Для України на цій війні існують серйозні демографічні ризики. Мине кілька років, і діти з окупованих українських територій, які зараз їздять до таборів в Чечню, вступають до "Юнармії" чи Суворовського училища, бо там безкоштовне харчування, підуть до російської армії. Вони потенційно втрачені для Української армії та суспільства загалом.
Україна має перевагу у сучасній військовій техніці, але не в людях. Фото: Генштаб ЗСУ
По-друге, триває відтік населення з України – кількість українських біженців під захистом ЄС становить понад 4,3 млн осіб, з яких приблизно 800 тисяч – чоловіки. Усього ж з врахуванням нелегалів і тих, хто вже натуралізувався, кількість українців, що виїхали з України, може складати до 6 млн, пише Кирило Данильченко у своїй статті на BBC News Україна.
Він нагадує, що після війн у Югославії чи Лівані 30-40% тих, хто виїздив зі своєї країни, не повертався за жодних умов, бо знаходив на новому місці роботу та влаштував дітей до шкіл.
Бойові дії йдуть на українській території, Каховську ГЕС і десятки міст знищили на українській території, Дніпро перестав бути судноплавним й Україна несе всю тяжкість війни на своїй території.
Через призов та мобілізацію з ринку праці випадають десятки тисяч чоловіків найбільш економічно активного віку.
Через сім років кількість працюючих може стати меншою за кількість тих, хто не працює, і пенсіонерів. Кількість активних працівників в Україні продовжує скорочуватися.
Українці часто повторюють, що вони "втомилися від війни". При цьому в країні під час воєнного стану продовжує працювати індустрія розваг та майже вся цивільна інфраструктура у повному обсязі, наголошує автор статті.
Українська молодь масово не вчиться і не працює на "оборонку", в країні не проводиться промислова мобілізація серед студентів, немає системи прискореної військової підготовки тут і зараз, немає по-справжньому масових курсів тактичної медицини або стрілецької підготовки.
Україна у багатьох сферах у тилу живе, як до лютого 2022 року.
Автор пише, що під час війни могла б, наприклад, проводитися умовна кампанія "Ти потрібен оборонній промисловості" з масою вакансій слюсарів, токарів, зварювальників, апаратників на хімвиробництво.
Під час Першої світової війни Австро-Угорщина, країна, що тоді відставала в індустріалізації від Британії та Франції, виробляла мільйон снарядів на місяць (від 70-мм і вище). А на піку війни – півтора мільйона. І при цьому якось обходилася без масового імпорту, тому що діяла британська блокада.
Тому в України 2024 року ще є простір для мілітаризації суспільства – не введення обмежень для ухилянтів у вигляді труднощів з водійськими правами чи банківськими рахунками, а переходу до справжньої воєнної економіки.
Реальна мілітаризація означатиме, що навіть потенційна втрата 100 тисяч бійців безповоротно і кількох сотень тисяч пораненими для країни, де 4,5 мільйона людей здатні носити зброю (без врахування жінок), – це, безумовно, трагедія, але ніяк не чинник, що може поставити державу на межу виживання.
(Мобілізаційний ресурс України, за різними підрахунками, складає від 3,7 до 4,9 млн чоловіків, а очільник економічного комітету Ради Дмитро Наталуха оцінив український мобілізаційний потенціал в "мінімум 5-6 млн чоловіків". Приблизні підрахунки російського мобілізаційного ресурсу варіюються від 12 до 20 млн чоловіків – ред.)
Звісно, Україна повинна ставитися до людей дбайливо, адже мотивація особового складу з роками війни не зростає. Але країна ще має шанси продовжувати боротьбу у війні на виснаження. І тут є достатньо позитивних факторів.
Наприклад, Росія фізично не спроможна таргетувати "західний тил" України.
Коаліція дронів – це 16 країн, які виділяють на цю ініціативу сотні мільйонів євро і планують поставити мільйон ударних та розвідувальних БпЛА.
Ні закрити митом половину ЄС, ні вдарити по них у військовому плані, ні вивести з гри диверсійно у Росії не вийде.
Те саме зі снарядами. Україні вже передали та продали їх значно більше ніж 3 млн штук. При тому, що в США напередодні 1990-х років для можливої 90-добової кампанії проти СРСР було накопичено 9 млн 155-мм снарядів.
Поки що у росіян за рахунок Ірану та Північної Кореї зберігається перевага у кількості снарядів на добу, але вона відчутно скоротилася від початку повномасштабного вторгнення.
Водночас Українська армія має свої технологічні переваги. У ЗСУ є ПТРК третього покоління, а у росіян масово немає.
Українці мають сучасний цифровий зв'язок кількох провідних країн світу, а у супротивника тільки Китай.
Українська тактична медицина і система евакуації на голову вищі за російські.
Західні ракети та бомби влучають у п'ятиметрове коло навколо цілі, тоді як КАБи переорюють поля навколо.
Західні винищувачі та ДРЛО разом з атаками дальніми дронами зменшують перевагу РФ у повітрі.
Все це має накопичувальний ефект.
Російська артилерія зношує стволи, а механізовані частини втрачають БТР, БМП і танки набагато швидше, ніж виробництво Росії дає заміну цим втратам.
Тому демографія для війни на виснаження звичайно важлива. Але все вирішить не вона.
Вирішальними будуть військове виробництво, техніка на лінії зіткнення. Причому звичайні МРАПи і БТР зараз чи не більш потрібні за танки.
Масове важке піхотне озброєння (міни, ПЗРК, гранатомети), реорганізація ТРО на механізовані частини, дрони, мала зенітна артилерія – всього цього має бути багато, щоб тягар війни став для Росії непідйомним.
Виділення в тексті мої, О.К.
Наші інтереси:
Висвітлення основних проблем, які наразі є очевидними, але для владної верхівки чомусь не доходить. Про необхідність ставати на військові рейки вже понад рік розказують економісти та інші непровладні експерти, але влада глуха і сліпа. Влада не хоче скорочувати видатки на себе, забронювала поліцейських, щоб вони її охороняли, пиляє державний бюджет, займається корупцією. Тож українці й не хочуть йти на війну, бо бачать несправедливість: захищати таку державу, якою керують безпринципні крадії й мародери? Вмирати за що? Щоб наближені до влади й далі збагачувалися на війні?
Мовою ефективного спілкування з ангелами буде окультурена українська мова на основі Гіперборійського Сенсара. Її ядро вже формується у вигляді спеціалізованої мови спілкування з ангелом Живого Слова...
Чи можна виграти війну проти багатомільйонної держави? – Тільки за умови переходу до справжньої воєнної економіки
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Для України на цій війні існують серйозні демографічні ризики. Мине кілька років, і діти з окупованих українських територій, які зараз їздять до таборів в Чечню, вступають до "Юнармії" чи Суворовського училища, бо там безкоштовне харчування, підуть до російської армії. Вони потенційно втрачені для Української армії та суспільства загалом.
24090102.jpg
По-друге, триває відтік населення з України – кількість українських біженців під захистом ЄС становить понад 4,3 млн осіб, з яких приблизно 800 тисяч – чоловіки. Усього ж з врахуванням нелегалів і тих, хто вже натуралізувався, кількість українців, що виїхали з України, може складати до 6 млн, пише Кирило Данильченко у своїй статті на BBC News Україна.
Він нагадує, що після війн у Югославії чи Лівані 30-40% тих, хто виїздив зі своєї країни, не повертався за жодних умов, бо знаходив на новому місці роботу та влаштував дітей до шкіл.
Бойові дії йдуть на українській території, Каховську ГЕС і десятки міст знищили на українській території, Дніпро перестав бути судноплавним й Україна несе всю тяжкість війни на своїй території.
Через призов та мобілізацію з ринку праці випадають десятки тисяч чоловіків найбільш економічно активного віку.
Через сім років кількість працюючих може стати меншою за кількість тих, хто не працює, і пенсіонерів. Кількість активних працівників в Україні продовжує скорочуватися.
Українці часто повторюють, що вони "втомилися від війни". При цьому в країні під час воєнного стану продовжує працювати індустрія розваг та майже вся цивільна інфраструктура у повному обсязі, наголошує автор статті.
Українська молодь масово не вчиться і не працює на "оборонку", в країні не проводиться промислова мобілізація серед студентів, немає системи прискореної військової підготовки тут і зараз, немає по-справжньому масових курсів тактичної медицини або стрілецької підготовки.
Україна у багатьох сферах у тилу живе, як до лютого 2022 року.
Автор пише, що під час війни могла б, наприклад, проводитися умовна кампанія "Ти потрібен оборонній промисловості" з масою вакансій слюсарів, токарів, зварювальників, апаратників на хімвиробництво.
Під час Першої світової війни Австро-Угорщина, країна, що тоді відставала в індустріалізації від Британії та Франції, виробляла мільйон снарядів на місяць (від 70-мм і вище). А на піку війни – півтора мільйона. І при цьому якось обходилася без масового імпорту, тому що діяла британська блокада.
Тому в України 2024 року ще є простір для мілітаризації суспільства – не введення обмежень для ухилянтів у вигляді труднощів з водійськими правами чи банківськими рахунками, а переходу до справжньої воєнної економіки.
Реальна мілітаризація означатиме, що навіть потенційна втрата 100 тисяч бійців безповоротно і кількох сотень тисяч пораненими для країни, де 4,5 мільйона людей здатні носити зброю (без врахування жінок), – це, безумовно, трагедія, але ніяк не чинник, що може поставити державу на межу виживання.
(Мобілізаційний ресурс України, за різними підрахунками, складає від 3,7 до 4,9 млн чоловіків, а очільник економічного комітету Ради Дмитро Наталуха оцінив український мобілізаційний потенціал в "мінімум 5-6 млн чоловіків". Приблизні підрахунки російського мобілізаційного ресурсу варіюються від 12 до 20 млн чоловіків – ред.)
Звісно, Україна повинна ставитися до людей дбайливо, адже мотивація особового складу з роками війни не зростає. Але країна ще має шанси продовжувати боротьбу у війні на виснаження. І тут є достатньо позитивних факторів.
Наприклад, Росія фізично не спроможна таргетувати "західний тил" України.
Коаліція дронів – це 16 країн, які виділяють на цю ініціативу сотні мільйонів євро і планують поставити мільйон ударних та розвідувальних БпЛА.
Ні закрити митом половину ЄС, ні вдарити по них у військовому плані, ні вивести з гри диверсійно у Росії не вийде.
Те саме зі снарядами. Україні вже передали та продали їх значно більше ніж 3 млн штук. При тому, що в США напередодні 1990-х років для можливої 90-добової кампанії проти СРСР було накопичено 9 млн 155-мм снарядів.
Поки що у росіян за рахунок Ірану та Північної Кореї зберігається перевага у кількості снарядів на добу, але вона відчутно скоротилася від початку повномасштабного вторгнення.
Водночас Українська армія має свої технологічні переваги. У ЗСУ є ПТРК третього покоління, а у росіян масово немає.
Українці мають сучасний цифровий зв'язок кількох провідних країн світу, а у супротивника тільки Китай.
Українська тактична медицина і система евакуації на голову вищі за російські.
Західні ракети та бомби влучають у п'ятиметрове коло навколо цілі, тоді як КАБи переорюють поля навколо.
Західні винищувачі та ДРЛО разом з атаками дальніми дронами зменшують перевагу РФ у повітрі.
Все це має накопичувальний ефект.
Російська артилерія зношує стволи, а механізовані частини втрачають БТР, БМП і танки набагато швидше, ніж виробництво Росії дає заміну цим втратам.
Тому демографія для війни на виснаження звичайно важлива. Але все вирішить не вона.
Вирішальними будуть військове виробництво, техніка на лінії зіткнення. Причому звичайні МРАПи і БТР зараз чи не більш потрібні за танки.
Масове важке піхотне озброєння (міни, ПЗРК, гранатомети), реорганізація ТРО на механізовані частини, дрони, мала зенітна артилерія – всього цього має бути багато, щоб тягар війни став для Росії непідйомним.
Виділення в тексті мої, О.К.
Висвітлення основних проблем, які наразі є очевидними, але для владної верхівки чомусь не доходить. Про необхідність ставати на військові рейки вже понад рік розказують економісти та інші непровладні експерти, але влада глуха і сліпа. Влада не хоче скорочувати видатки на себе, забронювала поліцейських, щоб вони її охороняли, пиляє державний бюджет, займається корупцією. Тож українці й не хочуть йти на війну, бо бачать несправедливість: захищати таку державу, якою керують безпринципні крадії й мародери? Вмирати за що? Щоб наближені до влади й далі збагачувалися на війні?
Зверніть увагу
Архангел Гіперборії, чат-боти і чат-боги, або Як працювати з духовно-інформаційними роботами