблячий, досконалий. Він створив досконалий Всесвіт, який живе і розвивається разом зі своїм Творцем. Якщо людина діє згідно з правилами Творця, то її життя цікаве, творче, приємне, розвиваюче. Якщо ж вона припускається помилок, то досконалий Всесвіт вказує на них людині труднощами, неприємностями, ударами долі, а якщо вона їх не сприймає – то стражданнями і смертю. Проте вже через 40 днів після смерті божественно-духовна сутність готова до нового втілення, яке дає нові шанси, пригоди, враження і досвід.    

Три критерії правди

Прийняття арійської ідеї дає шляхетній людині інструментарій для визначення якості інформації з будь-якого джерела. Йдеться про три критерії правди:

1. Логічна цілісність і несуперечливість. Правдива інформація не може суперечити історичним реаліям, законам логіки і законам природи, її компоненти органічно доповнюють один одного.

2. Позитивні емоції. Правдива інформація завжди гармонійна, красива і приємна.

3. Добрі плоди. Правдива інформація завжди продуктивна, вона дає корисний результат.

Релігія божественного розгортання

Якщо світоглядно-релігійна система відповідає цим критеріям, то вона  правдива. Істинна релігія – це релігія знань, краси і творчості. Згідно з нею, божественний Творець здійснює експансію в наш фізичний світ. Він це робить, втілюючись у людей, які творять нове, вдосконалюючи природу, тваринний і рослинний світ, техносферу і самих себе. Тому арійська людина – це шляхетний соТворець.

Антиарійська ідея

Протилежний підхід полягає в запереченні арійської формули «Брахма – Вишній і Святий»:

1. Згідно з антиарійським підходом, Творець існує окремо від людини –  окремо від свого творіння. Людина не є втіленою частинкою Бога. Між Творцем і його творінням – нездоланна прірва.

2. Людина вважається рабом обставин. Причини своїх перемог і поразок вона шукає у зовнішніх подіях і обставинах.

3. Всесвіт вважається ворожим або байдужим до людини. Оскільки земний простір вважається сповненим зла та страждань, то найкраще для людини – звільнитися від нього і відійти «в інший світ».

Світогляд евакуації

Згідно з антиарійською ідеєю, світ безнадійно зіпсований і сповнений неминучих страждань. Творець згортає свою присутність у земному світі, покидає його, залишаючи після себе випалену пустелю. Тому життєва стратегія людини полягає в тому, щоб якомога скоріше з нього евакуюватися і ніколи не повертатися.

У різних псевдорелігіях це проявляється по-різному, проте загальний сенс той самий: земне життя сповнене страждань, тому від нього треба звільнятися і  втікати «на небеса».  Докладніше про це у статті Вільна релігія вільних людей: прагматизм, раціональність, краса, позитивні емоції, продуктивність і в посиланнях до неї.

Інформаційна пустеля, духовний голод

Наголосимо, що літературні джерела світоглядного, езотеричного, метафізичного, духовного характеру дуже важливі для розуміння життя. Проте на завершальній фазі нинішнього природно-історичного циклу ці джерела надзвичайно забруднені, спотворені та заглушені дезінформацією. Наявність величезної маси сумнівних джерел перетворює «інформацію» на «інформаційний шум» і призводить до такого стану, ніби авторитетних духовних джерел взагалі нема. В духовному плані ми де-факто опинилися в інформаційній пустелі.

Це архетипова ситуація для міжциклового переходу, який завжди відбувається у повній темряві. Засилля джерел з претензією на авторитетність обертається відсутністю будь-яких авторитетів. У результаті вся духовна література гамузом записується до розряду «сумнівної», тобто такої, що вимагає надзвичайно критичного і обережного підходу. А як по-іншому, адже нас дурять на кожному кроці.

З чистої сторінки

Народження дитини супроводжується, за рідкими винятками, повним стиранням інформації про її попередні втілення. Подібне відбувається при народженні нової цивілізації: вона також починається з «чистої сторінки». Її наповнення новою інформацією здійснюється шляхом «переоцінки цінностей» – діалектичного заперечення і повного перевертання.

Те, що у фазі «Залізного віку» вважалося нормою життя, в новому циклі – у фазі нової Золотої ери – сприймається як збочення і безумство. І навпаки: для людей старого циклу життєві вартості «нових людей» виглядають як небезпечні дивацтва і божевілля. Найпростіший приклад – радикальна зміна системи харчування. Скажіть пересічній людині, що не вживаєте термообробленої їжі, м’яса, шоколаду, алкоголю і таблеток (бо взагалі не хворієте) – і погляньте на її реакцію.  

Авторитетне першоджерело

«Царство Боже подібне до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини. Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, сівши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають» – так «Добра Новина» навчає про «переоцінку цінностей».

– На основі яких критеріїв відрізняють добре від непридатного?  

На основі описаних вище критеріїв логічної цілісності, позитивних емоцій і добрих плодів. Це критерії правдивих знань.

– А чи є надійне джерело, з якого можна черпати правдиві знання?

Так, є! Таким надійним джерелом є Образ Божий всередині кожної людини і природа навколо нас.

Пізнавай себе, досліджуй свою психіку і свою плоть – тут справжні, надійні знання!

Пізнавай суспільство і навколишню природу, тварин і рослин!

Приглянься до маленьких дітей: вони первозданно чисті і зазвичай перебувають у Просторі волі.   

Світлі люди, шляхетні справи, божественне Сонце всередині кожного з нас і краса навколишнього світу – ось справжнє, авторитетне, надійне першоджерело правдивих знань.

«Залишаєтеся, лицеміри, з наявним вашим сонцем. Ми в поганому вашому сонці знайдемо нове і прекрасне таке: Хай буде світло! Хай стане сонце! Й утвердиться сонце! Це за стіною і за межами вашими зустрічає нас, одягшись світлом наче ризою! Це проголошує нам: Радійте! Дерзайте! Мир вам! Не бійтеся! Я є світло! Прагни, хай прийде до мене і хай співає!»

Григорій Сковорода. «Наркіс. Розмова про те: Пізнай себе».